Відходи як тест на господарність. Частина 1. Полігон

Катерина ІВАНОВА, Тетяна ЗАКОРДОНЕЦЬ, Антоніна ТОРБІЧ, Володимир ТОРБІЧ, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», жовтень 2010

Щодня виносячи пакет зі сміттям мало хто задумується, що відбувається з ним далі. І майже ніхто не знає, що незабаром складувати відходи стане просто нікуди.

Де зберігається рівненське сміття? Наскільки безпечним є такий метод поводження з відходами? Чи є альтернатива звалищам? На ці та інші питання шукали відповіді репортери Рівненського агентства журналістських розслідувань.

П’ятдесятирічний полігон здає позиції
Навкруги, наскільки бачить око, – сміттєві завали, їх утрамбовано на висоту 12-поверхового будинку. У смітті порпаються численні чайки та бездомні пси, подекуди трапляється побачити і щурів. Від кожного подиху вітру довкола ворушаться поліетиленові пакети, солодкаво і нудотно тхне гниттям. Під ногами – місиво: розчовгане болото, обривки паперу і кульків, пошматоване ганчір’я та інший мотлох. Коли ступаєш, ноги грузнуть у м’якій, глевкій і смердючій масі.

Це – рівненський міський сміттєзвалювальний полігон. Створений більше 50 років тому, нині він займає 24 з половиною гектари поміж селами Шпанів та Бармаки майже за два з половиною кілометри від межі Рівного. Щодня комунальне підприємство КАТП-1728 та приватна фірма «Санком Рівне» привозять сюди щонайменше 360 тон сміття. Нині тут захоронено 4,8 мільйона тон відходів, і це вже на 100 тисяч тон більше, аніж запланована проектна потужність. Полігон стрімко вичерпує свій ресурс. Власне уже вичерпав.

Перші повідомлення у ЗМІ про те, що термін експлуатації полігону добігає кінця, стали з’являтися на початку 2007 року. Тоді чиновники говорили, що у 2009 році звалище буде закрите. Про це ж йшлося і в Програмі поводження з відходами на 2006 – 2010 роки. Вона передбачала два шляхи розвитку подій: або продовження терміну експлуатації існуючого звалища, або пошук території для нового. І міська влада пішла першим шляхом.

– Виходячи з того, що землі навколо міста розпайовані, віднайти нову територію немає можливості, – пояснює начальник КАТП-1728 Володимир Тимощук. – Тому керівництво нашого Управління житлово-комунального господарства дало мені задачу знайти фірму, яка могла би визначити умови, за яких можна було б продовжити термін експлуатації цього полігону. Було проведено всі випробування, заміри, витримані екологічні нормативи та санітарні норми щодо населених пунктів, і в результаті був виданий новий технологічний паспорт сміттєзвалювального полігону із терміном продовження роботи до 2013 року.

Таким чином полігон отримав ще п’ять років життя. А міська влада – п’ятирічну відстрочку на вирішення проблеми утилізації відходів. Якщо цьому питанню не приділити достатньої уваги, Рівному доведеться пережити досвід Тернополя, влада якого роками ігнорувала перевантаженість звалища поблизу Малашівців, аж поки не увірвався терпець мешканців села. Вони встановили шлагбаум і перекрили дорогу сміттєвозам. Влада пробувала була облаштувати звалище поблизу іншого села – Миролюбівки, але і вони відмовилися приймати тернопільські відходи. Так, місто опинилося у сміттєвій блокаді – контейнери на подвір’ях житлових будинків не спорожняли тижнями. А якщо все-таки спорожняли, то вміст їх везли у сусідні області, в тому числі і в Рівненську. І ось уже півтора роки сміттєва проблема так і не може знайти свого вирішення.

Екологічна бомба уповільненої дії
Якщо кілька днів не виносити сміттєве відро, то можна самому переконатися, що відбувається з відходами з плином часу. А якщо порахувати, скільки мільйонів відер накопичилось на звалищі, зрозумілим стає масштаб проблеми.

