Юрист Олександр Бурмагін розповідає про специфіку своєї роботи в “Інституті розвитку регіональної преси”. Говорить про найбільш цікаві і помітні судові справи, про особливості роботи з журналістами і рівень їхньої обізнаності. А також розмірковує про те, що буває, якщо регулярно звертатися за підтримкою до експертів ІРРП.

Як почалася ваша історія в ІРРП?

–    Історія почалася з разових залучень до проектів Інституту, в яких була юридична складова. Участь у семінарах і тренінгах, проведення вебінарів, надання окремих консультацій. Згодом співпраця ставала дедалі інтенсивнішою. А через деяких час майже вся київська команда медіа-юристів, яка сформувалася за часів програми Правового захисту і освіти ЗМІ IREX U-Media, перебралася на постійну основу до ІРРП.

Чим ви займаєтеся в Інституті?

–    Кожен із юристів займається всім. Тобто – усіма видами надання юридичної допомоги журналістам і ЗМІ. Усні та письмові консультації, підготовка і проведення вебінарів, підготовка процесуальних документів та участь у судових засіданнях, присвячених справам за участі ЗМІ та/або журналістів. Також, ми захищаємо ЗМІ в Європейському суді з прав людини і проводимо велику кількість семінарів і тренінгів. Крім того, час від часу ми готуємометодичні посібники, узагальнюємо практику іздифамаційних справ, із доступу до публічної інформації, складаємо шаблони документів ізтипових питань і публікуємо їх на сайті ІРРП. Проте кожен із юристів ще й є експертом у різних міжнародних організаціях, входить до складу різноманітних медійних утворень в Україні. Наприклад, я з 2012 року співпрацюю з Венеціанською комісією Ради Європи, входжу до Незалежної медійної ради, брав участь у цікавих проектах офісу координатора ОБСЄ в Україні та Ради Європи. Трішки осторонь стоїть робота юристів щодо моніторингу веб-сайтіворганів державної влади та місцевого самоврядування, яку ми виконуємо вже п’ятий рік поспіль. Проте, вона від того не є менш важливою.

Розкажіть про Ваші найбільш помітні судові справи, найцікавіші випадки з практики.

–    З умовно давніх це, звісно, справа за позовом неформального власника консорціуму ЄДАПС до журналу «Бізнес» та розслідувача Максима Біроваша про захист ділової репутації та стягнення майже 10 млн. доларів моральної шкоди. При цьому вони, як і мали за законодавством, вже сплатили на той час 1 млн доларів державного мита, аби подати такий позов. У підсумку, щоправда, отримали спростування одного факту (журналіст припустився технічної помилки) і стягнення 1 тисячі з розслідувача та 2 тисячі гривень з редакції. Також цікавою була епопея протистояння голови Апеляційного суду Херсонськоїобласті (на момент подачі позовів) з місцевими виданнями після Помаранчевої революції. Коли видання почали згадувати про колишні скандали за участі цього судді, висвітлювати його спосіб життя, він закидав позовами практично всі друковані ЗМІ в обласному центрі. Вимагав по 50 000 – 100 000 гривень відшкодування моральної шкоди. Жодної гривні він не отримав, проте в деяких справах навіть на рівні ВСУ було постановлено спростувати такі фрази, як «міцний горішок». Ну і загалом це була епопея, оскільки справи, в яких позивачем є авторитетний суддя, зазвичай рухаються і розглядаються за своїми власними правилами. Ці рішення національних судів ось-ось має розглянути Європейський суд із прав людини.

Ще з умовно недавніх справ цікавою була справа за позовом МВС України до УП Геннадія Москаля та партії, до якої він мав стосунок. МВС за часів правління ставленика Партії регіонів Могильова образилося на гострий виступ пана Москаля, який розкритикував слова міністра щодо рівня злочинності. В позові було про честь офіцерів всієї структури МВС і вимоги спростувати такі вислови, як «бреше, як сивий мерин». Проте, незважаючи на те, що влада ПР була «в зеніті», Печерський районний суд і апеляційний суд міста Києва відмовили міністерству в задоволенні позовних вимог. Велику кількість успішних справ юристи ІРРП проводять стосовно питання доступу до публічної інформації. Зокрема, моя справа стосувалася доступу до інформації про прибутки і витрати благодійного «фонду-кормушки» при ВНЗ у Миколаєві. Ми разом із журналістом зуміли переконати адміністративний суд, що така інформація є суспільнокорисною, тому має надаватися за запитом.

