Автор: Юрій Ніколов “Наші гроші”, 6 лютого 2012 року
Донецький облгаз Шелудченка-Клюєва в тандемі з «нафтогазівцями» Бойком-Бакуліним освоїли півтора мільярди гривень. За дуже сумнівних обставин.
Мова піде про ПАТ «Донецькоблгаз», унікальне за нинішніми часами підприємство. Унікальність цього облгазу в тому, що він не належить головному газовому барону України Дмитрові Фірташу. 38% акцій компанії належить «Нафтогазу України» і близько 40% акцій – Володимиру Шелудченку та його дружині Олені.
Автор: Юрій Ніколов “Наші гроші”, 6 лютого 2012 року
Донецький облгаз Шелудченка-Клюєва в тандемі з «нафтогазівцями» Бойком-Бакуліним освоїли півтора мільярди гривень. За дуже сумнівних обставин.
Мова піде про ПАТ «Донецькоблгаз», унікальне за нинішніми часами підприємство. Унікальність цього облгазу в тому, що він не належить головному газовому барону України Дмитрові Фірташу. 38% акцій компанії належить «Нафтогазу України» і близько 40% акцій – Володимиру Шелудченку та його дружині Олені.
Володимир Ілліч відомий тим, що в 2006 році встиг недовго покерувати «Нафтогазом», причомуподейкують, що в цьому кріслі він опинився завдяки протекції Андрія Клюєва. Їх зв’язок можна простежити і на тому, що в конкурсній документації «Донецькоблгаз» повідомляє, що тендерні рахунки він тримає в «Актив-банку» братів Клюєвих.
На початку 2007 року Шелудченко пішов із «Нафтогазу». Знову ж такиза чутками, пішов бо йому не дали привести свою команду. Це співпадало з експансією «росукренергічного» угрупування всередині Партії регіонів, яка тоді і отримала приз, тобто «Нафтогаз». Головою став Євген Бакулін, чия доля тісно переплелась із кар’єрою Юрія Бойка. Процитуємо«Ділову столицю»:
«Юрий Бойко знает Бакулина еще с конца 90-х годов прошлого столетия. Познакомились они на государственном ОАО «Лисичанскнефтеоргсинтез» (на то время владело Лисичанским НПЗ): г-н Бойко возглавлял это предприятие, а г-н Бакулин был главным инженером. Согласно официальной биографии обоих после того, как в 2000 г. компанию купила российская ТНК Виктора Вексельберга, Юрий Бойко ушел директорствовать на ГП «Укрвзрывпром», а Евгений Бакулин вообще остался без работы. Но источники «ДС» говорят, что как раз с тех пор деловые отношения между ними окрепли. В начале 2000-х Евгений Николаевич стал основным учредителем ООО «Лисичанскнефтеоргсинтез», которое разместилось на промышленной площадке вышеупомянутого Лисичанского НПЗ. Основной задачей этой компании стало обеспечение нефтяным сырьем Рубежанского трубного завода, использовавшего его для производства полиэтиленовых газовых труб. Управляющей компанией Рубежанского трубного был Торговый дом «Евротрубпласт», директора которого — Игоря Стрильца — Юрий Бойко (занимающий в 2003-2005 гг. должность главы «Нафтогаза України») в 2004 г. сделал заместителем начальника департамента экономики и ценовой политики НАК. Тогда же г-н Бойко посодействовал назначению г-на Бакулина на пост генерального директора ДК «Укргаздобыча», а в начале 2005 г. Евгений Николаевич вновь вернулся в нефтегазовый бизнес, возглавив рубежанскую «дочку» компании «Евротрубпласт» — «Евротрубпласт-Украина». Пик карьерного роста г-на Бакулина пришелся на март 2007 г., когда Кабмин с подачи Юрия Бойко, руководившего Минтопэнерго, назначил его главой «Нафтогаза України».
Вибачте за розлогу цитату, але вона необхідна для достеменного розуміння важливого факту: «Євротрубпласт», Стрілець, Бакулін і Бойко – плоть від плоті, кров від крові. Цей факт потрібен для розуміння наступного тендеру.
31 січня «Донецькоблгаз» за результатами тендеру уклав угоду з ТОВ «ТД «Євротрубпласт» на придбання 1116 погонних кілометрів пластикових труб за 596,23 млн грн.
Отримати контракт вартістю понад півмільярда за нинішніх часів – щастя для багатьох бізнесменів. А якщо тендер ще й був заточений під конкретного переможця, то взагалі кайф. При порівнянніпрайсу «Євротрубпласту»і конкурсної документації донецького облгазу стає очевидним, що напівдержавний замовник злизав свій документ із прайсу приватної фірми. Співпадають всі позиції по асортименту.Тож «Нашим Грошам» не склало великих проблем підставити дані з прайсу в конкурсну документацію і підрахувати заводську ціну труб – 559,48 млн грн. Різниця з тендерною ціною з точки зору світової революції невелика – всього 36,75 млн грн.Хоча це як подивитись. Для когось це – вартість нової лікарні. Для когось – мінімальна пенсія для 50 тисяч українців. Для когось – по сто гривень за 367 500 виборчих бюлетенів, чого достатньо аби підвищити на 1 процент результат якоїсь партії на парламентських виборах, або виграти мажоритарні вибори по кількох округах.
