Про Сергія Старушка ми вже писали в нашому попередньому матеріалі. Талановитий журналіст-розслідувач із Бердянська отримав нагороду у конкурсі на краще розслідування на тему децентралізації в рамках проекту «Журналістські розслідування в місцевих та регіональних ЗМІ України на сторожі реформ»: його матеріал під назвою «Служба народу «под интерес» визнаний найкращим. Сьогодні Сергій люб’язно розповів нам про те, як воно – робити розслідування в Україні.

Як так склалося, що Ви взяли участь у конкурсі розслідувань?

— Історія участі у конкурсі дуже проста – я отримав листа від ІРРП з анонсом конкурсу. До цього жодного разу не брав участі ні в чому подібному, не подавався на гранти. Тож вирішив спробувати і не помилився, адже зробив непоганий матеріал і отримав чудовий досвід. Написати статтю було важче, аніж я собі уявляв, але консультації фахівців ІРРП, тренінги та дуже прискіплива юридична експертиза дуже допомогли зробити матеріал якісним і, сподіваюся,  таким, що відповідає стандартам журналістики.

До речі, чому Ви обрали саме таку тему матеріалу?

— Знайомий депутат, який на той час був в опозиції до міської влади, поскаржився, що був на допиті у СБУ. На нього поскаржився мер. На одній із сесій міськради цей депутат відмовився від земельної ділянки на користь громади і голосував за це питання, тож вступив у конфлікт інтересів. Десь протягом місяця ми з редактором міркували, що робити з цією інформацією, і, врешті-решт, надіслали запит і отримали дані про всіх депутатів тієї каденції, включно з міським головою і секретарем ради. Відтоді й закрутилося…

Ваше розслідування тривало кілька місяців, у виконком було відправлено десяток інформаційних запитів, оброблено сотні документів… Чи можливо справитися з таким обсягом завдань без фінансової та інформаційної підтримки? Власне, що чекає журналіста, який вирішив проводити подібне розслідування абсолютно самостійно?

— Ні, вважаю, навіть теоретично на регіональному рівні виконати бодай приблизний обсяг роботи без фінансової підтримки та консультацій майже неможливо. Зарплати порівняно навіть з обласними центрами дуже маленькі, тому розслідуванням журналіст займається, так би мовити, у вільний від основної роботи час. У редакцій немає грошей на, скажімо, платні витяги з державних реєстрів, а рівень освіти й знань регіональних журналістів у цій сфері дуже низький.

Під час самостійної роботи над будь-яким розслідуванням, якщо воно перше, на журналіста чекає розчарування, адже без інформаційної підтримки експертів і досвідчених колег він/вона дуже швидко опиниться у глухому куті,  і розслідування йому/їй набридне.

Ви часто відвідуєте тренінги? Наскільки вони корисні?

— Тренінги ІРРП відвідую десь двічі-тричі на рік. Якби я міг – я би ходив на всі тренінги цієї організації. До першого свого тренінгу ІРРП, який відбувся роки 2 тому, я навіть не уявляв, що існує такий жанр, як розслідування, та й узагалі, мав хибні уявлення про свою професію, адже до цього 5 років працював на комунальному телебаченні і фактично займався переробкою прес-релізів.

Регіональна журналістика в Україні взагалі перспективна?

Вона дуже перспективна, адже разом із шаленим розвитком технологій і комунікацій зростає і попит на інформацію в регіонах. Людям стає дедалі цікавіше, що відбувається саме поруч із ними, а не десь у Києві, чи іншій країні. Тож регіональна журналістика зараз на підйомі, як на мене. Інше питання — її рівень.

Плануєте продовжувати торувати шлях журналіста-розслідувача? Яка тематика вам наразі цікава?

фото з особистої сторінки Сергія у мережі Facebook

— Звісно, планую! Це вже стало для мене як наркотик. Щодня присвячую весь вільний час темі, над якою працюю.  На жаль, поки що не дуже виходить робити розслідування систематично. Теми, гадаю, залишаться ті самі: земля, комунальна нерухомість. Також планую зайнятися аналізом  декларацій місцевих прокурорів.

Який формат, на вашу думку, є найбільш сприятливим для розслідування? Ваша стаття «Служба народу «под интерес» дуже актуальна, але за обсягом тягне на кілька повноцінних лонгрідів. Чи пробували ви себе у форматі телерозслідування?

— Згоден, що трохи помилився із форматом, і потрібно було цю роботу розбити на декілька частин. Це привернуло би більше уваги. Формат телерозслідування теж іноді використовую, але цей формат заганяє матеріал у певні рамки, багато важливих  фактів важко втиснути  у короткий сюжет.

Робочий день звичайного журналіста – це зазвичай «прийшов, побачив/взяв інтерв’ю, написав». А яким є стандартний робочий день журналіста-розслідувача?

— Річ у тім, що я якраз і є звичайним журналістом, а розслідування – це щось на кшталт робочого хоббі. Тому про це краще спитати справжніх розслідувачів, які присвячують цій справі значно більше часу. До речі, я хотів би подякувати своїм редакторам, Дарині Братановій та Валерії Бухановій, які відпускають на тренінги, дають можливість зростати, вчитися і реалізовувати отримані знання. Мені здається, не кожна редакція на реґіональному рівні зважується публікувати розслідування.

Якби у вас був вибір бути журналістом-розслідувачем у будь-якій країні світу – яку країну би ви вибрали?

Україну 🙂

Оксана Осмоловська для ІРРП