– Практично усі сміттєзвалювальні полігони – це екологічно небезпечні об’єкти, – пояснюєголова ради ГО «Екоклуб» Андрій Мартинюк. – Вони утворюють дуже шкідливий інфільтрат, який потрапляє у ґрунтові та підґрунтові води, і може отруювати питну воду у колодязях людей, що живуть неподалік. Особливо це небезпечно у нашій частині України, де опади доволі значні. Інша небезпека, яку має полігон – це викиди в повітря. Звалища можуть горіти, виділяючи великий спектр шкідливих речовин, в тому числі і діоксини.

Контролювати стан полігону, його вплив на повітря та ґрунтові води покликана державна санітарно-епідеміологічна служба. Тож ми запитали, чи не фіксувала санстанція негативного впливу звалища на навколишнє середовище:

Заступник головного лікаря Рівненської міської СЕС Ольга Захарченко запевнила нас, що в цілому полігон відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. А серед порушень хіба невчасне пересипання сміття шаром ґрунту.

– На полігоні облаштовані 4 спостережних арт-свердловини, – пояснила пані Захарченко. – І два рази на рік ми беремо воду з цих спостережних свердловин. Поки хімічний склад ґрунтових вод не змінився.

Проте заступник головного лікаря СЕС Рівненської області Роман Сафонов має до міського звалища більше претензій:
– Ще на етапі будівництва не було дотримано усіх заходів, необхідних для організації повноцінного полігону, зокрема немає ізоляції прошарку під місцем складування. З часом полігон почали обваловувати, робити нормальні під’їзні шляхи. Але те, що не було зроблене спочатку, те вже ніколи не буде зроблене, тим більше з урахуванням закінчення терміну експлуатації.

Згідно з державними будівельними нормами України, сміттєзвалювальні полігони повинні бути віддалені від найближчої житлової та громадської забудови щонайменше на півкілометра. До Рівного відстань і справді вкладається в норми, ще й із запасом. Але під самим полігоном, біля контрольно-пропускного пункту притулилися житлові будинки, які формально належать до села Бармаки. Люди, що мешкають там, не мають централізованого водопостачання, тож п’ють воду із криниць та свердловин. Тому, якщо інфільтрат полігону таки просочується у ґрунтові води, то найперше це забруднення опиниться у цих криницях. Ми надіслали запит в обласну санстанцію: коли востаннє контролювалася якість води у криницях села Бармаки, і якими були результати цієї перевірки. Ось відповідь, яку ми отримали:

«За останні роки у зв’язку зі зверненнями громадян, рівненською райСЕС досліджено шість проб питної води із індивідуальних джерел децентралізованого водопостачання, всі проби відповідали за мікробіологічними та санітарно-хімічними показниками санітарним нормам».

Перевіряємо воду
«Останні роки» – дуже нечіткий часовий проміжок. Крім того, незрозуміло, де саме бралися проби, тому ми вирішили перевірити самостійно. Як приватні особи запитали, що слід зробити, щоби перевірити воду із колодязя. У лабораторії обласної санстанції нам сказали набрати воду у пляшки з-під мінералки, а для мікробіологічного аналізу ще й дали спеціальні стерильні банки.

Воду ми набрали в одному обійсті – і з колодязя, і зі свердловини. Господарі переконували, що колодязь викопаний ще за часів Польщі, і вода у ньому завжди була дуже чиста і смачна. Однак результати аналізів, які ми отримали за кілька днів, показали іншу картину. Хімічний аналіз і справді був цілком прийнятний: у воді не виявлено жодних побічних елементів, таких як важкі метали, чи нітрати. А ось мікробіологічний аналіз був значно гіршим: вміст кишкової палички у воді зі свердловини перевищував норму у 100 разів, а у воді з колодязя – у 200. В обох зразках було виявлено свіже фекальне забруднення.

