Євро-2012: бездонна бочка бюджетних коштів

Катерина КАПЛЮК, Сергій ЛЕЩЕНКО, «Українська правда», грудень 2010

У німецькому місті Штуттгарт час від часу спалахують акції протесту, на які збираються до 30 тисяч осіб. Це – реакція на плани влади знести старий залізничний вокзал, щоб заховати колії під землю, а на їхньому місці збудувати житловий район. Невдоволення людей викликали постійне збільшення бюджетних витрат та вирубка понад 200 дерев.

Катерина КАПЛЮК, Сергій ЛЕЩЕНКО, «Українська правда», грудень 2010

У німецькому місті Штуттгарт час від часу спалахують акції протесту, на які збираються до 30 тисяч осіб. Це – реакція на плани влади знести старий залізничний вокзал, щоб заховати колії під землю, а на їхньому місці збудувати житловий район. Невдоволення людей викликали постійне збільшення бюджетних витрат та вирубка понад 200 дерев.

В Україні на таку громадянську самосвідомість годі сподіватися. Знесення льодового майданчику і тенісних кортів, а головне – постійне збільшення кошторису реконструкції НСК “Олімпійський” – не викликають в українців жодної реакції. Ці події ніби відбуваються на іншій планеті. Ніхто не відчуває, що додаткові 100 мільйонів, спрямовані на спортивну арену, є грошима, які недоотримають лікарні або школи.

Євро-2012 перетворилося на фетиш, а будь-які критики непрозорості та завищених видатків тут же отримують титул ледь не ворогів України, що хочуть зла своїй батьківщині.

При тому, що кошторис київського стадіону вже перевищила деякі європейські аналоги. Хоча і вартість будівельних матеріалів в Україні, і соціальні гарантії робітників, і оплата їхньої праці непорівнянні з європейськими.

Берлінський стадіон дешевше київського

За останні 10-15 років будівництво чи перебудова стадіонів відбувалося в багатьох європейських країнах.

Найбільш показовим видається порівняння зі стадіоном “Олімпія” у Берліні. Його, як і київського тезку, було реконструйовано до чемпіонату світу з футболу 2006 року.

Як і український стадіон, берлінська “Олімпія” отримала від УЄФА статус “п\’ятизіркового стадіону”.

 

Більше того, автором проекту реконструкції як берлінської “Олімпії”, так і київського НСК “Олімпійський” є одна і та ж компанія – німецька GMP Architekten.

Український стадіон матиме 68 тисяч місць – тобто менше, ніж берлінська “Олімпія”, яка розрахована на 74 тисячі глядачів. Тільки от ціна чомусь різниться на користь німецького.

Друге життя цій німецькій арені, на якій в 1936 році проходили Олімпійські ігри, дали в 2000-2004 роках.

Як розповів “Українській правді” прес-секретар комплексу Георг Торсен, реконструкція берлінської “Олімпії” обійшлась німцям у 242 мільйони євро, причому 31 мільйон євро витратили на освітлення та мультимедійне устаткування.

А кошторис реконструкції київського НСК “Олімпійський” вже на сьогодні складає 3,006 мільярди гривень, тобто 290 мільйонів євро. Нова цифра вартості всіх робіт була визначена розпорядженням Кабміну від 28 липня 2010 року.

Але і 3 мільярди за київський стадіон – це не межа. Схоже, цифру буде збільшено ще на чверть мільярда гривень.

Так, у “Державній програмі підготовки та проведення в Україні Євро-2012”, затвердженій Кабміном 14 квітня 2010 року, фігурує прогнозна ціна реконструкції НСК “Олімпійський” в розмірі 3 мільярди 266 мільйонів гривень, або 314 мільйонів євро.

Ця вартість робіт ґрунтується на державній експертизі, проведеній ДП “Укрдержбудекспертиза”, про що повідомляє глава Нацагентства з Євро-2012 Володимир Ковалевський.

Поступово ціна реконструкції НСК “Олімпійський” наближається до найбільш сучасної та дизайнерські довершеної футбольної арени на континенті – мюнхенської “Альянс-Арена”, збудованої з нуля в 2002-2005 роках.

У прес-службі “Альянс-Арени” “Українській правді” повідомили, що сучасний стадіон на майже 70 тисяч глядачів коштував 340 мільйонів євро.

Однак витрачати такі кошти німці могли собі дозволити, адже зведення стадіону фінансувалось за рахунок двох футбольних клубів – “Баварія Мюнхен” та “Мюнхен 1860”.

