Всього лиш за рік у центрі міста на вулиці Огієнка, 2 виросла величезна багатоповерхівка, в якій вже розпочався активний продаж квартир. Житловий будинок звело ТзОВ «Волиньбудіндустрія», а дозвіл на відведення земельної ділянки надали депутати міської ради у липні 2015 року.

ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» поцікавилося історією цього житлового комплексу, на місці якого спочатку мав з`явитися навчальний корпус із гуртожитком луцького вишу.

Земля для «друга»

Починалась історія цього будівництва ще у 90-х роках. Тоді міським головою Луцька був Антон Кривицький і землю у центрі міста надали Луцькому гуманітарному університету для будівництва навчального закладу із гуртожитками.

Державний акт на постійне користування землею видано Луцькому гуманітарному університету ще у далекому 1999 році виконавчим комітетом Луцької міської ради. Згідно з документом, призначення земельної ділянки – будівництво та обслуговування навчального закладу:

У 2013 році цей університет втратив ліцензію на навчальні послуги, однак, це не завадило йому у 2015 році розпочати будівництво нібито навчального закладу із гуртожитками:

Майже 15 років на земельній ділянці ніхто не вчиняв жодних дій, а у 2015 році раптом розпочалося будівництво навчального закладу з гуртожитками, який уже понад три роки не має права займатися освітньою діяльністю.

Земельну ділянку на Огієнка двічі хотіли повернути у власність луцької громади. Ініціатором двох проектів рішень був депутат Богдан Шиба.

На 59-й та 60-й сесіях ради у 2014 році питання виносилося на голосування, але не знаходило підтримки серед депутатів. Пан Шиба неодноразово вказував на порушення, допущені у виділенні цієї ділянки:

– земельна ділянка надана приватній установі  у постійне користування – порушення ст. 92 Земельного кодексу України;

– земельна ділянка видана на підставі рішення виконкому Луцької міської ради – порушення чинного тоді Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» – виконком не має права надавати земельні ділянки, це може робити лише рада;

– більше 15 років не використовується за цільовим призначенням – підстава для припинення права користування землею згідно ст. 141  Земельного кодексу України. 

Саме ці порушення – підстава для позбавлення університету права на користування ділянкою, яка належить луцькій громаді.

Звернемося до чинного на той час Земельного кодексу – ст. 17 передбачає, що передача у власність земельних ділянок провадиться Радами народних депутатів, на території яких знаходиться земельна ділянка. Тож виконком не мав права надавати у власність земельну ділянку.  Крім того, згідно із чинним на той час законом «Про місцеве самоврядування» виконавчі комітети не мали таких повноважень у сфері регулювання земельних відносин.

На такі порушення Богдан Шиба вказував і Державній інспекції сільського господарства у Волинській області, та не отримав жодної реакції на свої листи. Відтак пан Шиба висловив підозру, що на цій ділянці може з`явитись житлова забудова.

Депутатське звернення Богдана Шиби

Богдан Шиба про ділянку на Огієнка, 2

В свою чергу ректор ЛГУ Андрій Журавльов  повідомив, що на це будівництво знайшли інвестора.

У коментарі Андрій Журавльов не захотів розповісти про інвестора. Але розповів, що для того, щоб відновити освітню діяльність закладу потрібно підсилити матеріальну базу та збудувати гуртожитки. Лише тоді можна претендувати на поновлення ліцензій. Для цього планують «…іти шляхом пошуку цікавих та запитаних спеціальностей. Це буде ліцензування тих спеціальностей, які будуть потрібні завтра».

Але сталося не так, як гадалося. Або ж гадалося не так, як озвучувалося.

Навчальний корпус перетворюється у житловий комплекс

У 2015 році на ділянці розпочалось будівництво. Генпідрядником забудови виступило приватне підприємство «ВВС». У Єдиному держреєстрі вказано, що засновниками фірми є сім`я Савчуків.

Згодом з`ясувалось, що підозра пана Шиби була виправданою – у липні 2015 року депутати міської ради надали дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку сімейного типу з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вулиці Івана Огієнка, 2.

До речі, частина будівлі вже була зведена. Виявилось що університет добровільно відмовився від користування цією ділянкою і продав право власності на незавершене будівництво фірмі «Волиньбудіндустрія».  Разом  з будівлями фірма отримала право оренди на землю під ними.

Розгляд питання у Луцькій міській раді

Рішення міської ради від 29.07.2015 року:

Однак ми виявили певні розбіжності між текстом рішення та його усною версією в залі засідань. Зокрема, при розгляді цього питання  депутат Данильчук запропнував  передбачити у рішенні 8 відсотків загальної площі квартир для учасників АТО – про інвестиційну угоду пан Данильчук не згадував.

