«Детектор медіа» публікує восьмий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб’єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Цього тижня аналіз вийшов неповний — журналісти програми «Гроші» з каналу «1+1» досі у відпустці і, на жаль чи на щастя, не потішили нас черговим ефіром. Сподіваємося, що це ніяк не пов’язано з націоналізацією «Приватбанку», а тривалу святкову паузу плюсівці використають для того, щоби найближчим часом видати на-гора нові сенсації та знову здивувати нас — тепер уже приємно. Ми також із сумом почули про чергове перенесення дати першого ефіру нового довгоочікуваного проекту Романа Бочкали на каналі ICTV — тепер уже на невизначений термін. Та маємо, що маємо. Минулого тижня більшість інших проектів, що позиціюють себе як розслідувальні, — мабуть, узявши на озброєння новорічний принцип «повтори — наше все» — видали в ефір сюжети, які відверто навіювали дежавю. Що не робило їх менш цікавими. Але точно робило менш оригінальними. Що це — брак ідей чи свідоме рішення? Спробуймо розібратися.

Дата моніторингу: 16–22 січня 2017 року

 «Схеми», випуск № 116 від 19 січня 2017 року

Найменш оригінально повелися «Схеми». На ринг випустили важковаговика Сергія Андрушка з його фірмовим сюжетом про вечірньо-нічних гостей Адміністрації Президента на Банковій. Неповторний стиль автора і його безпосередність гарантували, що кожен візитер опиниться в незручній для себе ситуації. Побачивши камеру, дехто тікав, інші не знали, як реагувати, треті верзли відверті дурниці й намагалися вибрехатися. Власне, саме за колоритність відповідей на просте запитання «А що ви тут робите?» ми й любимо такі матеріали Сергія Андрушка, як «Черга на Банкову».

Ну а зловісний сміх нардепа Сергія Пашинського, якого «Схеми» зняли з його екс-колегою Олександром Дубовим — це взагалі готовий мем.

Сподобався й головний висновок автора — Україна нібито парламентсько-президентська республіка, а владні «питання» досі вирішуються в Адміністрації Президента, куди серед ночі приходять депутати, незалежні судді й прокурори.

Збирали сюжет не похапцем, а довго й холодно — за що знімальній групі особлива дяка. Мороз особливо відчувається в інтерв’ю з бізнес-депутатом Костянтином Жеваго. Таке враження, що той ось-ось перетвориться на бурульку — тремтить, марно намагається прикритися комірцем, мало не цокотить зубами. Утім, цікавих «жертв» трохи не вистачило — звідси і вкраплення старих кадрів із попередніх сюжетів. Та й припущення Сергія Андрушка про причини приходу окремих гостей в АП, відверто кажучи, кульгають якщо не на дві, то на одну ногу точно. Вони не підтверджені нічим, окрім часового збігу. Але хтозна — можливо, ці люди завітали в Адміністрацію з інших причин — і значно гірших, ніж ми думаємо. Але не знаємо. Верифікації немає, а це — один із наших критеріїв оцінки.

Висновок: до АП на Банковій уже риють тунель. Підземний дрон є чи його ще не придумали?

«Стоп корупції», випуск № 71 від 16 січня 2017 року

Не були надто оригінальними й журналісти зі «Стоп корупції». Перший сюжет під назвою «Суддівське свавілля» — сиквел про суддю Людмилу Горячківську з Черкаської області, яку затримали за звинуваченням в отриманні хабара рік тому. Та вона зберегла свою посаду і деякий час навіть виконувала обов’язки голови Уманського міськрайонного суду.

Відверто кажучи, сюжет на розслідування не дуже тягне. Журналісти програми не знайшли на Горячківську нічого «гарячого» й більше десяти хвилин намагалися відповісти на два запитання — чому вона досі суддя й чому саме вона була в. о. голови суду. Відповідей ми так і не почули. Викриттів — нуль. Як і експертного аналізу явища.

Натомість ми чуємо категоричні узагальнення — «суддя виносить неправомірні вироки», «вимагала 46 тисяч доларів», «хабарниця» і так далі. Друзі, може, це й так, але пані Горячківська лишається невинною й підозрюваною, доки інакше не вирішить… вибачте, суд. У нас узагалі серед журналістів вважається нормальним казати «затримали за вбивство», «він зґвалтував», «вони пограбували». Ні, шановні, це ще не факт, а всього-на-всього звинувачення. Відчули різницю? Поліція може й вас за щось затримати, але це автоматично не робить вас хабарником, грабіжником, ґвалтівником та вбивцею.