Такий поганий бактеріологічний аналіз можна пояснити кількома причинами: або на подвір’ї, де ми брали воду, не дотримано норм віддаленості септиків та вигрібних ям від колодязів, або полігон таки забруднює ґрунтові води, а вони, у свою чергу, дають забруднення криниць.

Щоби чіткіше визначити джерело забруднення, ми вирішили взяти воду на аналіз і на інших подвір’ях. Цього разу аналіз проб нам не зробили, більше того, пояснили, що згідно з нормативними документами громадянин не може самостійно привезти воду на аналіз – це повинен зробити працівник санстанції. Заступник головного лікаря обласної СЕС Роман Сафонов пообіцяв допомогти у нашому розслідуванні і направив спеціалістів санстанції взяти проби води і провести необхідні дослідження.

– Результати санітарно-хімічних досліджень питної води із свердловин та колодязів поблизу полігону, говорять про те, що за фізико-хімічним складом, за органолептичними та токсикологічними показниками, вода відповідає вимогам санітарних правил. У нас іде відхилення за бактеріологічними показниками, – пояснив результати аналізів пан Сафонов. – Містяться бактерії групи кишкової палички, проте не виявлено патогенної мікрофлори. Тож можна зробити висновок, що власникам треба просто почистити, продезінфікувати колодязі та свердловини, тоді ці показники мають нормалізуватись. Бо так звана нітратна група в нормі.

Тобто найімовірніше забруднення дає все-таки не полігон, інакше, окрім кишкової палички вода містила би нітрати та солі важких металів, а також мала би високий ступінь залуженості.

Щоби виключити вплив полігону, ми хотіли також взяти проби води із спостережних свердловин, які розташовані на звалищі. Проте майстер полігону не дозволив нам це зробити, попри дозвіл від свого керівництва, мотивуючи свою відмову тим, що ми … зіпсуємо свердловину. На допомогу нам знову прийшов пан Роман Сафонов, який дав вказівку поза графіком взяти проби води на полігоні. Результати показали, що за п’ять місяців з дати останнього аналізу, хімічний склад води не погіршився.

Державна екологічна інспекція у Рівненській області теж не виявила значного впливу на навколишнє середовище.

Газом із сміття заправляти авто
Повірити, що мільйони тон відходів, які накопичилися протягом 50 років, зовсім не шкодять довкіллю, складно. Тим паче, що окрім інфільтрату існує ще одна небезпека, яку не побачиш неозброєним оком – утворення звалищного газу, метану, який спричиняє парниковий ефект у 20 разів більше, аніж вуглекислий газ. Щоб не забруднювати повітря, цей газ можна збирати і використовувати для отримання теплової або електричної енергії, заробляючи і на спеціальному «зеленому» тарифові цієї енергії, і на продажу квот на викид парникових газів згідно Кіотського протоколу.

– Якщо збирати цей метан і якимось чином його використовувати, попереджуючи його надходження в атмосферу і зменшуючи парниковий ефект, то на це можна отримати певне фінансування, – розповідає голова ради ГО «Екоклуб» Андрій Мартинюк. – Це доволі складна процедура, але можлива, і є хороші реальні приклади цього.

Власне, газ на рівненському полігоні уже шукали. І знайшли. ТОВ «Науково-технічний центр «Біомаса» пробурила на рівненському полігоні свердловини та встановила установку для відкачування метану.

– Свердловини дали позитивний результат, – пригадує начальник КАТП 1728 Володимир Тимощук, – було встановлено спеціальну установку. Фільтруючи або очищаючи отриманий газ можна було б навіть заправляти транспортні засоби, які перевозять сміття до полігону.

Але заправляти авто не довелося. Компанія забрала свою установку і нині на її місці – лише забетонований майданчик. Зрештою, «Біомаса» сама не займається видобутком звалищного метану, а допомагає іншим фірмам налагодити такий видобуток. Скажімо, в Маріуполі збором та утилізацією біогазу займається фірма «Тіс Еко». Проте охочих видобувати метан на рівненському полігоні поки немає.