З досвіду ваших тренінгів та вебінарів, які теми найбільш цікавлять журналістів?

–    Завжди актуальною є тема доступу до публічної інформації. Бо, як би не розвивалося наше законодавство в цій сфері, – чиновники та інші розпорядники теж еволюціонують. Але в іншому напрямі – як вигадати хоча б формальну причину не надавати інформацію. Ось, наприклад, комунальні підприємства відмовляються надавати інформацію – масово, по всіх регіонах. Вищі навчальні заклади не хочуть надавати декларації свого керівництва, державні підприємства намагаються втаємничити практично все. І це, відповідно, – вічна боротьба. Також останнім часом дедалі важливішою стає тема захисту авторських прав. Ну і, звісно, всі питання пов’язані із можливим втручанням у приватне життя та використання техніки. Коли можна знімати, коли дійсно існують обмеження, в яких ситуаціях і т.п.

Які напрями діяльності ІРРП на Вашу думку приносятьнайбільшукористь на сьогодні?

–    Найбільша користь, на мою думку (нехай журналісти або спростують, або підтвердять), це навіть не напрям, а стиль роботи. Бо наша команда фактично надає консультації і допомогу онлайн. По телефону, в ФБ, поштою – всіма можливими комунікаційними засобами. І максимально швидко. Відповідно, це має надавати журналістам та ЗМІ відчуттяюридичної захищеності і впевненості в питанні відстоювання та захисту власних професійних прав.

Чи стали на сьогодні журналісти більш юридично обізнаними?

–    Звісно! Роки правових семінарів і тренінгів ІРРП для них не минули даремно. Останній приклад – це коли журналістка із Одеси опублікувала питання щодо вартості копії документу, який надається на запит, коли необхідно частину змісту ретушувати. Я просто спостерігав за діалогом під цим постом між журналістами, і буквально за 15 хвилин правильну відповідь вони знайшли самі. Загалом, станом на сьогодні, вони якщо й звертаються до мене, то в «нестандартних» ситуаціях.

Чим вони нестандартні?

–    Вони стають більш глибокими і «нелінійними». Тобто те, що декларації будь-яких декларантів є відкритою інформацією, – знають всі. А ось як її видряпати у ВНЗ або в товариствах із обмеженою відповідальністю, як отримати інформацію про структуру заробітної плати керівництва вищого навчального закладу, – із цими питаннями звертаються до нас.

Поділіться цікавими кейсами та запитами від журналістів, з якими ви працюєте.

–    Піонером в плані доступу до інформації про статки керівництва ВНЗ можна вважати журналістку та активістку з Чернівців Надію Бабинську. Саме вона, за юридичної допомоги ІРРП, в судовому порядку змусила ректорат Чернівецького Національного університету спочатку надати декларації посадових осіб ВНЗ, а на другий запит і вже через суд – структуру заробітної плати ректора та заступників ректора (оклад, надбавки, премії). Далі, за цим же «шаблоном», ми виграли ще декілька справ.

Великих успіхів ми досягли і разом із Миколаївським центром журналістських розслідувань. Саме їхні журналісти, за юридичної підтримки ІРРП, створили судові прецеденти щодо отримання копій договорів підрядних робіт на ремонт доріг вже у «третього покоління» субпідрядників. Щоб ви розуміли, отримати інформації через таку кількість посередників дуже важко. Поки нам відповідали, що ТОВ та ПП не є суб’єктами владних повноважень, а тому, уявіться собі, не мусять надавати інформацію на запити, ми довели, що таки мусять!

Окрім того, саме журналісти Миколаївського центру, розслідуючи махінації навколо благодійного фонду при ВНЗ, за нашої підтримки ініціювали позов до суду, аби дізнатись скільки і від кого «заходить» грошей в цей фонд, і скільки і куди «виходить».

Процес ми, звісно, виграли, і довели, що ця інформація є суспільно-значимою, а тому не може бути обмеженою в доступі. А сам фонд в такому випадку є розпорядником інформації і зобов’язаний надавати її на запити. На сьогодні це унікальний прецедент в Україні. Працюємо далі.

Оксана Осмоловська для ІРРП