Автори: Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, IГОР ПОЧИНОКЮ, газета “Експрес”, 24 листопада 2011 року
…Iсторiя псевдолiкаря, що за двадцять рокiв, не маючи диплома жодного вузу, зробив карколомну кар\’єру, видається, не залишила байдужим нiкого. Це була б чудова iсторiя, гiдна захоплення, якби вiн вчасно зупинився, насолоджуючись лише своїм умiнням обвести навколо пальця усю країну й пошити в дурнi двох Президентiв.
Автори: Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, IГОР ПОЧИНОКЮ, газета “Експрес”, 24 листопада 2011 року
…Iсторiя псевдолiкаря, що за двадцять рокiв, не маючи диплома жодного вузу, зробив карколомну кар\’єру, видається, не залишила байдужим нiкого. Це була б чудова iсторiя, гiдна захоплення, якби вiн вчасно зупинився, насолоджуючись лише своїм умiнням обвести навколо пальця усю країну й пошити в дурнi двох Президентiв.
Вiн мiг би стати прикладом того, як далеко може зайти людина, у котрої є у життi мета. Так, йому справдi можна було б щиро поаплодувати, якби… Якби вiн не перейшов межу, не показав своє справжнє обличчя. Обличчя манiяка, який не має спiвчуття до чужого життя i горя та готовий заробляти навiть на смертях людей.
Це ми дали йому вiру в те, що совiсть у нашiй країнi кордонiв не має. Дали зрозумiти, що тут продається усе. I совiсть, її також.
Ми – це всi, хто знав i розумiв, що вiн несправжнiй, але мовчав. Ми – це всi, хто мiг його зупинити давно, користуючись силою закону, але цього не зробив. Ми — це всi, хто, знаючи напевно, що вiн – шахрай та аферист, обмежувався лише розмовами про це в кулуарах. Ми – це всi, хто вiрив у творенi ним шляхом манiпуляцiй дива.
Ми всi вселили в нього вiдчуття того, що вiн – всесильний.
I вiн пiшов далi. Вiн повiрив у те, що вiн – лiкар. Вiн узяв до рук скальпель. I вiн почав ним убивати.
Ми пишемо – вiн, але насправдi це помилка. Бо вiн був не сам. Бо правильно слiд написати так: вiн i його команда. Або, якщо хочете, вiн i його бригада. А також – їх покровителi.
…Сьогоднi вiн нарештi за гратами. Але люди, що його оточували, пiднiмали на п\’єдестал, возвишали, що йому поклонялись як iдолу, що дiлили з ним кривавi грошi, використовували як постачальника, покривали його, – усi вони поки що ще на свободi. I потрiбно дуже багато часу, чесної роботи слiдчих правоохороної системи, аби всi тi люди отримали оцiнку з точки зору закону.
Чекати на все це – знову зробити помилку. Ту саму помилку, яка траплялась щоразу, коли вiн, виступаючи основним фiгурантом у кримiнальних справах (а це тринадцять рокiв!), виходив сухим iз води. Ця помилка – вiра в те, що в нашiй країнi беззастережно дiють закони i бездоганно працює правосуддя.
I тому цього разу не чекатимемо. Ми назвемо нинi всi прiзвища. Усi прiзвища, якi нам на цей момент вiдомi. Прiзвища тих, хто оточував, хто покривав i, найголовнiше, хто створив це чудовисько, яке люди вже нарекли “доктор Сатана” (узявши за основу першi лiтери прiзвища, iменi та по батьковi — Слюсарчук Андрiй Тихонович).
Ми це зробимо без жодного жалю, незважаючи на авторитети та заслуги. Бо цi люди заслуговують на це. На всенародну зневагу. I ми впевненi: багато хто з них, крiм моральної вiдповiдальностi понесе i вiдповiдальнiсть згiдно iз законом.
Ми назвемо цi прiзвища, бо чiтко знаємо: українцi – не матерiал для експериментiв бездушних манiякiв та їхнiх покровителiв. Не можуть i не мають права покровителi манiяка-убивцi в погонах та при високих посадах безкарно знущатися з людей. Бо знаємо: їхньому терпiнню настає кiнець, а на змiну йде гнiв.
…За логiкою сюжету, ця стаття мала б вийти у свiт дещо пiзнiше.
