Автор: Олександра Веснич, Єгор Соболєв, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», жовтень 2010

Рік тому «Свідомо» досліджувало цю проблему – чому українці не можуть знати, що вирішують їхні судді? Хоча платять за це чималі податки. Головною причиною виявився саботаж судової влади. А керівник реєстру Андрій Боделан тоді весь час скаржився на брак грошей.

Що змінилося за цей час?

Автор: Олександра Веснич, Єгор Соболєв, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», жовтень 2010

«Близько 00 годин 10 хвилин 17 вересня 2000 року, перебуваючи під дією тих же мотивів, засуджені та невстановлена особа попередньо змовились групою осіб умисно вбити ОСОБА_12. З цією метою ОСОБА_13 неподалік від місця зупинки автомобіля став копати яму. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вивели ОСОБА_12. з автомобіля, зняли з нього куртку, взуття й повалили на землю. Невстановлена особа та ОСОБА_9 стали утримувати його на землі, а ОСОБА_10 в той час зв\’язав мотузкою руки і ноги. Потім вони втрьох віднесли тіло до ями. Невстановлена особа запхнула в рот ОСОБА_12. носову хусточку й далі стала стискати шию руками. ОСОБА_9 в той час утримував потерпілого за плечі. За вказівкою невстановленої особи ОСОБА_11зняв із ОСОБА_12. ремінь й передав невстановленій особі, яка з нього зробила зашморг, накинула його на шию ОСОБА_12. й стала затягувати його. Долаючи опір останнього, ОСОБА_10 тримав його за ноги, ОСОБА_9 продовжував тримати за плечі, а ОСОБА_11завдав декілька ударів ногою в живіт. Внаслідок механічної странгуляційної асфіксії, яка розвинулась від здавлення шиї, ОСОБА_12. Помер».

Ці слова – з вироку вбивцям Георгія Гонгадзе. Хоча справа про його замовників розслідується досі, виконавці засуджені ще два роки тому. Екс-працівники «наружки» МВС Олександр Попович і Микола Протасов отримали по 12 років в’язниці, їхній колега Валерій Костенко – 13 років. Їхній шеф Олексій Пукач (та сама невстановлена особа) зараз ключовий свідок у справі про замовників.

Якщо Ви захочете ознайомитися з вироком вбивцям, Ваші шанси маленькі. Хіба що Ви дружите з адвокатами рідних вбитого 10 років тому журналіста.

А може, Ви вирішили позиватися до ЖЕКу через холодні батареї і хочете переглянути, які рішення у таких справах зараз ухвалюють судді? Чи Вас цікавлять справи проти ДАЇ? Це буде непросто. Хоча в Україні з 2006 року усі рішення суддів мають бути у відкритому для всіх громадян реєстрі.

Зайдіть на сторінку в Інтернет www.reyestr.court.gov.ua і подивіться, на що лише цього року держава збирається витратити 72 мільйони гривень наших податків.

Чого в реєстрі немає

За даними на 1 червня, туди внесено 10 млн. судових рішень. Серед них вкрай повчальні історії. Як в Торезі люди відбилися від боргів за опалення, якого не було. Як у Надвірній комунальникам присудили сплатити за утеплення квартири і ще за моральну шкоду людям, які замерзали. Як в Дніпропетровську суд зобов\’язав обігріти будинок.

Але при цьому всього в реєстрі мало бути 35 мільйонів рішень. Тобто більше двох третин рішень ми з Вами побачити не можемо:

(На 1 червня)

“Єдиний реєстр – це тричі жах. Я практикуючий адвокат і для мене особисто майже по кожній справі доводиться звертатися до реєстру. Знайти щось у ньому нереально, надзвичайно складно”, – це говорить не просто юрист. Сергій Сафулько є членом Вищої ради юстиції – найвищого органу, що підбирає та карає суддів.

Рік тому «Свідомо» досліджувало цю проблему – чому українці не можуть знати, що вирішують їхні судді? Хоча платять за це чималі податки. Головною причиною виявився саботаж судової влади. А керівник реєстру Андрій Боделан тоді весь час скаржився на брак грошей.

Що змінилося за цей час?

Суди стали надсилати до реєстру більше рішень. Але досі є такі, що втаємничують рішення по кілька місяців. Ось, наприклад:

Два роки тому з’явилася ідея, як змусити усі суди надсилати усі рішення. Ідея народилася у Центрі політико-правових реформ у двох відомих правознавців – Ігоря Коліушка та Романа Куйбіди. До парламенту її принесли двоє депутатів з «Народної самооборони» – Володимир Стретович та Тарас Стецьків. Ідея вимагала змінити в законодавстві лише один пункт. Рішення судді не набуває чинності, доки його в реєстрі не зможуть побачити люди.

