Автори: Світлана Калько, Тамара Попова, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» , 25 травня 2011 року
Рівненські діти-сироти можуть хіба що тішитися фактом узяття на квартирний облік. Попри те, що держава задекларувала позачерговість забезпечення їх житлом, у реальності ця норма так і залишається паперовою.
Черга пільговиків цієї категорії, яка за останні 10 років у Рівному виросла до 76-ти претендентів, поменшала за цей же період, за рахунок надання квартир, всього на 9 осіб. Утім, скорочується вона не лише через отримання черговиками житла.
Автори: Світлана Калько, Тамара Попова, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» , 25 травня 2011 року
Рівненські діти-сироти можуть хіба що тішитися фактом узяття на квартирний облік. Попри те, що держава задекларувала позачерговість забезпечення їх житлом, у реальності ця норма так і залишається паперовою.
Черга пільговиків цієї категорії, яка за останні 10 років у Рівному виросла до 76-ти претендентів, поменшала за цей же період, за рахунок надання квартир, всього на 9 осіб. Утім, скорочується вона не лише через отримання черговиками житла.
Через суд намагається поновити своє право на отримання квартири рівнянин Олександр Рапінчук. Він вважає, що його безпідставно викреслили зі списку на позачергове отримання житла, у якому він перебував з 2006 року як дитина-сирота. Твердить, що у 2008 році його зняли з реєстрації у гуртожитку, а потім і у відділі обліку й розподілу житла. За його словами, чиновники зробили це мотивуючи, що він не мешкає у Рівному. Каже, що про зняття з квартирного обліку дізнався випадково. Його ніхто не попередив:
– Доки я навчався у Рівненському автотранспортному технікумі був зареєстрований у гуртожитку, хоча й не мешкав там. Після закінчення навчання директор закладу на моє прохання продовжив реєстрацію. Я усі ці роки мешкав у Рівному, – запевняє хлопець. – Винаймав житло, а вони вирішили, що я виїхав у Вербу. Раз на три місяці, раз на півроку я навідувався до відділу обліку і розподілу житла, щоб розпитати, що і як. Одного разу приходжу (це було вже після одруження, приблизно восени 2008 року), а мені кажуть, що я не в черзі. Відмітку у паспорті про зняття з реєстрації мені зробили лише тоді, коли мене реєстрували у дружини, де я нині мешкаю. Коли я запитував у відділі розподілу житла, чи потрібно подавати якісь довідки, аби й надалі перебувати у списку, мені нічого не сказали.
Олександр Рапінчук звернувся зі скаргою до міського голови Рівного Володимира Хомка. Однак у відповіді на звернення йшлося про те, що Олександра знято з квартирного обліку рішенням міськвиконкому №33 від 11.03.2008 року. на підставі пункту 26 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов» як такого, що вибув з Рівного. Повідомити його про це рішення не було можливості, оскільки на той час не було встановлено місця проживання Олександра, повідомляли чиновники у листі.
Це ж повторила нам й начальник відділу обліку і розподілу житла Рівненського міськвиконкому Наталія Марщівська. Вона категорично заперечила незаконність зняття з квартирного обліку Олександра Рапінчука. З її слів, зняти особу з квартирного обліку можна лише, якщо вона вибуває з Рівного до іншого місця проживання, або тривалий час не дає про себе знати. Адже щороку черговики обов’язково повинні перереєструватися.
Ми звернулися за поясненням і до директора автотранспортного технікуму НУВГП Віталія Герзеля, де з вересня 2002-го по червень 2005-го року навчався Олександр Рапінчук. Зі слів директора, після закінчення навчання на прохання хлопця-сироти йому продовжили реєстрацію у гуртожитку ще на рік. Відтоді він більше не звертався щодо продовження реєстрації. Як твердить Віталій Герзель, посилаючись на керівника групи, в якій навчався Олександр, хлопець поїхав на заробітки до Росії. Відтак, адміністрація технікуму звернулася з клопотанням у паспортний відділ про зняття його з реєстраційного обліку.
Так і не знайшовши розуміння у чиновницьких кабінетах, Олександр Рапінчук звернувся до правозахисників. За словами юриста Рівненського представництва Міжнародного комітету захисту прав людини Ліани Диновської, наразі тривають судові слухання щодо факту встановлення постійного місця проживання Олександра у Рівному.
– Є заяви людей, в яких вони свідчать, що Олександр Рапінчук ніколи не покидав межі Рівного, – запевняє юрист. – До того ж він щопівроку з’являвся до відділу обліку і розподілу житла й цікавився, як просувається черга. Якщо цей факт буде доведено в суді, то Олександр позиватиметься до міської ради Рівного щодо незаконного виключення його зі списків на позачергове отримання житла. Наразі слухання справи щодо цього відкладено й перенесено.
