Після війни Порошенка проти олігархів Ахметов вийшов з прибутками. Своє отримала і  наближена до Порошенка структура. Заплатили за свято примирення пересічні громадяни.

Як правило, коли одна армія перемагає іншу, то гроші дістаються переможцю, а переможеному – одні збитки. Однак Україна – земля унікальних можливостей. У нас по закінченню бойових дій гроші отримують обидві армії. А платить за все це третя сторона – яка взагалі участі у війні не брала.

Свіжий приклад – олігархічна війна під орудою Петра Порошенка, яка нещодавно закінчилась у нашій державі. Штрихом нагадаємо, як вона проходила, а для більшої наочності візьмемо тільки один фронт: «Антиахметівський».

Початок війни

У вже далекому березні 2014 року Петро Порошенко зробив гучну заяву про деолігархізацію України. Прозвучало це майже як Святославове «Іду на ви», і, безумовно, допомогло отримати перемогу вже у першому турі виборів.

На початку слова не розходились з ділом. Було відкрито кілька антиолігархічних фронтів, а найзапекліші бої розпочались на «антиахметівському фронті».

Стартували з енергетики. Річ у тому, що енергетика для Ахметова – це те саме, що яйце для Кощія, тому вирішили надавити на найболючіше.

Почалось з укріплення командного складу. Порошенко зробив Володимира Демчишина міністром енергетики, а  Дмитра Вовка  призначив головою Нацкомісії з енергетики. До переходу на держслужбу перший був співвласником інвесткомпанії ICU. Другий безпосередньо перед призначенням працював у московському офісі президентського «Рошену», а ще раніше був помічником віце-президента і ще одного співвласника ICU Валерії Гонтарєвої.

У результаті 2015 рік пройшов для ахметівської енегокомпанії ДТЕК під тиском двох фронтів. З одного боку душили валютні борги, які компанія наробила у ситі януковичевські роки. З другого підтискали державні енергоменеджери, які діяли у парадигмі порошенківської деолігархізації. Наприклад, Демчишин планував продати 25-відсоткові пакети державних акцій у «Дніпроенерго», «Західенерго» та «Київенерго» на аукціонах з правом для покупця викупити потім 75-відсоткові пакети у нинішнього власника Ахметова.

Найкривавіша бійня розгорнулась за маржу, яку Ахметов міг закласти під час продажу електроенергії. Каменем спотикання була ціна за вугілля. Держава стверджувала, що вугілля – продукт дешевий, а відтак і енергія з нього – недорога. Менеджери Ахметова з цим не погоджувались, відстоюючи свою позицію не тільки через мас-медіа, а й через «стихійні» вуличні демонстрації шахтарів.

Усі ці військові дії швидко відобразились на ринковій вартості активів Ахметова: боргові облігації ДТЕКу пробивали одне дно за іншим. Нагадаємо принагідно одну деталь. Компанії випускають облігації для того, аби позичати гроші, не продаючи своїх акцій. Облігації можна перепродавати, відтак вони мають свої котирування на біржі. Чим гірші справи у компанії – тем дешевше ці облігації коштують, і – навпаки.

У випадку з ДТЕК все йшло за класикою: справи все гірші, облігації все сміттєвіші. Про це свідчать дані агентства «Bloomberg» на графіку. Однак так тривало недовго.

Злам у війні. Генерали Порошенка переходять до ворога

Навесні 2016 року влада робить розворот на 180 градусів. Спочатку у березні НКРЕКП затвердила підвищення на 15-20% тарифів на електроенергію, вироблену ДТЕКом та іншими теплоелектростанціями. Це спершу не дуже позначилось на настроях інвесторів, бо агентство Fitch саме у березні понизило рейтинг ДТЕКівських облігацій до рівня «обмежений дефолт».

Однак вантажівка з карамельками тільки починала перевертатись на вулиці теплоенергетиків.

У квітні те ж НКРЕКП ввела в дію нову методику розрахунку ціни на електроенергію, зашивши в неї сумнозвісну «роттердамську» формулу. Відтепер ціна вугілля для виробітку е/е вираховується так: ціна в порту Роттердам плюс вартість доставки до України. І це при тому, що влада остаточно відмовилась від закупівлі африканського вугілля на користь антрациту з Росії та окупованого ОРДЛО. А воно коштує значно дешевше як саме по собі, так і його доставка до України, бо не треба везти коряблями через півсвіту.

