Земельний дерибан. Погляд зсередини

Автор: Катерина Каплюк, “Українська правда”, 20 грудня 2011 року

Із початком зими все важче знайти охочих, які б стояли на мітингу за 140-150 гривень на день. Але вже наприкінці листопада для молоді знайшовся новий вигідний підробіток.

Тепер ті самі гроші можна отримати лише за годину, проведену в теплі та комфорті. Для цього потрібно бути неодруженим і принести з собою паспорт та ідентифікаційний код. І, звісно ж, підписати кілька документів, відповідно до яких ви отримуєте землю в Київській області та одразу ж переписуєте її на іншу особу. Але про все по порядку.

Автор: Катерина Каплюк, “Українська правда”, 20 грудня 2011 року

У листопаді соціальні мережі зарясніли повідомленнями: “Пропонуємо 150 гривень за годину роботи. З собою мати паспорт та ідентифікаційний код. Тільки для неодружених”. Звісно ж, такі вимоги дещо спантеличували, тому організатори написали своєрідний “мануал” для всіх занепокоєних. За їх словами, потрібно було лише написати заяву про бажання отримати землю в Київській області. А одразу після цього – укласти договір дарування цієї ділянки іншій людині.

Організатори акції не приховують її кінцевої мети. “Офіційно земля в Україні не продається, але кожен має право на 10 соток. Тому ці “законні” ділянки оформлюються на сторонніх людей, які передають право власності на них. Так і виникають ці палаци на гектарах землі у наших товстосумів”, – зазначає один з організаторів акції Руслан Багмут.

“Багато людей переживають, що в подальшому не зможуть отримати земельну ділянку. Це безпідставне побоювання. 1) Єдиного земельного кадастру в Україні не існує! 2) У ваш паспорт штамп “Право отримати земельну ділянку використано” ставити ніхто не буде”, – розповідає він про деталі афери.

Фактично, пан Багмут закликає майбутніх учасників акції порушувати закон – адже після отримання ділянки такий штамп у паспорті повинен стояти. Щоб заохотити людей до участі, він додає, що вже неодноразово проходив подібну процедуру. А це, знову ж таки, незаконно, адже кожен громадянин має право лише на одну ділянку.

Тож, хоча формально процедура переписування ділянки відбувається без порушень, насправді вона є досить сумнівною за суттю. Втім, це не лякає любителів легких грошей. Сотні людей переоформили свої ділянки, не особливо задумуючись про власні дії та їх наслідки.

Два гектари – за 30 хвилин

“Українська правда” вирішила подивитись, як відбувається переписування ділянок та хто за цим стоїть. Ми зателефонували за одним з номерів, вказаних в оголошенні, та домовились про зустріч.

Наступного дня учасники акції почали збиратись біля метро “Житомирська” на околиці Києва вже о 9 ранку. Як виявилось, місце було обрано зовсім не випадково. На “Житомирській” знаходиться одна з приміських автостанцій, а тому велике скупчення людей не викликало б подиву сторонніх.

Чекати доводиться більше години. Нарешті координатор кличе групу людей іти за ним та підводить їх… до приміської маршрутки.

– Їдемо в Боярку, там чекає нотаріус, – говорить один з організаторів Діма. – Не переживай, вже багато людей цю процедуру пройшли – і все гаразд. Тільки в мене вже більше 200 людей було. А таких, як я, тут повно. Тому можеш уявити масштаби, – хвалиться він.

Врешті мікроавтобус переповнюється людьми, ще частина охочих повинна чекати наступного. За 20-30 хвилин зупиняємось біля одного з будинків у Боярці – одразу після знаку про в\’їзд у місто. Фірма “Юрземсервіс”, в якій і сидить “наш” нотаріус, не справляє вигляд солідної. На першому поверсі – невеликий автоцентр та салон меблів. Поблизу – ні магазинів, ні кафе, ні сторонніх людей.

Зазвичай процедура виділення земельної ділянки виглядає наступним чином. Згідно зі 123 статтею Земельного кодексу України, зацікавлена особа звертається з клопотанням до районної чи сільської ради. До клопотання вона має додати обґрунтування відведення цієї ділянки і бажане розташування з позначенням на карті. Далі районна чи сільська рада місяць розглядає заяву, а потім дає згоду на розробку проекту землеустрою ділянки. Після цього громадянин повинен погодити цей проект із “органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини”. Після одержання необхідних висновків їх необхідно знову подати до районної ради, а через місяць дізнатись про остаточне рішення щодо землевідводу. І зовсім не факт, що воно буде зроблене на вашу користь.

Але це – для звичайних громадян. Зовсім інші правила діють для тих, хто погодився переписати землю для “багатого інвестора”. Потрібно лише подати копію паспорта та ідентифікаційного коду. А потім підписати необхідні заяви – про розроблення плану землеустрою ділянки та про передачу права на ділянку іншій особі.

Все – землю швидко переоформлюють, а ти повертаєшся в Київ та отримуєш «чесно» зароблені 150 гривень. “Приходьте ще, не баріться, бо акція закінчиться за кілька днів”, – люб\’язно запрошують організатори. Втім, коли ми представились журналістами, дружелюбність організаторів завершилась. Вони почали ховати документи та наказували не знімати приміщення.

