Рівненський храм-національну пам᾽ятку депутати хочуть віддати релігійній громаді УПЦ (МП)

Автор: Світлана Калько, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», 26 червня 2012 року

Свято-Успенська церква в червні 2012 року “покращена”, всупереч закону, двома додатковими куполами і внутрішнім “ремонтом”. Що буде, коли храм передадуть у власність релігійної громади?

Автор: Світлана Калько, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», 26 червня 2012 року

За бездіяльності держави та потурання місцевих чиновників у Рівному може зникнути єдиний храм-пам’ятка національного значення.

Унікальну пам’ятку Волинського дерев’яного церковного зодчества XVIII століття – Свято-Успенську церкву з дзвіницею у Рівному – хочуть передати у власність релігійній громаді. Чи не несе це загрозу для збереження автентичності найстарішого храму Рівного, пам’ятки архітектури національного значення? Адже за роки користування храмом громада храму вже встигла змінити його вигляд.

Пам᾽ятку архітектури, яка б мала охоронятися законом від пошкоджень та несанкціонованих “покращень” нині вже “покращують”

Культурну спадщину рівнян депутати, не вивчаючи, погодили віддати

Найстаріша культова та архітектурна споруда Рівного, пам᾽ятка архітектури XVIII століття національного значення понад два віки служила не лише віруючій громаді, а була своєрідною візиткою старого міста, місцем, куди неодмінно хотіли завітати гості обласного центру. Чи збережеться вона й надалі у первозданному вигляді?

На своєму засіданні 14 червня постійна комісія з питань бюджету, фінансів та управління комунальною власністю Рівнеради з-поміж інших розглянула питання «Про розгляд проекту рішення Рівненської міської ради «Про передачу у власність Релігійній громаді Української православної церкви в місті Рівне (Свято-Успенська) будівлі Свято-Успенської церкви, розташованої на вулиці Шевченка, 113 у місті Рівне».

Як йдеться у цьому проекті рішення, вартість будівлі церкви площею 114 кв. м за незалежною оцінкою станом на 31 березня 2011 року складає 3 мільйони 709 тисяч 680 гривень.

У проекті рішення жодним словом не згадується, що це об’єкт, який має статус пам’ятки національного значення, а відтак, підлягає під дію Закону «Про охорону культурної спадщини».

Портал «Четверта влада» звернувся до голови постійної депутатської комісії Рівнеради з питань науки, освіти, культури, духовного відродження, молоді, спорту, зв’язків з громадськими об’єднаннями та засобами масової інформації Світлани Богатирчук-Кривко, комісія якої висловилася «за» проект рішення.

Пані Богатирчук-Кривко аргументувала свою позицію тим, що, мовляв, релігійна громада звернулася з проханням про передачу храму. Водночас, вона зазначила, що про нинішній статус храму та ситуацію з його передачею, паспортизацією тощо, їй нічого не відомо, й на засіданні комісії ніхто жодним словом про це не обмовився. З її слів, доповідали по цьому питанню фахівці управління комунальною власністю, а мали б, вважає вона, працівники відділу охорони культурної спадщини управління культури і туризму.

Як зазначила пані Богатирчук-Кривко, щоб уникнути непорозумінь з подібними об’єктами на території Рівного, у штаті управління культури і туризму міськвиконкому повинен би бути фахівець з культурної спадщини, про що вона особисто неодноразово наполягала. Він би міг предметно пояснити ситуацію, щоб уникнути помилок при ухваленні подібних рішень. До того ж, каже Світлана Богатирчук-Кривко, на проекті рішення немає візи ані начальника управління культури і туризму, ані заступника міського голови Рівного з гуманітарних питань. Натомість голова постійної депутатської комісії з питань захисту прав людини, законності та правопорядку Олександр Лащук, комісія якого не підтримала рішення, зазначив:

