Автор: Катерина Іванова, “Четверта влада”, 31 вересня 2012 року
Шкода довкіллю і людині, про яку не говорять атомники
Досліджуючи тему добудови 3-го та 4-го блоків на Хмельницькій АЕС, Рівненське агентство журналістських розслідувань торкалося деяких небезпек атомної енергетики. Сьогодні ми продовжуємо тему і пропонуємо подивитися, що ж стоїть за заявами атомників про надійність та екологічну безпеку сучасних АЕС.
Автор: Катерина Іванова, “Четверта влада”, 31 вересня 2012 року
Шкода довкіллю і людині, про яку не говорять атомники
Досліджуючи тему добудови 3-го та 4-го блоків на Хмельницькій АЕС, Рівненське агентство журналістських розслідувань торкалося деяких небезпек атомної енергетики. Сьогодні ми продовжуємо тему і пропонуємо подивитися, що ж стоїть за заявами атомників про надійність та екологічну безпеку сучасних АЕС.
ДИВІТЬСЯ ДРУГУ ЧАСТИНУ ПРОГРАМИ: Четверта влада. Така «дешева» атомна енергетика. Ч.2
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ ПРОГРАМИ ПРО Хмельницьку АЕС: Четверта влада. Атомна загроза гаманцям українців (телепрограма)
Четверта влада. Екологічна загроза мирного атому
Ви все ще думаєте, що атомна енергетика найекологічніша та найдешевша?
Сценарій програми:
З/К:
Досліджуючи тему добудови 3-го та 4-го блоків на Хмельницькій АЕС, Рівненське агентство журналістських розслідувань торкалося деяких небезпек атомної енергетики. Сьогодні ми продовжуємо тему і пропонуємо подивитися, що ж стоїть за заявами атомників про надійність та екологічну безпеку сучасних АЕС.
ТАКА «БЕЗПЕЧНА» АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА
Шкода довкіллю і людині, про яку не говорять атомники
Частина 1
Стендап
Під час громадських слухань щодо добудови нових блоків на Хмельницькій АЕС, представники «атомки» неодноразово підкреслювали екологічність атомної енергетики та незначний вплив її на природу порівняно з іншими традиційними джерелами, зокрема вугільними теплоелектростанціями. На цьому ж вони наголошували в опублікованій «Оцінці впливу на навколишнє середовище». Та чи справді атомна енергетика не шкодить довкіллю?
З\\К
При режимній роботі АЕС практично не викидає у повітря СО2 та інших парникових газів, що призводять до зміни клімату, у той час як вугільна теплова електростанція на кожну продуковану МВт/годину викидатиме 44-46 кг вуглекислого газу. Тобто річна робота одного реактора «економить» 44-46 тисяч тон вуглекислого газу. Виходить, що на перший погляд, атомна станція менше шкодить довкіллю.
голова ради правління РМО «Екоклуб» Андрій Мартинюк:
– АЕС в свою чергу «грішить» радіоактивними газами, але оскільки вони інертні, то, як стверджує ТЕО спорудження 3,4 блоків ХАЕС, не мігрують по ланкам екосистеми, себто не осідають на землю, не потрапляють у ґрунтові води, а з них у вирощені в цьому ґрунті продукти, а відтак не беруть участі у формуванні дози опромінення по харчовому ланцюжку.
З/К
Однак, АЕС – це лише одна з ланок виробництва енергії, при чому це – «найчистіша» ланка.
голова ради правління РМО «Екоклуб» Андрій Мартинюк:
– Повний ядерний паливний цикл – це цілий комплекс операцій, – це видобування і переробка руди, збагачення урану, виготовлення ядерного палива, фабрикація паливних елементів і збірок, переробка, зберігання і захоронення відпрацьованого палива та захоронення радіоактивних відходів. Радіоактивність, що виникає під час нормальної роботи АЕС, просто мізерна порівняно з урановими шахтами, хвостосховищами, відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами станції.
Стендап
Тож Агентство вирішило поглянути на проблему ширше, та зосередитись на першій ланці ядерного «ланцюжка» – видобутку урану.