А тим часом ми вирішили дослідити, наскільки реально сироті у Рівному отримати квартиру.
Чия черга позачерговіша
У списках на позачергове отримання житла у Рівному – 76 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. У цьому ж списку також перебувають молоді спеціалісти, матері-одиначки, чорнобильці, афганці, інваліди Великої вітчизняної, працівники суду, прокуратури, міліції, педагоги, працівники школи, ПТУ, вдови померлих учасників Великої вітчизняної, особи, що мешкають у будинках непридатних для житла. Усього – 979 осіб.
Жодної внутрішньої пільгової черги серед позачерговиків немає, пояснює начальник відділу обліку та розподілу житла міськвиконкому Наталія Марщівська. Втім, на практиці відбувається інакше. Якщо у черзі поруч перебувають дитина-сирота і, наприклад, суддя, то першим житло отримує саме суддя. Згідно із чинним законодавством, для суддів передбачено 6-місячний термін отримання житла з моменту прийняття на квартирний облік. Те ж стосується й інвалідів війни, чорнобильців, працівників прокуратури, міліції. Сироти ж мусять тішитися хіба що самим фактом узяття на квартирний облік.
Як пояснила Наталія Марщівська, на квартирний облік беруть дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, які досягли 16-ти років і не мають житла. Для цього вони подають низку документів (десь 6-8). Рішення про взяття на квартирний облік ухвалює міськвиконком після відповідного рішення громадської житлової комісії (до речі, такий же порядок зняття з черги). Відповідно до існуючих нормативів розподілу житлової площі, діти-сироти можуть претендувати лише на однокімнатні квартири, пояснила пані Марщівська.
У семи няньок…
Хто ж опікується проблемою виділення квартир сиротам? Насамперед, поцікавилися щодо цього у начальника міського управління у справах сім’ї, молоді та спорту Сергія Шевчука. Він пояснив, що управління жодного стосунку до цього не має. Щоправда, зазначив, що у 2008-му, управління купило, за кошти міського бюджету (585 тисяч гривень), три квартири для сиріт. Квартири малосімейного типу, придбали на вторинному ринку житла на вулицях Макарова №№38, 46, та Дворецькій №57. Цих квартир сиротам-позачерговикам довелося чекати 12 років.
Директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Людмила Талт зазначила, що тема сирітського житла їх торкається лише у разі звернення до них сироти щодо цього питання. Адже, як пояснила пані Талт, їхній центр опікується лише тими людьми з числа молоді, які потрапляють у складні життєві обставини.
Начальник служби у справах дітей Рівненського міськвиконкому Андрій Міщеня також запевнив, що до розподілу квартир сиротам вони не мають жодного стосунку, а лише «моніторять» цю проблему. Проте, мовляв, якщо до них звертаються сироти щодо забезпечення житлом, то вони можуть скерувати відповідне клопотання щодо постановки на облік до відповідного відділу міськвиконкому. Водночас пан Міщеня зазначив, що саме їхня служба спонукає опікунів, інтернати, будинки сімейного типу щодо обов’язкового житлового обліку дітей-сиріт.
Як розповів Андрій Міщеня, у грудні 2010 року міська рада затвердила План заходів з виконання у 2011 році загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. Відповідно до пункту 4.2.4, ним передбачено вживати заходів для забезпечення дітей-сиріт, які потребують покращення житлових умов, упорядкованим соціальним житлом. Щоправда, графа «фінанси» навпроти цього пункту – порожня.
Жодної міської програми щодо забезпечення житлом дітей-сиріт нині у Рівному не існує, в один голос запевнили чиновники.
