Пiдроблений генiй Пi

Автор: Свiтлана Мартинець, Iгор Починок, газета “Експрес”, 6 лютого 2012 року

Автор: Свiтлана Мартинець, Iгор Починок, газета “Експрес”, 6 лютого 2012 року

Як з петеушника зробили науковця? Розслiдування щодо псевдолiкаря здобуває все новi факти.

Нинi мiнiстр Дмитро Табачник намагається зробити розумнi очi й тицяє перстом у бiк Росiї — мовляв, вони, то вони виростили монстра, що називав себе видатним науковцем, професором нейрохiрургiї та вiдправляв на той свiт старих i дiтей.

Нi, пане мiнiстре Табачник. Ви — не жертва, а спiвучасник. I не дурiть український народ: Росiя тут нi при чiм. Бо вже вiдомо, як Слюсарчук вiдчиняв до вашого вiдомства дверi ногою, як зчиняв iстерики i як та, головне, чому, ви допомагали своєму неврiвноваженому пiдопiчному. А вашi пiдлеглi фальсифiкували документи Слюсарчуковi як “видатному науковцю”.

Як i навiщо це робилося — ми встановили.

ТАБАЧНИК ДАВ ШАХРАЄВI ДВI ПОСАДИ

Київ. Iнститут iнновацiйних технологiй i змiсту освiти. Iнститут є державною науковою установою i пiдпорядковується безпосередньо Мiнiстерству освiти i науки.

У кулуарах кажуть: без рiшення мiнiстра нiчого тут не вiдбувається. Iнститут методично супроводжує роботу всiх освiтянських закладiв України.

Ця державна установа була i є донинi основним мiсцем працi Слюсарчука А.Т., — манiяка-садиста, котрий добивав скальпелем важкохворих людей. До цього iнституту шахрай потрапить за протекцiєю “Самого”.

Це дiти рядових українцiв по закiнченню вишiв не мають роботи. А сексуальному збоченцевi Слюсарчуку освiти й не потрiбно було. Мав високих покровителiв, якi дадуть все так. I атестат професора, i роботу та все iнше. Пiсля того як мiнiстр Табачник пiдписав псевдолiкаревi атестат професора, потрiбна була й посада новоспеченому “науковцевi”. I не абияка, а бiля “корита”.

I Слюсарчуковi знайшли роботу. В iнститутi вiд Мiнiстерства освiти, що пiдпорядковується мiнiстровi Табачнику. Аби вивiльнити посаду аферисту — справжньому науковцевi показали на дверi. Все у Табачника, як за Сталiна, — геть!

Псевдолікар навіть не червонів, пишучи власноруч неправду в анкеті.

Ми знайшли цю людину, яку звiльнили, вивiльняючи мiсце для шахрая Слюсарчука. Його звати Анатолiй Кошiль. Половину свого життя вчений вiддав науцi.

– Пане Кошiль, то правда, що вас звiльнили з посади, аби прилаштувати на ваше мiсце Слюсарчука?

– Так, це правда. То був червень 2011-го. Я повернувся з вiдпустки, i менi сказали: “Пиши заяву за власним бажаням”. Тодi я не мiг збагнути, чому так зi мною чинять? Адже я пропрацював в iнститутi на посадi старшого наукового спiвробiтника у вiддiлi природничо-математичної освiти, у секторi правничої освiти, 10 рокiв. Я добре знав свою роботу, нiколи не мав зауважень.

– Як скоро зрозумiли, що вас “попросили” пiти геть неспроста?

– У кулуарах iнституту всi говорили: на моє мiсце має прийти якийсь Андрiй Слюсарчук. Казали, що його лобiює найвище керiвництво. Такого науковця анi я, анi хтось iнший в iнститутi не знав, i, певна рiч, я почав опиратися. Але нашi керiвники чiтко дали менi зрозумiти: хочу чи не хочу, а посаду доведеться вiддати.

– То Слюсарчук обiйняв посаду старшого наукового спiвробiтника?

– Так. I не тiльки. Йому дали ще одну: завiдувача сектора бiологiчно-медичної освiти. Нi такої посади нi такого сектора в нас ранiше не було. Його створено з приходом цiєї особи. Для працiвникiв нашого iнституту це було справжнiм шоком. Отак вiн став завiдувачем сектора бiологiчно-медичної освiти та старшим науковим спiвробiтником. I донинi на тих посадах числиться.