Другий сюжет — «Земельна мафія» — у прямому й переносному значенні близький до землі. «Стопкор» розслідував судове провадження проти колишнього голови Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, якого звинувачують у роздачі мало не всіх сільських земель «своїм» людям.

Як і чому занесло туди розслідувальну команду зі столиці? Здавалося б, це чудово, що «телик» висвітлює місцеві події. Однак фігуранта затримали ще рік тому, а справа розглядається в суді. Є всі шанси, що «щедрого» сільського голову покарають. Чи для цього потрібна критична присутність журналістів зі столиці? Питання-питання…

Висновок: неупередженість має бути непорушним принципом журналістики. Як і моніторингів.

«Наші гроші», випуск № 151 від 17 січня 2017 року

У новому році «лаятися не будемо, будемо зліші» — обіцяє нам ведучий «Наших грошей» Денис Бігус. У найкусючішої розслідувальної програми українського ТБ — нова «серіальна» заставка. Як і попередня, вона до болю щось нагадує, але народ хвалить, а це, мабуть, головне. Зрештою, «НГ» завжди брали оригінальністю своїх сюжетів. Та цього разу щось пішло не так — із першим матеріалом Аліси Юрченко. Нам розповідають про оригінальну «схему» авіаперевізника МАУ Ігоря Коломойського з неповернення державі близько $ 4 млн спеціального збору з пасажирів — нібито через тодішнього голову Державіаслужби Дениса Антонюка. Усе на рівні й красиво — навіть стендап авторки на борту авіалайнера.

Тільки от тема не зовсім нова. Антонюк уже давно покинув свою посаду, причому зі скандалами. Переконувати глядача в тому, що він «трохи заангажований» на користь МАУ, не зовсім доречно. ЗМІ активно писали про це ще під час його роботи й відразу після відставки. Тому сюжет — не про розслідування ймовірної корупції, а радше про розслідування розслідування корупції — як завжди, малорезультативне. Мабуть, так і було задумано? Гм…

А ще знімальна група «Наших грошей» десь загубила мікрофон. Слідчого НАБУ взагалі не чути. Хоч би просубтитрували, бо реально брак по звуку. Мінус за якість відео.

Другий сюжет викриває невідповідність старих паперових декларацій чиновників їхнім новим електронним деклараціям, які різко вилікували службовців від амнезії (через кримінальну відповідальність за неправдиві відомості). Цього разу «Герой» сюжету Лесі Іванової — заступник начальника енергетичної митниці ДФС Андрій Хом’як.

Не в останню чергу завдяки численним матеріалам «Наших грошей» ситуація зі статками чиновника настільки традиційна, що викликає мало емоцій. Щось схоже на реакцію з’являється хіба що на момент, коли фігурант просто мовчки йде, не звертаючи жодної уваги на влучні запитання журналістки.

Із вад — банальність. «Наші гроші» привчили глядача не дивуватися тому, що середньостатистичний чиновник на держслужбі «напрацював» на кілька квартир і машин. А Хом’як усе ж таки не живе у власному маєтку з мисливськими угіддями й басейнами!

Утім, якісно і переконливо. Плюси за ексклюзив і фактаж.

До речі, цікавий факт: останнім часом у сюжетах «Наших грошей» помічено спільну рису — ну окрім злості й гостроти. У них завжди присутня Олена Щербан із Центру протидії корупції. Експертка з усіх питань. Добре це чи погано? Не впевнені.

Висновок: злість — це шлях до «темної сторони». Краще іноді вилаятися.

«Народна прокуратура», випуск від 21 січня 2017 року

Єдиний сюжет — «Справа про заробітки можновладців» — повністю присвячено міністру енергетики та вугільної промисловості Ігорю Насалику. Вибір був би зрозумілий, якби попередні випуски програми мали якусь логіку послідовності. Концепція радше вказувала на більш приземлені, попсові теми. Були наркотики, ліки, декларації депутатів, гральний бізнес, трансплантації тощо, а тут — бах! — конкретний високопоставлений чиновник із Кабміну!

