Автор: Дмитро Гнап, “Українська правда”, 4 червня 2010 року
“Ми б хотіли побачити, як би Крикун чи його дитина, лягли на ту лаву, на якій лежав Ігор. І як би він упав. І ми б хотіли побачити – він би собі проламав череп чи ні? Чи з “висоти свого зросту” Крикун упав і проламав би собі череп?… Ми б це хотіли побачити!” – Валентина Індило – тітка загиблого Ігоря Індила не стримує гнів та горе, почувши від журналістів про результати внутрішньої перевірки дій столичних міліціонерів, озвучених у Верховній Раді їхнім начальником Олексієм Крикуном.
Автор: Дмитро Гнап, “Українська правда”, 4 червня 2010 року
“Ми б хотіли побачити, як би Крикун чи його дитина, лягли на ту лаву, на якій лежав Ігор. І як би він упав. І ми б хотіли побачити – він би собі проламав череп чи ні? Чи з “висоти свого зросту” Крикун упав і проламав би собі череп?… Ми б це хотіли побачити!” – Валентина Індило – тітка загиблого Ігоря Індила не стримує гнів та горе, почувши від журналістів про результати внутрішньої перевірки дій столичних міліціонерів, озвучених у Верховній Раді їхнім начальником Олексієм Крикуном.
Через два тижні після загибелі хлопця, правоохоронці на чолі з Крикуном вперто повторюють, що хлопець сам кілька разів впав на підлогу, вдарившись головою, від чого і помер. Звинувачення у тортурах чи побитті з гнівом відкидають. Наче йдеться про явище абсолютно небувале та не притаманне українській міліції.
За тиждень, що тривало це журналістське розслідування, ще не можна сказати однозначно, чиї дії стали причиною смерті хлопця.
Але цього часу виявилося цілком достатньо, щоб зібрати факти, які ставлять під сумнів офіційну міліцейську версію смерті Ігоря.
День народження та смерті
18-го травня Ігор святкував би своє 20-ти річчя. Надвечір перед цим, 17-го травня, хлопець зустрівся зі своїм другом Володимиром Лесенком, щоб відзначити ювілей.
Святкувати завчасно – погана прикмета, але Володя, як він каже, наступного дня мав їхати у справах і залишитися на свято друга ніяк не міг. Тому зустрілися напередодні і вирішили “посидіти” у Ігоря в кімнаті гуртожитку. Це не заборонено – аби нікому не заважали.
Однокурсники та викладачі, кажуть, що раніше Ігоря особливо не бачили за випивкою. Так, хіба що на свята… А тут ювілей – чому б не відсвяткувати? Посиденьки скінчилися конфліктом з охоронцем гуртожитку Дмитром Хворостиною та дільничним міліціонером Сергієм Приходьком. “Неприємності” Ігоря продовжилися у Шевченківському райвідділку міліції, звідки живим він вже не повернувся.
Послідовність подій, які передували смерті Ігоря Індила та сталися одразу після неї, можна викласти у такій графічній схемі:
Свою версію смерті хлопця керівники Шевченківського райуправління міліції озвучили майже одразу, як тільки історія із його загибеллю набула резонансу.
27-го травня в репортажі каналу 1+1 начальник Шевченківського райуправління столичної міліції – Петро Мірошниченко заявив: “За нашими відомостями, перепрошую, він (Ігор Індило) падав три рази. Перший раз – бачили, як він лежав на коридорі… П\’яним, до речі. Другий раз – він впав при земляку з висоти власного зросту. Третє – він, коли лежав на лавці, впав з висоти, десь, 50 сантиметрів.”
В цьому ж репортажі заступник начальника відділу Шевченківського управління міліції – Олександр Білоконний доповнює аргументи свого шефа: “В його (Ігоря Індила) крові виявлено залишки алкоголю – 1,7 проміле, а в “мочі” – 3,8. Щоби було зрозуміло, то від 4-х до 5-ти проміле – це для людини середньої статури – є смертельна доза”.
Отже, міліція, намагаючись спекатися відповідальності, постійно наголошує – Ігор був п\’яний, тричі сам падав, бився головою, через це і помер. Мовляв, ми тут до чого?
Але численні “падіння”, про які твердять міліціонери, важко назвати смертельними, якщо в них розібратися достеменно. Тим більше, що деякі “падіння” можуть бути взагалі вигадкою тих, хто не хоче нести відповідальність за гибель людини.
