Краще б зірки подарували

Автор: Єгор СОБОЛЄВ, Андрій МИРОНЮК, бюро журналістських розслідувань “Свідомо для “Рівненської газети”, 12 листопада 2009 року

До чого ведуть підвищення зарплат та пенсій

Наскільки радіти підвищенню пенсій, допомоги та зарплат? Боронь Боже! У кращому випадку їх не заплатять. У гіршому – заплатять надрукованими грішми.

alt До чого ведуть підвищення зарплат та пенсій

Хто і що підняв?

“Це закон, якого чекають мільйони людей”, – кидався словами у Верховній Раді депутат від Партії регіонів Михайло Чечетов. Можна сперечатися, чи мільйони людей взагалі знали про цю ініціативу підвищити прожитковий мінімум та мінімальну заробітну плату. Хіба що краєм ока бачили по телевізору в останні два місяці, як біло-блакитні знов блокували парламент. А робилося це саме для ухвалення такого закону.

І він справді означає підвищення зарплати, пенсій і допомоги від держави багатьом українцям.

Перегорнувши десятки законів, “Свідомо” вивчило, що має зрости:

– платня усіх, в кого вона менша за новий розмір мінімальної платні (744 гривні – з 1 листопада, 869 гривень – з 1 січня 2010 року, 884 гривні – з 1 квітня, 888 гривень – з 1 липня, 907 гривень – з 1 жовтня, 922 гривні – з 1 грудня);

– платня усіх, хто отримує її з бюджету;

– пенсії;

– допомога “чорнобильцям”;

– допомога дітям війни;

– допомога у зв\’язку з вагітністю та пологами;

– допомога на дитину одинокій матері;

– допомога на дітей, над якими встановлено опіку (піклування);

– тимчасова допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів;

– допомога малозабезпеченим.

Хто ці народні обранці, які виділили додаткові гривні такій великій кількості людей? Це той, хто почув вас разом з однопартійцями. Це той, хто лише він, та його спільники. Це єдиний кандидат від народу разом з єдиними депутатами від народу. Це прихильник нової індустріалізації та продуктивного села. Це перший непрохідний. І це ворог “тимошенничества”. За закон про підвищення прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати голосували Партія регіонів, Блок Литвина та Компартія разом з уламками “Нашої України” (серед яких кнопку “за” натиснули Арсеній Яценюк та Анатолій Гриценко) і позафракційною Інною Богословською.

Єдине, що не зробили шановні депутати – не пояснили, де взяти гроші на ці виплати.

Скільки треба грошей?

Пояснювальна записка до закону, яку написав його автор – Олег Зарубінський з Блоку Литвина – займає одну-єдину сторінку. Про гроші там написано таке:

“Прийняття цього Закону потребує додаткових видатків з Державного бюджету України. У зв\’язку з цим Кабінету Міністрів України пропонується при підготовці проекту закону про Державний бюджет України врахувати розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, передбачені цим законопроектом”.

Тобто ось пропозиція, а де взяти гроші – нехай думає уряд. Уряд в особі заступника міністра фінансів Володимира Матвійчука порахував, у скільки це обійдеться. Щоб виконати закон в ті два місяці, що залишилися до кінця року, треба знайти вісім мільярдів гривень. Наступного року – 71 млрд, або четверту частину всієї запланованої урядом державної казни на 2010 рік. Матвійчук сказав депутатам, що таких грошей немає і намагався їх налякати, що уряду доведеться звільнити 1,6 млн бюджетників, щоб виконати закон. Ось що відповів автор:

Олег Зарубінський, депутат Верховної Ради з Блоку Литвина: “Шановний заступник міністра фінансів! Тіньовий сектор економіки України складає 50 відсотків за оцінками Світового банку. Хватить, досить красти і кришувати сірий бізнес! (Шум у залі). Досить красти і кришувати свої комерційні неперсоніфіковані структури! 50 відсотків в тіньовій економіці – це те, звідки мають піти гроші простим людям, які сьогодні жебракують в той час, коли ви зовсім не жебракуєте”.

