Ющенко-Янукович: “вонюча схема” на двох

Востаннє такою рішучою вона була півтора роки тому. Тоді, в грудні 2007 року, щойно ставши прем’єром, Тимошенко спробувала зламати схемою, за якою 137 гектарів та комплекс споруд “Межигір\’я” опинилися під контролем лідера Партії регіонів.

Але в березні 2008 почалися переговори про нову Конституцію та широку коаліцію, які проводили Тимошенко і Янукович. Головні умови, що висунув донецький лідер як передумови діалогу – не чіпати “Дніпроенерго” в Ахметова, а “Межигір\’я” – в нього.

Тому тема відчуженої в держави резиденції перестала бути актуальною для прем\’єрки.

Юлія Тимошенко знову вирішила відібрати у Януковича резиденцію “Межигір\’я”.

Востаннє такою рішучою вона була півтора роки тому. Тоді, в грудні 2007 року, щойно ставши прем’єром, Тимошенко спробувала зламати схемою, за якою 137 гектарів та комплекс споруд “Межигір\’я” опинилися під контролем лідера Партії регіонів.

Але в березні 2008 почалися переговори про нову Конституцію та широку коаліцію, які проводили Тимошенко і Янукович. Головні умови, що висунув донецький лідер як передумови діалогу – не чіпати “Дніпроенерго” в Ахметова, а “Межигір\’я” – в нього.

Тому тема відчуженої в держави резиденції перестала бути актуальною для прем\’єрки.

Зараз Тимошенко знову вимагає віддати “Межигір’я”. Це – вдячна тема попресувати Януковича, яких захопив державне майно в спосіб, що за кілометр смердить корупцією.

Виведення “Межигір’я” з власності держави відбувалося транзитом через національну акціонерну компанію “Надра України”. Крім того, за посередництва “Надра України” держава втратила ще декілька об’єктів нерухомості в самому центрі Києва, які опинилися під контролем “регіоналів”.

“Надра України” входять у сферу відповідальності Міністерства екології. І коли в 2006 році Янукович повернувся в крісло прем’єра, портфель міністра екології отримав його близький товариш, начальник виборчого штаба Василь Джарти.

У даній публікації “Українська правда” не аналізуватиме процес розподілу ліцензій на видобуток корисних копалин, які завдяки Джарти отримали правильні фірми.

Цинізм поведінки цих людей так само зрозумілий на прикладі відчуження нерухомості. При тому, що цей вид діяльності взагалі не входить до компетенції “Надра України”.

Отже, Джарти, ставши міністром екології, пролобіював на посаду голови правління “Надра України” свого ставленика Едуарда Ставицького. Саме він поставив усі підписи, потрібні для виведення об’єктів з державної власності.

Коли Тимошенко стала прем’єром, вона звільнила Ставицького. На його місце прийшов Олександр Пономаренко, який вважався людиною Ігоря Бакая.

Однак Ставицький зі своєю відставкою не погодився і звернувся до суду. Власне, позитивний вердикт про поновлення Ставицького на посаді й змусив Тимошенко згадати про резиденцію Януковича.

Колишній керівник „Надра України” цілий день 19 серпня провів на старому робочому місці, після чого Тимошенко зібрала екстрене засідання уряду і звільнила його повторно.

Історія перша

Коли Янукович вперше став прем’єром в 2002 році, йому дали будинок номер 20 на території резиденції “Межигір’я”, що у селищі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Місце не могло йому не сподобатися – поруч було улюблене мисливське господарство Януковича, де він полював на кабанів.

Розташоване на берегу Київського моря, “Межигір’я” за радянських часів перебувало на балансі ЦК Компартії УРСР.

У 1990 році було видано розпорядження, за яким “Межигір’я” перейшло Раді міністрів Радянської України, щоб тут створити заміську резиденцію для прийому іноземних делегацій.

В часи незалежності будинок номер 20 віднесли до державних резиденцій. Він використовувався для закордонних високих гостей та “протокольних заходів відпочинку”.

Але після заселення сюди Януковича плани держави на цей об’єкт змінилися.

Не встигнув Янукович пробути три місяці перший раз прем’єром, як поміняв статус Межигір’я з “державної резиденції” на “державну дачу”.

А 1 квітня 2003 року Янукович через донецький благодійний фонд з пафосною назвою “Відродження України” взяв у оренду будинок номер 20 і три гектари навколо нього.

За Договором оренди, держава здала це майно з благородною метою – “для здійснення орендарем заходів щодо сприяння реалізації загальнодержавних і міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного положення”.

Щоправда, чиє персонально положення мало “поліпшитися”, в договорі не уточнювалося.

Оренда було оформлена до 2051 року, коли Януковичу мав би виповнитися 101 рік.

За договором, плата за користування майном складала 107 тисяч гривень на рік – тобто, за курсом 2003 року, менше двох тисяч доларів на місяць. У ті часи стільки коштувало зняти квартиру в престижному районі столиці, а тут Янукович отримував будинок на 325 метрів та три гектари землі.