– Мене дивує, що міська рада виносить проект рішення, де передбачає передати у власність релігійної громади будівлю Свято-Успенської церкви, не зважаючи на те, що храм є пам’яткою архітектури XVIII століття національного значення. Закон України «Про охорону культурної спадщини» чітко гласить, що про такі об’єкти має дбати держава і вся територіальна громада, бо це надбання цілих поколінь. Церкву зводили мешканці Тютьковицького передмістя. Вона належить усім рівнянам. Такі перлини давнього зодчества не можуть належати конкретній юридичній особі, особливо з центром за межами держави (Олександр Лащук має на увазі УПЦ Московського патріархату – авт.). У нас ніколи не було конфронтації між релігійними громадами, які там проводять богослужіння. Тому не хотіли б, щоб виникла напруга. В області немає прикладу, щоб пам’ятку національного значення передавали комусь у власність. Вважаю, що це зачистка українського середовища. До речі, під час урочистостей у Берестечку громада підтримала пропозицію не передавати церкву у власність.

Наразі не відомо, чи буде проект рішення винесено на чергову сесію Рівнеради, яка має відбутися у вівторок, 26 червня, оскільки у порядку денному, розісланому прес-службою міської ради, цього питання не було.

Чиновники кивають один на одного

Портал «Четверта влада» вирішив з’ясувати, роль у цій ситуації відомств, на які державою покладено обов’язок опікуватися такими об’єктами. Журналіст зателефонувала до управління культури та туризму Рівненської облдержадміністрації оскільки на місцях органами що опікуються пам’ятками є відповідні відділи охорони культурної спадщини при управліннях культури ОДА.

Заступник начальника відділу охорони культурної спадщини управління культури і туризму Юрій Калітинський спочатку сказав, що, оскільки до нього жодних документів щодо передачі храму не надходило, то й сказати нічого він не може. І скерував до Головного управління з питань будівництва та архітектури ОДА, зазначивши, що, відповідно до Постанови Кабміну 2009 року, пам’ятки архітектури перебувають у віданні цього управління. Щодо процедури передачі об’єкту у власність, то Юрій Калітинський пояснив, що спочатку має бути визначено організацію, у якої на балансі перебуватиме споруда, потім здійснено її грошову оцінку, тоді – передано у користування громаді. Громада має укласти охоронний договір, який має бути обов’язково погоджено з Міністерством культури. Але за дотриманням чинного законодавства про охорону культурної спадщини має наглядати орган місцевого самоврядування, на території якого розташовано об’єкт – у даному разі Рівненська міська рада.

Головний спеціаліст головного управління з питань будівництва та архітектури облдержадміністрації Вікторія Зенченко підтвердила, що церква Успіння Богородиці з дзвіницею є пам’ятками архітектури XVIII століття національного значення.

– Такий статус вони отримали у 1979 році згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 06 вересня 1979 № 442 і мають охороні номери 1486/1 та 1486/2 відповідно, – провадить Вікторія Зенченко. – А це означає, що перебувають під охороною держави, тобто є пам’ятками національного значення. Те, що церкви і дзвіниці немає у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України, не знімає з них цього статусу. Навпаки, для того, щоб бути занесеним у реєстр, на об’єкт культурної спадщини має бути виготовлено облікову документацію (паспорт, облікову картку), укладено охоронний договір, яким регламентується експлуатація об’єкту, вводяться певні обмеження щодо реставраційних, ремонтних робіт тощо. Паспортизація об’єктів культурної спадщини національного значення здійснюється відповідно до державної програми за кошти Державного бюджету України. На цей час робота триває і всі пам’ятки Рівненщини буде паспортизовано.

На запитання, чому досі не паспортизовано Свято-Успенську церкву, адже її ще у 1991 році було передано у користування релігійній громаді УПЦ, відповідно до рішення виконавчого комітету Ровенської обласної Ради народних депутатів від 25 вересня 1991 р. за №173 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель», вона відповіла, що з технічних причин охоронно-орендний договір не було укладено.