Ми б не витрачали ваш час, переповідаючи безцінні мудрості політиків, якби не одна обставина. Закон б\’є по державних фінансах, які і так прямо зараз руйнуються, загрожуючи новим стрибком курсу гривні та цін. Діра у державному бюджеті сьогодні найбільша економічна проблема країни, що заважає пожвавленню економіки й затягує вихід з кризи. Про це говорять усі без винятку авторитетні економісти.

І мовчить уряд.

Чим загрожує дірка у бюджеті?

“100,2% від плану (перевиконання 260,2 млн гривень)”, – написано на сайті Мінфіну про те, як збиралися гроші до державної скарбниці у січні-вересні цього року. Щоб зрозуміти, як ставитися до такого твердження, порівняйте дві цифри. За ці дев\’ять місяців урядом зібрано, як випливає з цього ж звіту, 107 млрд гривень. А всього за рік, як передбачає закон про бюджет, уряд має зібрати 184 млрд гривень. Тобто за три чверті року зібрано менше 60% річного плану. Тобто слова про “перевиконання” – це безсовісна брехня. Я теж міг би прийти додому і сказати: “Мила, не хвилюйся, я за цей місяць заробив 100,2% плану. Це 500 гривень, але у кінці року я почну заробляти значно більше!” Як ви думаєте, що мені відповіла б дружина?

Як же ж з такою дірою у бюджеті Юлії Тимошенко вдається вчасно платити пенсії та зарплати? “Ловкость рук и никакого мошенничества”. Ось два головних прийоми:

1. Гроші позичаються у борг. Як повідомив минулого тижня сам Мінфін, з початку року по вересень державний борг виріс на 90 млрд гривень.

2. Наперед збираються податки. За даними Президента, на 15 жовтня у такий спосіб їх було отримано на 11 млрд гривень. Ще 16 млрд – гроші, які податківці не повернули за податок на додану вартість.

Ще витрачені майже всі запаси грошей, що були у державній казні. Наприклад, Пенсійний фонд має зберігати на своїх рахунках гроші для сплати пенсій на два місяці наперед. Це потрібно, якщо виникнуть проблеми з надходженням пенсійних внесків. Тоді пенсії сплачуватимуться з запасу. Зараз, як повідомило “Свідомо” компетентне джерело, його повністю вичерпано. Будь-які гроші, які надходять, одразу відправляють пенсіонерам. У дні, коли надходжень не вистачає, гроші позичає уряд з інших податків. “Ми живемо сьогоднішнім днем”, – стурбовано похитало головою джерело.

Ви самі можете вирішити, наскільки це далекоглядна політика. Зокрема, у тому ж Пенсійному фонді не знають, як платитимуть пенсії у січні. Податки всю першу половину не збиратимуться – свята ж, а запасу-то немає!?

А до січня треба ще дожити. Позичати уряду все складніше. У борг йому ніхто давати не хоче – окрім Міжнародного валютного фонду та Національного банку. Тобто НБУ теж не хоче – його позики фактично є друкуванням грошей. Але уряд з нього їх вичавив на 28 млрд гривень з початку року. Добре, що коли був ажіотажний попит на валюту, центробанку вдавалося оберігати економіку від незабезпечених грошей. Намалювавши однією рукою гривні для уряду, НБУ іншою забирав їх у населення, компаній та банків при продажу їм доларів та євро. Але тепер попит на валюту майже збалансувався з пропозицією. Тому друк Нацбанком грошей негайно обернеться зростанням цін. Усвідомлюючи це, Нацбанк із серпня майже припинив відгукуватися на прохання уряду позичити йому ще. Можливо, ви пам\’ятаєте, що саме тоді міністр внутрішніх справ Юрій Луценко знову звинуватив НБУ у корупції? Але навіть допит міліцією першого заступника голови НБУ Анатолія Шаповалова не змінив бажання центробанку давати гроші уряду. Зокрема, третій місяць поспіль НБУ відмовляється друкувати 18 млрд гривень для “Нафтогазу України”. Можливо, ви чули: минулого тижня звинувачення висунув вже Володимир Путін. Він адресував їх Віктору Ющенку, який начебто тисне на своїх колишніх колег в НБУ, заважаючи Тимошенко розплачуватися за газ грошима центрального банку.