Може, тому цей матеріал сприймається як така собі спроба попрацювати в стилі більш іменитих антикорупційних колег зі «Схем», «Наших грошей» і «Слідства». На жаль, спроба досить квола.

Прикметно, що журналісти невипадково вирішили проаналізувати декларацію саме Насалика. Адже вона того варта. Міністру є чим похизуватися перед колегами. З іншого боку, про це вже давно говорено-переговорено.

Може, тому знайти готовий матеріал і зліпити з нього сюжет було не надто складно. Адже якихось принципово нових викриттів глядач не побачив. Повторено вже всім відому істину про те, що місто Калуш Івано-Франківської області можна перейменувати на  Насаликоград, про небайдужість Насалика до Калуської ТЕС та місцевого хімпідприємства «Оріана». Журналісти також провели оцінку коштовних речей із декларації міністра. Для чого — незрозуміло. Адже він їх відкрито задекларував.

Утім, є багато нових деталей про оточення міністра і схеми можливого, на думку авторів, привласнення Насаликом землі у своїй вотчині. На жаль, сприйняттю інформації відверто заважає жахлива графіка — довга, блякла, похмура й дрібна. Із цим треба щось робити.

Висновок: необхідне підвищення коефіцієнту корисної дії. Багато відомого й замало нового.

«Слідство. Інфо», випуск № 113 від 18 січня 2017 року

Два сильні сюжети запропонувало цього тижня «Слідство. Інфо». Перший було присвячено «вічній», але актуалізованій кривавим конфліктом у Житомирській області темі незаконного видобутку бурштину в Поліссі. Дмитро Бондар виконав великий обсяг роботи — нехай навіть нашвидкуруч. Професійна робота і трохи фарту = успіх.

Висновок після перегляду сюжету однозначний: попри самовпевнене базікання Президента та інших можновладців, «сонячний камінь» як мили, так миють і митимуть далі. Найжирніші ж ділянки отримують свої. Які продовжать грабувати й заробляти.

Упевнені, глядачам особливо запам’яталося спілкування журналіста з постом поліції неподалік від копачів. Цей діалог, таємно записаний на камеру, — справжній символ удаваної чи свідомої бездіяльності чи навіть імпотенції правоохоронної системи України. Жирний плюс.

З одного боку, сюжету бракує експертного погляду з Києва й питань до центральних органів, які курують питання бурштину. Тих же Нацполіції та Держгеонадр. З іншого боку, рівненська команда журналістів на чолі з Володимиром Торбічем уже неодноразово робила для «Слідства» матеріали про бурштинові клондайки й давала слово всім, хто пропонував або міг запропонувати способи вирішення цієї справді масштабної проблеми. Зрештою, скільки можна? Адже ж віз і нині там. Тому ніби й мінус, але не зовсім. І ніби й повтор, але не зовсім.

А ось точно мінус — дивовижно «інформативна» карта з написом «урочище Гальбин». Скажіть, будь ласка, хто знає, де це? Хоча б область назвіть. Ну, звісно, можна одразу ж заґуґлити. Але сумнівно, щоби глядач робив це перед телевізором.

Другий сюжет під назвою «Іменем України» — соціальний, що типово для Олени Козаченко. Він розповідає про те, як в Україні в людей масово відбирають квартири. Хоча пасаж про «тисячі випадків» нагадав про програму, якої ми сьогодні не аналізуємо, решта тверджень спирається на переконливі факти. І найважливіший із них — що ці злочини можуть скоювати за безпосередньої участі судді та нотаріуса. Не абстрактних, а цілком конкретних. З іменами та прізвищами.

Це не перший сюжет на дану тему — навіть у самого «Слідства». На жаль, команді знову не вдалося показати масштабності явища — через це матеріал виглядає локальнішим, аніж є насправді.

Зате не бракує експресії — чого вартий хоча б епізод із нотаріусом Вірою Кударенко, яка ховається від журналістки в туалеті, періодично визираючи звідти й викликаючи у свій новий «кабінет» помічницю.

Висновок: усе нове — насправді старе. Просто іноді краще зроблене.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», у проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда». Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Сергій Головньов, Федір Сидорук

Фото: ukznextendedlearning.com

Джерело: Детектор медіа