Чи має міська рада повноваження віддавати у власність громаді об’єкт, який має статус пам’ятки національного значення? На це Вікторія Зенченко відповіла, що це є сумнівним, оскільки, відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», це повноваження обласної державної адміністрації. Окрім цього, за її словами, сумнівним є формулювання у назві проекту про передачу у власність. Як гласить стаття 17 згаданого Закону, йдеться про повернення у власність.

За словами Вікторії Зенченко, на Рівненщині налічується 95 пам᾽яток архітектури, які мають статус пам’яток національного значення. Їх паспортизація фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. За період 2005-2010 років у області паспортизовано 21 пам’ятку. У 2012 році забезпечення реалізації державної програми, за якою фінансуються паспортизація і реставрація пам᾽яток архітектури, передано з Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України до Міністерства культури України, пояснила пані Зенченко.

На 2012 рік фінансування програми по об᾽єктах Рівненської області не передбачено.

– У 2005-2010 роках Мінрегіонбуд працював безпосередньо з виконавцями – інститутом «Укрзахідпроектреставрація» (Львів), якому міністерство замовляло виготовлення паспортів, – провадить Вікторія Зенченко. – На цей час розроблені паспорти до області ще не передано. Головним розпорядником коштів з паспортизації пам’яток архітектури національного значення є Міністерство культури України. Яким чином буде проходити відбір пам᾽яток на паспортизацію, наразі не відомо.

Нагляд за збереженням автентичного вигляду пам’яток, за словами пані Зенченко, повноваження органу охорони культурної спадщини.

– Прокуратура перевіряє усі рішення органів влади та місцевого самоврядування, які вони ухвалюють, – каже прес-секретар прокурора Рівненської області Людмила Суржук. – Однак поки що матеріалів будь-яких контролюючих органів та скарг від будь-кого щодо питання передачі Свято-Успенської церкви не надходило.

За мовчазного потурання держави пам’ятка втрачає свою автентичність

Нині Свято-Успенською церквою опікується церковна громада. Подвір’я і сам храм з дзвіницею та надвірними будівлями виглядають охайно, проте… Якщо порівняти фотографії церкви 30-х та 90-х років 20 століття, можна помітити різницю у зовнішньому вигляді.

Церква у червні 2012 року

Так у дзвіниці зникли двері, що виходили у бік вулиці Шевченка, віконниці верхнього ярусу нині «зашиті», хоча спочатку були відкритими.

червень 2012 року

На даху самої церкви «виросли» додаткові куполи, за що перебудовників картають історики та науковці. Бо у первозданному варіанті церква була однокупольною.

Про це йдеться у всіх історичних довідниках, де описується її зовнішній вигляд. Видно це й на фотографіях різних років.

Вигляд церкви у 1974 році. З книги дослідника Олександра Цинкаловського “Старі храми Волині”

Виходить, що держава, на папері декларуючи охорону культурної спадщини, на ділі далі вивішення на об’єкті дошки і зазначенням, що це пам’ятка архітектури, нічого не робить. До того ж, не дає ані копійки на її охорону і збереження. Принаймні про це твердять чиновники у режимі «не для преси», про це говорять працівники обласного краєзнавчого музею, та й самі представники релігійної громади. Відтак, чи не єдиним порятунком дехто бачить віддати храм релігійній громаді, за принципом «баба з возу». При цьому, готуючи проект рішення про передачу жодним словом у ньому не обмовляються про статус об’єкту та необхідність дотримання усіх вимог закону про охорону культурної спадщини.

Чому б, перш, ніж ухвалювати подібні рішення, не вивчити, у якому стані перебуває храм? Хто дозволяв перебудови, які змінили первозданний вигляд храму, виписати застороги від подібного на майбутнє?