– А що це за посада, з якої вас, пане Анатолiю, звiльнили? Якi функцiї на вас були покладенi?

– Я займався розробками стандартiв освiти, проводив рiзноманiтнi науковi дослiдження. Також курирую роботу науково-методичних комiсiй i наукової ради Мiнiстерства освiти. Крiм того, у мене в розробцi дев\’ять бакалаврських напрямкiв i близько 75 магiстерських. Усю цю роботу мала вести згадана особа, яку поставили на моє мiсце. Але для цього потрiбно мати знання, а вiн був повний нуль.

— Ви стали “неугодним”. А як вдалося залишитись в iнститутi?

— А написав заяву про переведення на нижчу посаду. Не мав iнших варiантiв. Це пониження мене пригноблювало — та що мав робити?

Пiд сфальсифiкованим нагородним листом свiй пiдпис поставлять ректор вузу пан Бобало та секретар науково-технiчної ради пан Ятчишин

– В iнститутi багато таких, що працюють, як Слюсарчук, на двох посадах?

– Нi. Такого немає. Нащо було так зроблено — не знаю. Можливо, тому, що посада наукового спiвробiтника вище оплачувана, а може, з якихось iнших мiркувань.

Менi здається, зарплата Слюсарчука цiкавила мало, втiм, як i робота. То все було так, iмiдж. Я не бачив його в iнститутi жодного дня. Нiхто його не бачив, але ми всi знали: вiдмiтки у табелi про те, що вiн на роботi, йому виставляють. Це обурювало. Що то за привiлеї такi?

– Пане Кошiль, ви кажете, що Слюсарчук на роботу не ходив, i кажете, що ваша посада, яку вiн зайняв, дуже вiдповiдальна. Перепрошую, а хто ж виконував за нього роботу на цiй посадi?

– Ви спершу спитайте, чи вiн зумiв би її виконати? Я ж вам сказав – у нашiй роботi вiн був повний нуль. Я один-єдиний раз з ним зiткнувся i зрозумiв це. А працював за нього я. Як виконував ту роботу до його появи, так i до нинiшнього дня виконую, тiльки без оплати.

– А хiба Слюсарчука пiсля арешту не звiльнили з роботи?

– Нi, ще не звiльнили. Я кiлька разiв пiдходив до керiвництва зi заявами, аби менi повернули посаду, яку ранiше займав. Пояснював, що я все одно виконував i виконую цю роботу, просив, щоб не ганьбили мене так на схилi лiт, але менi сказали, що посада не вiльна — її досi обiймає Слюсарчук.

– То що ж виходить — шахрай i далi обдирає державу? Йому ж i надалi платять зарплату, як державному службовцю, з держбюджету?

– Виходить, що так. Ото тiльки останнi мiсяцi, пiсля ваших публiкацiй, йому у табелi вже не ставлять, що є на роботi, а що – вiдсутнiй. А зарплату нараховують, як i ранiше. I надбавки нараховують, все, як i до арешту, начеб нiчого не сталося.

– Не боїтеся, що вас пiсля цього iнтерв\’ю звiльнять?

– Маю контракт. А якщо щиро – набридло боятися. Не годиться нам так. У страху ми й країну втратимо.

Отож, аферист з незакiнченим ПТУ, де вчився на штукатура i закiнченим, де вивчився на швачку, непогано влаштувався. Працює не будь-де, а пiд крилом мiнiстра Табачника. I мiнiстр дбав про свого пiдопiчного. Атестат професора дав, державну премiю, обдуривши Президента, дав. Роботу дав.

А йому все було мало. Чергова iстерика працiвника мiнiстерства у кабiнетi шефiв — i шахрая починають готувати до… ще однiєї державної нагороди! З фiнансовою винагородою — довiчно. I все це дiялося ще декiлька мiсяцiв тому.

“ЛIКАРЬ-ПIДВОДНИК, ПОЛКОВНИК ЗАПАСУ” I МАЙЖЕ — ЗАСЛУЖЕНИЙ

“В армiї не служив в звязку з проходженням вiйськової кафедри РДМУ iм. М.I. Пiрогова вiйськова спец. Лiкарь-пiдводник, полковник запасу, вiйськово не зообовязаний, комiсований за станом здоровя. Доступу до Державної таємницi не маю”, — з автобiографiї Слюсарчука А.Т.

Текст подано без змiн. Цей документ, як i багато iнших, ми роздобули у процесi журналiстського розслiдування.