При цьому, хоча реконструкція НСК “Олімпійський” майже випередила вартість будівництва “Альянс-Арени”, порівнювати ці дві споруди важко.

Київський проект є доволі банальним порівняно з “Альянс-Ареною”, яка є справжнім витвором сучасного мистецтва від швейцарського бюро Herzog & de Meuron Architekten.

Стіни мюнхенського стадіону виготовлені з мембранної плівки з новітнього полімеру EFTE, під якою встановлено унікальну систему освітлення, що дозволяє повністю змінювати колір фасаду – в залежності від того, яка футбольна команда виступає на “Альянс-Арені”.

Інша сучасна футбольна арена – стадіон “Емірейтс” у Лондоні – відкрився в 2006 році. Домашній стадіон футбольної команди “Арсенал” може вмістити 60 тисяч вболівальників. Вартість будівництва “Емірейтс” у Лондоні разом із інфраструктурою склала 390 мільйонів фунтів (близько 450 мільйонів євро). Це – з урахуванням астрономічних цін на будматеріали та робочу силу в Британії.

Значно менше коштів на реконструкцію стадіону витратила Греція. Так, арену в Афінах було оновлено до Олімпійських ігор 2004 року. Реставрацією керував всесвітньо відомий архітектор Сантьяго Калатрава. Над трибунами було встановлено найбільший на той час прозорий дах. Проект обійшовся Греції в 265 мільйонів євро.

“Стад де Франс” у Парижі відкрився в 1998 році спеціально до чемпіонату світу з футболу. Трибуни стадіону рухомі, завдяки чому можна змінювати форму арени. На той час стадіон коштував 290 мільйонів євро.

Якщо відштовхуватися від грошової вартості проекту, то вже сьогодні НСК “Олімпійський” обійдеться українським платникам податків в ті ж гроші, що арени в Західній Європі. Але якщо порівняти європейські ціни з українськими, то стадіон коштує дорожче, ніж закордонні аналоги.

Назва стадіону, розташування	Рік будівництва/реставрації	Вартість
“Олімпія”, Берлін	2004	242 млн євро
“Альянс-Арена”, Мюнхен	2005	340 млн євро
“Емірейтс”, Лондон	2006	450 млн євро
Олімпійський стадіон, Афіни	2004	265 млн євро
“Стад де Франс”, Париж	1998	290 млн євро
“Олімпійський”, Київ	2011	поки 290 млн євро

Цікаво, що рік тому теперішній міністр спорту Равіль Сафіуллін обурювався екс-міністром Юрієм Павленком в зв’язку з завищеною вартістю реконструкції головної арени Євро-2012.

“Цифра і терміни будівництва постійно збільшувалися, і на даний момент сума реконструкції стадіону склала 2,114 мільярда гривень. Я вам більше скажу, що нині звучать цифри і в 4,9 мільярда гривень, в той час, як в тій же Польщі всі відкрито заявляють, що суми на будівництво стадіонів у зв\’язку з фінансовою кризою, навпаки, падають”, – не приховував свого обурення Сафіуллін.

Розробниками реконструкції НСК “Олімпійський” виступила німецька компанія GMP Architects, а “місцевим адаптером” став Юрій Серьогін, який до того проектував спорткомплекс Одеського припортового заводу та “Дніпро-Арену”.

Втім, архітектор не забажав розповісти “Українській правді” про деталі адаптації проекту. За словами секретарки пана Серьогіна, він “не зацікавився” пропозицією відповісти на інформаційний запит.

Ми також звернулися до “Київміськубуду” як генпідрядника робіт на НСК “Олімпійський” з простим запитанням – чому реконструкція “Олімпійського” виходить дорожче будівництва нового стадіону в Європі – і чи не краще було побудувати з нуля новий стадіон в іншому місці?

Багатослівну, але малозмістовну відповідь керівник компанії “Київміськбуд” Михайла Голиці наводимо без змін:

“Реконструкція завжди дорожче нового будівництва. Треба виходити з того, що Республіканський стадіон був відкритий у 1924 році. Там вже тоді було футбольне поле 70 на 120 метрів. Реконструкція цього стадіону відбувалася чотири рази. Відкриття після другої реконструкції було заплановано на 22 червня 1941 року. Були продані квитки на матч Динамо Київ – ЦДКА. На цьому полі “Динамо” в 1975 році виграло Суперкубок. На цьому полі були Бекенбауер, Мюллер, там грали “Реал”, “Баварія”, на це поле виходили Шевченко, Ребров, Дасаєв, Хусаїнов. І тепер є люди, які кажуть, що треба стадіон кудись перенести? Розумієте, тут є зручні транспортні сполучення, метро. Я не хочу коментувати питання вартості. Вартість така, якою вона є…”

Відповідь на питання, чому український стадіон виявився дорожчим за європейський, доволі прозаїчна.