Дивна позиція управління культури і туризму Рівненської ОДА, відділ охорони культурної спадщини якого є органом, що наглядає за дотриманням Закону України «Про культурну спадщину» на Рівненщині. На усі запитання порталу «Четверта влада» заступник начальника цього відділу Юрій Калітинський відповідав, мовляв, ще ж нічого не сталося, рішення не ухвалили, то чого ж здіймати галас? Як у тому анекдоті – немає трупа, немає справи… А чи не запізно буде вживати якісь заходи, коли унікальний найстаріший храм Рівного втратить свою автентичність?

Настоятель Свято-Успенської церкви не вважає її пам’яткою архітектури національного значення

Настоятель Свято-Успенської церкви: я знаю якою має бути Церква

Портал «Четверта влада» поспілкувалася з настоятелем Свято-Успенської церкви отцем Борисом. Він розповів, що до 250- річчя храму, яке відзначали у 2006 році, було зроблено реставраційні (так вважає отець Борис, – авт.) роботи. Внутрішні стіни оббито водостійкою фанерою, покладено паркет з гідроізоляцією, бо попередню підлогу поклали ще у 1930 році. Перекрито дах, у 80-ті роки минулого століття зроблено розписи. З його слів, за історичними джерелами, стіни церкви не було розписано. Там були лише ікони, найстаріша з яких датована 1790-м роком, збереглася донині. Є у церкві й інші старовинні ікони, однак, зі слів отця Бориса, чи вони належали саме цій церкві, достеменно невідомо. Бо колись за радянських часів, коли закривали храми у Рівному та околицях, ікони з них звозили до Свято-Успенського храму, як до одного з небагатьох діючих.

– Ми всі їх зберігаємо, – запевнив отець Борис і показав одну з них на стіні храму.

Він також переконує, що намагаються зберегти первозданний вигляд святині, однак, щоб уберегти від руйнування, мусять вносити деякі будівельні корективи, без яких було не обійтися.

Щодо додаткових куполів, які з’явилися на даху, порушивши автентичність храму, то отець настоятель вважає, що «нічого такого в цьому немає, бо він, мовляв, знає, якою має бути церква».

За словами отця Бориса, усе це було зроблено коштом прихожан, та благодійників, на пожертви за виконання треб – вінчання, хрещення, поховання.

– Держави коштів тут немає, не дає нічого, – каже отець Борис. Щодо проекту рішення про передачу храму громаді, він пояснив наступне:

– Громада зверталася, бо у 1991 році виконком обласної ради народних депутатів своїм рішенням від 25 вересня передав храм релігійній громаді у безкоштовне безстрокове користування. Але тоді парафіяльна рада не оформила це документально. А нині до нас з різних установ приходять вимоги надати підтверджуючі документи на право користування храмом. І коли ми почали займатися цим, то й вийшли на це клопотання, щоб завершити розпочате у 1991 році. Окрім цього, таку передачу передбачає стаття 17 Закону «Про свободу совісті та релігійних організацій». Те ж саме із землею, яку передано нам у безоплатне користування, але державного акту немає. Проект на землю розробляється. Щоб зробити паспортизацію храму, треба пакет документів.

Отець Борис показав «Охоронний договір на передачу пам’ятки архітектури від 23 січня 1974 року» ще радянського зразка з актом технічного стану та без охоронних зобов’язань. Рішення обласної ради №173 від 25 вересня 1991 року «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» показав також. Але це ксерокопія, на якій розгледіти текст вельми проблематично, бо вся стерта і чорна.

Цікаво, що отець Борис не вважає Свято-Успенську церкву пам’яткою архітектури національного значення, бо її немає у Державному реєстрі пам’яток.

– Храм пам’ятка архітектури місцевого значення, як видно з довідки нашого управління культури і туризму (на прохання журналіста показати цю довідку, зазначив, що вона є, але її треба десь шукати, – авт.). Немає паспортизації, бо на виготовлення паспорту треба кошти. Нам говорять, що це держава повинна платити, але ж вона нічого не дає, кажуть, грошей немає.

– Хто каже? – намагаємось уточнити.

– Усі, яка це різниця… та й що це рішення нам дає, що це національного значення пам’ятка?

