Десятий місяць поспіль на базі громадської організації «Інститут розвитку регіональної преси» (ІРРП) діє Фонд стратегічних судових справ у сфері свободи слова та діяльності ЗМІ http://irrp.org.ua/fond.html. Фонд сформовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», британського фонду Media Legal Defence Initiative (MLDI) та Українського медіа-проекту Інтерньюз Нетворк. Мережа регіональних та київських юристів Фонду допомагає журналістам у справах про дифамацію, доступ до інформації та у випадках перешкоджання діяльності журналіста. Про діяльність Фонду та найцікавіші справи спілкуємося з медіа-юристом ІРРП Людмилою Панкратовою.
Десятий місяць поспіль на базі громадської організації «Інститут розвитку регіональної преси» (ІРРП) діє Фонд стратегічних судових справ у сфері свободи слова та діяльності ЗМІ. Фонд сформовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», британського фонду Media Legal Defence Initiative (MLDI) та Українського медіа-проекту Інтерньюз Нетворк. Мережа регіональних та київських юристів Фонду допомагає журналістам у справах про дифамацію, доступ до інформації та у випадках перешкоджання діяльності журналіста. Про діяльність Фонду та найцікавіші справи спілкуємося з медіа-юристом ІРРП Людмилою Панкратовою.
Пані Людмило, для чого був створений Фонд стратегічних судових справ?
Наш Фонд покликаний забезпечити допомогу для журналістів через надання правової підтримки фаховими юристами. Ніхто не буде заперечувати, що за останні два роки проблем у журналістів значно побільшало. Зокрема, почастішали позови про дифамацію та збільшилися вимоги щодо моральної шкоди, перешкоджання професійній діяльності журналістів залишаються без ефективного розслідування, вводиться внутрішня (редакційна) цензура, а запити на інформацію залишаються без задоволення. Саме з такими проблемами до нас звертаються журналісти та редакції.
Як юристи ми прекрасно розуміємо, що свобода слова не може бути абсолютною, і особа має право звернутися до журналіста чи власника ЗМІ з проханням спростувати інформацію, але покарання журналіста повинно відбуватись з дотриманням європейських стандартів свободи слова, щоб не залякувати журналіста, не створювати охолоджувального ефекту, коли журналіст буде боятися зачепити важливу тему або публічну особу.
Завдання юристів, які ведуть справу, – забезпечити дотримання законодавства та практики Європейського суду з прав людини та впливати на формування позитивної національної судової практики.
Надзвичайно важливим на сьогодні є захист журналістів, які працюють в Інтернет, оскільки міжнародні стандарти поширюються і на цю сферу, а українська судова практика далека від дотримання цих стандартів.
Хто звертається за допомогою до Фонду?
До нас часто звертаються журналісти, редакції чи власники ЗМІ, на яких подали позови про захист честі, гідності і ділової репутації і від кого вимагають спростування недостовірної інформації. Ці позови часто супроводжуються надмірними вимогами моральної шкоди. Питання надмірності, звісно ж, відносне. Якщо йдеться про регіональні видання, скажімо, у Тростянці Сумської області, то для журналіста сума в 10 тисяч гривень є завеликою. А для Києва, наприклад, ця сума може бути прийнятною. Якщо у Тростянці цю суму потрібно буде сплатити, газета може припинити існування. Але у будь-якому випадку сплата моральної шкоди можлива тільки тоді, коли суд встановить, що інформація була недостовірною, поведінка журналіста – протиправною, права позивача були порушені та є причинний зв\’язок між шкодою та поширеною інформацією. Лише після доведення вказаних елементів суд може визначити моральну шкоду позивача. Якщо один з елементів випадає з цієї схеми – відсутня і моральна шкода. Були у нас позови на дуже великі суми. Кандидат у народні депутати від Партії регіонів Юлій Іоффе подав до суду на журналіста з Луганщини Олексія Свєтікова і вимагав мільйон гривень. Зрештою політик відмовився від позову і добре зробив, адже висловлювання журналіста ґрунтувалися на фактах і були виключно оціночними судженнями.
Та, наскільки мені відомо, суд досить часто постановляє скасувати оціночні судження…
Так, це і справді трапляється часто. Наприклад, у Вінниці була справа, де суд постановив спростувати оціночне судження про те, що у місті існує «ЖЕКівська мафія». Спростування оціночного судження порушує як міжнародні стандарти, так і українське законодавство, але, на жаль, такі рішення існують. У таких справах юристи домагаються скасування такого рішення, якщо це не вдається на національному рівні, звертаємось до Європейського суду. Звісно, іноді буває складно розділити оціночні судження і фактичні дані, але це необхідно робити. Для доведення фактів журналіст завжди має докази, а оціночні судження повинні базуватися на фактах, але вони можуть бути досить жорсткі та саркастичні. Якщо факт доведено, жодного спростування бути не може, а тим більше – відшкодування моральної шкоди.