Cпершу ми планували розповiсти про те, як фабрикувались документи для виплати державної премiї двом аферистам – Андрiю Слюсарчуку та його спiльниковi Олександру Червоному. А також розкрити те, що, здавалось би, розкрити вже неможливо – як вiдбувався “секретний” перезахист докторської псевдолiкаря. Це була чи не найскладнiша частина розслiдування, адже Мiнiстерство освiти, наклавши на цю справу без будь-яких пiдстав гриф “секретно”, зробило, здавалось, усе, щоб нiхто й нiколи не дiзнався правди. А побачивши, що шахрайство викрито i земля горить пiд ногами, Мiнiстерство освiти всi матерiали по Слюсарчуку… знищило!
Розчаруємо мiнiстра Табачника. Розчаруємо колишнього голову ВАК (вища атестацiйна комiсiя) пана Мачулiна: цю аферу вам приховати не вдасться – ми вiдновили все. Усе! У нас на руках – документи. Всi. У тому числi й тi, на якi накладено гриф “секретно”. Документи, що засвiдчують, як скоювали цинiчнi посадовi злочини. Так, так, злочини, повiрте, ми знаємо, про що говоримо, – злочини.
I ось цi три великi таємницi – отримання докторського ступеня, атестата професора та державної премiї – мали би бути розкритi в сьогоднiшньому номерi.
Але ми змiнимо цей начебто логiчний сценарiй.
I вiдразу скажемо найважливiше: ми назовемо прiзвища всiх вiдомих нам на цю мить покровителiв псевдопрофесора. Назовемо, бо вони мають силу доти, доки дiють кулуарно, вважаючи, що всi ми – правоохоронцi, громадськiсть – i надалi є дурнями, котрi не знають, що вони роблять i з якою метою.
Сьогоднi ми назвемо першу частину прiзвищ людей, котрих можна без будь-якого пафосу вважати авторами цiєї найгучнiшої афери столiття. Це саме їх справедливо можна назвати таємними покровителями псевдопрофесора i псевдолiкаря.
ТАЄМНI ПОКРОВИТЕЛI ПСЕВДОЛIКАРЯ. Лише прiзвища i лише факти.
Що об\’єднує всiх цих людей, про яких пiде мова нижче? Це можна описати кiлькома словами – жадiбнiсть до грошей та кар\’єрної слави.
Слюсарчук народився вчасно i у потрiбному мiсцi. Якщо хочете, вiн – утiлення української мрiї. Так, так, тiєї української мрiї, яку ми так довго шукаємо – на противагу американськiй.
Американська мрiя – коли людина важко i наполегливо працює, щоби досягнути мети. Вона вчиться, вона вдосконалюється, вона прогресує.
Слюсарчук, який вийшов iз ПТУ 1990 року, опинився на вулицi у той час, коли розвалювалася не лише країна, у якiй ми всi жили десятилiттями “як єдина спiльнота – радянський народ”, розвалювалася система цiнностей, розвалювалася система моральних орiєнтирiв.
I вiн зрозумiв, що будувати свою кар\’єру по-американськи — це бути безспросвiтно бiдним i приреченим. Вiн почав реалiзовувати українську мрiю. Вiн обрав шлях шахрайства. Вiн брав грошi у людей, обiцяючи те, чого їм так часто бракувало, – здоров\’я. А за отриманi грошi купував собi друзiв, посади, безпеку. Вiдкуповувався вiд мiлiцiї i прокурорiв. Вiн робив мiлiцiю, прокурорiв, високопоставлених чиновникiв своїми спiльниками, вiддаючи їм значну частину своїх доходiв.
I це працювало. Грошi магiчно впливали на чиновникiв, незалежно вiд кольорiв партiйних прапорiв, що майорiли над ними. Бригада Слюсарчука однакового успiшно купувала як “помаранчевих”, так i “синьо-бiлих”. Два Президенти країни стали жертвами цiєї афери! Януковичу лише пощастило трохи бiльше: через публiкацiї в “Експресi” нагородження лауреатiв держпремiї, яку вiн присудив Слюсарчуковi та його спiльниковi Червоному, вiдклали на невизначений термiн. I лише через це вiн не потиснув руку вбивцi, як це зробив Ющенко.
