Зоопарк періоду свавілля

Андрій КАПУСТІН, «Дзеркало тижня», № 41 (769) 24 – 30 жовтня 2009

Перед старанно загратованим бараком, до якого в Київський зоопарк влітку переводять мавп, встановлено дивну скульптуру. Ні, на перший погляд, нічого незвичайного. І абсолютно в тему. Самка людиноподібної мавпи (судячи з усього – шимпанзе) тримає на руках дитинча. Але називається це чомусь «Мавпяча мадонна». У сенсі Богоматір із Немовлям. Так і написано. Мовляв, до 100-річчя зоопарку цей витвір встановлено за підтримки такої-то фірми.

Андрій КАПУСТІН, «Дзеркало тижня», № 41 (769) 24 – 30 жовтня 2009

Оскільки в зоопарк дуже часто водять дітей, не виключено, що допитливі юні уми після осмислення еклектики, яка поєднує основи дарвінізму та християнства, цілком можуть спантеличити вчителів і батьків непростими запитаннями на кшталт: «А що, у мавп теж є Бог? А як його звати? А його що, теж розіп\’яли?»… З відповідями, зрозуміло, доведеться пометикувати. Тим паче що контраргумент буде незаперечний: адже пам\’ятник встановлено не в якійсь приватній лавці, не в музеї наукового атеїзму, а на території «штучно створеного об\’єкта природного заповідного фонду України загальнодержавного значення».

Концтабір XXI століття

Хоча це так, більше для богословів. Оскільки в ситуації з Київським зоопарком є питання й крутіші. Розпочати можна з найсвіжіших подій, датованих періодом із 15 по 20 жовтня.

Отже, минулий четвер. В агентстві «Інтерфакс-Україна» проходить прес-конференція з участю, зокрема, й голів товариств захисту тварин Австрії та Великобританії Крістіана Янача і Джона Руейна.

Пан Руейн повідомляє журналістам, що, всупереч заявам керівництва Київського зоопарку, нібито буквально з дня на день він відновить членство в Європейській асоціації зоопарків і акваріумів (EAZA), – у близькому майбутньому цього не станеться. Понад те, Київ як мінімум до 2012 року не може розраховувати навіть на кандидатство в члени.

Тут не зайве нагадати, що підставою для виключення Київського зоопарку з EAZA на п\’ять років у 2007 році стало «грубе порушення етичних норм, пов\’язаних із благополуччям тварин, без права поновлення впродовж цього терміну».

Сталося це в часи попереднього керівництва, яке в лютому минулого року було замінене на нинішнє. І воно – нове керівництво – поспішило запевнити, що «як виняток, після отримання в 2008 році відповідної документації про проведену роботу й виконання всіх необхідних розпоряджень від нового керівництва зоопарку, EAZA ухвалила рішення вже у 2008 році достроково розглянути питання прийняття Київського зоологічного парку кандидатом у члени».

Однак вердикт залишився в силі. Хоча, звісно, прикро. Оскільки членство в EAZA – це престиж не тільки для зоопарку, а й для країни. Це і можливість, скажімо так, регулярно поповнювати колекцію тварин або брати участь у великих міжнародних наукових програмах. Тобто бути повноцінним членом світової зоопарківської тусовки. А тут такий конфуз. Та ще й акурат за два дні до урочистого святкування 100-річчя зоопарку. До того ж на десерт пан Руейн заявляє, що в листі, відправленому на його ім\’я директором EAZA, зазначено: керівництво асоціації «глибоко обурене неправдивою інформацією, яку поширюють як керівництво зоопарку, так і Київська міська держадміністрація». Або, попросту кажучи, брешуть. Але, як з\’ясувалося, спіч Джона Руейна був тільки початком. Оскільки вслід за ним виступив заступник директора зоопарку Кирило Трантін, який прокоментував фотографії, зроблені, зокрема, й там, куди відвідувачів зоопарку не пускають.