Чиновницька «амнезія»
Однак нам вдалося знайти «Програму подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки» (рішення Рівнеради №423 від 28.12.2006). Нею, зокрема, було передбачено виділення у 2007 році 5 квартир для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку при міськвиконкомі на позачергове отримання житла. Відповідно до четвертого пункту рішення Рівнеради, яким було затверджено Програму, депутатській комісії з питань залучення інвестицій у будівництво об’єктів житла у Рівному рекомендовано при укладанні угод з інвесторами передбачати виділення на безоплатній основі 3-х відсотків житла для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Про це, зокрема, йдеться у відповіді від 21 квітня 2008 року тодішнього заступника міського голови Світлани Богатирчук-Кривко на депутатський запит Анатолія Чугуєвця. У тому, що такий пункт є у згадуваному рішенні, може пересвідчитися кожен, віднайшовши його на сайті Рівнеради. От тільки чиновників, так би мовити, молодіжних служб та членів депутатської комісії Рівнеради з питань залучення інвестицій попереднього скликання (саме вони повинні були рекомендувати інвесторам виділяти 3 відсотки квартир сиротам) здолала масова «амнезія» – ніхто з них такого рішення не міг пригадати. Дехто, як наприклад, члени комісії Світлана Богатирчук-Кривко, Василь Гайчук, Ігор Мічуда стверджували, що в рішенні йшлося не про 3-відсоткові житлові квоти сиротам, а про надання місту певних відсотків житлової площі від інвесторів. А між ким ті відсотки місто розподіляло, то, мовляв, не їхня справа. Це саме підтвердив і заступник начальника управління капітального будівництва міськвиконкому Леонід Бріф. Він твердить, що у жодному з інвестиційних договорів не було й згадки про виділення 3-х відсотків житла сиротам. Забудовники просто виділяли певний відсоток квартир (відповідно до Положення про порядок та обсяги утримання частини житлової площі в новозбудованих будинках, рішення Рівнеради №53 від 02.12.1998 р.), а вже кому їх розподіляли – компетенція виключно міської влади.
Танцювали – не вклонились
Добрі наміри у рівненських депутатів таки були. У додатку до рішення про Програму подолання бездоглядності та безпритульності обранці передбачили на 2007 рік виділити 900 тисяч гривень на придбання 5-ти квартир для сиріт, що перебувають на квартирному обліку при міськвиконкомі (пункт 6 додатку до рішення міської ради №423 від 28.12.2006 р.). Зазначалося й джерело фінансування – міський бюджет. Відповідальні за виконання – служба у справах дітей та міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Однак, це рішення так і залишилося на папері. Бо, як повідомила начальник відділу обліку і розподілу житла Наталія Марщівська, у рамках Програми за період її дії з 2006-го по 2010-й роки сиротам було виділено всього 4 квартири: три придбала міська рада у 2008 році за бюджетні кошти, одну квартиру в 2010 році – за кошти Державної іпотечної установи. Всього ж у Рівному за 10 років – з 2001-го по 2011-й – ощасливили квартирами 9 сиріт. У 2001 році виділено 2 квартири, з 2002-го по 2007-й – 3 квартири, у 2009-у – 3 квартири, у 2010-у – 1 квартира.
Наталія Марщівська, як і її колеги-чиновники, переконує, що виною всьому – відсутність коштів та вільного житлового фонду. А ще – криза, через яку призупинилося житлове будівництво. У свою чергу, депутати Рівнеради минулого скликання наполягали: резерв квартир у місті є, тільки дістаються вони не завжди тим, кому належить за законом. Депутат Рівнеради Анатолій Чугуєвець (саме він у складі депутатського корпусу попереднього скликання порушував проблему виділення квартир дітям-сиротам) каже, що забезпечення дітей-сиріт житлом цілком залежить від міських чиновників:
– Не потрібно розглядати питання виділення квартир дітям-сиротам, їх треба просто надати, як це зробили, наприклад, для прокурорів. Попередні роки й справді житла будували не так багато, але й тоді можна було квартири сиротам надавати. Адже, наприклад, є особи, які втрачають право проживання у квартирі й це житло переходить у місто. Від 3-х до 10-ти відсотків площі переходить у власність міста від кожного введеного в експлуатацію багатоквартирного будинку.
Скільки житла було передано міськвиконкому у період 2006-2010 років, хто і на яких підставах його отримав? Ці запитання у формі інформаційного запиту ми скерували до міського голови Рівного Володимира Хомка.
