Як робити журналістські розслідування в регіонах Польщі? Яким є стан розслідувальної журналістики на сьогодні? Яким є ідеальний журналіст-розслідувач? На ці та інші запитання люб’язно дав відповідь Павло Кост, координатор проекту від демократичного співтовариства «Схід». Павло відповідає за загальну координацію всього проекту (фінансові звіти, контакт з донором та ІРРП, в окремих випадках – за співпрацю з журналістами).
Як воно – бути регіональним журналістом-розслідувачем у Польщі? Легше, ніж у нас, чи так само важко?
Я би сказав, що йдеться про різні етапи розвитку. Після періоду бурхливого розвитку в 90-х роках та на початку 2000-х років, який із певною натяжкою можна назвати “золотим часом”, – наразі розслідувальна журналістика в Польщі переживає кризовий період. Резонансні та справді результативні роботи стали рідкістю. Редакції готові вкладати гроші далеко не в усі теми розслідувань, адже потім доводиться не лише довго чекати, а й відбиватися від судових позовів. Тому керівництво ЗМІ ретельно зважує, чи варто інвестувати в розслідування. Отож, можемо говорити про зменшення популярності розслідувань як жанру журналістики. З іншого боку – коли розслідування вже опубліковане, то журналісти можуть бути майже впевненими, що воно зацікавить правоохоронні органи. Це досить надихає. З цієї точки зору працювати в Польщі значно легше.
Які теми розслідувань є найбільш перспективними саме для регіональної преси?
Ці теми мають бути безпосередньо пов’язаними з подіями в державі з урахуванням регіональної специфіки. Перспективу матиме все, що стосується процесу децентралізації. “Вічною” темою є корупційні зловживання. Тематика буде мінятися досить динамічно в залежності від порядку денного в державі та в окремих її регіонах.
Чому розслідування – зазвичай рідкісний гість на шпальтах провінційної газети? Що можна зробити для покращення ситуації?
У цьому немає нічого дивного. Розслідування – це результат тривалої та виснажливої роботи. На тлі сучасних тенденцій у ЗМІ та соцмережах читач звик отримувати короткий, змістовний та зрозумілий месидж, а на довгі та складні розслідування часу не завжди вистачає. Більше того: самі розслідування не викликають адекватної реакції відповідних органів, що є далеко не обнадійливим фактором для журналіста та редакції. У таких умовах змінити ситуацію буде складно. Я гадаю, що в майбутньому кількість розслідувань неминуче зменшиться, а також хочу сподіватися, що невдовзі статус журналіста-розслідувача підвищиться, і він стане важливим гравцем, який впливатиме на хід тих чи інших подій у державі.
Кому належить ідея проекту «Журналістські розслідування в місцевих та регіональних ЗМІ України на сторожі реформ»? Які його основні цілі? Чи буде проект мати продовження?
Ідея виникла автоматично і природньо, як наслідок першого проекту, який ми реалізували з ІРРП ще в 2013 році. З того часу ми періодично спілкувалися з представниками Інситуту. Після того, як у другій половині 2014 року Фонд міжнародної солідарності оголосив конкурс у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, – наше спілкування перейшло в активну й конкретну фазу. Це був досить складний процес, який полягав у поєднанні ідей ІРРП і потреб українських журналістів з вимогами польсько-канадського конкурсу.
Дуже сподіваємося, що проект матиме продовження, проте слід зауважити, що Польсько-Канадська Програма Підтримки Демократії, з джерел якої реалізовується цей проект, бере річну паузу, тому шанси на продовження роботи лишаються в рамках іншої програми.
Розкажіть про Вашу співпрацю з ГО «Інститут розвитку регіональної преси»?
Про співпрацю з ІРРП можу говорити лише теплі слова. Якщо коротко, то це досвідчена організація, яка знає, чого хоче і як цього досягти. Коли в партнера такий підхід і навички – більша частина справи зроблена. До того ж, хочу підкреслити, що мені імпонує організація роботи Інституту: із кожним співробітником працювати легко. Також варто відзначити легкість, з якою ІРРП відповідає на потреби змін у проекті: це черговий доказ професійності. Звісно, протягом двох років співпраці проблем вистачало, але їхні причини мали об’єктивний характер.