Усі ці складні комбінації насправді висвічують одну просту істину. Навіть коли йдеться про виплату зарплат, пенсій та допомог, політики не вирішують, а створюють проблеми. Не збираючи достатньо податків, прем\’єр-міністр вичавлює їх з бізнесу та НБУ. А коли ті знекровилися, вона почала позичати гроші у банків під шалені відсотки. Минулого вівторка уряд запропонував їм облігації під 28% річних! Як їх будуть повертати? Обмануть? Чи надрукують?

Так само діє й опозиція. Янукович, Литвин, Симоненко, Яценюк, Гриценко проголосували за закон, який неможливо виконати. Тобто можливо, надрукувавши ще більше грошей.

Стрибок цін тоді усім гарантований: від бізнесменів до пенсіонерів. Якби ці політики справді хотіли допомогти, вони б говорили про підняття пенсійного віку, про обмеження розміру пенсій (яке у вересні з подачі Партії регіонів знову скасував Конституційний суд), про несправедливості при їхньому призначенні.

На прохання “Свідомо” Міністерство праці та соціальної політики порахувало одну жахливу річ. Чому це жахлива річ? Тому що ці цифри означають, що людина з 37-річним стажем роботи, яка заробляла більше, ніж була середня зарплата (це такий узагальнений образ українського пенсіонера) у різні роки отримає різну пенсію. Якщо вона вийшла у 2007-му, їй – як ви можете бачити у таблиці – призначать і виплачуватимуть пенсію на 387 гривень менше, ніж такій самій людині, що вийде на пенсію цього року.

Чому? Бо такий закон. Він не зобов\’язує уряд щороку перераховувати всі пенсії, якщо зростає середня заробітна плата. Якби так було, різниця у пенсіях дійсно залежала б від того, скільки людина працювала та яку легальну зарплату мала. Тоді б пенсії були справедливі, а в людей з\’явився б потужний мотив сплачувати податки із зарплатні – бо чим більше їх буде, тим вищою буде майбутня пенсія. Але такий підхід потребує наповненого Пенсійного фонду та низької інфляції. Зараз, коли кожну третю гривню на пенсії уряд бере з інших податків або позичає, про це годі й говорити. Так само, як і про стабільність цін, зростання яких з\’їдає пенсійні заощадження та шанси отримати пристойну пенсію.

Хто з політиків визнав ці проблеми і має план їхнього вирішення?

Нечесно було б не сказати про діючого Президента. Як колишній банкір, Віктор Ющенко прекрасно усвідомлює, яка діра у бюджеті. Наскільки руйнівно намагатися її закрити позиками та податками наперед.

“Фундаментальна відповідь будь-якої країни на кризову ситуацію є підтримка підприємництва через обмеження державного споживання. Тоді ми вийдемо на тенденції, які через 5-6 місяців дадуть плоди – підігрівання економіки”, – складними словами, але простими економічними істинами сказав Президент у п\’ятницю.

І… підписав закон про підвищення прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати, який закладає небаченого розміру бомбу під фінанси держави.

Насправді змінити таку поведінку політиків можемо ми. Вони роздають гроші, коли їх немає; залазять у борги, які не буде чим віддавати; друкують папери, на які нічого не купиш лише тому, що упевнені – більшість з нас не розбереться у цих облудах. “Піднімемо зарплату – платити-то їй, а не нам”, – думають вони. “Візьму у борг під будь-які відсотки – головне, щоб люди проголосували”, – розраховує вона. “Заштовхну її у фінансову яму поглибше – нехай всі побачать, куди вона завела”, – вирішує він.

Ми ж насправді здатні оцінити по заслугах кожного з них.