З його відповіді (підготовленої Наталією Марщівською) дізналися, що з 2007 року і по нинішній час у розпорядження міськвиконкому надійшло 84 квартири. Однак, кому ж дісталися всі ці квартири, міський голова повідомив нам (а через нас і рівнянам) лише частково. Отож, як ідеться у відповіді на інформаційний запит, в 2007 році у розпорядження міськвиконкому надійшли: 3 квартири, збудованих за рахунок субвенції з державного бюджету для учасників бойових дій в Афганістані та збройних конфліктів у зарубіжних країнах та для звільнених у запас, або відставку військовослужбовців; 4 квартири, збудованих за рахунок держбюджету для постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Кому дісталися 2 квартири, придбані виконкомом за рахунок коштів бюджету розвитку, та 5 квартир, які вивільнилися у зв’язку зі смертю та вибуттям квартиронаймачів – міський голова не повідомив. Також не повідомив, хто отримав 7 квартир у 2008 році: 4 – придбані за кошти бюджету розвитку, 2 – передано забудовниками, одна – вивільнилася квартиронаймачем у зв’язку зі смертю. У 2009 році 3 квартири, придбані за кошти бюджету розвитку міста, отримали діти-сироти. Хто отримав ще 9 квартир (переданих забудовниками та вивільнених у результаті смерті та вибуття квартиронаймачів) – залишилося без відповіді. Також міський голова у інформаційному запиті не повідомив хто став господарями 48-ми квартир (9 передали забудовники, 3 – вивільнилися квартиронаймачами, 36 – збудовані за кошти Державної іпотечної установи), наданих місту у 2010 році. В 2011 році місто отримало 3 квартири, збудовані за рахунок субвенції з держбюджету для «афганців», учасників збройних конфліктів у зарубіжних країнах та для звільнених у запас військовослужбовців.
У гуртожитках сиріт не чекають?
Власне житло для рівненських дітей-сиріт радше мрія, аніж реальність. Наразі вони мусять вдовольнятися тимчасовим прихистком – кімнатами у гуртожитках, які передано у комунальну власність міста. Зі слів Наталії Марщівської, у період з 2006 по 2010 рік сиротам було надано 23 таких кімнати. При цьому з квартирної черги особа не знімається. Але, як каже пані Марщівська, охочих на такі кімнати, через їх необлаштованість, довелося шукати довго. Ті 20 «щасливчиків», які погодилися поселитися у кімнатах колишнього гуртожитку льонокомбінату на Фабричній, 20 у Рівному, стверджують, що жити там складно. Навіть попри те, що їм частково допомогли з ремонтом та придбанням меблів.
Мама будинку сімейного типу Ольга Збірун, декотрі з вихованців якої оселилися у тому гуртожитку, каже, що її діти не задоволені тамтешніми умовами. Зокрема Віктор Рищіковець розповів, що за опалення у кімнаті гуртожитку він платить майже 250 гривень. А квартплату розрахували так, що доводиться сплачувати не за 17 квадратних метрів кімнати, а з розрахунку площі всіх кімнат гуртожитку, поділеної на кількість мешканців. Його слова підтверджують й інші поселенці з числа сиріт. Вони змушені платити й за ті кімнати, де ніхто не мешкає. Така плата є для них непосильною.
На деяких поверхах відсутні туалет, душові, кухня. Через дірявий дах, який ніяк не залатають, попри обіцянки комунальників, у кімнатах постійно тече зі стелі. Окрім цього, як розповідають нові поселенці, тамтешні старожили не надто люб’язно до них ставляться – не пускають до туалету, забирають ключі від душових кабін, чинять інші дрібні пакості. Про це зокрема розповіла Інна Новосад, чия вихованка Роза отримала кімнату в гуртожитку на Фабричній, 20.
Про відкриття соціального гуртожитку на вулиці Петра Могили, у Рівному говорять уже третій рік. Нині чиновники запевняють, що там завершується ремонт і гуртожиток невдовзі запрацює. Одночасно там зможуть мешкати 30 осіб від 15 до 23 років терміном на три роки. Це діти-сироти, які навчатимуться чи працюватимуть у Рівному, і не матимуть власного житла.
Що каже закон
Кабінет Міністрів України вніс зміни до деяких рішень щодо обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (Постанова від 06.04.2011 р. №365). Відтепер стати на квартирний облік можуть діти-сироти, які досягли 16 років. При цьому поза чергою житло надається їм після завершення терміну перебування в сім’ї опікуна, прийомній родині, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт, а також у разі відсутності житла, або неможливості повернення раніше займаного житла. Окрім цього, відповідно до змін, внесених до «Порядку взяття громадян на соціальний квартирний облік, їх перебування на такому обліку та зняття з нього» (Постанова КМУ від 23.07.2008 р. №682), дітей-сиріт, які досягли 16 років, можуть приймати на соціальний квартирний облік. Після досягнення ними 18-ти років, упродовж місяця їх повинні забезпечити соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання. Однак у лютому 2011 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», у пункті 7 якого йдеться: «Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту». Відтак, якщо місто не матиме власних коштів на зведення житла, черга на отримання його сиротами та іншими пільговиками може перетворитися на вічну.
Світлана Калько, Тамара Попова, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», 25 травня 2011 року
Матеріал опублікований в межах проекту, за підтримки американської неурядової організації «Інтерньюс Нетворк» та МФ «Відродження»