Звідки у рішенні взялося формулювання про інвестиційну угоду? У земельному відділі міської ради повідомили, що не готували такого рішення і порадили звертатись до секретаріату.

В секретаріаті пояснили, що текст такого рішення готувався за аналогією із попереднім рішенням, в  якому теж передбачена інвестиційна угода. Також працівник секретаріату стверджує, що підготовлений текст рішення був погоджений всіма відповідними службами міськради: земельною, юридичною, архітектурою, заступником міського голови.

Контроль за виконанням цього рішення поклали на земельну комісію міської ради та її голову Володимира Никитюка. Як виявилось – недарма.

Другий паспорт будівництва

Всі знайомі, всі свої

А тепер прослідкуємо історію ТОВ «Волиньбудіндустрія»: воно зареєстроване 01 серпня 2012 р. – засновником у цей час був Афтеній Костянтин Костянтинович.

Людина з таким же прізвищем, ім’ям та по-батькові у 2014 році балотувалася у народні депутати від партії «Сила і честь» і вказувала місце роботи: водій у ДП «Волиньстандартметрологія».

Директором підприємства у цей момент був Безушкевич Сергій Анатолійович. Резюме людини із таким прізвищем, ім’ям та по батькові розміщене на сайті «Ворк.ЮА»:

Резюме Сергія Безушкевича

У резюме вказано, що він працював на посадах системного адміністратора, директора, інженера комп’ютерних систем у ПП «Армор», ТОВ «Сталкер ІТК», КБ «Волиньторгінвестбанк», ПФ «Інтерхім», ТОВ «Інтер бізнес», КП «Комтек-Л», ТОВ «Комтек-Л», ТОВ «Світ нафти – Л», ТОВ «Ніко».

Зазначимо, що ТОВ «Комтек-Л» та ТОВ «Ніко» пов’язують із сім’єю багаторічного депутата Луцької міської ради та голови земельної комісії Володимира Никитюка.

Серед засновників ТОВ «Комтек-Л» значиться зокрема Тарасюк Олег Миколайович, зять Володимира Никитюка. А у ТОВ «Ніко» сам Володимир Никитюк деякий час був директором.

Також у стажі Сергія Безушкевича є ПФ «Інтерхім», фірма сина міського голови Луцька Володимира Миколайовича Романюка, яка з 2012 року за рішенням суду перебуває в стані ліквідації.

31 лютого 2013 року в підприємстві «Волиньбудіндустрія» відбулася зміна засновників та директора. Із складу засновників вийшов Афтеній Костянтин Костянтинович, а зайшла Качан Ірина Олександрівна. Також Ірина Олександрівна Качан стала директором фірми.

Резюме людини з таким ПІБ розміщено на сайті «Ворк.ЮА»:

Резюме Ірини Качан

В резюме йдеться, що жінка з 2011 року працювала в ТОВ «Захід-риба». Перед тим у ТОВ «Анко». Обидві фірми пов’язані із сім’єю багаторічного депутата Луцької міської ради, голови земельної комісії міськради Володимира Никитюка.

Так, ТОВ «Анко-союз», яке вже ліквідоване, належало безпосередньо Володимиру Никитюку та ймовірно його дружині Оксані Анатоліївні Никитюк. Сам Володимир Никитюк і був директором фірми. Остаточно ліквідована фірма в 2014 році. Ця фірма була зареєстрована за тією ж адресою що й згадувана фірма «Ніко» – с. Маяки, вул. 17 вересня, 77.

Засновником і директором ТОВ «Захід-риба»  є Тарасюк Олег Миколайович, зять Володимира Никитюка. (До речі, ця фірма зареєстрована за тією ж адресою, що й Волиньбудіндустрія – вул. Коперника, 36а).

Олег Тарасюк, зять пана Никитюка, після Революції Гідності, у березні 2014-го був одним з претендентів на посаду заступника голови Волинської ОДА.

7 квітня 2015 року у «Волиньбудіндустрії» знову відбулася зміна засновників та директора: Ірина Олександрівна Качан вийшла із складу засновників, натомість зайшов Вдовиченко Дмитро Віталійович. Директором став Трубайло Олександр Вікторович.

3 березня 2015 року в склад засновників додався Карабан Дмитро Васильович.

Сам лобіюю. Сам контролюю

Даючи дозвіл на розроблення проекту землеустрою, депутати водночас запропонували аби 8 відсотків житла надали учасникам АТО. У рішенні вказано, що це закріплено інвестиційною угодою. Однак такого документу не виявилось у міській раді:

Начальник управління капітального будівництва Луцької міської ради Леонід Карабан пояснив, що міська рада не може заключати інвестиційних угод на передачу квартир учасникам АТО:

– Згідно із законом «Про регулювання містобудівної діяльності» міська рада із забудовником може заключити тільки договір пайової участі. Все інше – заборонено законом. Я не готував цього рішення і не маю відношення до цього будинку.