Три “падіння” Ігоря Індила
Першим падінням студента полковник Мірошниченко вважає його лежання в коридорі гуртожитку. Вдалося з\’ясувати, що про це у своїх свідченнях заявила лише сусідка Ігоря Марія Кондратюк. Вона єдина, хто бачив Ігоря в той день на підлозі гуртожитку. З нею відбувся цікавий діалог:
– Марія, що ви бачили в той вечір, незадовго до того, як Ігоря Індила забрали до міліції?
– Ну, я бачила, як він лежав на підлозі в холі нашого поверху.
– Що саме ви побачили?
– Він просто лежав на підлозі. А над ним схилився його товариш і намагався його підняти та відвести до кімнати.
– Ігорю було погано?
– Не знаю, може це у них прикол був такий. А може він справді впав та вдарився.
– По гуртожитку ходило багато студентів, але крім вас цього ніхто не помітив. Скажіть, на вас персонально, не чинить тиск міліція і зокрема дільничний міліціонер Приходько?
– Ні не чинить.
– У вас раніше не було конфліктів із дільничним Приходьком, який забрав Ігоря в міліцію?
– Не було. (відводить очі).
– Ваші однокурсники сказали, що ваш чоловік раніше вчився в цьому ж коледжі і в нього був конфлікт з дільничним.
– (пауза)…. так… був.
– Як це сталося?
– (пауза. Голос тремтить). Мій чоловік сидів на вахті в гуртожитку – перевіряв хто виходить та заходить. А дільничний тоді ще жив в гуртожитку зі своєю дружиною. Вона не закрила щільно двері на вході в гуртожиток і мій чоловік за це її обізвав поганим словом. Вона пішла і наскаржилася дільничному. Ну, він і забрав мого чоловіка у відділок. Мовляв, порушуєш порядок, обзиваєш людей.
– Довго чоловік там пробув?
– Кілька годин. Потім Приходько його відпустив, але забрав у нього паспорт і став вимагати 400 гривень, щоб чоловікові паспорт повернути і не порушувати адміністративну справу. Чоловік каже: нема в мене стільки грошей. Є тільки 50 гривень. Віддав йому 50, той повернув йому паспорт.
– Ви зверталися кудись зі скаргами на цей випадок?
– Ні.
Цю історію Марія Кондратюк розповіла у четвер на зустрічі “громадської комісії правозахисників та журналістів” з працівниками та студентами коледжу ім. Макаренка, в якому вчився Ігор Індило.
До речі, коли автор цих рядків намагався розпитати докладніше Марію Кондратюк про “подвиги” дільничного Приходька у гуртожитку, правозахисник Едуард Багіров, що неформально очолив комісію, почав звинувачувати автора в тенденційності та суб\’єктивності. Пан Багіров наполягав, що треба зосередитись на вивченні подій навколо смерті Ігоря і не аналізувати минуле.
Хоча, такий аналіз, очевидно дещо пояснює і наштовхує на наступні висновки:
* Марія Кондратюк сказала неправду стосовно взаємовідносин з дільничним. Чи можна бути впевненим, що вона казала правду з приводу інших подій?
* Є свідчення, що дільничний Приходько займався здирництвом;
* Дільничний Приходько має досвід тиску на людину, яка є одним з головних свідків у справі про смерть Ігоря Індила;
* Нарешті, є свідчення, що дільничний Приходько не вперше запроторює до райвідділку студентів за незначну провину.
До речі, щодо останнього, то йдеться не лише про випадок, що його розповіла Марія Кондратюк. Вбиті горем студенти на похоронах Ігоря не стерпіли – почали ділитися розповідями, які вони раніше тримали в секреті, тому що боялися.
– Уявляєте, розказують мені, що кілька місяців тому, виявляється, дільничний забирав до райвідділку ще одного нашого хлопця – Сергія Люльку з 2-го курсу, – схвильовано розповідає Олександра Черниш, завідуюча відділенням коледжу, на якому вчився покійний Ігор. – Так от, студенти кажуть, Сергій з друзями сиділи-випивали в кімнаті, почали сміятися. Заходить дільничний, висмикнув Сергія і повіз в райуправління. Хлопець там просидів кілька годин, приїхав до гуртожитку сам, в синцях. Ще й розказав, що написав в управлінні заяву, про те, що в нього немає претензій до міліціонерів!
Сергій Люлька спочатку погодився розповісти про свій конфлікт з дільничним Приходьком. Вже було домовлено про зустріч. Але на зустріч хлопець так і не прийшов. Телефоном повідомив, що несподівано захворів і має терміново їхати в село на тиждень.