Рвані рани зебр. Обвисла шкіра «посадженого на дієту», худого слона. Обшитий жерстю карцер площею 24 квадратних метри, в якому слон, виявляється, зимує. Білогруді ведмеді, що їх тримають у тісному карцері приміщення 20-х років минулого століття оддалік від людських очей… А ще зимовий барак… хоча ні, теж карцер для антилоп. А ще знесені вольєри для птахів, на місці яких планувалося побудувати автопарковку. А ще рибальські сижі по периметру одного зі ставків для водоплавних птахів, де планується облаштувати платну риболовлю…

Згодом у приватній розмові Джон сказав, що він показував ці фотографії в Лондоні профільним фахівцям. «Ви не повірите, багато хто не стримував сліз. Вони просто не могли собі уявити, що в Європі XXI століття можливе існування такого концтабору»…

Show must go on

А потім була субота 17 жовтня. І було широко анонсоване святкування 100-річчя зоопарку. І були відвідувачі, які чекали роздачі безплатного торта. І були діти, яких розважали аніматори. І були гості VIP-клас, як, скажімо, заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України Микола Мовчан або перший заступник мера Києва Ірена Кільчицька. І були промови. І Мовчан заохочував працівників зоопарку грамотами від Кабміну, а Кільчицька запевняла присутніх, що ще трохи – і Київський зоопарк стане одним із найкращих у Європі. І грала музика. І були веселощі.

Тим часом у бараку, де взимку утримуються жирафи, юристи зоопарку в компанії з консультантом директора зоопарку Світлани Берзіної (він же цивільний чоловік директора) на очах у відвідувачів били працівників зоопарку, не охоплених грамотами від уряду. А саме – завідуючого просвітительським відділом Сергія Григор\’єва і завідуючого господарством відділу копитних Ігоря Марійчука. За словами потерпілих, били їх за те, що вони не хотіли йти під замок у підсобку площею п\’ять квадратних метрів, у якій юристи й консультант намагалися їх ізолювати до завершення торжеств. Оскільки стало відомо, що Григор\’єв і Марійчук з товаришами вирішили зіпсувати свято, тобто провести акцію протесту проти дій Світлани Берзіної, яка, на їхню думку, планомірно знищує зоопарк. Пікантності ситуації додало те, що Сергій Григор\’єв – член Спілки журналістів України. Про що встиг повідомити нападникам. А кожному юристу має бути добре відомо, що людей бити – зле за визначенням. Але напад на журналіста, та ще й з посвідченням і диктофоном у руках, – це обтяжуюча обставина.

Одне слово, свято вдалося.

Порушників спокою після звернення в міліцію «швидка» відвезла в лікарню з підозрою на струс мозку. А 19 жовтня стало відомо, що Григор\’єва заднім числом звільнено «за прогули», хоча ні повідомлення, ні наказу йому ніхто не вручав. Заодно про звільнення оголосили й заступнику директора Кирилу Трантіну, який брав участь у тій самій прес-конференції в «Інтерфаксі».

Ну а 20 жовтня пані Берзіна офіційно заявила: «Я впродовж останніх днів отримала низку погроз фізичної розправи – невідомі по телефону загрожують отруїти тварин у зоопарку».

Як асиметрична відповідь на дії юристів і чоловіка-консультанта, хід приймається. Більше того, не виключено, що він може мати й продовження. І в зоопарку розіграється історія, жертвами якої стануть ні в чому не винні тварини. Припинити це, на жаль, неможливо, хоч у зоопарку, за словами Берзіної, посилено пропускний режим і залучені працівники державної охорони. (Щоправда, 20 жовтня в управлінні держохорони Києва цю інформацію спростували. Зокрема й тому, що немає оплати. А це – 50 бюджетних гривень на годину на одну людину.) Але, в кожному разі, сценарій із перетворення місця масового відпочинку на режимний об\’єкт вражає.

Хоча, з іншого боку, все логічно. Оскільки маємо справу з одним із підрозділів КМДА. Та ще й таким привабливим.

Золоті зоосотки шулявських ярів

Тут слід зробити невеличкий екскурс у минуле, нагадавши про деякі деталі, без яких картина сьогодення буде неповною.

Отже, на початку квітня 2007 року з\’явилася інформація про те, що КМДА має намір перенести Київський зоопарк у Вишгород, а вивільнені майже 35 гектарів землі продати під котеджну забудову. За оцінками експертів, сотка землі в цьому місці могла коштувати від 5 до 10 тис. дол. Тобто йдеться про кілька десятків мільйонів доларів. Плюс комунікації. Плюс будівельні підряди. Ласо? Не те слово. Але, судячи з усього, в КМДА зрозуміли, що так просто кияни не дадуть виселити зоопарк у Вишгород. Але й відмовитися від такої солодкої булки теж непросто. І, хоча прямих доказів того, що в дію запущено якийсь план «Б», немає, в зоопарку його обговорюють. Суть плану проста до неможливості. І будується він за відомим принципом, який можна інтерпретувати так: немає тварин – немає проблем. У сенсі, якщо тварин мало, то така велика територія їм ні до чого. І якщо не виходить узяти все й відразу, то можна і вроздріб. До того ж сьогодні частина колекції, яка залишилася, спокійно експонується на 21,85 га з 34,22. На решті 12,37 гектара містяться різні недобудови й споруди, включно з тими ж карцерами для білогрудих ведмедів.