Ця автобiографiя “науковця” мала б викликати щирий смiх у будь-якої людини зi здоровим глуздом. Але смiшного мало: цей документ був ще одним щабелем до “наукового” олiмпу шахрая.

Ось унiкальний документ — “Нагородний лист для представлення до вiдзначення державною нагородою України Слюсарчука Андрiя Тихоновича, професора кафедри iнформацiйних систем та мереж Нацiонального Унiверситету “Львiвська полiтехнiка”.

Ще один доказ, як зi шахрая робили науковця.

“Професор Слюсарчук А.Т. — знаний науковець у сферi нейронаукових дослiджень. Виконав комплекс дослiджень iз розроблення новiтнiх методик розвитку здiбностей людини iз запам\’ятовування, вiдтворення та опрацювання надвеликих обсягiв iнформацiї”, – нагородний лист на удостоєння Слюсарчука звання “Заслужений дiяч науки i технiки” у травнi минулого року пiдпише Ярослав Бобало, ректор i Юрiй Ятчишин, вчений секретар.

Та перш нiж очiльник полiтехнiки накладе резолюцiю, кандидатуру шахрая на “заслуженого” розглядатимуть… 14 членiв науково-технiчної ради унiверситету. Бiльшiсть з них — сивочолi професори.

Цю вже другу державну нагороду аферист мав би отримати десь через два-три мiсяцi пiсля першої, тобто у жовтнi-листопадi 2011-го. I далi, як по торованiй дорозi — у депутати.

Органiзовували аферу серйозно. А готував подання на “заслуженого дiяча Слюсарчука” “хрещений батько” шахрая — завкафедри iнформацiйних систем та мереж Львiвської полiтехнiки, депутат мiськради, член фракцiї Партiї регiонiв професор Пасiчник.

Професор Пiх З.Г., професор Третяк К.Р., доцент Ятчишин Ю.Й., професор Прудиус I.Н., професор Медиковський М.О., професор Каленюк П.I., професор Блiхарський З.Я., професор Ятчишин Й.Й., професор Щур I.З, професор Кузьмiн О.Є., доцент Ткаченко В.Ф., професор Лозинський А.О., професор Стоцько З.А., професор Стадник Б.I. — цi iмена знаннi не лише в Українi.

I як же так сталося? Невже нiхто з поважних науковцiв полiтехнiки, яка завжди мала славу одного iз найкращих вишiв, не запiдозрив, що висувають на державну нагороду шахрая?

Зiновiй Стоцько, директор Iнституту iнженерної механiки та транспорту, завiдувач кафедри електронного машинобудування, професор, доктор технiчних наук, член науково-технiчної ради:

“Так, тодi розглядалося представлення Слюсарчука на заслуженого дiяча вiд кафедри iнформацiйних систем та мереж, яку очолював професор Пасiчник. А якщо вже кафедра висуває, то зазвичай спiрних питань чи дискусiй особливих немає. I рада виходила з тих матерiалiв, якi подала кафедра. Непорозумiннь не виникало.

Ми тодi рiшення кафедри й пiдтримали. Самого Слюсарчука я не знав i нiколи не бачив. Та тепер, коли виявилося те, що є насправдi, менi волося сторч стає вiд того, що мiг такий чоловiк бути. I полiтехнiка постраждала вiд нього дуже”.

Олег Кузьмiн, директор Iнституту економiки i менеджменту, доктор економiчних наук, професор, член науково-технiчної ради:

“У нас багато засiдань щодо рекомендацiй до нагородження, але це я добре пам\’ятаю. Сама процедура не викликала тодi якихось застережень. Подання, як я пригадую, готував пан Пасiчник, завiдувач кафедри. Вiн i мав вказати об\’єктивнi данi — скiльки є публiкацiй та скiльки було виступiв кандидата на конференцiях.

Ми судили за даними, якi подала кафедра. Здається 106 публiкацiй в нього було, точно не пам\’ятаю. Погодьтесь, це достатня кiлькiсть публiкацiй. Всi данi вказували на те, щоб прийняти позитивне рiшення. Подавав усi данi Пасiчник, i ми не могли не вiрити цьому професоровi”.

Нашi журналiсти опитали всiх 14 членiв науково-технiчної ради, яка подавала шахрая Слюсарчука на почесне звання “Заслужений дiяч науки i технiки України”. Дехто iз шанованих науковцiв волiв би не пам\’ятати це засiдання, що ввiйде в iсторiю України ганьбою великої науки, перетвореної у велику руїну.

