Автор: Юліана ТЕТ, “ОГО”, 14.10.2009
Колись одне з найбільших підприємств на Західній Україні стало немов та ковдра, яку кожен тягне на себе
Автор: Юліана ТЕТ, “ОГО”, 14.10.2009
Колись одне з найбільших підприємств на Західній Україні стало немов та ковдра, яку кожен тягне на себе
“Мы с пятого класса вместе. И за все, что мы делаем, – отвечаем тоже вместе. Бригада…” – ця фраза стала свого роду культовою після виходу на телеекрани серіалу “Бригада”. Романтизована історія про те, як звичайна компанія друзів у бандитські 90-ті сама стала мафією, припала до серця мільйонам глядачів. У більшості на той час була впевненість – у нас такого вже не повториться. Ті далекі, але справді важкі часи, минули, і ми начебто почали творити цивілізоване демократичне суспільство. Начебто…
Політичний хаос у країні, корупція у судах, та й світова криза як каталізатор – все це, за “біологічними законами”, сприяло активізації ще одних представників “суспільної фауни” – рейдерів. Хитромудрі схеми захоплення заводів та фабрик, які продовжують вигадувати рейдери, тепер – у сприятливому середовищі беззаконня та відсутності стабільної влади – як виявилось, легко втілювати в життя.
Лише за місяць Рівненщину збурило вже два факти рейдерських конфліктів. Спочатку це був “Рівненський автомобільний ремонтний завод” – фактично об’єкт Міністерства оборони України. Працівники авторемзаводу рейдерами називали ДП “Інвестжитло”, які завітали на завод з вимогами віддати офіційні папери підприємства (див. “ОГО” №39 від 30 вересня 2009 року). А вже за тиждень сутичка сталася на “Рівненському ливарному заводі”, де під гарячу руку навіть жінка потрапила…
“Жовтнева революція” на ливарному
Про начебто силове захоплення Рівненського ливарного заводу інформація з’явилась 5 жовтня. Однією з перших про це повідомила фінансовий директор підприємства Наталія ЗЮБАНОВА. За її словами, для того, щоб заволодіти печаткою та документами підприємства, проти неї застосували силу. Про що вона відразу повідомила у правоохоронні органи (див. “ОГО” №40 від 7 жовтня 2009 року). Пізніше про напад на завод говоритимуть і бійці охоронної служби “Тайфун”, яку для зовнішньої охорони найняв “старий” генеральний директор Валерій КАНСЬКИЙ.
Днем пізніше кореспонденту “ОГО” вдалося зустрітися з учасниками бійки, яких називала пані Зюбанова. Зокрема, з “новим” директором підприємства Валерієм МАРЧУКОМ, який за рішенням акціонерів очолює тепер ливарний завод. Ось як він описує понеділкові події на заводі:
— Я прийшов з представниками акціонерів. Прийшов на роботу – виконувати свої посадові обов’язки, а охорона мене пропустила, хоча я й демонстрував документи. А бійки ніякої взагалі не було! Ви бачили цю заступницю? На ній же не видно, що її побили. По-перше, вона жінка. Я б собі ніколи цього не дозволив. По-друге, ніхто ніякої сили до неї не застосовував. Це чисто, вибачте, істерія. У них особливі відносини з паном Канським: якщо буде він керувати, то й вона буде при владі, — заявив пан Марчук.
А от Валерій Канський те, що відбувалося 5 жовтня, називає зрадою.
Зрадою начальника внутрішньої охорони заводу Олександра МУЗИЧКА, який, за його словами, “продався за копійки”.
Головний охоронець ливарного, у свою чергу, все спростовує і запевняє: працює на законного керівника. А колишнього начальника звинувачує у незаконному розпродажі майна заводу.