Що характерно, того ж таки 2007 року Київський зоопарк виключили з EAZA. Збіг, може, й випадковий, але симптоматичний. Тим паче що виключення із європейської асоціації позбавило керівництво постійного контролю з боку Євросоюзу.

Потім була низка гучних скандалів, суть яких зводилася до одного: на території зоопарку – зооцид. Наприклад, директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко у травні 2007 року заявив: «Протягом останніх півроку в зоопарку загинуло кілька десятків тварин. Крім того, з території парку безслідно зникло багато малих ссавців, птахів, земноводних. Дятли, паркові дрозди, білки, тритони, кажани майже повністю пропали. Кілька днів тому загинула самка оленя Давида, а перед тим зоопарк втратив ще кілька рідкісних і дорогих звірів. У зоопарку багато звірів гинуть через пневмонію. Тварин тримають у холодних сирих клітках, вони простуджуються й помирають у страшних муках. Є факти, що у тварин стріляли гумовими кулями, аби загнати їх у клітки, що розлючені тварини билися одна з одною, собаки розірвали лисицю, а ведмедиця билася в клітці так, що розтрощила собі голову…»

Парк відпочинку без культури

У лютому 2008 року на посаду директора зоопарку розпорядженням Леоніда Черновецького було призначено пані Берзіну. На час призначення вона працювала на ниві гуманного зменшення чисельності бездомних тварин, тобто стояла на чолі освоєння бюджетних коштів, виділених на стерилізацію собак та кішок, як директор КП «Центр ідентифікації тварин». Що характерно, цієї діяльності новий директор не залишила й після того, як прийшла в зоопарк. При цьому вона примудрялася поєднувати дві посади ще й із обов\’язками голови організації «Жива планета», яка займається, зокрема, й сертифікацією продуктів харчування під егідою боротьби з різними шкідливими ГМО. А за плечима в Берзіної – дуже сумнівне кінологічне минуле з собачими боями та судимістю за фінансові пустощі.

З появою нового директора, яку злі язики звинувачують у дуже теплих стосунках як із Іреною Кільчицькою, так і з Леонідом Черновецьким, процес розвалу зоопарку різко оптимізувався.

За півтора року Київський зоопарк, що входив у першу п\’ятірку найкращих зоопарків колишнього СРСР, перетворився на такий собі парк відпочинку з гойдалками, каруселями та колесом огляду, звідки можна бачити бараки і карцери з вимираючою колекцією тварин.

На сьогодні в сухому залишку маємо: розформований науковий відділ. Як наслідок – згорнуто програми, якими зоопарк закономірно пишався: розвиток колекцій амфібій, кажанів, павукоподібних і комах. З зоопарку мусили піти майже 60 фахівців, чимало яких пропрацювали там понад 15-20 років, мало не з юннатів. (До речі, науковий відділ було розформовано у зв\’язку зі скрутним фінансовим становищем. Що не заважає при цьому тримати в штаті зоопарку аж чотири юристи.) Зате працевлаштовано двох безробітних англійських зоологів – Анну Вестбері та Стівена Пілчера, яких, за інформацією Джона Руейна, звільнили з Дортмундського зоопарку за жорстоке ставлення до тварин. Список можна продовжити.

Щоправда, не можна не відзначити й директорських ноу-хау. Наприклад, пропозицію відзначати в зоопарку корпоративні свята. «З розважальною програмою, – як написано на сайті Київського зоопарку, – з ручними тваринами зоопарку: рептиліями, гризунами, приматами, птахами тощо, яких можна погладити і зробити фотосесію». Ви собі уявляєте цей корпоративчик – птахи, гризуни й примати в епіцентрі офісного розгулу? А можливість, як повідомляє той-таки офіційний сайт, орендувати територію зоопарку для зйомок «документальних і художніх фільмів, конкурсів, телепередач і т.п.»? Причому недорого – від 100 до 500 гривень на годину. Ні, ну яку насолоду відчуватимуть птахи та звірі, якщо в чийсь креативний мозок заповзе ідея зняти що-небудь гучно-попсове? А кіно про війну з піротехнікою й спецефектами… А ідея з розливанням у пляшки власної мінеральної води з артезіанських свердловин сеноманського і байонського водоносних горизонтів?.. А платні риболовля та паркування, про які вже йшлося?.. Як тут не згадати шок англійців із приводу українського концтабору і Європи XXI століття…