Пан Карабан порадив шукати виконавців рішення у секретаріаті ради. Але і там розвели руками – про інвестиційну угоду не чули, про виконання такого рішення теж не чули.

Ми звернулися до «Волиньбудіндустрії» з надією, що вони роз’яснять, чому не існує інвестиційної угоди.

В офісі «Волиньбудіндустрії» нас зустрів сам Володимир Никитюк. Пояснив, що є інвестором цієї фірми і допомагає їй.

На наші запитання переважно відповідав пан Никитюк, зрідка – юрист компанії, якого пан Никитюк теж покликав до розмови.

Володимир Никитюк, колишній голова земельної комісії Луцької міськради

Пан Никитюк пояснив, що розпочати будівництво на цій ділянці його попросив сам Антон Кривицький, колишній міський голова. Кривицький попросив Никитюка знайти забудовника, який почне будівництво без грошей.

Тоді Володимир Никитюк домовився про будівництво із Василем Савчуком, який має фірму «ВВС». Коли ж забудовник набудував на 3 мільйони і попросив про розрахунок, то пан Кривицький із Андрієм Журавльовим вирішили продати будівництво. Власне тоді незавершене будівництво і купила «Волиньбудіндустрія» за 3,5 мільйона.

Пан Никитюк каже що у новобудові був лише фундамент і архітектура дозволила вести там житлове будівництво:

– «Волиньіндустрія» пішла в архітектуру і каже – чи може бути там будівництво житла? Архітектура нам дає заключення, що будівництво житла може бути. З тим заключенням архітектури, заключенням земельного управління, з заявою Волиньіндустрії з усіма рішеннями та дозволами – всі папери йдуть на сесію. І кажуть – згідно всіх заключень цю земельну ділянку під приватним майном «Волиньіндустрії» можна віддати для будівництва квартир.

Антон Кривицький не заперечив своєї участі у цій справі – каже що допомагав у будівництві університету своєму доброму знайомому. Також пан Кривицький каже, що земельна ділянка виділена законно – в той час виконком міг приймати такі рішення:

– Все законно було виділено. Якщо б незаконно було виділено, то б опротестували рішення. Ну, якщо не опротестовують, значить законно було виділено. Тож законне будівництво. В чому питання може бути? Кому там вже жаба давить?

А як реагувала на такі факти прокуратура? Чи перевірила законність виділення земельної ділянки та інші факти? Про це ми запитали у інформаційному запиті. Але відповідь була лаконічною: «…в апараті прокуратури області відомості про проведення перевірок із пиатнь вказаних у запиті відсутні.» Тож запит перенаправили до Луцької місцевої прокуратури.

Учасникам АТО квартир в новобудові не буде

Щодо 8 відсотків квартир, передбачених для учасників АТО, то ситуація склалась не на користь воїнів. Пан Никитюк переконує, що надати житло для учасників немає жодних юридичних підстав, навіть попри передбачений пункт у рішенні.

Мовляв згідно закону «Про регулювання містобудівної діяльності» міська рада не має права укладати інвестиційні угоди. Те ж саме казав і Леонід Карабан – начальник управління капітального будівництва. Але тут є одне але. Контроль за виконанням цього рішення покладено на земельну комісію та її голову Володимира Никитюка. Ми кілька разів нагадували пану Никитюку про це, але відповідь була одна – немає можливості, немає підстав.

У будинку на Огієнка, 2, будівництво якого завершується, учасникам АТО квартир, швидше за все, не побачити

– Якщо рішення приймається і в ньому є такий пункт – в рамках інвестиційної угоди передбачити 8% квартир для учасників АТО – і це виявляється «нікчемним» – навіщо приймати таке рішення? Ви голова цієї комісії були, контроль покладений на вас.

– НИКИТЮК: встає депутат – пропоную 8% внести в інвестиційну угоду. Іде аудіозапис. Хто за це? Проголосували. Після того роздрукували аудіозапис, підписали, дали. Я говорю начальнику земельного управління – а як це? А він – а це ніяк. Тому що місто якщо буде мати гроші – воно вступить в інвестиційну угоду з фірмою. Якщо не буде мати гроші – не вступить. А я говорю – а чому написали іменно інвестиційна угода? А по другому ніяк не напишеш. Хто б підписав таке рішення сесії якби написали наприклад – взяти 8% міськраді просто без інвестиційної угоди? Хто підпише собі смертний приговор в корупції? Прокурор зразу скаже, що це незаконне рішення сесії тому що порушили закон такий то.
…

– ЮРИСТ: написано – при укладанні інвестиційної угоди передбачити. Тобто міська рада не ініціює укладання такої угоди.

– Скажіть чітко – ви атошникам ніяких квартир давати не будете?

