Кому на Дністрі жити добре?

Вікторія ДОСКОЧ, Інтернет-видання “MediaStar”, липень 2009

Реорганізацію рибоохорони, яку запровадили лише у чотирьох областях Західної України, називають класичним рейдерством на замовлення органів державної влади.

Вікторія ДОСКОЧ, Інтернет-видання “MediaStar”, липень 2009

На початку року одночасно у чотирьох областях України розгорівся скандал. Начальники головних управлінь рибоохорони висунули досить серйозні звинувачення своєму безпосередньому керівництву – Держкомрибгоспу України, назвавши його наказ з реорганізації нічим іншим, як рейдерством. Керівники всіх чотирьох ліквідованих управлінь подали позов до суду, бо переконані, що така “реорганізація є незаконною і такою, що приведе до руйнування рибоохоронної галузі”.

Одночасно рибоохоронці письмово звернулися за підтримкою до Президента України, прем\’єр-міністра, голови комітету Верховної Ради України із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Автори звернення наголосили, що це їхня остання надія навести лад у справі збереження рибних запасів та зупинити новий земельний переділ, який остаточно позбавить можливості використовувати багатства природи (в конкретному випадку р. Дністер) всім пересічним мешканцям цього регіону. І буде доступним лише для окремої категорії населення.

Незважаючи на згуртований та масштабний опір, реорганізація рибоохоронної системи таки розпочалася. Як наслідок – на базі чотирьох областей було створено єдине басейнове управління із центром керування у Чернівцях.

За останні три роки – це вже четверта реорганізація в системі рибоохорони. Та якщо два роки тому басейновий принцип запровадили по всій Україні, то цьогоріч реорганізація чомусь стосувалася лише Західної України.

Відтак редакція вирішила з\’ясувати, чим саме Західний регіон так вподобав Держкомрибгоспу України, який вирішив вдосконалити рибоохорону саме на його теренах і чи є насправді реорганізація лише прикриттям для захоплення державного майна окремими людьми.

Підводні камені реорганізації

Наказ голови Держкомрибгоспу М. ШВЕДЕНКА №704, навколо якого виникло так багато галасу, вийшов 1 грудня 2008 року. Згідно з ним передбачено створити Верхньо-Дністровське басейнове управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на базі Чернівецького, Івано-Франківського, Тернопільського та Хмельницького головних управлінь рибоохорони. Офіційна і основна мета заходу – раціональне використання матеріальних ресурсів та поліпшення системи керування рибоохорони. Тут доречно нагадати, що 2007 року з цієї ж причини в Україні були ліквідовані басейнові управління через неефективність їхньої роботи.

Офіційно про наказ начальників обласних управлінь Держрибоохорони повідомили аж 17 грудня. Хоча, зважаючи на дату його виходу, 1 грудня, доречно було би це зробити 3-4 грудня, коли керівники головних управлінь перебували у Києві на переатестації.

– Очевидно, творці наказу дуже поспішали, – каже вже колишній начальник Чернівцідержрибоохорона Ярослав КОГУТЯК, – бо, окрім численних орфографічних помилок, у документі були також неадекватні дані. Так, наприклад, “начальника Головного управління рибоохорони у Чернівецькій області звільняли із посади начальника у Івано-Франківській області…” Тоді ж було створено і комісію з передачі майна та терміново у Києві начальникам головних управлінь вручили накази про “вивільнення” їх із займаних посад. Тож сумнівів у тому, що цей наказ створювали заднім числом і фактично у нас на очах, немає.

За словами Когутяка, такий наказ порушує Трудове законодавство та Конституцію України: “У нас є колективний договір та галузева угода, які передбачають, що у разі здійснення реорганізації, профспілковий комітет та трудові колективи треба попередити за два місяці. Інакше такий наказ суперечитиме Трудовому законодавству. Натомість нас поставили перед фактом не 1 грудня, а – 17. Окрім того, такий наказ суперечить двом антикризовим постановам Кабміну України, які забороняють проводити реорганізацію під час кризи.”