Так і кортить поставити пані Берзіній запитання, хай наївне, хай розуміючи, що залишиться воно без відповіді. Щось на кшталт: «За час перебування на новій посаді ви витратили на закордонні відрядження не одну тисячу бюджетних гривень. І плануєте витрачати ще, представляючи Україну в найкращих зоопарках світу. Зрозуміло, що у вас немає ні досвіду, ні освіти. Проте ви керуєте не лазнею, не складом отрутохімікатів і не овочевою базою. Ви хоч один раз в очі своїм підопічним дивилися?..»

Детектор брехні, детектор правди

Одне слово, навіщо турбуватися з приводу прийняття-неприйняття у EAZA, якщо плани зовсім інші, незрозуміло. Ну, кому, власне кажучи, важливо, що, крім EAZA, Київським зоопарком упритул зайнялися вже й у WAZA – у Всесвітній асоціації зоопарків і акваріумів. Що, своєю чергою, означає для Київського зоопарку повну ізоляцію, для пані Берзіної – повсюдний статус персони нон-грата, а для України – чергову ганьбу. Як тоді блефуватиме київська влада? Що відповідатиме новий міністр закордонних справ на прохання посла Великобританії забезпечити охорону підданих її Величності під час їхніх візитів в Україну? Оскільки пан Руейн готує для посла в Києві лист про те, що в зоопарку побили співробітників. І що сам голова товариства захисту тварин думає як із цього приводу, так і з приводу власної безпеки…

І справді, а навіщо Джону Руейну сюди приїжджати? Хай охороняє тварин у себе в Англії. Ну не буде в Києві зоопарку. Ну забудують шулявські яри котеджами. То й що! Ще й не таке бачили…

P. S. Після призначення у 2008 році Світлани Берзіної на посаду директора зоопарку Ірена Кільчицька офіційно заявила, що київська влада виділили на розвиток і реконструкцію зоопарку 50 млн. грн. на додачу до вже наявних 38 млн. У квітні 2009-го Світлана Берзіна публічно оголосила, що київська влада виділила на будівництво та реконструкцію вольєрів «Тропічні ведмеді» і «Людиноподібні мавпи» ще 35 млн. грн. За графіком, вольєри мали здати в липні. Хтось бачив ці будівлі? Правда, 8 жовтня 2009 року консультант у зв\’язках із громадськістю Київського зоопарку Галина Бузан заявила, що насправді грошей немає, а мерія фінансує зоопарк «тільки в частині заробітної плати й частково комунальних платежів».

Ніхто також не знає, куди поділися ще майже 20 млн., які зоопарк, як повідомила пані Берзіна співробітникам, начебто зумів заробити вже в 2009 році. А заодно й кілька мільйонів начебто виділених КМДА на святкування 100-літнього ювілею. Промайнули ці гроші чи ні повз носи, дзьоби і хоботи, незрозуміло. Адже тварини не можуть розповісти, що, в якій кількості та як часто їдять. Навіть якщо їх «прогнати» через детектор брехні. До речі, працівники зоопарку після того, як керівну посаду обійняла Берзіна, через поліграф проходили. З серцевими нападами й лікарняними після процедури через пережите приниження. Хоча у приватних розмовах їм важко не повірити й без детектора. Як одній зі співробітниць зоопарку, яка повідала автору, що в зимовому карцері мавпячого барака з метою економії тепла забили диктом усі вікна. І мавпи поки що відбувають строк без денного світла.

«Не вірите, – сказала вона, – ходімо, покажу. Я пропрацювала в зоопарку більше двадцяти років, але такого ще ніколи не було»…

P. P. S. На думку одного зі звільнених працівників зоопарку, який знає про залаштункові ігри не з чуток, у резерві є ще й сценарій «С». Після того як справи з колекцією тварин стануть зовсім плачевними, статус зоопарку «опустять» до рівня, скажімо, комунального підприємства. Потім проторована схема доведення до банкрутства і… солодка мить дерибану.

Отож питання правомочності використання поняття «Мавпяча мадонна», за великим рахунком, можна й не дискутувати. Якщо свій бог у звірів і є, то про мешканців Київського зоопарку він явно забув…

Андрій КАПУСТІН, «Дзеркало тижня», № 41 (769) 24 – 30 жовтня 2009