Роботи як на київській арені, так і на інших об’єктах Євро-2012, відбуваються без проведення конкурсу. На сайті НСК “Олімпійський” навіть вмістили оголошення великими червоними літерами.

“ТЕНДЕРИ З ЗАКУПІВЛІ ТОВАРІВ, РОБІТ (ПОСЛУГ) ПРИЗНАЧЕНИХ ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ НСК “ОЛІМПІЙСЬКИЙ”, НЕ ПРОВОДЯТЬСЯ У ЗВ\’ЯЗКУ ІЗ ЗМІНАМИ ВНЕСЕНИМИ ПОСТАНОВОЮ КМ УКРАЇНИ № 300 ВІД 12.04.2010 РОКУ”.

Через три місяці після постанови Азарова, 8 липня 2010 норма про тендер з одним учасником була легалізована у законі “Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні”.

Туди спеціально внесли нову статтю 5.1 – “Особливості здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за кошти, розпорядником яких є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади із забезпечення здійснення заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу…”.

За цим законом, все, що має бути придбано за кошти, якими розпоряджається “спеціально уповноважений орган влади”, може закуплятися через тендер з одним учасником – і товари, і роботи, і послуги.

Цим “спеціально уповноваженим органом влади” є кабмінівське Нацагентство Євро-2012, яке очолює Володимир Ковалевський – людина Бориса Колеснікова, в минулому – директор будівництва гордості Ахметова стадіону “Донбас-Арена”.

І сьогодні закупівля в рамках Євро-2012 проходить без конкурсу саме після погодження з Ковалевським. При чому сам предмет закупівлі може мати до Євро-2012 дуже віддалений стосунок.

Головне – щоб закупівля відбувалася в рамках “завдань і заходів” Державної програми підготовки до Євро-2012. А цей перелік “завдань і заходів” – багатосторінковий документ, який поширює закупівлю в одного учасника практично на все – починаючи з будівництва стадіонів і автошляхів та закінчуючи розвитком муніципального транспорту в містах Євро-2012.

При чому доходить до абсурду, прикладом якого стала нещодавня історія із закупівлею лавочок для Харківського метро.

Оскільки Державна програма підготовки до Євро-2012 містить пункт “будівництво та розвиток метрополітену в Харкові”, то будь-які роботи в метро Харкова також можуть проводитися без тендеру. В тому числі й облаштування перонів.

В підсумку, Харківський метрополітен закупив 10 лавочок для однієї станції метро за 630 тисяч гривень! Тобто одна лавочка обійшлася за ціною трьох італійських шкіряних диванів.

Головне – отримати відповідний лист-погодження від керівника Нацагентства Євро-2012 Володимира Ковалевського, який є зеленим світлом для застосування безтендерної процедури.

 

Історія з лавочками – лише ілюстрація процесу, коли під гаслом проведення Євро-2012 без тендеру розподіляються мільярди гривень.

Останній гучний приклад – будівництво траси Львів-Краковець. Наприкінці жовтня віце-прем’єр Борис Колесніков взяв участь у церемонії закладання цієї автомобільної дороги. Генпідрядником без тендеру призначено донецьку фінансово-промислову групу “Альтком”, яка і має засвоїти проект ціною 3,4 мільярди бюджетних гривень.

Перед тим цей же “Альтком”, після приходу Колеснікова в уряд, став генпідрядником на роботах з будівництва львівського стадіону та аеропорту.

Схожа історія – з НСК “Олімпійський”. Там після обрання Януковича президентом до “Київміськбуд” додали ще одного генпідрядника – компанію “АК Інжиніринг” з явним донецьким корінням, яка раніше спеціалізувалася на будівництві бази клубу “Шахтар” та залишила свій слід у кримінальній справі “Родовід-банку”.

Залучили “АК Інжиніринг” також без конкурсу.

Але фірмам, які завдяки “тендеру з одним учасником” отримують право будувати об’єкти Євро-2012, буде присвячено інший матеріал “Української правди”, що незабаром читайте на нашому сайті.

Катерина КАПЛЮК, Сергій ЛЕЩЕНКО, «Українська правда», грудень 2010