Та найцікавішим і для певної категорії людей найціннішим пунктом наказу є ліквідація головних управлінь рибоохорони як юридичних осіб. Відсутність останніх позбавляє начальників ухвалювати самостійні рішення, зокрема, щодо землі, яка у них на балансі. А отже, зводить нанівець здобутки управлінь рибоохорони, досягнуті під час судових засідань.

УБОЗ чекає команди на здійснення перевірки

Ярослав Когутяк стверджує, що у нього є великі сумніви щодо чинності наказу про його звільнення. Аби їх розсіяти, було подано на експертизу до науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Івано-Франківській області фотокопію наказу №26-К від 29 січня 2009 року про звільнення Когутяка Я. М. завірену нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ТКАЧУК В. О. А також фотокопію наказу №30-К від 30 січня 2009 року про призначення Лелета Ю. Є,. завірену цим же нотаріусом. До Чернівецького УМВС Я. Когутяк не ризикнув звертатися за послугами, оскільки сват нинішнього начальника Верхньо-Дністровського басейнового управління Василя ХАРАБАРИ – колишній заступник начальника УМВС у Чернівецькій області.

За висновками НДЕКЦ (№09/07-33), “всі елементи фотокопії наказу (друкований текст, відбитки печаток тощо) виготовлено з допомогою сканера та лазерного принтера з технічного зображення документа, отриманого засобами факсимільного зв\’язку. Можливість підробки документа через монтаж з використанням набору необхідного тексту та вставки фрагмента з елементами печатки та підпису існує. Однак з\’ясувати це можна лише за наявності оригіналів.”

Я. Когутяк каже, що оригіналу йому просто не надали, лише нотаріально завірену копію документу, отриману факсом, що, згідно із чинним законодавством, заборонено. Новий начальник басейнового управління переконує, що Когутяк у запалі гніву розірвав оригінал, і вони змушені були робити копію.

Результати експертизи не дали однозначної відповіді на запитання, чи є документ про звільнення Когутяка підробкою, проте і не спростували цієї підозри. Не відреагувала на це і сторона, яку звинуватили у підробці, незважаючи на те, що звинувачення є досить серйозним.

Експертизи НДЕКЦ та офіційного листа від працівників Чернівцірибоохорони про спроби рейдерства виявилося замало і для УБОЗ УМВС області, куди колектив Чернівцірибоохорони звернувся за допомогою розібратися у ситуації. Офіційно правоохоронці не захотіли спілкуватися із журналістом. Поза диктофон пояснили, що ситуація проста і досить поширена у сьогоденній практиці. Хтось, очевидно, вподобав державну землю, яку рибоохорона не хотіла здавати у оренду. Півострів, де стоїть будинок рибоохорони, на 80% «приватизовано». Можна це робити чи ні – це десяте питання. Але однозначно, що за документами все зроблено законно. Ми бачили копії документів та висновки НДЕКЦ та чули про спробу рейдерства, неофіційно зізналися міліціонери. Однак поки Чернівцірибоохорона судиться із Кельменецькою райрадою, не можемо здійснити перевірку за цим фактом. Це цивільно-правові відносини, які краще вирішувати через суд.

Варто зауважити, що саме це замкнене коло і стало однією із причин реорганізації. Адже зрозумівши, що під час судової тяганини, землі так і не отримаєш, найоптимальніший варіант провести реорганізацію та очолити управління, яке і має надати дозвіл на оренду, міркують рибоохоронці.