Слюсарчук i його бригада, користуючись пiдтримкою своїх таємних покровителiв, упевнено наближалися до вершин. За десять днiв до виходу у свiт нашої першої статтi вiн розповiдав про те, як уже готує i розставляє кадри у своєму iнститутi мозку.
I вiн зробив би це. Якби не одна фатальна помилка пiд час спiлкування iз журналiсткою газети “Експрес” Свiтланою Мартинець, якби не наше експресiвське, iнколи таке до знемоги нудне бажання все перевiрити i до всього “доколупатися”, вiн би ще й сьогоднi був “генiєм”. А через одинадцять мiсяцiв майже точно став би народним депутатом за списком однiєї вiдомої провладної партiї, бо саме до цього його готували, вшановуючи та нагороджуючи.
Нова людина – молода, обдарована. Вiн вписувався у цей образ досконало. Але щось не спрацювало, щось пiшло не так. Якась вища сила втрутилася у цей бездоганно продуманий сценарiй i змiнила його.
Може, то Бог, який уже не змiг бiльше терпiти цiєї огидної брехнi, цих убивств i цiєї паталогiчної людської байдужостi? Саме той Бог, якого нема, як це кричав у розмовi з нашою журналiсткою Слюсарчук?
На цi питання ми точної вiдповiдi не знаємо. Важливо лише те, що це сталося. Важливо й те, що ми точно знаємо, хто всi цi роки робив усе, аби це чудовисько на прiзвище Слюсарчук вершило свої подиву гiднi оборудки.
Знайомтеся, ось вiн – газетний гербарiй покровителiв, таємних i очевидних.
ПАСIЧНИК В.В. “ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО”
Професор Львiвської полiтехнiки, доктор технiчних наук. Депутат мiськради. Член фракцiї Партiї регiонiв. “Хрещений батько” Слюсарчука. Знайомий iз шахраєм близько восьми рокiв.
Саме вiн стане автором мiфу про “суперпам\’ять Доктора Пi”. Саме вiн особисто органiзовуватиме “експертну комiсiю”, яка має зафiксувати “рекорд України iз запам\’ятовування числа пi”. Саме вiн використовуватиме iмена i регалiї вiдомих людей — “членiв комiсiї”, якi нiколи на встановленнi рекорду не були. Пасiчник використовуватиме своїх колег “утемну”, як дiють закоренiлi “зеки”.
Ми вже встановили, що цей рекорд сфальшували. Сфальшували також i протокол експертної комiсiї. Про це i заявили вiдразу два вiдомi професори, якi зрозумiли, що стали заручниками брудної гри Пасiчника. Шкода, що це трапиться лише через п\’ять рокiв пiсля подiї. Шкода. Бо цей псевдорекорд, органiзований Пасiчником, стане трамплiном для псевдопрофесора у його кар\’єрному ростi, вiн стане димовою завiсою, яка допоможе “петеушниковi” Слюсарчуку сягнути кульмiнацiї своєї хворобливої уяви – взяти у руки скальпель i за операцiйним столом убити трирiчного Данилка, син священика.
Пасiчник згодом скромно назве Слюсарчука “об\’єктом” своїх дослiджень.
Пiд час перерви у роботи комiсiї журналiстської етики, де за заявою Слюсарчука “судитимуть” журналiста газети “2000” Романа Барашева, який поставив пiд сумнiв генiальнiсть “професора”, Пасiчник розповiсть екс-народному депутатовi iсторiю про те, як Слюсарчук “врятував вiд епiлепсiї його доньку”. При перевiрцi це теж виявиться абсолютною брехнею. Але ми би хотiли, щоби дiти Пасiчника нинi знали, на що здатен їх батько.
Пасiчник досi переконує журналiстiв, що Слюсарчук “працює радником першого вiце-прем\’єра Клюєва”. Ми документально встановили: це теж неправда.
Пасiчник лобiював створення Iнституту мозку, вочевидь, маючи на метi отримати доступ до бюджетних коштiв через свого ставленика Слюсарчука. А можливо пiд прикриттям кафедри, яка вiдiграє не останню роль для української держави i свого часу дослiджувала стратегiчнi вiйськовi теми, керувався не тiльки такими iнтересами. Але це мають дослiджувати не журналiсти, а СБУ.
Пасiчник зi Слюсарчуком презентували програму “Крок за горизонт”. Її мета – ввести в оману багатих людей й залучати кошти начебто на пiдтримку фiктивних “наукових розробок”.