А з часом, разом з девальвацією гривні мав зменшуватися і доларовий еквівалент оренди.

Після помаранчевої революції нова влада вирішила позбавити Януковича такого подарунку, який він сам собі зробив.

У березні 2005 заступник генпрокурора звернувся до господарського суду Києва в інтересах уряду і Фонду держмайна. 10 травня позов було задоволено на користь держави, а 20 травня рішення набуло законної сили.

Але після другого пришестя Януковича на посаду прем’єра йому вдалося відіграти ситуацію на свою користь. 23 листопада 2006 Вищий господарський суд скасував рішення, яким розривався договір оренди. Справу було передано на повторний розгляд до господарського суду Києва.

А далі Янукович підіграв сам собі – уряд звернувся до суду… з відмовою від позовних вимог.

Листа підписала юрист-правдоборець з Партії регіонів Олена Лукаш, яка тоді була першим заступником міністра Кабінету міністрів. “Як вбачається з матеріалів справи, договір не порушує права та інтереси Кабміну”, – аргументувала вона своє рішення в березні 2007.

 

Але Янукович вирішив не обмежуватися будинком і трьома гектарами, взятими в оренду за смішні гроші на 49 років. Він вивів з державної власності все “Межигір’я” – 137 гектарів, для чого була розроблена більш складна операція.

Час піджимав – Янукович дав згоду на дострокові вибори, і був ризик, що він втратить посаду прем’єра.

Історія друга

У липні 2007 уряд передав усю резиденцію “Межигір’я” до статутного капіталу компанії “Надра України”, якою керував згаданий на початку статті Едуард Ставицький.

Враховуючи, що ця структура повністю контролювалася Януковичем через Джарти, вона виконувала функцію лише транзитного власника “Межигір’я” – з тим, щоб у подальшому вивести об’єкт з державної власності. В принципі, з таким же успіхом він міг передати резиденцію до “Нафтогазу” або “Енергоатому”.

Виокремлення “Межигір’я” було схвалено 13 вересня на засіданні правління “Надра України”, хоча компанія ще не отримала цей об’єкт у свою власність за актом прийому-передачі.

При цьому в протоколі правління вже фігурує експертна оцінка вартості “Межигір’я”, хоча це суперечить подальшим документам, бо в них вказано, що звіт про оцінку було оформлено пізніше.

Наступні події, які завершилися втратою “Межигір’я”, вклалися в один тиждень.

21 вересня 2007 було нарешті складено акт прийому-передачі між Мінекології та підпорядкованими йому “Надрами України”. Ця національна компанія отримала будівлі, споруди та інше майно комплексу “Межигір’я”, розташоване на площі 137 гектар.

Земля при цьому начебто залишалася в державній власності, оскільки її відчуження здійснити складніше. Однак зрозуміло, що ніхто інший, окрім власника розташованих на ній “будівель і споруд”, не може нею користуватися. Будь-хто охочий може сьогодні поїхати в „Межигір’я” і побачити територію, обнесену п’ятиметровим парканом.

Після цього починається найцікавіше.

Через чотири дні, 25 вересня 2007 року виконавчий комітет сільради Нових Петрівців вирішує оформити “Надрам України” право власності на будинки і нерухоме майно резиденції.

Тут же 25 вересня 2007 це свідоцтво видають на руки. В цей же день “Надра України” отримують звіт про “незалежну оцінку” вартості майна.

І того ж таки 25 вересня “Надра України” виводять з державної власності “Межигір’я”, яке за щасливим збігом обставин потрапило їм до статутного фонду.

Отже, в цей день “Надра України” уклали договір міни з маловідомим ТОВ “Медінвесттрейд” (хоча юридична адреса цієї компанії київська, але утворена вона була в Донецьку).

“Надра” передали резиденцію “Межигір’я” компанії “Медінвесттрейд”, яка в обмін передала “Надрам” два будинки по Парковій дорозі в Києві, що колись начебто складали єдиний ансамбль з Маріїнським палацом, а на початку 1990-х перебували у власності “Правекс-банку”.

Вартість обох об’єктів вирішили вважати рівною, і грошова доплата за них жодною зі сторін не здійснювалася.

А далі відбулася подія, яка засвітила участь третьої зацікавленої сторони цієї оборудки.

Наступного дня, 26 вересня, Кабмін передає від компанії “Надра України” до Державного управління справами будинки по Парковій дорозі, які лише напередодні були отримані в обмін на “Межигір’я”.

Таким чином, ці два дореволюційних маєтки перейшли в підпорядкування секретаріату президента. Цей крок можна вважати своєрідним хабаром за мовчанку Банкової.

Після цього стає зрозумілою поведінка Віктора Ющенка, який жодним пальцем не поворушив, аби зупинити цю схему, коли державна резиденція площею 137 гектарів без будь-якого конкурсу знайшла нового власника.

Хоча всі знають, що в інших, менш значимих випадках, Банкову не треба вмовляти застосувати вето на рішення уряду.