За декілька місяців до реорганізації

Передісторія реорганізації не менш цікава за саму реорганізацію. За декілька місяців перед набуттям чинності наказу №704 розпочався судовий процес між головним управлінням «Чернівцідержрибоохорона» та Кельменецькою районною радою, на території якої знаходиться рибоохоронна дільниця із прилеглою ділянкою землі у 0,85 га (с. Дністрівка). Річ у тім, що сесія Кельменецької районної ради (№235. 11-5/08 від 27 березня 2008 включила майно, що перебуває на балансі Чернівцідержрибоохорони, до переліку об\’єктів спільної власності територіальних громад сіл Кельменецького району. За словами Ярослава Когутяка, таке рішення не ґрунтується на вимогах закону і порушує права власника – держави, в особі відповідного органу. Тож з метою недопущення заволодіння майном, яке належить державній установі, було направлено листа до прокурора Чернівецької області, а також до голови Чернівецької облдержадміністрації, Чернівецької обласної ради та Держкомрибгоспу України.

Минув час, а жодних заходів щодо врегулювання цього питання прийнято не було. Відтак Чернівцідержрибоохорона звернулася до Господарського суду і виграла справу. Рішення райради було скасовано (1 липня, 2008 рік, справа №9/81). Однак постанова Господарського суду, яка мала стати крапкою у конфлікті, перетворилася на кому. Без відома керівництва Чернівцідержрибоохорони рибоохоронну базу у селі Дністрівка відвідала делегація певних осіб, серед яких був голова Держкомрибгоспу М. ШВЕДЕНКО та буковинець, який представся його радником В. ХАРАБАРА, нині начальник Верхньо-Дністровського басейнового управління.

Пікантності цим подіям надав той факт, що на адресу Держкомрибгоспу було направлено листа від Чернівецької облдержадміністрації з проханням передати майно Чернівцідержрибоохорони у с. Дністрівка Кельменецького району яхт-клубу “Буковинські вітрила”.

– Рибоохоронна дільниця – це службове приміщення, де починається і закінчується більша частина рибоохоронних рейдів. Тому ми і не можемо розпоряджатися ним, як нам заманеться. Власне, це ми і намагалися пояснити панові Юдинському, який представився радником губернатора краю В. КУЛІША. Він неодноразово намагався з нами домовитися про надання йому в оренду будинку у Дністрівці (показував статути, проекти) для створення там бази відпочинку. Від нього ми дізналися про те, що у Чернівецькій області , виявляється, є яхт-клуб, а його, так званим, президентом нібито має стати В. Куліш. Ми пояснили, що поки справа у суді, не зможемо оформити акт на право власності та передати в оренду землю. Тоді В. Юдинський навіть згадав, що у цій програмі задіяний сам Президент.

(Від автора: 2008 року, коли Президент України Віктор Ющенко відвідав Дністровську ГАЕС під час будівництва першого гідроагрегату, доручив голові Чернівецької облдержадміністрації Володимиру Кулішу внести пропозиції до Указу Президента щодо “прийняття державної програми “Дністер”, зокрема щодо розвитку гідроенергетичної системи річки Дністер, розвитку рекреації та туризму області, риборозведення та створення рибних запасів, розбудови та розвитку туризму області, риборозведення та створення рибних запасів розбудови та розвитку водної транспортної мережі, підтримки та збереження екологічної системи регіону”. 2008 року ця інформація облетіла всі електронні та друковані видання.

Випадковість це чи закономірний і кимось спланований збіг обставин, вирішувати не нам, але саме після цих подій і вийшов наказ про створення Верхньо-Дністровського басейнового управління із центром керування у Чернівцях.

Кому насправді вигідна реорганізація

Шляхетну мету реорганізації, яку пропагує нове керівництво Верхньо-Дністровського басейнового управління (за фахом – це аграрії, будівельники та колишні працівники УМНС) одноголосно спростували колишні начальники обласних управлінь рибоохорони із багаторічним стажем роботи, нині ж начальники територіальних відділень. Ще вчора вони готові були у судах обстоювати неефективність реорганізації. Сьогодні деякі з них скорилися долі, аби не втратити робочі місця. Втім, і нині вони не відмовилися від своїх переконань і прогнозують максимум півроку життя новоствореному басейновому управлінню.