Пасiчник забезпечив працевлаштування бездипломного “петеушника” у Львiвськiй полiтехнiцi на посаду “професора”. Зробив це, користуючись тим, що свого часу взяв на роботу сина ректора Бобало.
Пасiчник поставив у вкрай незручне становище Президента Януковича. Адже саме кафедра, яку вiн очолює, готувала подання, що стало основою для нагородження держпремiєю бездипломного афериста.
Пасiчник – це цинiчна та аморальна людина. Ми готовi зустрiтися з ним у судi i довести кожне слово, написане у цьому роздiлi.
НIКОЛЬСЬКИЙ ЮРIЙ. “КЕГЕБIСТ”
Професор, доктор технiчних наук, кандидат фiзико-математичних наук.
“Права рука” Пасiчника. У студентських колах має прiзвисько “кегебiст”.
“Друг” Слюсарчука – за особистим твердженням самого шахрая.
Нiкольський органiзовував технiчну сторону афер. Забезпечував шоу. Наприклад, фокус пiд назвою “Слюсарчук перемагає шахову програму “Рибка”. Там Нiкольський на сценi, як Слюсарчук №2.
Нiкольський, популяризуючи шахрая та прикриваючись своїми регалiями, допомагав останньому вводити в оману людей.
Пiсля виходу iнтерв\’ю з шахiстом Юрiєм Гнипом, який чiтко розповiдає про те, як Слюсарчук i Нiкольський дурили країну, що опублiкувала наша газета, вiн телефонував пановi Гнипу й обiцяв “розiбратися”.
КАШПIРОВСЬКИЙ АНАТОЛIЙ. “КУМИР”
Вiдомий iз 90-х як “цiлитель-гiпнотизер”, який закiнчив свої сеанси провально. Кашпiровський на цю мить – найбiльш загадкова постать схеми.
Обожнюваний Слюсарчуком iз юних рокiв. “Моїм кумиром у професiї був, звичайно, Кашпiровський. Я повторював i аналiзував усi його ходи, поведiнку, методи. Я дивився його вiдеосеанси, записи виступiв. Вдивлявся уважно у його стиль i почерк”, – напише Слючарчук у серпнi 2011 року.
Кашпiровський вiдповiдав публiчною взаємнiстю. Вiн особисто лобiював створення Iнституту мозку для Слюсарчука.
Вiн напише публiчного листа, де будуть такi рядки: “У зв\’язку з необхiднiстю створення Iнституту мозку … треба забезпечити належнi умови для роботи генiальному українському вченому. Рано чи пiзно його увiнчає лавровий вiнок переможця.
Взагалi було би справедливiшим, якби йому, попри Iнститут мозку, надали ще й велику квартиру з величезною бiблiотекою, комп\’ютерами, засобами зв\’язку. I все це було б не для танцiв та вечiрок, а для роботи. А ще – в нього обов\’язково повиннi бути закрiпленi державою персональний водiй, помiчники, охорона”.
Перебувають у дуже близьких стосунках. Про це свiдчать фотографiї, де вони сидять на диванi в обiймах один одного. Є таке ж вiдео.
Можливо, що певним чином команда Кашпiровського допомагала Слюсарчуковi здобути фiктивнi документи росiйського походження.
Вiн може бути одним iз тих людей, котрi забезпечували Слюсарчуковi канал постачань медичних препаратiв зi специфiчною дiєю на мозок людини.
На третiй тиждень скандалу Кашпiровський почне знищувати на своєму сайтi в iнтернетi всi слiди зi згадками Слюсарчука.
МАЧУЛIН В. + БОНДАРЕНКО В. “ВЕЛИКI МАХIНАТОРИ”.
Мачулiн В. (на фото), до серпня 2011 року – голова Вищої атестацiйної комiсiї.
Професор, доктор фiзико-математичних наук, академiк НАН.
Бондаренко Вiктор, перший заступник голови ВАКу, нинi – директор Департаменту атестацiї кадрiв Мiнiстерства освiти, рiдний брат народного депутата Володимира Бондаренка (БЮТ).