Чого найбільше бракує нашим регіональним журналістам: професійної підготовки, фінансової підтримки? Чому навчають на тренінгах Вашого проекту?
По перше, це фінансова підтримка. По друге, юридична. До речі, журналісти самі це визнають в опитуваннях, які ІРРП регулярно проводить. Якщо системно вирішити ці дві проблеми, то можна буде сказати, що справи йтимуть у правильному напрямку. Стосовно професійних якостей, то важко дати однозначну відповідь. Досить часто мені не вистачає ретельності в ознайомленні з тією чи іншою тематикою. Журналіст, не отримавши базових знань із певної теми, зосереджує увагу на реальних (або не дуже) зловживаннях. Навіть, якщо зловживання є, таке розслідування легко компрометувати через помилки загального характеру. Власне, це стосується не лише розслідувачів, а й усієї журналістики.
Не можу не згадати про те, що мене позитивно вражає в українських журналістах. Абсолютна більшість зустрічей чи розмов із ними переконує мене в тому, що вони повністю поринають у свої розслідування, у них є passion. Їх цікавлять не гроші, а те, як змінити країну і як себе вдосконалювати. З таким підходом можна долати будь-які недоліки, хоч і не відразу.
Під час тренінгів журналісти мають нагоду ознайомитися з відкритими джерелами інформації та методами візуалізації даних. Також багато уваги присвячується цифровій безпеці журналістів: загроз у мережі вистачає. Крім цього, тенденцією останніх місяців проекту є проведення тематичних тренінгів, які мають дати базове розуміння в конкретній області. В усіх випадках робимо ставку на практичні вправи. Сподіваємося, що тренінги не лише цікаві, але й корисні для учасників. Проте багато залежить від них самих: запропоноване на тренінгах є, як сказав один із тренерів Олег Хоменок, “екскурсією містом”. Поглиблювати знайомство потрібно самому, а тренінги дозволяють дізнатися, де і як шукати.
Назвіть знакових для Вас журналістів-розслідувачів. На кого, на Вашу думку, варто було б рівнятися?
Я не прихильник виокремлення особистостей. Вважаю, що краще наводити приклади конкретних робіт, а не журналістів, оскільки фактично в кожного з них можна знайти як добрі розслідування, так і відверто провальні. Першим розслідуванням, яке мені спадає на думку, є робота Томаша Патори про торгівлю тілами у швидкій допомозі міста Лодзь. Можна сказати, що в ньому було все: суспільно важлива тема, прийоми розслідувача, захист джерел, зразкова співпраця з правоохоронцями, резонанс і, врешті-решт, дії правоохоронців.
Також мені дуже сподобалось розслідування стосовно МН-17, яке презентував Ендрю Хагард торік під час конференції журналістських розслідувань у Києві. Варто звернути увагу, що результати офіційних органів практично збіглися з роботою журналістів.
Яким має бути ідеальне журналістське розслідування?
Передусім, воно має стосуватися суспільно важливої теми. По-друге, має спиратися на беззаперечні докази, а не на домисли. По-третє, має бути бездоганним з юридичної точки зору. По-четверте, має застосовувати перевірені прийоми та техніки розслідувальної журналістики, які, водночас, варто адаптувати до конкретної ситуації. По-п’яте, читач або глядач має бачити, що журналіст орієнтується в даній темі, або бодай отримав із неї базові знання. По-шосте, дедалі важливішим є застосування привабливих інструментів візуалізації даних. І нарешті, ідеальне розслідування має стати причиною до виправлення ситуації, відставки, кримінальної справи тощо. Але на це вже далеко не завжди має вплив якість самого розслідування.
Який, на Вашу думку, стан української розслідувальної журналістики на сьогодні?
З одного боку розслідувальна журналістика розвивається доволі динамічно. Вражає кількість і якість розслідувань у регіональних ЗМІ. Але не можна забувати, що розслідування не мають залишатися хорошими тільки самі для себе. Їхня роль – сприяти змінам у країні.
Оксана Осмоловська для ІРРП