Начальник Тернопільського територіального відділу Верхньо-Дністровського басейнового управління Іван БІЛИК переконаний, що “Держкомрибгосп два рази наступає на одні й ті самі граблі. Причина банальна – земля. За декілька днів до реорганізації до Тернополя приїздили люди із Чернівців та Києва і цікавилися ділянкою землі з озерами та підземним джерелом, яка на балансі нашого управління, і де ми плануємо збудувати завод із вирощування аборигенних видів риб. Такий завод міг би забезпечити мальком риби всю Західну Україну. Мова про 17,4 гектара землі. Наразі робиться все, аби цього не було. Цю землю хочуть спочатку перевести у запас райради і передати тим, хто просив. Господарський суд Тернопільської області виніс рішення на нашу користь, а отже підтвердив, що 17,4 гектара належать нашому управлінню, тобто державі. А Збаразька РДА подала апеляцію до Львівського апеляційного суду і, звісно, ж виграла, бо у рибоохорони немає грошей для “посівання” суддів. Тепер я готую апеляційну скаргу і особисто у Києві буду оскаржувати рішення Львівського апеляційного суду.

За час роботи у системі рибоохорони я уже переживав схожу реорганізацію, коли в Україні діяли басейнові управління. Тоді ми на собі переконалися у недолугості басейнового принципу. Мета ніби була хороша. Але на практиці вона себе не виправдала. Адже рибоохорона не мала навіть юридичного статусу: банківські реквізити були в одному місті, запчастини в іншому, а всі гроші осідали у басейнових управліннях. До нас лише доходили кошти на бензин і то не завжди. Після розформування басейнів та повернення нам юридичного статусу, ми придбали два авто, човна, два мотори до човен, оргтехніку, зробили ремонт приміщення. Приблизно так отоварився за час створення головних управлінь і голова Франківськрибоохорони та його чернівецькі колеги. На початку скандалу керівник Франківськдержрибоохорони Анатолій ПИЛИПЧУК та його чернівецький колега Ярослав КОГУТЯК навіть виступили із промовою на комітеті Верховної Ради із питань боротьби із організованою злочинністю та корупцією, аби переконати депутатів у неефективності реорганізації, яку вже колись пережили та розповіли про її справжню причину, додавши до своїх припущень приклади. Сьогодні А. Пилипчук через різні причини уже не хоче про це говорити. Однак рибоохоронець і надалі переконаний у відсутності жодних плюсів для рибоохорони від такої реорганізації.

Керівники обласних управлінь, з якими вдалося поспілкуватися журналісту, і які понад 10 років перебувають на займаних посадах, кажуть, що якби Київ насправді думав про ефективність роботи рибоохоронної системи, то починав би не із реорганізації, яка забирає чимало часу та додаткових грошей, а з фінансування безпосередньо головних управлінь. “Зараз нерест, а в нас немає навіть бензину для рейдів, хоча ми вже працюємо за принципом басейнового управління, а проблеми залишаються ті ж”, – бідкається І. Білик.

Тож і виникає запитання, кому потрібна реорганізація з утворенням проміжної ланки управління із окремим штатом, власним фінансуванням та юридичним статусом, якого вже не мають територіальні відділення.

Чому Чернівці

На запитання, чому саме в Чернівцях було вирішено створити центр керування чотирма областями, новопризначений начальник Верхньо-Дністровського басейнового управління лише зауважив, що по території Чернівецької області проходить середина Дністра. Працівники територіальних відділень наводять іншу причину. На їхню думку, саме в Чернівцях знайшлися люди, яким так звана реорганізація особливо вигідна і які мають цінні зв\’язки із Києвом, зокрема із головою Держкомрибгоспу України паном Шведенком.