Також стає зрозумілим, чому всі дії з обміном об’єктами були проведені 25 вересня. Тому що наступного дня, 26 вересня, було останнє засідання уряду перед достроковими виборами, за підсумками яких Янукович втратив посаду прем’єра. І йому треба було завершити цю тристоронню схему, щоб Ющенко отримав будинки по Парковій дорозі та закрив очі на “вонючу” схему.

Коли Янукович зрозумів, що програв вибори, він вирішив додатково підстрахуватися.

Підконтрольна йому компанія “Медінвесттрейд” навмисно подала до суду і… правильно, програла його 22 жовтня, коли Янукович все ще залишався прем’єром. Так само вони “програли” апеляцію – тобто у них на руках опинився судовий вердикт, який набув законної сили і фіксував правомірність дій з виведенням “Межигір’я” з державної власності.

Коли в грудні 2007 Тимошенко стала прем’єром, вона скасувала постанову, якою “Надрам України” передавалася резиденція “Межигір’я”. Але до жодних суттєвих наслідків це не призвело.

У березні 2008 генпрокурор Медведько написав Тимошенко, що дії посадовців “Надра України” з обміну резиденції “Межигір’я” були законними, і оскаржити їх неможливо.

 

“У разі пред’явлення позову про визнання недійсним договору міни, буде передбачено вимоги до повернення майна сторонам. Однак будівлі по Парковій дорозі, отримані “Надра України”, на даний час передані ДУС, є державною власністю, а тому їх вилучення призведе до порушення прав державного органу”, – стверджував Медведько у своєму листі Тимошенко.

“Враховуючи наявність чинного судового рішення, практику Верховного суду, відсутність спірних об’єктів нерухомості у “Надра України”, підстав для пред’явлення прокуратурою позову про визнання договору міни недійсним немає“, – резюмував генпрокурор у березні 2008.

А потім Тимошенко захопила політична боротьба з Банковою, переговори з Януковичем, створення широкої коаліції, написання нової Конституції, і тема “Межигір’я” втратила актуальність…

Історія третя

Виведення “Межигір’я” з державної власності – не єдине скандальне рішення часів, коли “Надра України” під керівництвом Едуарда Ставицького перебували в руках Януковича.

В той же день, коли “Надрам України” була передана резиденція “Межигір’я”, цим же розпорядженням державна компанія отримала ще два об’єкти в самому центрі Києва – будинки по вулиці Володимирській, 34 та Золотоворітській, 9.

Зроблено це було з тією ж метою – щоб без конкурсу транзитом через “Надра України” продати їх приватним структурам, пов’язаним з Партією регіонів.

Так, ці два маєтки, які розташовані прямо напроти Служби безпеки України, за неринковими цінами та на неконкурентних засадах були куплені також маловідомими компаніями “Ярд-Шиппінг” та “Еліттранссервіс”.

Як з’ясував автор цих рядків у своєму розслідування минулої весни, компанія “Ярд-Шиппінг” прописана там же, де і приймальня депутата від Партії регіонів Віталія Борта.

У свою чергу, Борт вважається правою рукою Василя Джарти, який як міністр екології спрямовував діяльність компанії “Надра України” та контролював її керівника Едуарда Ставицького.

Тому, коли через два роки після описаних подій, 19 серпня 2009 Ставицький зайняв кабінет у “Надрах України”, це навернуло Тимошенко в шоковий стан. Вона взяла приміщення компанії під охорону “Беркуту”, а 20 серпня о восьмій ранку зібрала засідання уряду, щоб повторно звільнити Ставицького.

Як розповів сам Ставицький “Українській правді”, в 2008 році його звільнення було незаконним, оскільки він перебував на лікарняному. “Я був на стаціонарі, адже щороку весною проходжу цей курс” – пояснив екс-керівник компанії.

Тому, за його Ставицького, 9 лютого 2009 Соломянський суд Києва виніс рішення про поновлення його на роботі з дня звільнення 1 лютого 2008. Також уряд мусив оплатити йому “вимушений прогул” протягом півтора року.

4 серпня Апеляційний суд Києва підтвердив рішення про незаконну зняття з посади. Тому, за словами Ставицького, 19 серпня він прибув до компанії “Надра України” поновлюватися на роботі “в супроводі державного виконавця, адвоката і двох охоронців”.

Ставицький зайняв кабінет керівника та провів на робочому місці цілий день середи. А наступного ранку Тимошенко повторно відправила його у відставку.

Але, як пояснив “Українській правді” Ставицький, у цей день, в четвер, він знову… пішов на лікарняний – “у зв’язку з загальною нервовою обстановкою”.

Таким чином, Ставицький матиме привід також оскаржувати своє повторне звільнення та знову поновлюватися на посаді.

Щоправда, в разі президентства Януковича він мав би повернутися в це крісло автоматично. Бо людей, які своїм підписом скріпили такі схеми, краще тримати поруч з собою.