Цi обоє – люди, якi у цинiчний спосiб забезпечили присудження “петеушниковi” Слюсарчуку наукового ступеня “доктор медичних наук” зi спецiальностi “нейрохiрургiя”. Втягнули у цю аферу вiдомих та заслужених лiкарiв Мiнiстерства оборони України.
У наступному номерi ми детально розповiмо, як i хто готував цю “засекречену справу”, скiльки коштувала, як здiйснювали.
Навiть сьогоднi, коли шило вилiзло з мiшка, Бондаренко, будучи посадовою особою мiнiстерства, продовжує вводити людей в оману, розповiдаючи про “справжнiсть” дипломiв псевдопрофесора.
Наш немедичний дiагноз – унiкальна i невилiковна аморальнiсть.
ТАБАЧНИК Д. “ДРУГ КЛОУНА”. I ЙОГО “КОМАНДА”
Мiнiстр освiти. Член полiтради Партiї регiонiв.
Участь мiнiстра у цiй аферi за певних умов можна було би пробувати квалiфiкувати як службову недбалiсть, а його – жертвою змови власних пiдлеглих. Можна. Якщо б не факти.
По-перше, 27 травня 2011 року Табачник особисто пiдпише листа-довiдку Татарину Б., заступниковi прокурора Львiвської областi. Мiнiстр особисто пiдпишеться пiд тим, що “Слюсарчук навчався у Росiйському державному медунiверситетi з 1985 по 1991 рiк.” Ми вже знаємо, що це – неправда. У цей час Слюсарчук протирав штани у двох українських ПТУ: спочатку в Козятинi, а потiм — у Червоноградi.
По-друге, 17 червня 2010 року вiн поставить свiй пiдпис на атестатi Слюсарчука як “професора кафедри нейрохiрургiї”. Вже не як мiнiстр, а як голова Атестацiйної комiсiї. А це – пряма вiдповiдальнiсть. Пiзнiше вiн буде пояснювати, що комiсiя лише “нострифiкувала” (себто пiдтвердила) росiйський диплом професора Слюсарчука. Але це – ганебна неправда. Адже у Слюсарчука немає i нiколи не було справжнього росiйського диплома професора.
По-третє, вину Табачнника пiдтверджують непрямi докази. Якби вiн почував себе впевнено, то пiсля оприлюднення резонансних фактiв мав би негайно створити службову комiсiю, яка швидко би розставила крапки над “i” та покарала винних.
Натомiсть вiн починає дiяти цинiчно i аморально. Не як мiнiстр.
На екранах i у пресi починають з\’являтися чиновники мiнiстерства, якi пробують запевнити громадськiсть, що дипломи “Слюсарчука — справжнi”. А на запит правоохороних органiв iз вимогою надати документи захисту докторської мiнiстерство надасть лише “Акт про знищення документiв”.
Зрозумiло, у такий спосiб мiнiстр Табачник та його пiдлеглi пробують замести слiди. Ми наступного тижня пояснимо, де вони помилилися.
А ось – члени команди мiнiстра.
Некраса Iгор, 30 рокiв, директор департаменту по роботi з персоналом та керiвними кадрами Мiнiстерства освiти. “Ми подали запит у Вищу атестацiйну комiсiю Росiйської Федерацiї, де нам пiдтвердили атестат професора, виданий Слюсарчуковi. Його диплом про вищу освiту з медунiверситету Пирогова ми не перевiряли, його перевiряла росiйська ВАК”, – так вiн збрехав.
Це неправда. Наступного тижня ми розповiмо, як це було насправдi.
Нагiрний Сергiй, начальник вiддiлу органiзацiйно-кадрової роботи та заохочень Мiнiстерства освiти.Вiн разом iз Бондаренком та Некрасою допомагав манiпулювати громадською думкою.
ТАТАРИН Б.+ ДУНАС Т. “СОЛОДКА ПАРОЧКА”
Пан Татарин (на фото) – прокурор, заступник прокурора Львiвської областi.
Особисто 2011 року перевiрятиме справжнiсть дипломiв шахрая.
Людина, яку i колеги “по цеху” чомусь називають “касиром прокуратури”, обiймає керiвнi посади за усiх прокурорiв областi.