Адже не секрет, що нинішній начальник Верхньо-Дністровського басейнового управління Василь Харабара – професійний аграрій, колишній заступник губернатора краю та радник М. Азарова, зрештою, добрий знайомий пана Шведенка. Саме в його оточенні В. Харабари, який на той час представлявся консультантом п. Шведенка, В. Телешмана (брата голови Кельменецької райдержадміністрації) за декілька місяців до реорганізації з неофіційним візитом об\’їжджали володіння обласних держрибоохорон по Західній Україні: базу, у селі Дністрівка, форелевий завод у селі Лопушна, кілька форелевих заводів на Франківщині, Бурштинське водосховище і 17 гектарів землі у Тернопілській області, які виділили для будівництва рибзаводу.

Схожі неофіційні відвідини об\’єктів, які на балансі у рибоохорони, відбулися у Франківську та Тернополі. Хоча другий візит, під час якого і було розкритиковано роботу нинішнього керівництва, уже був офіційним.

“Я хочу, щоб наші внуки бачили ще живу рибу”

Василь ХАРАБАРА, начальник Верхньо-Дністровського басейнового управління

На сьогодні працівники рибоохоронної системи забули про функцію зариблення річок. Я ж хочу, аби наші внуки бачили ще живу рибу, а не знайомилися із нею через “Червону книгу”. Рибні запаси держави я не поповню, а от зробити із річки річку – мені під силу. Тому мене заінтригувала ідея будівництва нерестосховища.

Посаду начальника басейнового управління мені запропонував губернатор краю В. Куліш та голова Держкомрибгоспу України М. Шведенко. Як пересічному громадянину мені ця посада не потрібна. Я матеріально забезпечена людина. Як патріоту – потрібна, бо боляче дивитися, що нині робиться на Дністрі.

– Ви особисто знайомі із п. Шведенком?

– Річ у тім, що понад два роки я працював у Кабінеті Міністрів радником М. Азарова. На той час М. Шведенко був міністром рибного господарства. А знати всіх міністрів – це було одним із моїх завдань. У мене є навіть фото із Ю. Тимошенко, Л. Кучмою.

– Чи надходили вам вже пропозиції від представників яхт-клубу, який хоче взяти в оренду ділянку землі, що на балансі вже Чернівецького територіального управління рибоохорони?

– Ні, не чув про існування яхт-клубу, а що в Чернівцях є такий? Чесно кажучи, я про це вперше я дізнався із преси. Та якщо ці люди запропонують щось цікаве для області, то я, звісно, піду їм назустріч. Навіщо будинку рибінспекції та прилеглій до нього землі даремно пустувати. Хоча насамперед моє головне завдання – поповнити запаси риби у річках.

– Хто обирав на посаду Вашого заступника Тараса Рогозу, який раніше очолював обласне УМНС області і якого було знято з посади керівника через порушення проти нього кримінальної справи?

– Це моя кандидатура.

– Чи багато людей під час реорганізації потрапили під скорочення?

– Всіх працівників, які забажали працювати у басейновому управлінні, прийнято на роботу. Хоча спочатку весь штат на чолі із керівниками відмовився працювати.

“Це лише відпрацьована методика із рейдерства”

Ярослав КОГУТЯК, який, як власне і його колеги із інших трьох областей, переконаний, що така реорганізація потрібна для “роздеребанення” державного майна, на прикладі розповів про добре відпрацьовану і роками перевірену рейдерську метододику. Наприклад, підприємець бере в оренду будинок рибоохорони, який 1986 року коштував 38 тисяч гривень. Згодом добудовує там, скажімо, сауну, і доводить, що витратив на це понад 200 тисяч гривень. А відтак претендує його викупити. Оскільки держава не в змозі це зробити, то будинок переходить новому власнику.