— На роботу я прийнятий у квітні 2007 року Канським Валерієм Кириловичем. Він зараз розповідає казки, який я поганий, злий кримінальний авторитет Сашко Бєлий. До речі, не Бєлий, а Білий. Це для москалів. Якщо він каже, що я такий поганий – чому ж він мене взяв на роботу? А тому, що він незаконно знаходиться на території заводу вже майже три роки. І він боявся за своє місце. Чого боявся? Бо бабки, бабки, бабки – мільйони, які він украв з цього заводу. Ще за серпень не виплачена зарплата. Тепер завод працює тільки в нічну зміну. За цей час висохла зі складів продукція, як роса на сонці – ліквідна на 15 мільйонів. Неліквідна була списана як брак, — палко висловлювався Олександр Музичко.
Наразі ж те, чи справді була бійка на заводі, з’ясовує міліція. Як повідомила керівник відділу ЦЗГ УМВС України в Рівненській області Тамара ЛИСЕНКО, таки була відкрита кримінальна справа за статтею 355 ККУ ч.2: “Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна”. Офіційні печатки ливарного – вилучені. Отже, будь-які фінансові операції – нездійсненні.
Минулий тиждень на території заводу перебували беркутівці. Однак, нині, за інформацією “ОГО”, територію заводу зайняли “тайфунівці”. Канський теж перебуває на заводі.
Чубляться – не означає любляться
Боротьба двох Валеріїв – Канського та Марчука – за директорське крісло Рівненського ливарного заводу триває вже три роки: ще з жовтня 2006 року, коли на зборах акціонерів заводу вирішили звільнити генерального директора Валерія Канського. І, як-то кажуть, почалося… За три роки конфліктуючі сторони аж до Верховного Суду України дійшли. Загалом же побували у 22 судовій залі. Однак, кожен з них продовжує стояти на своєму.
Цікаво, що одним з головних “опонентів” Канського виступає голова наглядової ради ЗАТ “Рівненський ливарний завод” Ілля КОШКІН. За словами Канського, через відмову платити Кошкіну “данину” і виникли претензії акціонерів до колишнього генерального директора.
— Оскільки фірма “Восток”, яку він очолює, та підконтрольні їй структури володіють більшістю акцій підприємства, Кошкін хотів, щоб ми сплачували йому 14,4 відсотка від обсягу виробництва у грошовому еквіваленті. А це понад 1,1 мільйона гривень щомісяця. На мої аргументи, що підприємство не має такої рентабельності, що вилучення цих коштів зробить неможливим придбання електроенергії, сировини, виплату заробітної платні, сплату податків, інших обов’язкових платежів, він відповів, що його все це не цікавить, — заявляв Валерія Канський.
У свою чергу, Ілля Кошкін вважає, що “ніякого корпоративного конфлікту і не було. А його імітацію розіграли Канський та… Нікітюк. За словами Кошкіна, саме нинішній голова Рівненської райдержадміністрації “був колись одним з акціонерів заводу, який покривав Канського”.
— Основний акціонер, який відстоював позицію Канського на той час, був такий смішний, просто “обхохочетесь”, акціонер з прізвищем Нікітюк. На той момент він виконував обов’язки голови правління ВАТ “РЗТА”, керував підприємством, яке володіло пакетом акцій ливарного заводу. Але як на той час, так і пізніше, коли змінив крісло на голову райдержадміністрації (у тому числі й незаконним шляхом), продовжує підтримувати товаріща Канського… — зазначив кореспонденту “ОГО” Ілля Кошкін.
Голова Рівненської райдержадміністрації Михайло НІКІТЮК такі заяви спростовує. Щодо підтримки Канського, то зауважив: “Я захищаю усіх директорів підприємств Рівненського району, які діють в рамках закону”.
— Так, до мене звертався Кошкін з вимогою включити в Державний реєстр як генерального директора ливарного заводу Валерія Марчука. Але я цим не займаюсь! Це не входить до моїх повноважень. Якщо для цього будуть усі законні підстави, то думаю, що відповідний орган все зробить, — зазначив пан Нікітюк.
Тим часом Ілля Кошкін ще й звинуватив у розкраданні майна заводу Канського. Останній такі заяви заперечує. І на свій захист каже, що по підприємству наразі немає жодних заборгованостей. Більше того, “за період кризи завод жодного разу не зупинився”, зауважує пан Канський.
