Партія регіонів, яка голосно заявляє про замовні матеріали в пресі, виявилася активним пропагандистом таких методів роботи. На використанні методів прихованої реклами та “заказух” були спіймані впливові регіонали Андрій Клюєв та Юрій Іванющенко.
Останні події за участі президента Віктора Януковича продемонстрували намагання влади розділити журналістів на “своїх” та “чужих”.
Автор: Сергій Щербина, “Українська правда”, 19 июля 2011
Партія регіонів, яка голосно заявляє про замовні матеріали в пресі, виявилася активним пропагандистом таких методів роботи. На використанні методів прихованої реклами та “заказух” були спіймані впливові регіонали Андрій Клюєв та Юрій Іванющенко.
Останні події за участі президента Віктора Януковича продемонстрували намагання влади розділити журналістів на “своїх” та “чужих”.
Яскравим прикладом тому була поїздка до Межигір\’я прихильних до влади телеканалів та газет. Так самоочевидними були маніпуляції з питаннями до президента під час останньої прес-конференції Віктора Януковича.
У пулі президента, якому за кошти бюджету купують квитки на літак для висвітлення діяльності Януковича, присутні лише лояльні журналісти.
Останній приклад – в рамках підготовки до наступних парламентських виборів Партія регіонів навіть почала збирати дані про лояльність журналістів та партійність власників мас-медіа, що взагалі суперечить закону.
І при всьому цьому спікери Партії регіонів не втомлюються розповідати про продажність українських журналістів. Коли їм наводять приклади згортання демократії, вони люблять заявляти, що “чумою” української журналістики є так звані “заказуха” або “джинса”.
Але, виголошуючи красиві гасла, регіонали не помічають “джинсу” у виконанні власних лідерів.
“Джинса” державна
27 травня у газеті “Дзеркало тижня” вийшла програмна стаття першого віце-прем\’єра Андрія Клюєва під заголовком: “Формула української модернізації: взятися і зробити”.
Текст Клюєва має досить суттєвий обсяг – більше 16 тисяч знаків. Це, приблизно, 5-6 сторінок А4 у звичайному форматі. У своїй статті урядовець перераховує доленосні рішення Кабміну, які мають стати запорукою успіху України у війні за інвестора.
Клюєв розповідає масам про “ключ до модернізації” та обіцяє перетворити своє Міністерство економіки у Міністерство відкритих дверей. Текст, як належить, розбавлений висловами класиків – Володимира Леніна, Йосипа Сталіна та Віктора Януковича.
Але люди Клюєва не обмежилися шпальтами “Дзеркала тижня”. Застосовувався тут адміністративний ресурс чи ні, але статтю Клюєва передрукувала маса регіональних газет – переважно, комунальних.
Наприклад, величезний текст Клюєва з\’явився на шпальтах газети “Макарівські вісті” – це в Київській області.
Надрукувала статтю Клюєва і газета Надвірнянської районної ради Івано-Франківської області “Народна воля”, вишгородське видання “Слово”, газета Миколаївської обласної ради “Рідне Прибужжя”, Полтавське обласне комунальне агентство “Новини Полтавщини”.
Також стаття Клюєва з\’явилася на сайтах Миколаївської районної адміністрацій (Львівщина) та Міжгірської районної адміністрацій (Закарпаття).
“Українська правда” вирішила з\’ясувати, чому стаття Клюєва привернула до себе увагу комунальних видань всієї України.
Прес-секретар Клюєва Артем Петренко запевнив, що вперше чує про такий масштабний передрук статті свого шефа.
– Для мене це якась загадка… Я, умовно кажучи, один. Уявіть собі, щоб я ще займався місцевими газетами. Я за шефом, з усім, що він робить, не встигаю. А ви хочете, щоб я ще місцевими газетами займався, – зізнався речник.
У редакціях газет, які синхронно опублікували текст Клюєва, розмовляти відмовлялися. Вони кидали слухавку, уникали обговорення статті віце-прем\’єра телефоном та вимагали офіційних запитів.