Законопроект так довго тягали по комітетах, що автори вже й перестали слідкувати за його долею. В липні цього року в Раді проект провалили. «За» проголосували лише комуністи. Навіть «Наша Україна-Народна самооборона» не дала голосів.

«Можливо, треба щось інше вигадувати», – розводить руками Куйбіда.

А судова влада далі скаржиться на брак грошей.

«Політики тут ніякої немає», – заявив «Свідомо» Олександр Пасенюк, який п’ять років очолює Вищий адміністративний суд України. «Винне погане фінансування, особливо в цьому році. Так що треба працювати, доводити, що треба більше грошей».

Ми дізналися, чи це правда. Можливо, не варто було. Такі знання вбивають бажання сплачувати податки.

Кому йдуть гроші на реєстр

Компетентне джерело «Свідомо» порадило, де шукати заритого собаку. Коли йдеться про реєстри, найпоширеніший спосіб красти державні гроші – платити за використання програмного забезпечення. Шляхетно і безпечно – а що тут поганого?

«Документацію підводять під те, що розробка програми ніби страшенно дорога – скажімо, 100 мільйонів гривень. Замість цього укладають договір з фірмою на розробку інформаційної системи за один мільйон, але без права власності на неї у держави. Тобто надалі державний орган програму орендує», – розповіло джерело.

Під час створення реєстру у 2006 році уряд Єханурова намагався запобігти цьому шахрайству, написавши в статті 5 Порядку ведення реєстру: «Програмне забезпечення, розроблене на замовлення Державної судової адміністрації та/або придбане нею, база даних Реєстру є власністю держави».

Чи виконується це правило?

Інформація про фірми, які розробляли ПО для реєстру, є закритою. У державному підприємстві «Судові інформаційні системи», яке веде реєстр, нам заявили, що це комерційна таємниця. У Державній судовій адміністрації взагалі порадили звернутися пізніше, бо там новий начальник.

Але «Свідомо» вдалося з’ясувати, про які комерційні структури йдеться. Програмне забезпечення для реєстру розробляли три фірми: ТОВ «Юртех», ТОВ «Арт-мастер» і ТОВ «Атлас».

«Атлас» засвідчив, що мав одну угоду – ще у 2006 році. «Ми зробили софт і передали його Судовій адміністрації разом з усіма авторськими правами. Що сталося далі з тією програмою – невідомо. Навряд чи її хтось використовував, бо з нами договір розірвали, а не оновлювати і не підтримувати це програмне забезпечення неможливо», – розповів «Свідомо» голова правління «Атласу» Роман Коваль.

«Юртех» і «Арт-мастер» далі працюють. Вони відмовилися розкривати угоди з реєстром. Але «Свідомо» розшукало звіт Рахункової палати про цю співпрацю.

Все як розповідав знавець темних сторін життя. Обидві фірми залишили собі права на програмне забезпечення, яке було розроблено за гроші платників податків. І продовжують отримувати ці гроші за «здачу в оренду» цього ж ПО.

Ось схема, яку ми скопіювали зі звіту Рахункової палати:

«Юртех» очолює Віталій Живаєв. До 2007 року він був головою державного підприємства, що створювало реєстр. Тепер пожинає плоди як керівник приватної компанії. Лише цього року держава має сплатити їй більше 4,5 млн. гривень.

 Засновниками «Арт-мастер» зареєстровані Олександр Пачев та Олег Гребенюк. Гребенюк також є засновником відомої фірми «З-Т» з консорціуму «ЄДАПС» – монополісту, найпотужнішої в Україні фірми з паспортизації.

Від роботи реєстру, який мало допомагає людям, «Арт-мастер» виграє найбільше. З перевірок Рахункової палати виходить, що за кожне внесене рішення платники податків віддають «Арт-мастеру» 1,38 гривень так званого роялті. Тільки за два останні місяці 2009 року за це сплачено більше мільйона гривень!

Андрій Боделан, голова державного підприємства «Судові інформаційні системи», яке веде реєстр, відмовився зустрітися зі «Свідомо». Але ми додзвонилися йому на мобільний:

Андрій Боделан: Я ж вам сказав, скоро буде колегія, ми відзвітуємо.

«Свідомо»: Рахункова палата вказала Вам на порушення.

Андрій Боделан: У вас недостовірна інформація. Всі акти виконаних робіт у нас підписані. Все, до побачення.

Олександра Веснич, Єгор Соболєв, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», жовтень 2010