– НИКИТЮК: На основании чего? І ви не дослухали друге – по документах юридичних на сьогодні немає ніяких підстав.

– ЮРИСТ: Вам же пояснили, що з голосу була внесена пропозиція. Ні земельна комісія, ні управління земельних відносин не займаються квартирами. Інвестиційними угодами може займатись управління капітального будівництва, міська рада,

Склалось враження,  що формулювання «інвестиційна угода» зявляється у рішенні не випадково – воно ніби щось і передбачає для громади, але водночас ні до чого не зобовязує. Тобто чиновники прописали у рішенні те, чого і не збирались виконувати. Бо із пропозицією інвестиційної угоди до забудовника не звертались. Вочевидь, громаду повинне тішити те, що їй хоч щось передбачають у своїх рішеннях обранці.

Разом з тим пан Никитюк переконував нас, що від себе дає квартири для бійців у цій новобудові, наводячи цитати зі Святого Письма. Однак не захотів сказати кількість таких квартир та їхніх власників. Сказав що розповість це після завершення будівництва.

Юрист пояснив чому в цій ситуації нічого вже не повернути і не змінити

На думку юриста Андрія Осіпова ця справа містить деякі юридичні колізії, однак терміни оскарження у ній вже минули. Зокрема, пан Осіпов роз`яснив про повноваження тодішнього виконавчого комітету, про виділення земельної ділянки та про рішення ради:

1. 1. Щодо повноважень виконавчого комітету (на 1999 рік), то ч. 3 ст. 3 Земельного кодексу УРСР, повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Отже, якщо рада делегувала ці повноваження, то виконком міг вирішувати земельне питання. Тут є певна суперечність із Законом Про місцеве самоврядування в Україні і Земельним кодексом.
2. Щодо права на передачу в постійне користування сказати однозначно складно. По-перше, треба враховувати положення ЗК УРСР та його практику застосування. По-друге, законодавство про освіту (станом на 1999 рік) могло містити вимоги про надання землі із певним статусом.
3. Навіть якщо рада видала незаконне рішення, то за «принципом правової визначеності» – це не є підставою для зменшення прав особи, на користь якої винесено рішення. Це є підставою для відповідальності посадовців і відшкодування з них шкоди. Особа може зазнати зменшення майнових прав лише у випадку, коли її дії були умисно протиправними або помилка органів влади була зумовлена умисно неправдивою інформацією бенефіціарія (заявика, орендаря, одержувача тощо).
4. Щодо права місцевої ради припинити користування землею через тривале невикористання чи нецільове безгосподарське використання – тут  дійсно існує така можливість. Але це лише ПРАВО, а не обов’язок. Не можна примусити особу (навіть орган влади) використати своє право, окрім випадків, коли невикористання права має наслідком завдання шкоди.

Але зараз ці усі роздуми не мають значення:

• строк давності для оспорювання рішення 1999 року закінчився, окрім цього його оспорити може лише той чиї права це порушує. Отже майже нереально.

• рада змінила своє рішення у 2015 році, надавши цю землю власнику нерухомого майна. Може бути питання про розміри ділянки, але не може бути розмов про право власника нерухомості на оформлення землі під своїм об’єктом. Але і це також вже давня історія, бо вже двічі минули строки позовної давності, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування проводили відповідні перевірки.

• з моменту здання будинку в експлуатацію земля вже перейде на праві власності чи праві користування до власників квартир та приміщень в цьому будинку. Ці особи за жодних підстав не можуть бути позбавлені свого права (тим більш з мотивів неправильного передання землі попереднім користувачам у 1999 році).

Отже я вважаю цю тему вичерпаною. Так, я визнаю, що в певних моментах ці питання виглядають явною «схемою». Думаю не помилюсь, якщо скажу, що до цього доклались високопосадовці міськради. Без них таке зробити неможливо.

Але з 2015 року і по цей час користування землею відбувається у відповідності із законом, на підставі чинного рішення місцевої ради та повинно перейти найближчим часом у власність чи постійне безоплатне користування власників приміщень в цьому житловому будинку.

P.S. Аби отримати рішення виконкому про виділення землі для університету, журналісти звернулися до Державного архіву Волинської області. Там, за оприлюднення цієї суспільноважливої інформації, зажадали платні. Медіа-юристи, з якими консультується редакція, підтвердили, що це порушення права на доступ до публічної інформації, а також містить ознаки перешкоджання журналістській діяльності. Тому це перешкоджання автори готуються оскаржити Уповноваженому з прав людини.

Над матеріалом працювали журналісти Марія Доманська, Валентина Куць.
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Розвиток журналістських розслідувань на Волині шляхом навчання та залучення студентів до роботи над розслідуваннями» підтриманого Посольством США в Україні.

Джерело: Четверта влада