Річ у тім, що будинок рибоохорони із земельною ділянкою є на березі Дністра (півострів Дністрівка), де більшу частину вже віддано в оренду. За інформацією начальника відділу Держкомзему у Кельменецькому районі Бориса Пилипчука, землі в урочищі Атаки Дністрівської сільської ради належать до державної форми власності. 81 громадянин отримав землю для ведення садівництва та три суб\’єкти підприємницької діяльності для рекреаційних цілей. Відповісти на запитання, за яких умов було віддано ці землі в оренду та хто є власниками-орендарями, п. Пилипчук не зміг, зіславшись на те, що надання земельних ділянок за межами населених пунктів є компетенцією районної та обласної адміністрацій. Голова Кельменецької районної ради, яка фігурує у судових позовах, на письмовий запит редакції повідомив, що згідно з чинним законодавством, не може відповісти на запитання журналіста, бо це не в компетенції райради, тож порадив звернутися до Держкомзему та Кельменецької райдержадміністрації. Остання – відповіді чомусь так і не надала. За інформацією редакції, на цьому півострові приватним особам належить 89 земельних ділянок.

Повідомивши офіційно про 81 громадянина, начальник відділу Держкомзему скромно промовчав про посади цих осіб. Серед них – впливові люди краю.
Відтак будинок рибоохорони із прилеглою до нього ділянкою залишився єдиним ласим і поки що державним, а отже ще доступним для широкого загалу, шматком землі на цьому півострові.

Тож кому на Дністрі жити добре – нині відомо, а що робити пересічним громадянам, яких позбавляють вільного доступу на берега річок – питання риторичне.

Довідка

Валентин СИМОНЕНКО, голова Рахункової палати України
(газета “День”, 11 квітня 2002 року)

На 01.01. 1995 року на балансі Чорноморського морського пароплавства було 221 судно плюс 53 судна у складі спільних підприємств В´єтнаму і Греції. Чисельність співробітників ЧМП становила 32 тисячі чоловік, з них 27 тисяч – плавсклад. Катастрофічне зменшення українського флоту сталося за рахунок масової передачі суден офшорним компаніям. Тільки у 1996 – 1997 роках Мінтранс видав дозвіл на передачу офшорним компаніям таких суден: “Капитан Сорока”, “Капитан Полин”, “Петр Смородин”, “Михаил Стельмах”, “Василий Матузенко”, “Владимир Гаврилов”, “Роман Кармен”, “Капитан Л. Соловьев”, “Петр Емцов”, “Капитан Слипко”, “Капитан Чирков”, “Альдебаран”, “Иван Шепетков”, “Капитан Джурашевич”, “Капитан Г. Баглай”, “Николай Чернышевский”, “Яков Бондаренко”, “Борис Андреев”, “Механик Бардецкий”, “Капитан В. Труш”, “Кременчуг”, “Григорий Петренко”, “Павел Мизикевич”, “Петр Алейников”, “Инженер Ямбуренко”, “Ленинский Пионер”, “Валентин Золотарев”, “Валерия Барсова”, “Винница”, “Брест”, “Агостинье Нетто”, “Николай Черкасов”, “Житомир”, “Известие”, “Александр Огнивцов”, “Кнуд Есперсен”, “Эрнесто Че Гевара”, “Капитан Мезенцев”, “Инженер Ермошкин”, “Степан Артеменко”, “Капитан Медведев”, “Петр Первый” – всього 42 судна. Усі названі судна було списано з балансу ДСК ЧМП і фізично переведено в офшори. Унаслідок такої політики Мінтрансу, а також постійної зміни керівників ДСК ЧМП (за 5 років – 6 керівників), найбільша у світі судноплавна компанія – Чорноморське морське пароплавство – зникла з лиця землі.

За цими цифрами насамперед ціла система, яка дозволяє вимивати величезні кошти з держбюджету та безкарно розкрадати державну власність. Зловживання здійснюють під прикриттям нормативно-правових та адміністративно-розпорядчих актів, що видають ніби для виконання законодавства з питань бюджету, а насправді суперечать чинному законодавству. Після створення такої нормативно-правової бази фінансові потоки тепер уже легально ідуть на задоволення суто корисливих потоків. Аби зрозуміти, як це відбувається, наведу конкретний епізод.