Лише у редакції газети “Народна воля”, що на Івано-Франківщині, розповіли про причини появи на їхніх шпальтах Клюєвських тез. У виданні зізналися, що статтю до друку “рекомендувала”… прес-служба самого Кабінету міністрів.
“Українська правда” спеціально не називає прізвище нашого співрозмовника, щоб не створювати йому проблем. Однак в розпорядженні редакції є диктофонний запис розмови з людиною, яка вказує на Кабінет міністрів як на джерело розміщення замовного матеріалу.
У свою чергу, керівник урядової прес-служби Дмитро Андрєєв одразу заперечив тиск на журналістів.
– Навіть ідеологічно цього не передбачено. Можливо, вам сказали неправду. Ця інформація не відповідає дійсності. ЗМІ не підпорядковуються прес-службі Кабміну, – запевнив чиновник.
Водночас неможливо уявити, щоб засоби масової інформації в усіх регіонах України по-перше, синхронно звернули увагу на текст іншого тижневика, а по-друге масово та добровільно взялися передруковувати статтю Клюєва. І все це – без вказівки із центру.
При чому мотиви такої масштабної піар-кампанії Андрія Клюєва зрозумілі. Урядовця давно називають серед претендентів на прем\’єрське крісло. Тож перед можливою “війною” за спадок Миколи Азарова додаткова пропаганда на користь Клюєва точно не буде зайвою.
А газети на кшталт “Рідного Прибужжя” та “Макарівські вісті” допоможуть відкрити Клюєва, насамперед, для старшого покоління сіл та маленьких містечок. Адже Партія регіонів доволі часто проводить внутрішні дослідження популярності рідних кадрів, що є додатковим фактором для збільшення впливу у внутрішніх ієрархії.
“Джинса” комерційна
Овіяний міфами та легендами, регіонал Юрій Іванющенко донедавна волів залишатися у тіні. Одіозний депутат, більш відомий як “Юра Єнакіївський”, дав лише одне інтерв\’ю.
Останнім часом люди Іванющенка всіма силами намагаються “відбілити” репутацію цієї людини, яка уже десять років перебуває у чорному списку Держдепартаменту США.
При чому, схоже, депутат не гребує замовними публікаціями для створення свого позитивного іміджу.
24 червня цього року на сайтах LB (колишній сайт газети “Лівий берег”) та “Обозреватель” одночасно з\’явився текст під назвою “Навіщо Іванющенку Азовмаш”.
***
Однакова стаття, яка вийшла в двох виданнях і має всі ознаки піар-матеріалу, була підписана прізвищем Володимира Полякова.
В інтернеті вдалося знайти згадку лише про політичного експерта з таким ім\’ям – виконавчого директора інституту соціальних технологій “Соціополіс”.
У розмові з “Українською правдою” Володимир Поляков запевнив, що нічого про Іванющенка не писав. Що наштовхує на думку, що журналіста, чиїм ім\’ям підписана стаття, взагалі не існує в природі.
Найцікавіше інше – прес-служба “Юри Єнакіївського” розіслала у редакції українських мас-медіа прес-реліз з посиланнями на обидва (!) видання – “Лівий берег” та “Обозреватель”, де був розміщений цей текст:
Добрый день, уважаемая редакция!
Сегодня в СМИ опубликованы материалы по Иванющенко Ю.В. и “Азовмашу”.
Ниже ссылки:
http://economics.lb.ua/trades/2011/06/24/102953_Zachem_Ivanyushchenko_Azovmash_.html
http://obozrevatel.com/politics/zachem-ivanyuschenko-azovmash.htm
Если есть вопросы к причастности Иванющенко Ю.В. к “Азовмашу”, можете направлять Ваши комментарии.
С уважением, Наталья Шевченко, помощник по связям с общественностью народного депутата Украины Ю.В. Иванющенко.