Журналіст має право на власні оцінки і прогнози, але вони мають бути засновані на фактичній основі. Якщо ж цієї основи немає, то оціночні судження становлять образу або негативну інформацію. І тут закон дає інший спосіб захисту – право на відповідь. Позивачі чомусь рідко користуються цим правом. Можливо, вони просто про нього не знають. Зазвичай позивачі одразу подають в суд про захист честі, гідності і ділової репутації, заявляючи претензії саме до жорстких оцінок. Це можна пояснити тим, що заперечити факти складніше, адже факт – річ уперта. А от його трактування – інше. Позивач не погоджується з тим, як думає журналіст, та тим, яку він надає оцінку існуючим фактам. Яскравим прикладом є справа за позовом Кремінської районної ради Луганської області до інтернет-видання «Схід.Інфо». Претензії були заявлені тільки до заголовку у формі запитання – «В райцентре на Луганщине выселяют музыкальную школу, чтоб в ее здании разместить чиновников?». У статті ж надавалась збалансована інформація і була подана точка зору обох сторін конфлікту. Конфлікт стосувався того, чи насправді виселять музичну школу з приміщення – мовляв, були чутки, що школу виселяють. Є проект створення нового будинку творчості, куди мають переселити школу, але для втілення проекту потрібно ще 10 років, за словами голови райадміністрації. Тому безумовно батьки хвилюються, де їхні діти будуть вчитися, і мають сумніви, чи не поселять там чиновників. Відтак батьки ставлять це питання. Аби збалансувати інформацію, журналісти взяли коментар в голови районної адміністрації, який переселення заперечив. Так у статті була відповідь на запитання. Але районна адміністрація таки подала позов, вимагаючи спростувати заголовок. Втім, апеляційний суд скасував рішення про спростування заголовку.
Які справи зараз підтримуються Фондом найактивніше?
Найбільше ми маємо справ про дифамацію – тобто представляємо інтереси журналістів та ЗМІ, до яких подали позов про захист честі та гідності. Однак, у Фонду є багато справ про доступ до публічної інформації. Новий закон непоганий і діє вже два роки, але, на жаль, «умовно». Головна стаття – частина 5 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», передбачає те, що відкритою є інформація про використання бюджетних та комунальних ресурсів й імена фізичних та найменування юридичних осіб, які отримують бюджетні кошти чи майно, не можуть бути засекреченими. Журналісти подають запити і, як правило, отримують відмови, хоч закон чітко передбачає, що така інформація є відкритою. Ми маємо кілька рішень суду першої інстанції про те, щоб журналістам надали договори про тендерні закупівлі. Зокрема, це справа про закупівлю системи відеоконференцій для Рівненської обласної ради. Судове рішення постановлено на користь журналістів. Але відповідач – комунальний заклад «Регіональний інформаційно-комп’ютерний центр Рівненської облради» – подав апеляцію, бо не хотів оприлюднювати тендерну документацію. 22 травня Житомирський обласний апеляційний адміністративний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції. Це дуже позитивне рішення. Сподіваємось, що обласна рада виконає рішення суду і не буде оскаржувати його до Вищого адміністративного суду України. Судова практика стосовно доступу до публічної інформації зараз тільки формується. Ми вважаємо, що надзвичайно важливо стратегічно підтримувати такі справи і по кожній із них надавати аргументи, аби суд апеляційної інстанції і вже потім вищі суди застосовували чинне законодавство з урахуванням суспільного інтересу на відкриття інформації, а не шукали шпаринки, які допомагають її закрити.
Та говорячи про медіа і судові справи, часто журналісти і самі винні в своїх проблемах, адже не дотримуються елементарної етики та стандартів професії. Що ви робите у таких випадках?
Ми проводимо допублікаційні юридичні експертизи журналістських матеріалів, які дозволяють попередити правові наслідки. Нам надходить багато гострих критичних статей. Як правило, журналісти для таких матеріалів збирають велику документальну базу, яка містить докази фактичної частини статті. Хороший журналіст має у резерві два чи три томи матеріалів, але пише він зрозумілу статтю на дві-три сторінки, щоб його читач не стомився. І до таких матеріалів, найчастіше, жодних претензій немає. Проблеми починаються тоді, коли репортери ігнорують журналістські стандарти. Зазвичай позови подаються не до новин, а до проблемних матеріалів, які були «зливом» інформації. А «зливають» інформацію часто для дискредитації…
Чи бувало, що журналісту відмовляли в допомозі через недотримання норм та етики?
