Уже протягом майже семи років ІРРП реалізує проект «Моніторинг веб-сайтів центральних органів державної виконавчої влади України», метою якого є підвищення рівня відкритості владних структур та поліпшення доступу громадян до суспільно-важливої інформації.

Юристи і медіа-експерти ІРРП, які займалися моніторингом державних сайтів із 2010 року до сьогодні, відповіли на основні запитання про теперішній стан проекту і його подальші перспективи.

 У чому на сьогодні полягають основні проблеми з наповненням сайтів центральних органів виконавчої влади?

Олександр Лютий, юрист ІРРП:

Є кілька проблем, які не змінюються з року в рік. Зокрема:

– інформація щодо витрачання бюджетних коштів – попри те, що така інформація має бути представлена обов’язково, частина органів ігнорують цю вимогу, яка є надзвичайно важливою і становить найбільший суспільний інтерес;

– інформація про оскарження дій або бездіяльності посадових осіб органу: цей пункт майже ніхто не прописує, спрацьовує якийсь дивний захисний механізм, щоб люди не скаржилися;

– сайти наповнюються переважно за одним шаблоном, тому багато інформації не враховується. Власне, наповнюються якісь основні пункти, а дрібніші – не враховуються. Такі пункти, як Форум, вакансії, деякі нормативно-правові акти, регуляторна діяльність, розподіл меню за цільовими групами, часто не беруться до уваги.

Чи траплялися вам офіційні сайти ЦОВВ, де замовчувалася або недомовлялася певна інформація? 

Олександра Степанова, експертка:

Краще було б сказати, що інформація не оприлюднювалася на офіційних веб-сайтах. Так, звичайно, такі сайти є. Не вся публічна інформація, яка згідно з законодавством є публічною, оприлюднюється на офіційних веб-сайтах органів влади. ІРРП проводить щорічний моніторинг на предмет оприлюднення такої інформації, та на сьогоднішній день немає жодного сайту з показником відкритості бодай більше 90%.  Однак причиною відсутності тієї чи іншої публічної інформації не можна назвати лише “замовчування”, оскільки не менш важливою причиною є брак коштів у органів влади на оновлення веб-сайтів та створення нових, функціональніших. Є також інші причини, як-от комунікація між відділами органу влади, частота змін у законодавстві на предмет оприлюднення публічної інформації на офіційних веб-сайтах, а також звичайне “нерозуміння”. Можна навести найпростіший приклад нерозуміння – фактична та юридична адреса. Згідно ЗУ “Про доступ до публічної інформації” на офіційних веб-сайтах має розміщуватися інформація про його місцезнаходження та поштова адреса, а на сайтах зазвичай зазначена тільки одна адреса. Ми на конференціях завжди наголошуємо – якщо орган має лише одну адресу, то потрібно зазначати це на веб-сайті. Це стосовно інформації, яка не “замовчується”, немає необхідності в додаткових коштах, потрібно лише приділити час. Наше дослідження не спрямоване на “покарання”, ми працюємо саме для того, щоб разом покращувати доступ до публічної інформації, та зробити певні кроки до електронного врядування в Україні.

Як реагують ЗМІ на Вашу безперечно важливу роботу? 

 Людмила Панкратова, юристка і медіа-тренерка ІРРП:

Тема дослідження веб-сайтів не зажди є цікавою для ЗМІ, оскільки дослідження тривале і достатньо складне. Однак багато ЗМІ охоче публікують власне рейтинг інформаційної відкритості веб-сайтів. Це такий собі елемент “змагання”: завжди цікаво, чий сайт є найбільш інформативним та зручним для користування. Потреба в тому, щоб про наповнення веб-сайтів органів влади говорили більш предметно, звісно, існує. Адже ми намагаємося надати органам влади рекомендації, як покращити “юзабіліті” сайту: тобто інтерфейс має бути настільки зручним, щоб користувач інтуїтивно міг знайти потрібну інформацію без зайвих зусиль.

На жаль, веб-сайти органів влади й досі вбачають головним своїм завданням продукування новин, які викладаються зазвичай на головній сторінці, містять багато фотографій із проведених заходів тощо. Це відволікає користувача від пошуку важливої інформації про діяльність органу влади, про витрачання бюджетних коштів, про наявні вакансії тощо.

Які закони щодо публічної інформації змінилися і як це вплинуло на вашу роботу з моніторингами?  Яку інформацію згідно з цими змінами відтепер треба додавати на сайти?

 Олександр Лютий:

Перш за все, це постанова КМУ “Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних” від 21 жовтня 2015. Він зобов’язує розпорядників інформації оприлюднити на своїх сайтах публічну інформацію у формі відкритих даних, а також постійно оновлювати цей розділ у майбутньому.

Ця постанова містить конкретні інструкції щодо того, як це має виглядати і що саме має бути розміщене:

– паспорт набору даних шляхом відображення на веб-сторінці (для перегляду за допомогою веб-браузера) та шляхом розміщення електронного документа, який може бути завантажений, або за допомогою інтерфейсу прикладного програмування;

– структура набору даних у форматі, що дає змогу їх автоматизовано обробляти електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання (електронний документ, який може бути завантажений, або інтерфейс прикладного програмування);

– набір даних в одному чи кількох форматах, визначених цим Положенням;

– форма для зворотного зв’язку користувачів;

– інформація щодо подальшого використання набору даних.

На жаль, майже ніхто поки що не виконує цієї постанови.

“У 2016 році буде досліджено 69 веб-сайтів органів центральної державної виконавчої влади (ЦОВВ), а також 50 веб-сайтів органів влади обласного рівня та міста Києва, а ще 45 веб-сайтів судів.” Чи можна назвати цей план повністю виконаним?

Людмила Панкратова:

Так, ми повністю виконали свій план, було досліджено всі заплановані веб-сайти (сайтів ЦОВВ – 70). Перед початком дослідження ми повідомляємо про “предмет” моніторингу, тобто перераховуємо ті сайти, які будуть аналізуватися, вказуючи назву органу влади (чи суду) та зазначаючи веб-сайт. Буває, що доменне ім’я сайту змінюється, тоді представники сайтів повідомляють нам, що досліджувати потрібно той сайт, який працює на даний момент.

Чи бувало, що вам прямо відмовляли в оприлюдненні чогось важливого, аргументуючи це небезпекою для репутації певних високопосадовців? І взагалі, які теми державна виконавча влада хотіла б оприлюднювати найменше?

Олександра Степанова:

Ні, випадків прямої відмови з таких причин я не пригадую. Не можу сказати, хотіли б вони, чи ні, оприлюднювати ту чи іншу інформацію: я можу спиратися лише на факти оприлюднення. Найменший відсоток відкритості спостерігається за темами, які стосуються бюджету та фінансів, інформації про закупівлю товарів, робіт, послуг, а також державних потреб та кадрового забезпечення. Параметри моніторингу поділені на блоки, та саме за цими блоками можна спостерегти “провисання” інформації.

Чи можна сказати, що робота над моніторингами йде настільки швидко, наскільки планувалося? Які перешкоди зазвичай  виникають на шляху?

 Людмила Панкратова:

Перш ніж досліджувати сайти, ми складаємо план, який намагаємося виконувати. Звісно, можливі незначні відхилення в бік збільшення термінів оприлюднення дослідження, оскільки перед публікацією результатів ми проводимо “комунікацію” – верифікуємо отримані нами результати з представниками органів влади. Ми пишемо листи та направляємо попередні результати, контактуємо з представниками веб-сайтів для того, щоб указати на відсутність якоїсь інформації, і нарешті пропонуємо її розмістити. Саме під час такого періоду взаємодії на окремих сайтах  може розміщуватися інформація, приріст її може складати від 10 до 20 відсоткових пунктів. Помічено, що якщо одного разу така інформація була розміщена, вона не лише залишається  на сайті в незмінному вигляді, але й оновлюється. Отже, з року в рік сайти органів влади наповнюються новою інформацією та покращуються.

Проте в 2016 році спостерігалося падіння інформаційної відкритості сайтів ЦОВВ. Чим це можна пояснити? Насамперед, законодавець постійно приймає нові закони, якими зобов’язує розпорядників розміщувати на веб-сайтах більше інформації. У 2016 році розпорядники були зобов’язані розмістити набори відкритих даних та їх паспорти (Постанова КМУ), інформацію про адміністративні послуги, про вакансії та умови прийому на державну службу тощо. Але є й позитивна тенденція – це збільшення веб-сайтів, інформаційна відкритість яких становить більше 60 %.  У 2016 році їх уже  21 із 70 досліджених сайтів, а в 2015 було лише 18.

Яка саме інформація повинна бути доступна публічно? І наскільки повною вона була на сайтах, які ви моніторили? 

Олександр Лютий:

Є інформація, яку вони зобов’язані оприлюднити, а є та, яку ми рекомендуємо розміщувати.

Ні та, ні інша не представлені в повному обсязі.

Рекомендована – це ті пункти, які є корисними для пересічного користувача сайту. Наприклад, бланки, форми звернень, карта сайту, підтримка осіб зі слабким зором, формати документів тощо.

Вона полегшує доступ, робить сайт відкритим і орієнтованим на користувача.

Згідно Закону, публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно, ми можемо говорити про публічну інформацію лише в цьому контексті, а інше – це вже наші рекомендації.

Нагадаємо, що у 2015 році результати моніторингу веб-сайтів органів державної влади набули всеукраїнського значення, увійшовши до загальної доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини до розділу про виконання Закону “Про доступ до публічної інформації” (сторінки 47–75).