Але усi вони одноголосно запевняли: голосували “за”, бо бачили список наукових праць, на якому стояла вiза професора Пасiчника.

Ми знайшли цей список.

ЗЛОЧИН ПРОФЕСОРА ПАСIЧНИКА

Вiн має таку назву: “Список опублiкованих наукових та навчально-методичних праць професора кафедри iнформацiйних систем та мереж Нацiонального унiверситету “Львiвська полiтехнiка” д.м.н., проф. Слюсарчука Андрiя Тихоновича”.

Пiд списком особистий пiдпис Слюсарчука. Пiд ним — пiдпис пофесора Пасiчника. Вiн засвiдчує слова “Список вiрний”.

Ось як просто стати “науковцем” у нашiй країнi! Досить печатки завкафедри Пасiчника пiд списком плагiату

Пiдписи Пасiчника i Слюсарчука гербовою печаткою засвiдчує вчений секретар полiтехнiки В.Т. Павлище.

Документ описує 108 наукових праць i, 15 наукових та навчальних книг Слюсарчука А.Т. Усi — начебто належать йому.

Насправдi шахрай Слюсарчук не написав жодного рядка. I професор Пасiчник за нього не писав. Ми перевiрили всi роботи. Кожна з них — це плагiат, або чiткiше: всi працi вкрадено у справжнiх науковцiв.

От тiльки хто крав: Слюсарчук, Пасiчник чи Павлище а чи всi троє разом — має встановити слiдство. Ось як Пасiчник та керiвницто полiтехнiки робило iз шахрая “науковця”. А вже остаточно мав “доробити” мiнiстр Табачник, пiдписавши подання вишу на чергову державну нагороду — звання “Заслужений дiяч науки i технiки”.

Але, щоб уникнути звинувачення в голослiвностi, наведемо приклади.

Читаємо список “наукових праць” професора Слюсарчука. Подаємо мовою оригiналу першi з “праць”, згаданих у ньому.

1. Способ коррекции дислокации при кровоизлияниях в полушария большого мозга. // Ж. вопр. нейрохир. им. Н.Н. Бурденко. — 1995. — №.1. — С. 9-11 (соавт. с Слюсарчук А.Т. и др.)

2.Компьютерно-томографическая вентрикулоцистернография в оценке ликворообращения при неврологических заболеваниях // Ж. Вопр. нейрохир. им. Н.Н. Бурденко. — 1996.- №.1. — С.20. — 21 (Слюсарчук А.Т. и др.)

3. Биологический клей в нейрохирургии // Ж. вопр. нейрохир. им. Н.Н. Бурденко — 1996. — №.3. — С.35 — 37 (Слюсарчук А.Т. соавт. Ю.П. Дзига и др.)

До 16-ї “наукової роботи професора Слюсарчука” iз цього списку всi до єдиної працi переписано з бiблiографiї дисертацiї росiйського академiка Ширшова. Щоправда, вихованець iнтернату — ПТУ все ж доклав там своєї працi — замiсть прiзвища справжнiх науковцiв поставив своє.

Ось ще один приклад.

“Нейрофiзика гiпнозу” А.Т. Слюсарчук, д-р мед. наук, професор. Цю статтю зi 123 робiт “професора Слюсарчука” й справдi надруковано в медичному вiснику “Терапiя”. Але працю писав не Слюсарчук. Вона переписана з “Дослiдження розуму i мозку. Частина перша: нейрофiзика гiпнозу” психотерапевта Марка Е. Фурмана (Mark E. Furman) та тренер з нейролiнгвiстичного програмування Марiанни Рiз (Maryann Reese), якi працюють у Пiвденному iнститутi НЛП (Southern Institute of NLP).

Слюсарчук безсоромно переписував роботи науковцiв, ставлячи усюди своє прiзвище. I переписував не лише науковi працi. Не гребував i “рядовими” статтями. Переписував як назви робiт так i цiлi тексти.

Ось ще приклад.

2004 рiк. “Етюд у помаранчевих тонах” Андрiй Слюсарчука, “доктора медичних наук, психоаналiтика”. Це матерiал, де великий “дохтор” описує психологiчний портрет майбутнього Президента України Вiктора Ющенка.