Півмільярда гривень на звалищі
Часу до 2013 року залишається зовсім небагато. А кількість сміття збільшується з кожним днем. Тож потрібно не лише шукати нові ділянки, куди можна було б скидати відходи, а й розробляти новий, більш екологічний спосіб поводження з ними. Чи можна якимось чином пролонгувати час експлуатації полігону, ми запитали директора ТОВ «Вторма-Рівне» Світлану Ліберову, яка вже тривалий час працює із вторсировиною і добре знає її цінність.

– Подовжити роботу полігону можна двома шляхами, – ділиться думками пані Ліберова. – По перше, це сепарація, тобто роздільний збір вторинної сировини на місці утворення. І по друге, досить велика еколого-просвітницька робота. Масштабна, агресивна еколого-просвітницька робота. Ну і, звичайно, це все має бути підкріплено серйозною системою штрафів.

Впровадження роздільного збору сміття, на якому наголошує пані Світлана, було передбачене серед решти заходів у програмі поводження з відходами на 2006-2010 роки. У 2006 році під це навіть виділили 20 тисяч гривень. 2010 рік добігає кінця, а роздільного збору як не було, так і немає. Хоча збирати різні види відходів окремо – дуже практичний крок: більша частина того, що ми звикли викидати, є цінною сировиною, використання якої зберігає не лише гроші виробників, а й навколишнє середовище. Тож нищити те, на чому можна заробити, щонайменше, безгосподарно.

– Вторинна сировина має цінність і на полігоні, – пояснює Світлана Ліберова, – але якщо брати за основу сто відсотків вартості, то цінність вторинної сировини на місці утворення – стовідсоткова. А цінність вторинної сировини, яка полежала в контейнері більше чотирьох годин, потрапила на полігон і змішалася з загальною масою – відсотків 20-30.

Порахувати, скільки грошей закопано у купах сміття на полігоні, нескладно. Для цього візьмемо таблицю приблизного морфологічного складу відходів, які там зберігаються, і підрахуємо масу кожного виду вторсировини, а потім перемножимо ці дані на заготівельні ціни. Наприклад, за інформацією КАТП-1728, 10 відсотків сміття на звалищі становить папір та картон, що дорівнює 480 тисяч тон. За одну тону на пункті прийому макулатури можна отримати 450 гривень, а за весь папір з полігону – 216 мільйонів гривень. Порахувавши аналогічним чином поліетилен, пластмасу, ганчір’я, ПЕТ-пляшки, склобій та метал, отримуємо цифру у 588 мільйонів гривень. І це за цінами фірми-посередника, заводи пропонують ще вищі ціни. Більше півмільярда гривень викинуто на смітник! Це на сто мільйонів більше усіх видатків бюджету Рівного за 2009 рік.

Звісно, переважна більшість цієї сировини втрачена назавжди і цих грошей уже не повернеш. Але ж сміття продукується щодня. І щодня на полігон їде 44 тисячі гривень, що у рік становить 16 мільйонів гривень. Щоб зрозуміти, багато це чи мало, згадаймо, що у бюджеті цього року на пологовий будинок виділено 11,4 мільйона а на станцію швидкої допомоги – 15,5 мільйонів.
– Протягом декількох років я пропоную зробити одну-єдину річ, – говорить Світлана Ліберова, – зробити перший крок до сепарації, до роздільного збору вторинної сировини – поставити сітчаті контейнери поруч з тими, що вже є. Сітчаті – окремо для пет-пляшки. Наше КАТП возить повітря. У повному сенсі слова – возить повітря. За ті гроші, за які воно возить повітря, уже все місто можна було обставити тими сітковими контейнерами.