Російське коріння українських фермерів

У ході розслідування “Українській правді” вдалось дізнатись, що два гектари землі кожен з учасників акції переписує мешканці Києва Соколовій Юлії Володимирівні. Ділянки всіх опитаних учасників знаходились поблизу села Вороньків Бориспільського району Київської області. Якщо врахувати кількість людей, що взяли участь в акції, можна припустити, що пані Соколова може стати щасливою власницею більш, ніж 500 га поблизу столиці. Раніше нікому не відома особа зможе виявитись однією з найбільших землевласниць у Київській області. Але лише в тому випадку, якщо до багаточисельних заяв схвально поставляться в Бориспільській райраді.

Як виявилось, пані Соколова за адресою прописки не проживає. Проте, її батько розповів, що Юлія нещодавно перейшла на роботу до російської компанії і зараз знаходиться в Москві у відрядженні.

Ми вирішили завітати до Вороньківської сільської ради та дізнатись, наскільки легко можна отримати хоча б 200 гектарів землі в користування. Голова сільради Ігор Заборний охоче розказав “київським інвесторам”, що він не проти допомогти, але… в цьому районі вся земля вже розпайована.

За його словами, єдина придатна до розпаювання ділянка – це територія ПАТ “Дніпровське”, що займає близько 1800 гектарів біля пойми Дніпра. Втім, це можливо було б зробити, лише якби угода про оренду з “Дніпровським” була розірвана.

Під Борисполем ПАТ “Дніпровське” займається вирощуванням кормових та випасом худоби. “Це власність одного з найбагатших людей Росії”, – додав пан Заборний, зауваживши, що товариство готується до інвентаризації земель.

Але і пан Заборний, і голова Бориспільської РДА Ярослав Добрянський, і гендиректор “Дніпровського” Олег Кебкал стверджували, нібито не чули про чиєсь бажання розпаювати землі під Вороньковом. Цю історію можна було би вважати помилкою, якби не відзняті документи про переписування землі на пані Соколову.

Зацікавило й те, що в історії двічі фігурували російські підприємці. Тому ми вирішили більш прискіпливо придивитись до діяльності ПАТ “Дніпровське”.

За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, гендиректором “Дніпровського” значиться Олег Кебкал. Раніше він працював начальником відділу вантажних перевезень “Укрзалізниці”, а також начальником відділу інвестиційної політики Мінтрансу. У 2005 році пан Кебкал став заступником директора представництва російськогоВАТ “Акрон” в Україні. А через два роки – ще й гендиректором ПАТ “Дніпровське”.

У складі наглядової ради “Дніпровського” одразу впадають в око двоє її членів. Перший – це росіянин Оскар Валтерс, більш відомий як перший віце-президент ВАТ “Акрон”, яке займається мінеральними добривами. Вочевидь, він і є представником того “російського багатія”, про якого говорив голова Вороньківської сільради.

Друга – Ганна Анатоліївна Кольба, 1982 року народження. Даних про попередні місця роботи – немає. Членом наглядової ради дівчина стала в квітні 2010 року. Та яким було наше здивування, коли прізвище пані Кольби було знайдене в звітах… на сайті ВАТ “Акрон”. Виявляється, вона є директором українського представництва “Акрону”.

Але найцікавішим виявилось наступне. За даними джерел “Української правди”, Юлія Соколова, на яку переписувалась земля біля Борисполя, також працює в “Акроні”. Вона є подругою Ганни Кольби, керівника українського філіалу компанії.

Ми завітали до представництва «Акрону» та справді знайшли там пані Кольбу. Втім, вона відмовилась відповісти, чи працює в її компанії Юлія Соколова. На питання журналістів вона лише перепитала: «А що трапилось із Юлею?».

Таким чином, всі основні фігуранти справи пов’язані з російською компанією “Акрон”, а також самим ПАТ “Дніпровське”. Але хто ж стоїть за земельною операцією під Вороньковом?

Сайт російського “Forbes” повідомляє, що главою координаційного комітету компанії “Акрон” є бізнесмен В\’ячеслав Кантор. Він – президент Європейського єврейського конгресу, 20-й у списку найбільш впливових євреїв за версією газети Jerusalem Post. Пан Кантор має давні зв’язки з Україною – він є товаришем Євгена Червоненка, а в 2007 році отримав від Віктора Ющенка Орден Ярослава Мудрого V ступеня.

Тож існує імовірність, що саме його земельні інтереси в Київській області залагоджують співробітники “Дніпровського”. На жаль, Ганна Кольба відмовилась давати відповідь на будь-які питання журналістів.

Даний випадок не є винятковим. Оголошення про переписування землі за невелику суму можна було знайти в інтернеті ще більше року тому. Охочих не бракує: до одного з таких повідомлень було залишено більше 300 коментарів. Тож можна тільки здогадуватись, скільки ще земельних ділянок буде передано до рук заможних осіб.

Втім, розслідування земельної афери неабияк насторожило її учасників. На адресу телеканалу ТВі, спільно з яким проводилось розслідування, почали надходити дзвінки з вимогами не ставити сюжет в ефір. А при особистій зустрічі замовники пропонували заплатити “скільки потрібно” за те, аби сюжет “загубився” та не з\’явився в програмі.

Відео “Української правди” та програми “Знак оклику”

Автор: Катерина Каплюк, “Українська правда“, 20 грудня 2011 року