Після загибелі Ігоря Індила та розповідей студентів про знущання, керівництво педагогічного коледжу імені Макаренка виселило дільничного Приходька з гуртожитку.
Слушне питання: хто йому взагалі дозволив там жити? Працівники коледжу розповідають так: хтось “згори” зателефонував директорці коледжу і попросив поселити міліціонера.
Мовляв, він без житла, так у нього хоч буде дах над головою, а в гуртожитку з міліціонером більше порядку. Директор коледжу, навіть, якби й хотіла не змогла б відмовити – вона теж комусь підкоряється. Правду сказати, Приходько спочатку таки допомагав боротися з порушниками та злодіями. Але зрештою, замість порядку, приніс спільноті коледжу горе.
До Сергія Приходька вдалося додзвонитися, щоб почути його версію подій. Проте, дільничний відмовився щось коментувати: “Без дозволу керівництва я не буду нічого говорити. До того ж порушено карну справу, я там проходжу як свідок, тому теж багато чого не можу говорити, зрозумійте. Як я міг?… Ех… До побачення”. (Поклав слухавку).
Другим падінням Ігоря Індила правоохоронці назвали випадок у самому приміщенні Шевченківського райуправління, коли під час оформлення протоколу затримання, як кажуть, Ігор втратив свідомість і впав просто в кабінеті для оформлення затриманих.
 |
Дільничний Приходько, який доставив хлопця до відділення, саме в цей момент оформлював протокол затримання. Міліція наполягає, що хлопець не встояв через те, що мав травму голови від попередніх падінь та був у стані сильного алкогольного сп\’яніння. Як наслідок – “падіння з висоти власного зросту та удар головою об тупий предмет, яким виявилася підлога.”
 |
| Майор Приходько на собі демонструє що таке падіння з висоти власного зросту. Фото “Газета по-киевски” |
Що насправді сталося в кабінеті для затриманих, знають лише кілька людей, більшість з них – правоохоронці. Єдині свідки не з боку міліції того, що сталося – друг Ігоря Олександр Хоменко та працівники швидкої допомоги, які приїздили на виклик міліціонерів, коли Ігор втратив свідомість.
Олександр Хоменко підтримав версію правоохоронців:
– Ігор був в стані сильного алкогольного сп\’яніння. Посварився в гуртожитку з дільничним, ображав його, поводився агресивно. Коли ми приїхали до Шевченківського райуправління міліції, там він втратив свідомість під час складання протоколу. Впав на спину, вдарився головою. Більше нічого говорити не буду.
– Ігор нормально розмовляв в гуртожитку, самостійно сів в машину дільничного?
– Так.
– Як же він тоді міг знепритомніти від алкоголю, якщо до цього поводився адекватно?
– (Сашко Хоменко мовчить)
– А чому Ігоря не забрала швидка, якщо він втратив свідомість?
– (Знову мовчить)
– Не чіпайте дитину своїми питаннями! – втручається мати Олександра Людмила Іванівна. – Він все сказав, що треба було! Не треба нам горя більше ніякого! Він і так бідний, натерпівся!
– Ми з Сашею Хоменком одразу після смерті Ігоря давали пояснення в райвідділі, – розповідає сусід та приятель обох хлопців по гуртожитку Максим Копиця, – Хоменко після цих пояснень вийшов з міліції – блідий, руки трусяться, цигарку за цигаркою палить. В цей же день його мати забрала, і ми навіть не знали де вона його ховає. Кажуть, у нього був нервовий зрив.
В поведінці Олександра Хоменка підозрілим є наступний факт: він уникає будь-якого спілкування з пресою, студентами та викладачами. Смерть друга – звісно, важкий стрес, але чому через це ховатися? Його ж ніхто ні в чому не звинувачує.
Журналісти, які займаються цією темою, знають, що отримати хоч якийсь коментар від Олександра було в ці дні просто не реально. Мати повністю ізолювала хлопця від сторонніх контактів. Знімальна група одного з телеканалів майже день просиділа під дверима будинку Хоменків на Чернігівщині, він так і не вийшов до них. Якби не допит всіх свідків в прокуратурі, який пройшов днями, з ним взагалі не можливо було б поговорити.
Чим пояснити такий переляк матері та самого Сашка? Якщо її син – просто свідок нещасного випадку, чого боятися? А якщо він свідок злочину? Якщо він може сказати щось відмінне від поширеної правоохоронцями версії, чим це йому може загрожувати?