Тим паче, що ще в січні 2010 року був прийнятий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами», який зобов’язав місцеві адміністрації організувати роздільний збір сміття. З часу прийняття закону пройшло вже дев’ять місяців. Скільки точок роздільного збору відходів влаштовано у Рівному? Правильно, жодної.

Щоправда, міська влада таки запланувала встановити нові контейнери для сміття. У середині вересня міський голова Володимир Хомко прозвітував, що було закуплено тисячу сучасних сміттєвих контейнерів та нові машини. Мер обіцяв за два, максимум три тижні влаштувати демонстрацію купленої техніки та хутенько розставити сміттєві баки по місту.

Однак, допоки громада Рівного не бачила ні нових машин, ні контейнерів (контейнери привезли кілька днів тому на територію КАТП 1728 – ред). Та й вони, власне, у сепарації сміття не допоможуть.

– Це не сортувальні контейнери, а звичайні, – пояснив Володимир Хомко. – Сортування буде проводитись на сортувальному заводі.

А поки заводу немає, сортування сміття буде проводитися старим перевіреним способом – бомжами.

Вивіз сміття: хто платить і скільки
Гроші від здачі вторинної сировини на переробку були би дуже незайвими для КАТП 1728, а особливо, якщо згадати які у Рівному тарифи на вивіз та утилізацію сміття. З першого червня рівняни стали платити більше – 19 гривень 26 копійок за кубічний метр відходів. Куб сміття – це приблизно 240 кілограмів. Цим підняттям тарифів міська влада намагалася допомогти підприємству, оскільки платежі, які вони отримували від населення, далеко не відповідали витратам. Зростання мінімальної заробітної плати, а також цін на пальне, запчастини, енергоносії зробило старий тариф, затверджений ще у 2008 році, нерентабельним. Але і підняття не врятувало ситуації.

– З першого червня ми підняли тарифи, – розповідає начальник КАТП 1728 Володимир Тимощук. – Незначно порівняно з тим, як піднімалась мінімальна заробітна плата. І враховуючи, що тарифи розроблялися ще восени минулого року, закладені були мінімальна заробітна плата і ціна на паливо станом на той період, то зараз навіть при 5-відсотковій рентабельності, яку передбачає тариф, вартість уже явно занижена. А якщо врахувати, що до кінця року ще два рази буде підніматись мінімальна заробітна плата, то тариф знову буде доганяти наші потреби.

І це б нічого, якби ще за цими тарифами пунктуально та в повній мірі платили. Плата за вивіз сміття входить в квартплату, а ЖКП, в свою чергу, перераховують гроші комунальному підприємству.

– По окремим жекам доля проплат за послуги доходить до 53-63 відсотків, – бідкається Володимир Тимощук. – Це значить, що майже половину об’ємів, які ми виконуємо, ми робимо безкоштовно. І в той же час нам кожного дня потрібна певна сума, щоби забезпечити безперебійний транспортний процес.

Тож маємо замкнене коло – ЖКП не платять, грошей на окремий збір немає, водночас ми щодня вивозимо тисячі гривень на смітник і загромаджуємо і без того завантажений полігон.
– Взагалі, сміттєзвалювальний полігон в Європі вже в минулому, – переконаний головний спеціаліст Державної екологічної інспекції у Рівненській області Сергій Сухий. – Обов’язково треба будувати смітєпереробний завод. Тому що ми не можемо весь час складувати у навколишньому середовищі відходи.

Думка про сміттєпереробний завод не нова. Перші розмови про його будівництво почали з’являтися ще чотири роки тому, і щоразу лунали обіцянки – завод запрацює ось-ось, буквально наступного року. Чому через чотири роки потому немає не тільки працюючого заводу, а й навіть котловану під його фундамент, і що нині робить влада, щоб вирішити питання переробки та утилізації сміття – читайте наступного тижня.

Розслідування проведене за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Данської асоціації журналістів-розслідувачів і проекту «SCOOP» в Україні. Зміст статті не обов’язково відображає погляди грантодавців та є виключно відповідальністю ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань».