Мiстична секта i подвiйне вбивство

Автор: редакція газети “Експрес”, 21 червня 2012 року

Автор: редакція газети “Експрес”, 21 червня 2012 року

* Член загадкової секти Догнала складає “жертву Богу” — завдає дружинi у голову десять смертельних ударiв ножем, а потiм накладає на себе руки, скочивши з даху власного будинку

* Псевдосвященики та псевдомонахи, члени секти Догнала, одягненi як справжнi служителi церкви, активно вербують нових членiв на вулицях, у лiкарнях, вишах

…Про них бояться говорити вголос — лише пошепки. I пояснення цьому є лише одне — страх. Люди бояться цiєї незрозумiлої незареєстрованої секти, яка сiє мiж ними зерна розбрату, налаштовує брата на брата, чоловiка на жiнку, дитину на матiр. 

Спершу ми з недо­вi­рою поставилися до iнформацiї, яку попередньо зiбрали. Хоч усе вказувало на появу на територiї України незрозумiлої секти, що демонструє у своїх практиках дивовижний середньовiчний ре­лiгiйний фанатизм. Це ма­ло скидалось на правду, адже на календарi — XXI столiття. 

Утiм, минулого тижня, слухаючи розповiдь матерi з однiєї дуже вiдомої ук­раїн­ської родини, яка розповiла нам про те, як секта украла її дiтей, ми вперше дiзналися про цю релiгiйну групу трохи бiльше. Ми пiдготували матерiал про це, щоб допомогти цiй родинi, її дiтям, щоб привернути увагу до проблем iн­ших родин, якi потрапили у схожу ситуацiю, державних органiв, якi б мали реагувати на такi ситуацiї вже давно. 

Потiм сталося щось абсолютно дивовижне: вперше у нашiй майже двадцятилiтнiй iсторiї понад три десятки членiв незареєстрованої секти Догнала iз незрозумiлими вимогами захопили декiлька примi­щень редакцiї газети “Експрес” i утримували їх понад двi години. Екзальтованi люди поводилися вкрай агресивно i неадекватно, паралiзували випуск газети. На вимогу охорони звiль­нити примiщення редакцiї та розблокувати роботу журналiстiв не реагували.

Щоб нейтралiзувати кон­флiкт, ми викликали мi­лiцiю. Це привело нападникiв до тями, вони швидко покинули редакцiю. Мi­лiцiї були переданi їхнi фото i наша заява про напад.

Потiм було чимало телефонних дзвiнкiв, потiм до нас ще i ще приходили лю­ди. I що бiльше ми слухали, що глибше вникали у цю тему, що докладнiше вивчали свiдчення людей, то важче було повiрити у реальнiсть усього почутого. Повiрити у те, що в нашi днi хтось може закликати до ритуальних жертв в iм’я Бога, культивувати ненависть, зомбувати людей. Нi, усе це просто не вкладалось у головi. Розум вiд­мовлявся вiрити у подiбне.

Так було до позавчора. Позавчорашнiй день перевернув усе.

Перед очима — аркушик з 50-м псалмом. Ось ос­таннi рядки з нього: “Тодi уподобаєш собi жертву правди, приношення, тодi положать на вiвтар твiй тельцiв”. 

Цi рядки з картки шiст­десятисемирiчний Роман Свистун (прiзвище справ­жнє), член секти Догнала, читав часто. Вiн ставав на колiна у своїй кiмнатi на другому поверсi особняка в елiтному районi мiста, запалював навколо себе свiч­ки, здiймав руки до неба та читав годинами цей псалом покаяння. Цi останнi рядки про жертву, що їх цар Давид написав тисячi рокiв тому. 

А 14 червня 2012 року все закiнчилось. Новина про страшну та мiстичну трагедiю потрясла Львiв. У короткому повiдомленнi мi­лiцiї йшлося про те, що цього дня, орiєнтовно о 18.30, Роман Свистун завдав своїй дружинi Лесi Свистун понад десять ударiв ножем у голову. А потiм — скочив з даху власного будинку головою вниз. 

Дружину в калюжi кровi знайшли перед дверима, якi були зачиненi зсередини. Судячи з усього, вона не добiгла до дверей всього якийсь метр. 

Мiлiцiя попередньо ква­лiфiкувала це як вбивсто на побутовому грунтi.

Нiхто i нiколи, мабуть, не взнав би справжнiх обставин цiєї трагедiї, якби ми просто лише прочитали iнформацiю про це вбивство, як усi. А проте ланцюжок подiй, що сталися пiсля виходу в газетi матерiалу про секту Догнала, змусив нас поцiкавитись усiма обставинами цiєї трагедiї. Трагедiї якоїсь абсолютно мiс­тичної й незрозумiлої, убивства, вчиненого членом секти Догнала. 

Ось уже понад десять ро­кiв ми не практикуємо подачу на першiй сторiнцi текс­тiв, якi грунтуються на кри­мiнальних новинах. Ли­ше раз за весь цей час ми зробили виняток — iшлося про справу псевдолiкаря Андрiя Слюсарчука. Ми мали незаперечнi докази того, що ця людина прямо причетна до смертi багатьох людей. I щоб врятувати сотнi людей, уник­нути нових жертв, ми пiшли на безпрецедентний журналiстський ризик — ще до порушення кримiналь­ної справи звинуватили цю людину у протиправних дiях, що спричинили смерть невинних жертв, якi думали, що мають справу зi справж­нiм лiкарем. Через шiсть мiсяцiв офiцiйна судово-медична експертиза пiдтвердить, що ми не помилились.

Сьогоднi ми вдруге за десять рокiв порушили свої правила i винесли на першу сторiнку газети кримi­наль­ну тему. Нi, не тому, що знову хочемо когось у чомусь звинуватити. Причина зовсiм iнша.

Уже сьогоднi пiсля перших п’яти днiв нового i вкрай несподiваного журналiстського розслiдування ми можемо цiл­ком впевнено сказати: мiж справою псевдолiкаря i справою секти Догнала дуже багато спiльного. 

Перша ознака схожостi i, мабуть, найважливiша — тут теж треба врятувати людей, запобiгти появi нових жертв. А їх, видається, у цiй справi вже немало. Й iсторiя родини Свистунiв лише вiдкриває новий список людей, що стали жертвами ще масштабнiшого обману, нiж у справi Слюсарчука. Ще цинiчнiшої манiпуляцiї. Ще небезпечнiшого експерименту, що набув неабияких масштабiв.

Будь ласка, прочитайте дуже уважно, що вiдбулося 14 червня 2012 року у родинi Свистунiв. Якщо поруч iз вами живуть люди, сiм’ї, у котрих життя розвивається за схожим сценарiєм, телефонуйте нам негайно. 

***

— Я йому кажу: “Колю, що ж ти наробив? Що ж ти наробив, дитино?” А вiн менi: “А що я наробив?” I така посмiшка недобра, клянусь, я нiколи ра­нiше у нього такої не бачив, а далi так байдуже, як про чужого когось: “А що я наробив? Мiлiцiя розбереться”. Я йому кажу: “Що мiлiцiя? Мами i тата твоїх немає”…

Хрещений батько не може стримати слiз. Вiн виняньчив свого хрещеника. Обох синiв Лесi Свистун — Назара i Миколу — бавив. Леся так гордилася своїми добрими синами, виросли, як соколи, хлопцi — працюють у мiлiцiї. Мати жила ними. Тiшилася. Була добрим пiд­приємцем — її шанували всi. А вiн, її улюблений син, i його хрещеник — на похорон, щоб попрощатись з рiдною мамою, — не прийшов.

— Мама наша була святою людиною. Вона була нам, як янгол. Вона була надзвичайною, такою доброю до людей. Я не тому кажу, що мама, — таких добрих людей не знаю, — слова сина Назара мама Леся вже не почує тут, на землi. Мами немає. Вона — на небi.

I Микола давно не вiтається з рiдним братом. “Я питав його: “Брате, що я тобi зробив? Чи ж образив чим? Просив до мами прийти, а вiн менi: “У мене немає брата”, — на скронях 34-рiчного Назара пробивається рання сивина. А мiсяцем ра­нiше вiн сказав, що в нього немає й мами, яка тодi була ще жива. 

Що ж сталося в цiй ще пiвтора року тому щасливiй родинi? 

Мiж сином i матiр’ю стала секта Догнала. Мiж старшим i молодшим братом стала секта Догнала. Мiж жiнкою i чоловiком стала секта Догнала. 

Вона забрала у нього матiр. Забрала брата. Забрала батька. Вона забрала у родини все…

ТО БУЛА ДОБРА РОДИНА

…Родина Свистунiв живе в особняку затишного району, який iменують у Львовi Майорiвкою. Жила… Важко так вимовляти. Будинок на три поверхи, хоча й невеликий за площею, але ошатний дуже, весь у квiтах. Тут повсюди видно руку доброї господинi. I тiльки хрест — розп’яття Iсуса — прибитий до вхiдних дверей не її рукою.

Ось у цьому мальовничому куточку розiгралася страшна трагедiя.

— Це вiн його вчепив. За тиждень до вбивства. Нiколи в хатi й цвяха не прибив, а тут — хрест почепив. Хто скаже нам: нащо вiн те зробив? Що там його навчили у тiй “сатанин­ськiй сектi”? Навчили, як убити, а перед тим хрест вчепити? Це ритуал у них такий? — панi Зеня, рiдна сестра покiйної, не називає на iм’я чоловiка своєї сестри. Каже — вiн. А ще пiвто­ра року тому все було iнакше.

Вiн — то 67-рiчний Роман Свистун. Тут, за дверима, де за тиждень до вбивства Роман повiсив розп’яття, i стекла кров’ю 61-рiчна господиня дому — Олександра Свистун. Експертиза нарахує на тiлi загиблої бiльш як 10 ножових ран.

— Всi удари були в обличчя. Як хоронили, то була не наша мама — обличчя ми її закрили. I руки були порiзанi. Боронилася вiд тата.

…На фотографiях щасливо усмiхається родина — батько, мати i двоє синiв. То вони на морi, то в лiсi бiля вогнища. Молодшого, бiльш роботящого Назара бiльше любив батько. Старший Микола був улюбленцем мами Лесi.

У родинi було рiзне. Були й сварки. Але мирилися. Ходили до церкви, дiтей мама вчила засинати й просинатися з молитвою.

Сини виросли добрими. Оженилися. Та все змiнилося пiвтора року тому.

— Свою невiстку Оксану Леся любила, як рiдну дитину. Бо ж доньки не мала, то все: “Оксаночко, Оксаночко”, — панi Зенi важко говорити. Сьогоднi в цiй родинi надзвичайно важко всiм. 

Мама Леся купила молодшому синовi та невiстцi у кредит квартиру. Батько туди не ходив. Та пiвтора року тому чомусь зайшов. 

— Вiн говорив з ними годин шiсть. Ми не знаємо про що, але вiдтодi все змiнилося. Микола з Оксаною несподiвано виїхали з квартири. Сказали, що там живе диявол. Й почалося пекло, — згадує панi Зеня.

Згадує все. Як з Лесi чоловiк почав знущатися. Як син матерi й брата вiдцурався. Як її покiйна сестра Леся просила чоловiка не ходити до тiєї “сатанинської церк­ви” у Пiдгiрцях.

— Тато, як вертався з тих служiнь, то був на себе зовсiм не схожим. У нього погляд ставав страшний: дивився i не бачив нiкого. Як зазомбований ходив. I днiв два пiсля тих поїздок до сектантiв був дуже агресивним. 

“ВIН СКАЗАВ — ТИ МЕНI НЕ БРАТ”

Старший син з невiсткою забули дорогу до батькiвської хати. Не вiдповiдали й на телефоннi дзвiнки. 

— Леся давно пiдозрювала, що чоловiк Роман ходить до якихось сектантiв. Вона боялася, що чоловiк затягнув до них i сина з невiсткою. Коли сестра їздила до Черлян, то їй там люди знайомi сказали, що невiстка Оксана з Миколою ходить до якихось сектантiв-догналiвцiв. Сказали, що бачили їх разом з батьком не раз серед тих сектантiв, — панi Зеня розповiдає про те, як її сестра їздила слiдом за чоловiком тими “сатанинськими церквами” й намагалася його i своїх дiтей витягти звiдти.

У ходi розслiдування ми почуємо багато iсторiй про те, як рiднi намагаються вирвати зi “сатанинської секти” своїх рiдних. Вони однаково плакатимуть над тим самим: “Ми не пiзнаємо своїх рiдних. Вони стали чужими. Злими. Агресивними. Їх хтось зомбує на зло”.

— Ми кiлька разiв приїздили з мамою до брата. Я просив хоч хрещениковi своєму, синовi брата, гостинцiв передати, але нас не пускали до хати. Якось ми з мамою залишили гостинцi бiля дверей, бачимо — бiжить Оксана, мама втiшилась, вона дуже любила її, але Оксана схопила пакет, привезений нами, й кинула все мамi в обличчя, — Назар досi не може зрозумiти: що сталося з люблячими людьми? Такого нiколи не було.

Пiдстерiгав Назар свого брата i на роботi. 

— Вiн навiть вийти не хотiв зi мною. Говорив через загратованi дверi. Я йому: “Брате, брате, що сталося? А вiн менi: “У мене немає брата”.

Бiблiя i Коран. Технологiя пiдготовки членiв секти Догнала нагадує технологiю пiдготовки терористiв-смертникiв.

Не знав Назар, що побачить свого брата того страшного дня, як батько їх маму вб’є. Саме невiстка Оксана, яка вже пiвтора року не ходила до бать­кiв чоловiка, зателефонує й повiдомить про смерть.

— За годину до трагедiї я з Лесею розмовляла, пiшла се­рiал дивитися, а Леся до хати. Якраз вiн прийшов. Не скандалив. Леся така була усмiх­нена — не чула вона бiди. А через годину Оксана телефонує, я ще здивувалася: стiльки не дзвонила? А вона менi так спокiйно: “Йдiть, Зеню, подивiться, бо тато дзвонив, казав, що маму вбив”.

— Приїхала мiлiцiя. Кажуть, що не можуть зайти, бо дверi замкненi зi середини. Я їх прошу: “Вибивайте дверi, вибивайте, бо там щось сталося”. I тут один з працiвникiв мiлiцiї питає, що в басейнi лежить. Пiдходять, а то вiн там. А ключ у кишенi. Вiн був iще живим. Мiлiцiя скрутила йому руки — й у наручники. Лежав он там на подвiр’ї, а його жiнка — пiд порогом у кровi. Не змогла втекти…

ТО БУЛО ЯКЕСЬ ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ

У Личакiвському районному вiддiленнi мiлiцiї, в дiльнич­ного iнспектора, — купи заяв вiд Лесi Свистун та її сестри. Усi — за останнi пiвтора року. Леся просила правоохоронцiв захистити її вiд знущань чоловiка. Не почули.

У мiлiцiї не вiрили, що чоловiк б’є через те, що бачить в нiй “сатану”. 

— Вiн, як зачав ходити в ту секту, то постiйно говорив, що йому сказали: Леся — вiдьма. Що в нiй живе нечиста сила i що вiн її вб’є, бо мусить вбити ту нечисту силу в нiй, — панi Зеня розповiдає, як одного разу, незадовго до вбивства, Роман Свистун взяв сокиру i порубав нову ковдру, яку купила сестра.

— Приятелька Лесi, вона працювала по господарствi у сестри, питає його: “Пане Романе, нащо таке робите?” А вiн на неї почав кричати, щоб йому не вказувала, бо в тiй ковдрi — нечиста сила. Вiн тодi робився на себе не схожим. Казав, що всi грiшнi, що горi­тимуть у пеклi, а вiн — спасеться.

Зверталася Леся Свистун зi своєю бiдою по допомогу i до психiатрiв. Вони спершу слухали, спiвпереживали. 

— Сьомого числа Романовi призначили психiатричну експертизу. Леся пiшла туди. I розказує: “Вийшов мiй чоловiк, а з ним син наш Микола i каже менi так грубо: “Що ви батька дурним робите?” Я заходжу до психiатра, а вiн менi: “Йдiть звiдси й бiль­ше не приходьте сюди. Мене сльози, як град залили: за що ж вони так знущаються? Обiцяли допомогти. А прийшов син при погонах, й вони мене в плечi”, — згадує Зеня сестринi слова. — Чоловiк вдома сказав: “Ще раз пiдеш до мiлiцiї чи психiат­рiв — син мене все одно витягне, а тебе — вб’ю”.

З кожним новим вiдвiдуван­ням сектантiв Роман Свистун змiнювався. Родина згадує, що вiн був дуже нервовим, iшов постiйно кудись з дому, а вдома часто запалював на пiдлозi свiчки, сiдав посерединi в позу лотоса, розхитувався ритмiчно i годинами повторював раз за разом 50-й псалом… Усе за­кiнчилось 14 червня 2012 року.

Велика хата Свистунiв опус­тiла. 

За тиждень до вбивства дружини Роман Свистун все час­тiше здiйснював свої молитовнi ритуали серед свiчок. I постiйно виганяв дружину з дому — хотiв хати. Пiсля смертi ми знайшли у зошитi Романа запис, зроблений його рукою: перелiк документiв, необхiд­них для вiдчуження всього майна родини.

Секта ж Догнала дiє за однi­єю схемою: будує довгi, як хлiви, храми на куплених за символiчну плату хатах членiв своєї секти.

***
— Коли я розмовляла зi сестрою за годину до смертi, вона все бiдкалася за сина Миколу. Все казала, що мусить його спасти. Мусить витягти з секти хоча б його, бо то — її дитина, — згадує останнi слова сестри панi Зеня. Не встигла.
Важко помирав i її чоловiк Роман, який завдав їй понад десять ножових ударiв. Зi­стрибнувши з даху власного будинку, вiн жив ще майже двi години. Був практично у непритомному станi. А коли на якусь мить опритомнiв, то лише тихо прохрипiв: “Врятуйте Колю, врятуйте”…

***

У цiй iсторiї — всi iмена та прiзвища реальнi. 

***

“Я готова померти за вiру”, “Нас переслiдують, бо так написано в Бiблiї”, “Мої колiна в струпах, я молюся годинами, щоб дiстати вiд Бога винагороду за страждання”. Це — цитати з розмов з членами секти Догнала. 

Це все так нагадує слова юних терористок, що, обмотанi вибухiвкою, пiдривають себе у людних районах. 

Що це за божевiльнi експерименти над людською свiдо­мiстю на наших землях? Хто принiс це до нашої домiвки? 

Редакцiя газети “Експрес”, фото Reuters, Ярослава СТАНЧАКА та з архіву

Далi буде.

На першому фото — глава секти Антонiн Догнал, громадянин Чехiї. Як ми встановили, вiн перебуває на територiї України без будь-якої правової пiдстави. Якщо вам вiдоме мiсце його перебування, телефонуйте нам за номером: (032) 297-47-01.

Автор: редакція газети “Експрес”, 21 червня 2012 року