“Переходимо на особистості”
Розповідаючи про ситуацію на ливарному, було б грішно не висвітлити деякі факти з біографій окремих фігурантів справи.
Ілля КОШКІН. Директор харківського ТОВ “Фірма “Восток”, якій належить частина акцій Рівненського ливарного заводу.
До речі, колись він навіть у нардепи збирався: від виборчого блоку партій “СЛОн – Соціально-ліберальне об’єднання”.
Іллю Володимировича Кошкіна рейдером називають не вперше. Свого часу, після серії публікацій в “ОГО” про ситуацію на ливарному, на адресу редакції прийшло декілька листів, в яких Кошкіна називали захоплювачем. Зокрема, такі були за підписами голови правління ВАТ “Ковельсільмаш” Анатолія ПОНІКАРЧУКА та голови правління ВАТ “Завод “Фрегат” (м.Первомайськ, Миколаївська область) Віктора ЯЦЕВІЛОВА. Хоча сам пан Кошкін якраз “Ковельсільмашем” і хвалиться. Каже, що підприємство зараз працює на повну потужність і ніякого рейдерського захоплення там не було.
Подейкують, що Кошкіна розшукують правоохоронці у Росії, але сам Ілля Володимирович каже: йому нічого не відомо про те, що його оголошено в розшук у сусідній державі.
А от Валерій Канський взагалі заявив, що у Хмельницькій області нині відбувається судовий процес, де підсудним виступає… Ілля Кошкін. Щоправда, доказів таких заяв у Канського немає.
Валерій КАНСЬКИЙ. Щодо Валерія Канського, як виявилось, теж повторно відкрита кримінальна справа. Свого часу Канський заключив договір з компанією “Прометей”, включивши у статутний фонд цього підприємства майно Рівненського ливарного заводу.
Про деталі цієї справи Канський розповів особисто.
— Так, це правда. Глупо це приховувати. Існує рішення трьох судів. Однак, вони протирічать один одному. З моєї точки зору, дана постанова (про відкриття кримінальної справи – авт.) абсолютно незаконна. Я її оскаржив в суді. Суд першої інстанції скасував цю постанову, суд другої інстанції підтвердив рішення суду першої інстанції, Верховний Суд України, куди звертались, на жаль, прийняв інше рішення, скасувавши рішення двох попередніх судів. Але не відновити цю постанову про порушення кримінальної справи, а направити в суд на новий розгляд. Тобто провести ще раз судове слухання, — поділився він.
Олександр МУЗИЧКО. Цей учасник конфлікту на ливарному – дуже одіозна фігура. Він вже точно пройшов “Крим і Рим”.
Багатьом Олександр Іванович відомий як “Сашко Білий”. Він вже давно очолює обласну організацію УНА–УНСО.
“Від моїх рук свого часу залежало життя багатьох – навіть президента Чеченської республіки Джохара Дудаєва!” — характеризує Музичко себе, маючи на увазі, що він керував охороною Дудаєва, коли був у Чечні. Воював Музичко і в Афганістані.
Встиг Олександр Іванович і відсидіти два терміни, про що розповідає з гордістю. Відсидів, до слова, за участь у кримінальних розбірках.
“Всюду принципы невмешательства…”
На жаль, поки що про ситуацію на ливарному заводі як місцева влада, так і правоохоронці говорять неохоче. Заступник голови Рівненської облдержадміністрації Степан ПАВЛЮК, він же голова комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств при РОДА, зауважив, що питання по ливарному обговорювалось на останньому засіданні комісії – у квітні цього року. Однак дійшли висновку: на підприємстві — корпоративний конфлікт. Така ж відповідь, за його словами, прийшла 24 вересня цьогоріч і від Державної комісії з питань рейдерства.
На практиці це означає – такий спір можна вирішити лише у господарському суді. Тому не факт, що герої публікації незабаром знову не зустрінуться у черговій судовій залі…
Автор: Юліана ТЕТ