17 січня 2002 року Верховна Рада України прийняла Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України. Необхідність розробки цього флоту зумовлена жалюгідним становищем цього флоту. Цікаво, що її реалізовуватимуть ті ж “фахівці” та з того самого колишнього міністерства, а потім комітету рибного господарства, за часів керування яких було катастрофічно зменшено Чорноморський флот.

Президент України видав доручення, згідно із яким треба було забезпечити фінансування завершення будівництва дев\’яти риболовецьких траулерів на Чорноморському суднобудівному заводі.

Реалізовуючи це доручення, прем\’єр-міністр України Пустовойтенко В. П. підписав розпорядження від 20.08.97 №460-р, в якому схвалив запропоновану головою Держкомрибгоспу України Шведенком М. М. протизаконну схему створення державної риболовецької компанії в офшорній зоні – Британські Віргінські острови із назвою “Fishing Company S.A.”. Мінфіну для добудування суден на Чорноморському суднобудівному заводі доручено під свої гарантії оформити знову створену компанію банківських валютних кредитів на майже 11 млн. доларів США.

Загальновідомо, що перенесення бізнесу в офшорні зони потрібно для уникнення сплати податків та їх максимального зменшення. У конкретному випадку уряд створює державну офшорну компанію, що є рівносильним бажанню держави уникнути сплати податків самій собі. Це винятково українське ноу-хау.

Але мета виправдовує засоби. 4 вересня 1997 року компанію”Fishing Company S.A.”. було зареєстровано на Британських Віргінських островах. На підставі розпорядження Кабінету міністрів Мінфін (Мітюков І. О.) надав гарантії, а офшорна компанія у Державному ощадному банку України отримала пільговий валютний кредит на суму 10,6 млн. доларів США терміном на один рік. Джерела погашення кредиту у кредитному договорі не були визначені. І як показав час, невипадково. За державні кошти ця офшорна компанія придбала для себе у Чорноморського суднобудівного заводу два траулери. А що отримала держава?..

Держкомрибгосп (М. Шведенко) та Міністерство фінансів (Мітюков І. О.) жодних заходів щодо повернення кредиту компанією не вживали. У результаті провадження схеми розрахунків через цю компанію, яку було зареєстровано в офшорній зоні, завдано збитків бюджету на загальну суму 2,5 млн. дол. США у зв\’язку із несплатою компанією податків та інших обов\’язкових платежів, а суднобудівниками – податку на додану вартість, оскільки траулери постачали на експорт.

Генеральна прокуратура України провела перевірку щодо дотримання законодавства при створенні та реєстрації риболовецької компанії…… .
За її результатами до Кабміну направлено лист про необхідність усунути встановлені порушення. Однак уряд зазначив, що “створення компанії відбулося відповідно до чинного законодавства”.

Цікаво, що згідно із Установчим меморандумом і Статутом від 4 вересня 1997 року, згідно із законами Британських Віргінських островів, найменуванням зареєстрованої компанії є “Fishing Company S.A», а не “Державна риболовецька компанія Fishing Company S.A” як це довільно трактує у своїх документах Держкомрибгосп, а за ним – інші відомства.

Тож офшорна компанія-нерезидент отримала від “багатої” України фактично подарунок у вигляді трьох сучасних риболовецьких траулерів, кожний з яких у рік може принести понад 1,5 млн. доларів США чистого прибутку. Кому приносить, невідомо? Але точно відомо, що приносить, і точно відомо, що не державі.

Зважаючи на реорганізацію рибоохоронної системи у Західній Україні, складається враження, що гіркий урок зникнення потужного Чорноморського морського пароплавства нічого і нікого не навчив.

Вікторія ДОСКОЧ, Інтернет-видання “MediaStar”, липень 2009