Російський фейковий диплом волинського ректора

Ігор Коцан так поспішав отримати звання доктора наук, що отримав фейковий диплом

До редакції Рівненського агентства журналістських розслідувань потрапили документи, які свідчать про отримання ректором Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки диплома доктора наук Російської федерації у сумнівному навчальному закладі. «Четверта влада» дослідила тему глибше.

Диплом доктора наук ректор СНУ Ігор Коцан отримав у російській cтруктурі «Международный межакадемический союз», яка відома тим, що за плату пропонує захист наукових робіт та наукові звання – про це писали журналісти «Российской газеты» (це розслідування російських журналістів збереглося лише у кеші пошуковиків. Воно показує розцінки за наукові звання, які пропонує вказана структура – авт.).

Диплом, який не визнають

«Высшая межакадемическая аттестационная комиссия» (ВМАК) своїм рішенням № 0182-2Д від 17 червня 1998 року присвоїла звання доктора біологічних наук Коцану Ігорю Ярославовичу. І вручила диплом ДБ № 0103:

Ця комісія є підструктурою, яка створена вищезгаданим Союзом. Пошуковики видають багато інформації про цю структуру. Наприклад: Міжнародний міжакадемічний союз продає наукові звання, які нічого не значать, і є одним із підрозділів псевдонаукової піраміди, яка спрямована на продаж наукових звань. Також діяльностю цієї псевдонаукової піраміди обурювалось наукове середовище Росії.

Сама організація позиціонує себе науковою структурою, яка об`єднала діячів науки, культури та мистецтва з Росії, України та Європи.

Відшукати ВМАК (Вищу міжакадемічну атестаційну комісію), яка видала диплом доктора наук, та посилання на захищену працю пана Коцана не вдалося. Російські колеги-журналісти теж не знайшли у відкритому доступі жодних джерел про ці праці та наукові захисти. Єдиним джерелом інформації є сайт ВМАК, яка водночас позиціонує себе Академією освіти Великобританії.

На цьому сайті ВМАК не вдалося відшукати інформації про дисертацію ректора. Тому ми написали лист на вказану електронну адресу (academy_ed@mail.ru) з проханням надати копію рішення ВМАК про присвоєння звання доктора наук Ігорю Ярославовичу Коцану.

У відповідь росіяни повідомили, що діюча Міжнародна атестаційна комісія не має відношення до Чорноморського відділення Міжнародного міжакадемічного союзу. Разом з тим повідомили, що знають керівництво ВМАК і при наявності у них копії диплома можуть зробити його оцінку:

Коли ж ми вдруге попросили надати копію рішення та зробити оцінку цього диплома, то відповіді вже не отримали.

Диплом ректор отримав у Чорноморському відділенні цієї структури, яке знаходилось в Одесі, за адресою вулиця Фонтанська дорога, 42. Четверта влада спробувала відшукати Чорноморське відділення Міжнародного між академічного союзу в Одесі, але вказаний телефон не відповідав, а за адресою реєстрації знаходиться приватна будівля у приватному секторі:

Фото Олени Васіної

У докторській дисертації пан Коцан досліджував тему впливу краєзнавчої діяльності на розвиток підлітків:

Однак згодом Ігор Ярославович чомусь передумав послуговуватись своїм вченим званням і вирішує отримати ступінь доктора наук вже в Україні.

Виявилось, що його докторська дисертація схожа із російською. І навіть назви робіт повністю ідентичні: «Физиологическая характеристика влияния туристско-краеведческой деятельности школьников на их организм» і «Фізіологічне обґрунтування ефективності впливу туристично-краєзнавчої діяльності на організм підлітків»:

Якщо ж поглянути на самі дисертації, то знаходимо чимало подібного: від актуальності проблеми до досліджень та використаної літератури. Ось до прикладу аналогічні абзаци про дослідження в російському варіанті:

І в українському варіанті:

І це не єдині приклади схожості двох дисертацій.

Автореферат російської дисертації можна побачити тут. Автореферат української дисертації – тут.

Це може бути приводом посміятися над автором, але порушення в цьому немає

Перший раз ректор став «російським» доктором у 1998 році, а українську дисертацію захистив у 2000 році. Чинною на той час була Постанова Кабміну «Про затвердження порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань». Зокрема ч.12 цього Порядку передбачає що «… Докторська дисертація повинна містити раніше не захищені наукові положення…», а в заяві на ім`я голови спеціалізованої вченої ради потрібно зазначити чи вперше захищається дисертація.