Багато що можна зробити і придумати з такими грішми. Хоча не варто відкидати можливість того, що це просто різниця в нинішніх цінах «Євротрубпласту» і його прайсу піврічної давнини (саме він висить на сайті компанії і саме його ми використовували для підрахунків).
У кожному разі – шістсот мільйонів на дорозі не валяються. І можна не сумніватись, що на тендері було зроблено все, аби захистити результат від сторонніх.Бо за «дивним» збігом обставин у переможця був лише один конкурент – таке собі ТОВ «Пластик груп» з Києва, статутний капітал 23,7 тис грн. Зараз його засновником є така собі Юлія Кирисюк. Проте вищезгаданий директор «Євротрубпласту» Ігор Стрілець цій фірмі геть не чужий. Він тільки в 2011 році вийшов з складу засновників фірми, яку потім «героїчно» і переміг на тендері. Іронія щодо «героїзму» пов’язана з тим, що цінові пропозиції двох «конкурентів» різнились між собою лише на 0,3%.
Пошуки бенефіціарів цієї оборудки завели нас у Швейцарію. Як вказувала «Ділова столиця», рубіжанський завод має стратегічного і справді відомого інвестора з Росії – групу «Поліпластик» Мирона Гориловського. Однак 38% «Євротрубпласту» належить швейцарській фірмі «Стронгфільд маркетинг ейджі» (Strongfield Marketing AG, президент ради директорів Urs Meisterhans, член ради директорів – Herta Osterle). Компанія зашифрована не згірше від шпигунської «малини». Статутний капітал фірми в розмірі 100 тисяч швейцарських франків поділено на сто акцій на пред’явника. Тобто хто акції пред’явить, той і власник. А лежати в сейфі вони можуть у кого завгодно. Хоч в «Нафтогазі», хоч в Міненерговугілля. І не забуваймо, що «Нафтогаз» Бакуліна володіє 38% акцій «Донецькоблгазу» Шелудченка. Тож люди не чужі і не перший день співіснують. Рік тому донецький облгаз купив у того ж «Євротрубпласту» труб на140 млн грн.
І «на хвіст» ще один тендер.«Донецькоблгаз» 30 січня уклав угоду з київським ТОВ «Газ-Трейд-Ойл» на постачання в 2012 році 210 млн кубометрів газу для подальшого постачання промисловим споживачам.Вартість угоди склала 886,79 млн грн. Ціна газу склала 4210,8 грн., або $526 за тисячу кубометрів. Це на $33 дорожче від того газу, який, приміром, нещодавнопридбав Одеський припортовийнапряму у «Нафтогазу».
І в цьому випадку хтось дуже хотів уникнути нормальної конкуренції. Бо сам тендер було проведено за процедурою закупівлі «в одного учасника».Чому ж газ не було придбано напряму у «Нафтогазу» за такою ж неконкурентною процедурою, але по зрозумілій ціні? В обґрунтуванні закупівлі стосовно цього сказано, що «Донецькоблгаз» та «Газ-Трейд-Ойл» ще в листопаді 2011 року уклали договір на купівлю-продаж природного газу виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам до грудня 2013 року. Тому не можна виключати, що цей газ, десь якимось чином видобутий чи імпортований, хтось банально проводить на свій завод у Донецькій області. Однак поки що ми маємо лише угоду про те, що «Донецькоблгаз» майже за 900 мільйонів купує газ у якоїсь фірми, а симетричної угоди про придбання якимось заводом газу у «Донецькоблгазу» поки що немає. Можливо вона з’явиться.
А поки що будемо вважати «Газ-Трейд-Ойл» щасливим володарем мільярдного контракту. Заразом поздоровимо з цим фактом і Ярослава Ворощука з села Нижнів Івано-Франківської області, і Анатолія Міфтахова з Житомира, яким випала честь ділити між собою статутний капітал фірми у розмірі аж 40 тисяч гривень, або чотири тисячних відсотка від вартості тендерної угоди.
…Цікаво, щоби сказав з цього приводу Валерій Хорошковський, якого тільки лінивий не називав активним помічником «росукренерічного» угрупування. Вінтерв’ю, яке він дав уже в ранзі міністра фінансів, екс-голова СБУ твердо заявив: «По своїй попередній роботі знаю не один десяток тендерів, які були абсолютно корупційними, але при цьому проведені відповідно до норм закону».
Можливо «не один десяток тендерів» поповнився ще кількома епізодами на півтора мільярди гривень?
Автор: Юрій Ніколов “Наші гроші“, 6 лютого 2012 року