Татарин надасть Слюсарчуковi можливiсть отримати “документальне алiбi”. 8 червня 2011 року його пiдлеглий прокурор, Дунас Т., за його особистою вказiвкою, напише аферистовi на бланку прокуратури листа, у якому лицемiрно зазначить:
“Вас звинувачено у пiдробцi документiв про вищу освiту, недiйсностi отриманих учених звань та ступенiв i у проведеннi, як наслiдок, незаконної медичної практики. Пiд час перевiрки такi факти не знайшли свого пiдтвердження”.
Ось вам вiдповiдь на питання, чому прокуратура досi не погоджує мiлiцiї подання на порушення нової кримiнальної справи за статтею “незаконна лiкарська дiяльнiсть”. Бо в прокуратурi Львiвської областi досi працюють люди, якi покривають убивцю – прокурор Татарин i прокурор Дунас.
А на чиїй сторонi Ви, прокуроре областi пане Ковбасюк, – на сторонi правди i жертв афериста чи на сторонi аферистiв i убивць?
ГРОМНИЦЬКА Ж.
Директор спецiнтернату в Гришкiвцях.
Громницька Жанна приховуватиме вiд правоохоронцiв та журналiстiв iнформацiю про те, Слюсарчук — їх учень. Не надаватиме вiдповiдi на запити, чим порушить закон про доступ до публiчної iнформацiї.
Громницька завiдомо говорила неправду з кiлькох причин. По-перше, рiк i дату народження Слюсарчука у записах журналу переправили. Сторiнки з “поiменної книги” — вирвали, записи у вiдомостях про цього учня – затерли. Кажуть, що Слюсарчук платив тут постiйно.
ПОЛIЩУК Л.
Заступник Громницької з виховної роботи спецiнтернату. Полiщук Лариса вибиватиме диктофон iз рук журналiстки “Експресу” Свiтлани Мартинець, яка на початках розслiдування намагалася з\’ясувати, коли навчався Слюсарчук А.Т. у спецiнтернатi.
Полiщук, маючи 30-рiчний стаж роботи у цьому закладi, вiдверто брехатиме журналiстам, що Слюсарчук у них не навчався.
СТЕЦЮК А.
Директор Козятинського ПТУ, голова Асоцiацiї професiйно-технiчних навчальних закладiв України залiзничного профiлю. Покривав бiографiчнi данi шахрая.
У закладi, яким керує Стецюк, знищили офiцiйнi документи, що стосуються учня їх ПТУ Слюсарчука А.Т. У двох книгах наказiв та “поiменнiй книзi” вирвали сторiнки з прiзвищем Слюсарчука.
Вiдверто брехав журналiстам, що “Слюсарчук — не їх учень”. У Козятинському ПТУ, де директором Стецюк, померла архiварiус, яка вiдповiдала за знищенi документи. Жiнку знайшли утопленою зi слiдами насильницької смертi.
ЛЮДИ, ЯКI ПОСПРИЯЛИ ТОМУ, ЩО ПСЕВДОЛIКАР УНИК ВIДПОВIДАЛЬНОСТI
СТАВНIЙЧУК МАРИНА, заступник глави Адмiнiстрацiї Президента. Брала участь як член комiсiї у декiлькох фокусах-шоу. Можливо, що саме пiд її тиском 2009 року Слюсарчуковi вдалося уникнути халепи пiсля того, як його зняли з лiтака у Борисполi iз контрабандними психотропними препаратами.
ТУРЧИНОВ ОЛЕКСАНДР. Вiн упродовж бiльш як року забезпечив Слюсарчуковi посаду “радник першого вiце-прем\’єр-мiнiстра”. Посаду “петеушника” оплачували з бюджетних коштiв. Цiкаво, якi послуги надавав Слюсарчук тодi першому-вiце-прем\’єровi?
ПОЛIЩУК МИКОЛА. Екс-мiнiстр охорони здоров\’я. Взяв на роботу на кафедру нейрохiрургiї. Сьогоднi каже, що зробив це пiд тиском “дуже високопоставленої людини”. Всi цi роки публiчно мовчав. Вочевидь, усвiдомивши свою помилку, сьогоднi почав робити все, щоби люди зрозумiли: Слюсарчук – аферист.
ПРЕЗИДЕНТ ЮЩЕНКО. Особисто пiдписав Указ “Про Iнститут мозку”, керiвником якого мав стати Слюсарчук. Особисто зустрiвся з ним, що дало пiдстави людям думати, наче Слюсарчук – справжнiй професор. Через тринадцять мiсяцiв пiсля цiєї зустрiчi Слюсарчук, переконавши лiкарiв районної лiкарнi, що вiн – “справжнiй професор”, вiзьме у руки скальпель i вб\’є дитину.