З/К
Україна має власні поклади урану, який вона добуває та збагачує. Підприємство, що займається цим, – Східний гірничозбагачувальний комбінат – має виробничі потужності у Жовтих Водах та Кіровоградській області. Проте окрім працюючих підприємств Україна має ще спадщину колишнього СРСР – виробниче об’єднання Придніпровський хімічний завод (розташоване у Дніпродзержинську), яке протягом 1946-1991 років займалося переробкою уранових руд. Підприємство припинило існування на початку 90-тих, проте залишились величезні сховища радіоактивних відходів уранової промисловості, так званих «хвостів».
Пол Робінсон, директор досліджень Південнозахідного дослідницького та інформаційного центру в Альбукерку, США, пів життя провів аналізуючи роль, здобутки та небезпеки атомної енергетики. Пан Робінсон пояснив програмі «Четверта влада», що таке «хвости» і як вони утворюються:
Цитата
– Хвости від переробки уранової руди накопичуються дуже швидко. При концентрації урану у руді близько 0,1 відсотка, щоб отримати одну тону «жовтого кеку» – 95-відсоткового оксиду урану у вигляді жовтого порошку – гірничозбагачувальний комбінат повинен переробити 1000 тон уранової руди. Після вилучення урану, руда зберігає близько 85 відсотків своєї радіоактивності і практично усі продукти розпаду урану – в тому числі, радій, торій, радон, полоній та ізотопи радіоактивного свинцю – усе це залишається у «хвостах».
З/К
Нині у Дніпродзержинську та на його околицях 9 хвостосховищ, загальною площею 270 гектарів, де зберігається 42 мільйони тон радіоактивних відходів, при чому більшість цих сховищ – не проектовані, а отже без належних засобів захисту довкілля. Кілька років тому було виявлене ще одне хвостосховище – по вулиці Лазо – теж непроектоване.
Разом із Євгеном Колішевським, екологом-активістом їдемо за місто, аби сфотографувати хвостосховища. Усі вони перебувають на балансі ДП «Бар’єр», яке і було створене забезпечення безпеки сховищ, і проїзд туди заборонений. Проте на виїзді з міста, по обидві сторони дороги – загороджені парканом поля із яскраво жовтими попереджувальними знаками. Це – колишній склад уранової руди, база «С».
Євген Колішевський, виконавчий директор дніпродзержинської громадської екологічної організації «Голос Природи»;
– По условиям эксплуатации этого хвостохранилища оно должно быть покрыто сверху водой, для того, чтобы защищать прилегающие территории от пыления и попадания радиоактивных веществ в окружающую среду. Но в последние годы мы видим, что хранилище пересыхает и вода на хвостохранилище не подается.
З/К
За словами пана Колішевського, причина полягає в тому, що насосні станції, пульпопроводи нині зруйновані та здані у пункти прийому металу:
Євген Колішевський, виконавчий директор дніпродзержинської громадської екологічної організації «Голос Природи»;
…мы сделали массовое письменное обращение в прокуратуру, в своих сообщениях мы сказали, что трубопроводы разворованы, разрушены водонасосные станции… по первых – это государственное хищение, а во вторых это приводит к нарушению эксплуатации серьезного объекта. Но к сожалению, на сегодняшний день ни трубопроводы, ни насосные станции не восстановлены, мы видим, что открытые участки с каждым годом растут все больше и больше, особенно летом… Можно сказать, что прилегающие территории, а это в основном сельскохозяйственные территории, они принадлежат агрофирме «Наукова» – здесь выращивают пшеницу, кукурузу, подсолнечник. И можно предполагать с уверенностью, что происходит пыление и заражение этих территорий радиоактивными веществами.
З/К
Відкриті ділянки екологічні активісти називають «радіоактивними пляжами», їх головна небезпека – перенесення радіоактивного пилу.
Стендап:
Оскільки територія сховищ закрита ми не могли провести вимірювання радіації особисто. Натомість попросили дані про радіоактивність хвостів у ядерного регулятора та у державного підприємства «Барєр».
З/к
На сайті ДП «Барєр» оприлюднено результати моніторингу за 2011 рік.
Цитата: В цілому просторовий розподіл потужності експозиційної дози гамма опромінення на територій проммайданчика колишнього ВО «ПХЗ» залишається стабільним і відносно однорідним на всій території і його коливання спостерігаються у межах 0,1-0,3 мкЗв год. (http://baryer.dp.ua/activity-of-enterprise/radiation-monitoring.html)
З\\К
Проте жодних абсолютних величин. І жодних пояснень, наскільки небезпечно – чи навпаки безпечно це є.