– Там є певні обмеження щодо реставраційних, будівельних робіт, заборона перебудов, охоронні зобов’язання мають бути виписані.

– У нас є охоронний договір, але ще радянського зразка, 70-х років (показав журналістові). Щоб нам зробити новий, треба в архітектуру віддати паспорт, а для цього треба установчі документи. Хіба ми щось порушили? Дах не тече, нічого не зруйновано, ми користуємося, як належить. Нікому ж не передаємо у власність, чи в оренду. Ми дотримуємося усіх норм закону. Храм дається нам на праві власності, але це ж не означає, що буде відчужуватися із державної власності. Ми будемо доглядати і користуватися згідно з охоронними договорами. Але нині ми їх не можемо укласти, бо є неув’язка з документацією.

– Рівняни побоюються, що передача у власність може призвести до безконтрольних перебудов, що спотворять обличчя храму…

– Такого не буде. Я все своє життя присвятив церкві, й не допущу, щоб тут якісь зміни робилися неприпустимі. Є претензії певні з краєзнавчого музею, що ми поставили два купола. То що ж тут такого? Але добудовувати, перебудовувати ніхто не буде. Я ж несу за це кримінальну відповідальність. Я знаю, який має бути храм, бачив пам’ятки культури, як вони зберігаються. Громадськість може бути спокійною щодо цього.

– Чи не вважаєте Ви, що передача може призвести до релігійного протистояння між громадами Київського та Московського патріархату через передачу церкви останньому?

– Немає протистояння. Якщо у цю ситуацію ніхто не ввіллє масла, то нічого не буде. Ми користувалися церквою з 1991 року. Це юрисдикція Московського патріархату, це канони церкви. Це питання дуже делікатне. Навпаки маємо ситуації, коли громади інших юрисдикцій захоплюють храми.

Рівне, маючи віковічну історію, не переобтяжене пам’ятками давнини. А при такому ставленні держави до охорони культурної спадщини є загроза втратити й те, що є. У місті є всього дві пам’ятки архітектури національного значення – будинок обласного краєзнавчого музею та Свято-Успенська церква з дзвіницею. Якщо за музей можна бути, принаймні поки що, спокійними, то подальша доля унікального храму, який є надбанням усієї громади Рівного, не може не тривожити. Якщо до цього часу держава ніяк не відреагувала на самовільні будівельні «новації» релігійної громади, то гарантії, що й надалі щось подібне не повториться, немає.

Історична довідка:

Її здавна називають Омелянівською або Шевченківською – за назвою вулиці, на якій вона розташована. Роком побудови Свято-Успенської церкви з дзвіницею науковці називають 1756-й. Унікальність цієї споруди не лише в особливому архітектурному стилі, що відображає місцеві традиції дерев’яного церковного зодчества, а й у тому, що храм збудовано без жодного цвяху.

За давніми переказами у ньому молився Іван Гонта перед битвою з польською шляхтою. Церква вціліла під час масової пожежі у Рівному наприкінці XIX століття, її не зруйнували за Польщі, оминуло лихоліття Другої Світової. Відстояла парафіяльна громада свій храм і в роки радянської влади, коли під будь-яким, часто надуманим, приводом храми масово закривали. Коли у 60-ті роки минулого століття неподалік храму планували закласти нову будівлю для радянських партійних органів, міська влада замислила знести його, збудувавши натомість гуртожиток текстильного технікуму. На захист святині стали мешканці вулиці Шевченка та старожили Рівного. Тисячі підписів рівнян, зібраних активістами, утримали владу від необдуманого кроку.

У 2001 році на подвір’ї Свято-Успенської церкви, поряд із дзвіницею, встановлено пам᾽ятний знак на честь Михайла Носаля – Почесного громадянина Рівного, травознавця і фітотерапевта, першого в Україні автора книги з народної медицини. Михайло Носаль з 1935 року був протоієреєм Свято-Успенської церкви.