ПРЕЗИДЕНТ ЯНУКОВИЧ. Вiдповiдним указом вiд 30 червня зробив Слюсарчука та його осбоистого водiя Олександра Червоного лауреатами держпремiї – кожному по 150 тисяч гривень.
Президент Янукович досi не скасував цього указу.
PR-ГРУПА
Дiяльнiсть псевдолiкаря медiйно “обслуговували” доволi талановитi журналiсти. Сьогоднi ми друкуємо деякi з прiзвищ, що виконували цю брудну роботу найбiльш брутально:
Iгор Юрченко, головний редактор видання, засновником якого виступало держпiдприємство, створене Мiнiстерством освiти, донедавна спiвавтор (разом iз Слюсарчуком) програми “Iгри розуму на радiо “Ера ФМ“, лауреат премiї “Золоте перо”
Сергiй Кривуля, автор сайту “Обозреватель“
Геннадiй Кириндiясов,прес-секретар уповноваженої з прав людини
Олександ Єгоров, ведучий програми “неформат”
БРИГАДА ПСЕВДОЛIКАРЯ
Покровителi з високими чинами з\’являться у псевдолiкаря пiзнiше. Їх кiлькiсть зростатиме, особливо пiсля того, як “хрещеним батьком” шахрая стане професор Пасiчник.
Але, незважаючи на новi зв\’язки, поруч iз ним завжди була його “бригада”. Вiрна “бригада”, що готова виконати будь-яку вказiвку.
Майже всi вони з\’явилися у судi, де брали пiд арешт їхнього ватажка. Прихали на авто, оформленому на дружину водiя Слюсарчука.
Ми знали, що вони там будуть. Ми серед тисячi фотографiй, якi зробили нашi фотографи, яких ми завбачливо розставили на пiдходах до суду, знайшли їх.
Ось вони:
Червоний Олександр, особистий водiй Слюсарчука. Вiн же — “Саша анестезiолог”, вiн же – “асистент професора”. Вiн же — молодший науковий спiвробiтник кафедри “полiтеху” у Пасiчника.
Широкому загалов вiдомий, як “учень професора, якому той передає свої знання”. У вереснi цього року разом iз Слюсарчуком стає лауреатом першої Державної премiї в галузi освiти розмiром 150 тисяч гривень.
Шмаков Олександр, колишнiй митник, а сьогоднi — безробiтний. Неофiцiйний фiнансовий директор групи. Вiн же – рекламiст, шукав та органiзовував для псевдолiкаря пацiєнтiв.
24 грудня 2010 року Шмакова звiльнять iз митного поста “Рава-Руська” за те, що пропустив через кордон без жодного оформлення авто “з хiмiєю”. “Хiмiя” заховали мiж пластиковими вiкнами.
Ференц Ференс,помiчник прокурора Iршави. Юридичне забезпечення групи, отримував грошi вiд жертв, якi передавали Слюсарчуковi.
Макогон Юрiй. Прокурор Львiвської прокуратури. “Друг” Слюсарчука. За його особистим твердженням — дуже близький друг. Упродовж тривалого часу рекламував “лiкарськi здiбностi генiя”. Пiсля початку скандалу на телефоннi дзвiнки журналiстiв не вiдповiдає.
Макогон перебував на третьому поверсi у кiмнатi №306 гуртожитку полiтехнiчного, де проживав шахрай у той час, коли пiд час манiпуляцiй псевдолiкаря захлиналася вiд власної кровi Iрина Соколовська, комендант цього гуртожитку.
Саме вiн допомiг Слюсарчуковi уникнути кримiнальної вiдповiдальностi
за це вбивсто.
Любомир Гучко,кур\’єр.
Програмiст. У нас є його фото. Ми встановлюємо його прiзвище.
Депутат Д.С. iз Закарпаття. Особистий друг спонсора Слюсарчука. Ми перевiряємо його роль у цiй аферi.
Продовження теми – наступного четверга, 1 грудня.
Автори: Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, IГОР ПОЧИНОКЮ, газета “Експрес”, 24 листопада 2011 року