Крім того, ч.30 цього Порядку вказує на те, що контроль та експертизу дисертаційних робіт здійснює Вища атестаційна комісія.

Цей порядок також передбачав і нострифікацію (визнання) дипломів, виданих українським громадянам в інших країнах – ч. 41 -42.

Аби детальніше вивчити таку ситуацію ми звернулись до експертів у цій сфері.

Головний експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ та член сектору вищої освіти Науково-методичної ради Міністерства освіти та науки України Володимир Бахрушин каже, що в цьому немає формальних порушень.

– Наукові ступені ММС (Міжнародного міжакадемічного союзу) не є офіційно визнаними ані в нас, ані в РФ, – пояснює пан Бахрушин. – Тому посилання на наявність такого ступеня при захисті не потрібне. Він також не є перешкодою для офіційного захисту роботи в Україні чи іншій державі. Законодавство забороняє здобувачу використовувати лише результати своєї кандидатської дисертації при захисті докторської. Інших обмежень на використання власних результатів в дисертаціях немає.

Крім того, нормативні документи не передбачають необхідності надавати посилання на всі попередні роботи автора, які стосуються теми дисертації. Вони говорять лише про необхідність мати не менше 20 публікацій у так званих фахових наукових виданнях, що включені до переліку ВАК (Вищої атестаційної комісії).

Наводити у дисертації посилання на всі інші публікації не обов`язково. Більш того, якби автор намагався це зробити, то з великою імовірністю спеціалізована вчена рада при підготовці до захисту наполегливо б порекомендувала таке посилання виключити.

Сам факт попереднього захисту у сумнівній установі може бути приводом для більш уважного вивчення його дисертації. Хоча припускаю, що в цьому випадку причиною була суттєва зміна вимог до дисертацій в 1997 році. І автор вирішив захистити в ММС роботу, яка не відповідала новим вимогам українського ВАК. Це може бути приводом посміятися над автором, який дуже поспішав отримати докторський ступінь. Але не більше.

Певні питання щодо етичності могли б постати, якби при захисті в ММС були суттеві зауваження стосовно деяких результатів, не виправлені в офіційній дисертації. Тоді автор мав би послатися на такі зауваження і обгрунтувати свою правоту.

Директор Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністертсва освіти та науки Світлана Криштоф теж стверджує, що у цій ситуації порушень немає:

– У нас немає процедури визнання, – пояснює фахівець. – У нас всі проходять переатестацію. Тобто, фактично, перезахист.

– Тобто, якщо здобувач мав російський диплом – він має його подати вам?

– Має подати на перезахист тут.

– А якщо його не подавали, а почали процедуру захисту наново в Україні?

– Ну то має на це право. Не враховуючи той диплом. Відповідно до нашого законодавства, щоб воно відповідало усім вимогам Порядку присудження то людина могла отримать.

– Підкажіть чи можна використовувати дисертацію: назва дисертації в Україні і назва дисертації російської – однакові?

– Можна. Заборони немає.

Ректор уникає спілкування

Ми звернулися до ректора СНУ ім. Лесі Українки Ігоря Коцана щоб дізнатися для чого йому був потрібен російський диплом.

В приймальні університету сконтактувати із ректором відмовилися, але пообіцяли передати про що ми хочемо з ним поговорити.

Наступного дня на наше нагадування секретарка сказала писати письмовий запит.

Ми нагадали, що це питання не підпадає під дію Закону «Про доступ до публічної інформації», а також Конституція дає нам право усно збирати інформацію, але у відповідь:

– Підготуйте, будь ласка, офіційний запит – Ігор Ярославович тоді буде розглядати.

Це не перше уникнення Ігоря Коцана спілкуватися із журналістами на незручні питання. Так само ректор відмовився пояснити невідповідність його доходів набутим статкам, на прикладі ось цього будинку (що нижче на фото) і отриманої земельної ділянки. Про це можна прочитати в матеріалі: «Рукавичка» або Як під Луцьком влада і наближені роздерибанили майже 6 гектарів землі.