Ось цитата з начебто його думок: “Сьогоднi Вiктор Ющенко — аж надто згадуваний у телеефiрi персонаж. Однак вiн не набрид. Вiн цiкавий. Не соромно дивитися, слухати й навiть визнавати це. Анекдотiв про нього немає. У нерозпещенiй нашiй країнi — у будь-якому разi нерозпещенiй своїм минулим — це вже чимало”.

Насправдi це думки росiйського психолога Леонiда Кроля. Вони опублiкованi у статтi “Етюд у бузкових тонах”. Її надруковано у “Психологiчнiй газетi” (N11/86) в листопадi 2002 року. Щоправда, про… Путiна! I мовою оригiналу це має такий вигляд: “СегодняВладимир Путин — весьма примелькавшийся персонаж на телеэкране. Тем не менее не надоел. Интересен. Не стыдно смотреть, слушать и даже признаваться в этом. Нет анекдотов про него. В неизбалованной нашей стране — во всяком случае, не избалованной своим прошлым — уже это немало”.

Iдемо далi.

Наукова стаття Слюсарчука пiд номером 36 зi “Списку опублiкованих наукових та навчально-методичних праць професора” — “Биология и нейрофизиология условного рефлекса”, як засвiдчив пан Пасiчник, була надрукована в журналi “Медицина” у 2009 роцi.

Статтi такого “професора” у журналi немає, а ось книга Анохiна, якого вивчають студенти перших курсiв медичних унiверситетiв, з такою назвою є.

Сфальсифiкований “науковий доробок” освятили своїми прiзвищами надзвичайно вiдомi справжнi науковцi

Вивчаємо список “заслуженого” далi.

…”Нейрофизиологическое изучение структуры памяти”, журнал “Успехи физиологических наук” за 2007 год, том 11, N4 — статтi з такою назвою на сторiнках журналу немає взагалi.

… “Ориентовочное поведение и связанные с событиями мозговые потенциалы” — це насправдi вкрадена робота росiйського академiка Лiванова.

…”Существуют ли соматосенсорные вызванные ответы на подпороговые тактильные стимулы?” Як пiдтвердив Пасiчник, Слюсарчук опублiкував цю роботу в 2009 роцi в журналi “Медицина” на сторiнцi 31 — 39. Насправдi нiякої “роботи” Слюсарчука не було. Це вкрадено знову ж таки у росiянина Анохина з книги “Биология и нейрофизиология условного рефлекса”.

Крав Слюсарчук роботи не лише у лiкарiв та науковцiв, але й у письменникiв. Так, Вiкторiя Токарева, росiйська письменниця, писала: “Одиночество — нормальный аксессуар, который носишь с собой, как сумочку на ремешке. Главное — найти точку равновесия. Это и есть секрет состоявшейся женской жизни”.

Український “генiальний професор” Слюсарчук “писав”: “Щоб носити самотнiсть, як сумочку на ремiнцi, жiнцi необхiдно зрозумiти, що воно для неї таке. Головне, знайти компромiс. Це i є секрет жiночого життя, що вiдбулося”.

I так усi 123 “науковi роботи”. Якщо шахраєвi з ПТУ не дивно, що краде чуже, бо звик змалечку, то чим керувався справжнiй професор полiтехнiки пан Пасiчник, пiдписуючись пiд краденим? Чим керувався ректор пан Бобало, пiдписуючи сфальсифiковане подання на ще одну державну нагороду?

*****

Та немає нiчого таємного, що не стало б явним.

За останнi три тижнi, поки всi святкували, нам вдалося роздобути ще деякi унiкальнi документи, якi пояснюють усе. Вони врештi проливають свiтло на дружбу шахрая Слюсарчука i справдi професора Пасiчника, роль мiнiстра Табачника у цiй схемi.

У найближчих номерах ми опублiкуємо все.

А сьогоднi ставимо крапку на ще одному сюжетi: Слюсарчук не науковець, у цьому випадку — вiн дрiбний злодiй, що безсоромно крав чужi думки, видаючи їх за власнi.

Злодiй i аферист, якого покривали професор Пасiчник та мiнiстр Табачник.

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Iгор ПОЧИНОК

Вiд редакцiї. Газета “Експрес” дякує за допомогу в пiдготовцi матерiалу Свiтланi Єршовiй та її колегам з форуму шахiстiв “ШПiЛь”.

Автор: Свiтлана Мартинець, Iгор Починок, газета “Експрес”, 6 лютого 2012 року