Все це викликало підозри у замовному характері публікації.
“Українська правда” вирішила звернутися за коментарем до шеф-редактора “Обозревателя” Михайла Подоляка та LB Соні Кошкіної.
Найдивовижнішим виявилося те, що вони… не посоромилися офіційно заявити, що стаття про Іванющенка є звичайним іміджевим матеріалом.
– Насправді статтю розміщено, скажімо так, на комерційних умовах, – сказала Кошкіна.
А на репліку, що матеріал про Юру Єнакіївського не містить рекламної плашки або будь-якої іншої підказки читачу, що це – піар-стаття, Кошкіна відповіла: “Він плашки не містить, тому що замовник на цьому не наполягав”.
Шеф-редактор “Обозревателя” Михайло Подоляк розповів щось схоже. Він зазначив, що стаття про Іванющенка була “позитивним інформаційним повідомленням піар-характеру”, яке вони опублікували на “фінансових умовах” через рекламний відділ.
А щодо тієї ж рекламної “шапки” Подоляк вважає, що її ставити зовсім необов\’язково.
– У нас в принципі немає на сайті плашки “Реклама”, – сказав він, додавши, що це є “загальноприйнятою практикою” серед українських видань.
Логіка редакторів дивує. Насправді, це загальнопоширене правило в усьому цивілізованому світі – на статтях, які розміщено за гроші, робити помітку “на правах реклами”. Без такого попередження це називається просто замовним матеріалом, або “джинсою”.
Крім того, це має всі ознаки недобросовісної реклами. Адже читач самостійно не завжди здатен виявити, що статтю написано не за стандартами журналістики, а сам текст спрямований на вироблення позитивного іміджу згаданого в ньому персонажа.
Невеличкий штрих: у квітні цього року редактор “Обозревателя” Михайло Подоляк заявив, що є консультантом депутата Іванющенка і навіть у цьому статусі брав участь у прес-конференції, спрямованій на реабілітацію одіозного регіонала.
А у червні шеф-редактор “Обозревателя” отримав запрошення у “свята святих” – до резиденції “Межигір\’я” – на зустріч з Віктором Януковичем.
Крім того, цей сайт, який належить урядовому чиновнику Михайлу Бродському, віднедавна адміністрація президента називає найбільш рейтинговим інтернет-виданням України, забуваючи, що воно неодноразово було викрите у плагіаті.
“Слова класиків”
Досліджені приклади пропаганди з боку Клюєва та Іванющенка вказують на те, що ідеологи Партії регіонів зовсім забули тези своїх колег, які так яскраво виступали за чистоту журналістики.
Наприклад, радник президента Ганна Герман ще у жовтні минулого року обурювалася тим, що “джинса” стала “справжньою чумою української журналістики”.
– Ми не можемо і не збираємося диктувати телевізійним каналам, які новини їм давати в першу чергу, а редакторам газет – які матеріали розміщувати у черговому випуску видання, – обіцяла Герман.
Щоправда, її однопартієць Ян Табачник був більш відвертий відносно свого бачення преси: “Це холуї, що обслуговують своїх хазяїнів. Я це прекрасно знаю. 85% журналістів у цій країні займаються цим”.
Так само голосно виступала проти “заказух” і керівник Департаменту комунікацій Партії регіонів, а за сумісництвом – перший заступник комітету Верховної Ради з питань свободи слова Олена Бондаренко.
Вона наголошувала, що замовні статті у вітчизняних ЗМІ є звичайнісінькою корупцією. “Слово таке ласкаве для корупції придумали – “джинса”, – обурювалася Бондаренко.
Цікаво, які пояснення будуть в Герман з Бондаренко відносно повального передруку статей Андрія Клюєва та однакових публікацій в інтернет-виданнях, що виспівують геніальні бізнес-якості Юрія Іванющенка?
Чи поняття “джинса” поширюється на всіх, за винятком лідерів Партії регіонів?