“Притримуйся того, про що ми говорили!” шепоче Людмила Іванівна сину перед тим, як іти до слідчого давати чергові пояснення.
 |
| Людмила Хоменко дає сину настанови перед допитом в прокуратурі |
Ще більше невпевненості в аргументи міліції додають і свідчення лікаря швидкої Едуарда Попутняка. Він приїздив в Шевченківське райуправління двічі – спершу ввечері, щоб надати медичну допомогу. Вдруге – майже вранці, щоб констатувати смерть.
З ним вдалося поспілкуватися телефоном учасникам засідання громадської комісії. Ось що повідомив лікар швидкої:
– Вперше ми приїхали о 21.05. Хлопця оглянули, слідів травм чи побоїв не побачили. Але, враховуючи те, що Ігор знаходився під дією алкоголю, пручався, нецензурно висловлювався, то якісно провести медогляд ми не змогли. Він просто не дав цього зробити.
– А чому ви його не госпіталізували?
– Людина, яка перебуває в стані алкогольного сп\’яніння – це не показання для госпіталізації для нас, розумієте? Тим більше, якщо це легкий або середній стан сп\’яніння. Тому що це не медична проблема, а соціальна.
– Так він же знепритомнів, хіба цього не достатньо для госпіталізації?
– Він вже був при тямі, ми йому дали нашатир, оглянули, як могли. Він нормально підвівся, нормально став біля стіни, відповідав на питання. Особливих порушень в його життєдіяльності не спостерігалося. Особливих травм чи ушкоджень ми не помітили.
– А вночі ви не встигли надати йому допомогу? Ви лише констатували смерть?
– Так, ми приїхали тоді, коли він вже помер. Навряд чи пройшло більше години з моменту смерті. Ми приїхали на початку п\’ятої.
Отже, як стверджує лікар швидкої, Ігор знаходився в стані “легкого або середнього ступеню сп\’яніння”, що не збігається з твердженням міліціонерів про важку алкогольну інтоксикацію студента Індила.
Найголовніше: якщо Ігор справді впав, то наслідки падіння виявилися не настільки значними, щоб через це госпіталізувати його. Лікарі швидкої особливих травм в перший приїзд не побачили. Звідки ж тоді взявся перелом кісток черепу внаслідок ушкодження тупим предметом?
Може його завдали пізніше, після від\’їзду лікарів? Або лікарі не помітили цю серйозну травму, яка зрештою, коштувала хлопцю життя?
В будь-якому разі, хтось має нести кримінальну відповідальність – або міліціонери або лікарі.
Тому що третє падіння Ігоря, про яке говорять міліціонери, майже не дає підстав повірити у версію в “сам забився – сам помер”.
Як стверджують правоохоронці, втретє Ігор впав вже в камері попереднього ув\’язнення з лавки на кахельну підлогу. Якщо щодо попередніх двох падінь є великі сумніви, то в третьому випадку взагалі неможливо повірити, що молодий хлопець може отримати пролом черепа і померти через падіння з лавки висотою в 50 сантиметрів.
 |
Навіть, якщо попередні два падіння все ж таки були, і правоохоронці про них знали, чому вони не зробили нічого для того, щоб хлопець більше не падав?
Хто поіменно з працівників Шевченківського райуправління має нести відповідальність за як мінімум службову недбалість? Хто саме в ніч смерті оформлював Ігоря та наглядав за ним?
 |
| Мати Ігоря |
Матері Ігоря ледь вдалося дізнатися прізвища міліціонерів, яких передусім слід підозрювати у смерті хлопця: це вже згадуваний дільничний Сергій Приходько, оперативний черговий Олександр Мельник, інспектор-черговий Сергій Коваленко, помічник оперативного чергового Головач та оперативні співробітники – Олексій Жежерін та Руслан Лавута.
Саме вони або не захистили життя хлопця або відібрали його. Людмила Степанівна схиляється до другого висновку:
– Ми оглянули тіло сина вдома: на ньому синець в районі печінки великий – сантиметрів п\’ять в діаметрі, лікті обідрані, пальці побиті, сліди від наручників, череп проломлений. Це все від падіння з лавки???
Робити ексгумацію, щоб встановити остаточну причину смерті Ігоря погоджуються вже навіть батьки.
Тепер вони переживають тільки за одне: щоб хтось не зробив це без їхнього дозволу і без їхньої участі.
Дмитро Гнап, спеціально для УП
Інфографіка – Олександр Акименко. Фото в Шевченківському РУ міліції Олександра Федченка