Є певні критерії для надання юридичної допомоги і одним з них є те, щоб матеріал не був «джинсою», тобто замовним матеріалом, який написаний з порушенням журналістської етики і без коментарів усіх сторін конфлікту. Юристи, з якими ми співпрацюємо, знають, яким чином захистити журналіста, навіть тоді, коли були порушені правила етики. Але у цьому випадку юрист пояснює, де журналіст схибив. Якщо журналіст не зважає на зауваження і продовжує порушувати стандарти, ми не будемо фінансувати роботу юриста по його справі.
До складу правозахисної ради входять авторитетні журналісти, які неухильно дотримуються стандартів професії. Саме вони перевіряють, чи дотримано журналістських стандартів у статтях, які стали предметом позову. До слова, склад правозахисної ради ми не розкриваємо, щоб уникнути тиску на її членів. Якщо бачимо, що матеріал замовний – гроші фонду на таку справу не витрачаємо. Тоді лише консультуємо журналіста і показуємо основні помилки його матеріалу – які джерела потрібно використати для здобуття балансу в матеріалі та підтвердження фактичної основи.
Ми надаємо комплексну юридичну допомогу – як консультації, так і повноцінний захист в суді. Нещодавно одна івано-франківська газета передрукувала матеріал з блогу журналіста, датований 2007 роком. Матеріал сумнівної якості і показує, що журналіст незбалансовано підходив до висвітлення ситуації. З матеріалу випливає, що журналісту «злили» інформацію і це він описав у статті, але йому не заплатили частину обіцяного. І газета, передрукувавши інформацію з блогу, впевнена, що таким чином це звільняє її від відповідальності за розповсюдження неправдивої інформації. Це не так, адже інформацію підтвердити дуже складно, оскільки це «злив» і стаття явно направлена на перерозподіл власності між депутатами. І знайшовся депутат, який подав позов на 100 тисяч гривень. У такій справі ми не будемо фінансувати роботу юриста у суді. Можемо лише проконсультувати представників газети аби забезпечити повноту всіх юридичних аргументів. Також порадимо юриста, який буде представляти інтереси редакції, але коштом журналіста.
Виходить, всі ті видання, які передруковують інформацію один одного, можуть потрапити в халепу, якщо інформація виявиться неправдивою?
Виходить, що так. Позов може бути поданий до всіх, хто розповсюджував інформацію, але право вибору відповідача належить позивачеві. Треба пам’ятати, що звільнення від відповідальності (ст. 42 закону про пресу) застосовується не автоматично. Про звільнення від відповідальності необхідно заявляти у суді, надавати докази, що відбулося цитування або дослівне відтворення тощо. Якщо всі умови, передбачені законом для звільнення було дотримано, суд у своєму рішенні зазначить, що відповідач звільняється від відповідальності на підставі закону.
Чи потрібно журналістам звертатися за правовою допомогою та до Фонду стратегічних судових справ у сфері свободи слова та діяльності ЗМІ зокрема?
Звертатися до фонду журналістам потрібно, адже справа сама собою не вирішиться. Одна з моїх перших справ у 2000 році була про те, що журналісти отримали позов, але не показали його редактору, наївно думаючи, що «якось минеться». Вони продовжували отримувати повістки і позивач навіть збільшив суму, адже ті не з’являлися до суду. І вже коли сума значно зросла, а суд продовжував викликати їх на судові засідання, показали повістку редактору і знайшли адвоката. Ту справу ми виграли, оскільки позов був про спростування оціночних суджень. Однак, звертатися за юридичною допомогою таки треба якнайшвидше. Чим раніше звернулися – тим краще, адже маємо більше часу для пошуку аргументів, доказів, запитів тощо. Саме суд першої інстанції приймає докази. Якщо ви не подали їх у попередньому судовому засіданні, потім зробити це буде складніше. Необхідно йти до суду з чіткою та аргументованою позицією. Тільки такий підхід забезпечить дотримання прав журналістів і підготує належну базу для подальшого оскарження до вищих інстанцій, включно з Європейським судом з прав людини.
Хочу сказати, що існування Фонду – унікальна можливість як для журналістів, так і для медіа-юристів. Журналісти можуть отримати допомогу висококваліфікованих юристів та адвокатів безкоштовно. Юристи мають можливість не лише отримати цікаву справу з захисту конвенційного права на свободу вираження, а долучитися до мережі колег-однодумців, які працюють у різних сферах права та у різних регіонах України. Для юристів наша мережа – рідкісна можливість розширити свої знання та вивчити нові можливості захисту своїх клієнтів, використовуючи міжнародну практику.
І до слова, чим більше у нас звернень – тим більше можливостей відстоювати права журналістів та формувати позитивну судову практику.
Олеся Кравчук