Переконатися, що територія,яка використовувалась в урановій промисловості тривалий час залишається радіоактивною, можна у селі Довгівка, Нікопольського району. Колись тут була фабрика з відкачування уранової пульпи, нині ж – лише руїни. Фабрика належала Східному гірничо-збагачувальному комбінату, після закінчення експлуатації територія була рекультивована,
Разом з головою громадського руху «За право громадян на екологічну безпеку» Володимиром Гончаренком ми приїхали «озброєні» двома дозиметрами – один розвідувальний – «Інспектор», який показує сумарне випромінювання без розподілу на альфа, бета та гамма частинки. Інший – «СТОРА ТУ», котрий вимірює гамма та бета випромінювання та щороку проходить повірку та атестацію. Мірятимемо обома, щоби зрозуміти, чи є ця територія небезпечною.
Сукупне випромінювання 1433 мікрорентген на годину! Це у 50 разів більше природного фону! Та що там, це навіть вище, ніж у Чорнобилі – під час екскурсії на оглядовому майданчику недалеко від аварійного четвертого реактора гід наміряв близько 400 мікрорентген на годину. Водночас другий лічильник – СТОРА ТУ, який вимірює найбільш небезпечне гамма-випромінювання – демонструє значно нижчі показники – 73 мікрорентгени на годину. Природний фон у цій місцевості – близько 30 мікрорентген. Чому ж така велика різниця у показниках двох лічильників?
Володимир Гончаренко голова громадського руху «За право громадян на екологічну безпеку»
Но я хотел бы такое обратить внимание, что все комиссии, которые сюда приезжали, все говорят только об одном – о гамма-излучении. Но в сожалению, не все меряют альфа- и бета-частицы, а производство урана именно как раз эти частицы – в большинстве случаев выделяются. Поэтому я считаю необходимо провести исследования районов, где добывают урановую руду, где обогащается она, где производиться урановый концентрат, необходимо в первую очередь замеры производить на альфа-загрязнения.
З/К
Як бачимо, територія залишається забрудненою і потребує додаткових рекультиваційних заходів. Але давайте повернемося до хвостосховищ Придніпровського хімзаводу.
Інші види забруднення, які дають хвостосховища, – це виділення радону та забруднення підземних вод. І якщо на відкритому повітрі концентрація радону (радіоактивного газу без кольору на запаху, який утворюється при розпаді радіонуклідів уранового ряду) не досягає небезпечного рівня, то відсутність ізоляційних екранів під хвостосховищами дозволяє радіонуклідам та важким металам з хвостів поступово просочуватися у ґрунт.
Два роки тому група українських науковців (у тому числі Державної інспекції ядерного регулювання та Українського інституту гідрометеорології) провели дослідження впливу хвостосховищ на ґрунтові води. Вони виявили значне забруднення водоносного горизонту на проммайданчику ПХЗ та у заплаві Дніпра мінеральними речовинами та токсичними металами – берилієм, бором, алюмінієм, кобальтом, свинцем, кадмієм, марганцем, залізом та нікелем), що робить цю воду непридатною для пиття та сільськогосподарського вжитку.
Згідно з цим дослідженням, найвища концентрація урану спостерігається поблизу хвостосховища «Західне». Натомість на сайті ДП «Бар’єр» даних по цим свердловинам немає.
Цитата з дослідження:
– Дані моніторингу ґрунтових вод та результати аналітичного моделювання міграції радіонуклідів у ґрунті дають можливість зробити висновки, що хвостосховища «Сухачівське», «База С» ТА «Південно-Східне» є відносно безпечними об’єктами, У той час «Дніпровське», «Західне» та «Центральний Яр» представляють серйозне джерело радіаційного та токсичного забруднення ґрунтових вод.
З/К
Попри суперечливі дані та різні підходи до оцінки впливу хвостосховищ, і державні інституції, і активісти-екологи переконані: слід убезпечити радіоактивні сховища, аби вони не шкодили ані природі, ані людям. Скільки коштуватиме українським платникам податків приведення цих територій до екологічно безпечного стану, дивіться у наступній програмі «Четверта влада».
Автор: Катерина Іванова, “Четверта влада”, 31 вересня 2012 року