Ось це рішення і призвело до того, що вартість вугілля для електрогенерації зросла на чверть до 1500 грн./т. Тобто якщо раніше влада стверджувала, що вугілля має коштувати дешево, а люди Ахметова казали – дорого, то раптом щось  перемкнулось у головах полководців Порошенка, і в одну мить вони вирішили, що вугілля тепер мусить стати дуже дорогим.

Можливо, цього таємничого перевтілення і не сталось би, якби полководці жертвували власні гроші, але це не наш випадок. Подорожчання вугілля, а відповідно  і електроенергії НКРЕКП повністю переклала на гаманці пересічних українців. Впровадження «роттердамської» формули коштуватиме усім нам 9,5 млрд грн. Тобто саме таку суму українці переплатять виробникам «вугільної» електроенергії, найбільшим з яких і є Ахметов.

Тут є ще один не грошовий, але важливий нюанс. Велика кількість вугілля потрапляє до України з окупованих територій. І в контексті  «активної боротьби СБУ і з фінансуванням тероризму» це виглядає, як мінімум – дивно.

На таке дивне закінчення «Великої олігархічної війни» інвестори вже не могли не зреагувати, тому вже у травні облігації ДТЕК почали різко зростати в ціні – за два тижні на 40%. Тобто той, хто раніше накупив їх на дні, може зараз їх продати майже у півтора рази дорожче, і вся ця різниця буде чистим прибутком. Наприклад, вклавши $100 мільйонів у скупку дешевих облігацій і продавши їх зараз за $140 млн – матимете $40 мільйонів чистого профіту. Ось знову дані «Bloomberg» про котирування облігацій.

І ось тут ми підходимо до бенефіціарів минулої війни.

Справжні переможці не на фронті, а в тилу

У 2013 році ДТЕК випустив єврооблігації із терміном погашення в 2018 році на загальну суму $750 млн. (ось меморандуми першого і другого випусків).

У квітні 2016 року гендиректор ДТЕК Максим Тимченко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив, що власниками єврооблігацій є міжнародні інституційні інвестори Ashmore, VR Capital, російський VTB. І окремо відзначив, що «компанія ICU купувала облігації ДТЕК з випуску 2013 р».

Скільки купувала і коли – на жаль, невідомо. Хоча справді хотілося б дізнатись, наскільки розвинутий дар пророцтва у навколопрезидентських фінансистів. Адже багато хто зараз із їхніх конкурентів гризе нігті на пальцях. Хто ж знав, що у «священній війні» держава раптово підніме білий прапор, а відтак легким порухом руки можна заробити десятки чи й сотні мільйонів доларів. В ICU знали, а, може, просто відчували.

Тут мусимо зробити два застереження. Перше. У своєму інтерв’ю Тимченко сказав «ця інформація на сьогодні могла втратити актуальність». І щоб  дізнатись всіх власників облігацій потрібно провести спеціальну процедуру «Investor identification study».

Поки вона буде проведена, будь-який інвестор, у тому числі і ICU вже встигне вийти із власників ахметівських облігацій, зафіксувавши прибуток продажем на піку ціни.

Другий нюанс. Достеменно невідомо, хто з фізичних осіб заробляв на облігаціях Ахметова. Фінансові інституції, як правило, надають послуги, не афішуючи послуги своїх контрагентів. Так що ICU могло купити облігації ДТЕКу на гроші, як Порошенка чи Демчишина, так і якогось Василя Петровича з Горішніх Плавнів.

Але проблема тут в іншому. Такий несподіваний сплеск ціни облігацій і супутні фінансові вигоди та ще й з причетністю до структури, яка обслуговує президента, хочеш-не хочеш, а народжує підозру про витік інсайдерської інформації.

Інсайдерська інформація – це на відміну від незрозумілих офшорів – цілком незаконна операція. І в Україні, і в світі. Тому у контексті «відкритості влади» непогано було б, якби ця ж влада розсіяла підозри, повідомивши, скільки облігацій придбала ICU, і коли. Бо в іншому випадку ця фінансова  гра може розцінюватись як збагачення високопосадовців на створенні і вирішенні проблем Ахметова.

Є й інший шлях наближення до правди – правоохоронний. Якщо відповідні фахівці з України є замало професійними чи занадто заляканими – можна звернутись до колег із США.

По-перше, на виловлюванні інсайдерів вони не одну кішку з’їли, по-друге, з радістю відбілять репутацію нинішньої влади. Ну, або зачорнять. Їм і те, й інше буде в радість.

Ну, і ми, пересічні громадяни, може,  дізнаємось, кого ми врешті профінансували під час Великого олігархічного перемир’я.

Юрій Ніколов, Олекса Шалайський, «Наші гроші»

Джерело: Наші гроші