Автор: ZIK, січень 2011 року
Учорашня публікація ЗІКу про варварське поводження з інтер’єром історичної аптеки «Під золотою зіркою» на вул. Коперника, 1 у Львові, де свого часу винайшли гасову лампу, зворохобила місто. У активної частини громади вона викликала обурення бездіяльністю влади, засвідчила непідконтрольні їй процеси, у того, хто спричинив ці руйнування – невдоволення тим, що ЗМІ так швидко відреагували.
Автор: ZIK, січень 2011 року 
Учорашня публікація ЗІКу про варварське поводження з інтер’єром історичної аптеки «Під золотою зіркою» на вул. Коперника, 1 у Львові, де свого часу винайшли гасову лампу, зворохобила місто. У активної частини громади вона викликала обурення бездіяльністю влади, засвідчила непідконтрольні їй процеси, у того, хто спричинив ці руйнування – невдоволення тим, що ЗМІ так швидко відреагували.
Але побачений учора інтер’єр історичної аптеки направду шокував. Із ним разюче не збігався коментар інвестора, який має амбіції відновити пасаж Міколяша у всій його передвоєнній красі. Інвестор розповідав про добрі наміри, але його дії свідчили про нехтування вимогами закону. Все скидалося на відому приказку: «Хотіли як ліпше, а вийшло, як завжди».
Цей інвестор не був унікальним, бо у Львові люблять казати високі речі, а робити казна-що. Вже другу поспіль (і не варт кивати на попередників, – ті хоч не робили спроб здаватися кращими, ніж вони були насправді) владну каденцію доводиться констатувати цю розбіжність, цей фатальний несинхрон.
Свого системного характеру це одіозне явище набувало на очах саме за урядування мера Садового: у Львові казали про реставрацію пл. Ринок і втоплювали її без проектної документації у бетон, у Львові сурмили про зрослу туристичну привабливість і проектували одоробла готелів в історичному центрі, у Львові хизувалися європейськістю і завдавали шкоди історичному середовищу креативом «!Фесту»…
Пошук рівноважної сили до вектора згубності приводив чи в середовище фахівців, які виступали апологетами пам’яток, водночас експертами законності/незаконності дій щодо пам’яток, а чи в середовище аматорів, які з чистих помислів захистити, не дати поруйнувати готові були стояти до останнього і навіть кидатися під колеса важкої техніки, чи приковуватися до неї кайданками… Кожен із них був прекрасним: хто професійністю вчасного коментування, хто критичністю висловлювання, хто самовідданою готовністю до пожертви, хто громадською ініціативою, хто вмінням організувати однодумців до мирної демонстрації незгоди… Історичний Львів без захисників не залишався, і сподіваюся, не залишатиметься надалі, хоч їх, звісно, мізерно мало (як і всього справжнього в наш час).
І цим захисникам не йдеться про вставляння палок у колеса підприємливим бізнесменам, які, вбачаючи в історичних пам’ятках неабиякий потенційний капітал, хочуть зробити його капіталом реальним. Захисникам пам’яток йдеться про створення у Львові такого клімату, який би за умови свідомого дотримання законності сприяв збереженню старожитностей. Вони знають, що інвестори зможуть захистити себе, влада також (зрештою, люди завжди мають шанс порозумітися), а от безмовні й безборонні пам’ятки себе самі захисти не зможуть.
Тому цілком зрозуміло, що захисників пам’яток вражають такі випадки, як приклад з аптекою на вул. Коперника, 1. Їм стає прикро й боляче від того, що людина, яка позиціонує себе громадським діячем і претендує на лідерство в суспільстві, зокрема, і у місцевій владі, у таких «дрібницях», як неухильне дотримання пам’яткоохоронного законодавства подає не добрий приклад, а виявляє зовсім незрозуміле жмикрутство. Замість того, аби отримати реставраційне завдання, замовити проект реставрації історичної пам’ятки, погодити цей проект згідно з чинним законодавством у Держкультурспадщини, підрядити на реставраційні роботи ліцензовану фірму, інвестор вирішує зробити все без проекту й погоджень силами найнятих майстрів, кваліфікації яких він довірився і на репутацію яких покладається.
Знайомтесь: інвестор та його наміри
Зрештою, що саме вирішив зробити інвестор, можна прочитати під ніком «Андрій Іонов» у відгуку 21:59 19.01.11 під матеріалом. Оскільки цей пост майже дослівно збігається з коментарем, що його вчора дав кореспондентам ЗІКу інвестор проекту ревіталізації пасажу Міколяша й самочинної реставрації інтер’єру історичної аптеки «Під золотою зіркою» пан Андрій Іонов, то можете не сумніватися – це справді його пояснення. Але правдиві вони тільки частково. Що завадило п. Андрію Іонову бути цілковито правдивим, – залишається загадкою.
За поясненням п. Андрія Іонова, він не тільки власник ДП «Албіс Компані» та пов’язаних із нею трьох львівських ресторацій, а й співзасновник ТзОВ «Аптека 24», яке опинилося було на грані банкрутства через борги. Як стверджує Андрій Іонов, він розрахувався за комунальні борги «Аптеки 24» й інвестує у її зміни на краще та конкурентоспроможне майбутнє. А майбутнє це (не смійтеся!) довічне, бо сесія ЛМР 28 жовтня одним із питань розглядала передачу в довічне користування ДП «Албіс Компані» ТзОВ «Діаніум Трейдінг Ко Лімітед» (Республіка Кіпр) земельної ділянки на вул. Коперника, 1.
«Аптека не витримувала конкуренції, була нерентабельна, товарообіг впав, рецептурний відділ взагалі на себе не заробляв. Тому зрозумійте мої кроки – я не харитативна організація,щоб утримувати збитковий об’єкт, а інвестор, який інвестує в успішне підприємство! І я бачу, як можна тут його зробити, коли інтер’єр сяятиме. Конкурентів тут не буде тільки тому, що сюди буде престижно зайти. Навіть не міняючи функціонального пристосування приміщення і не відмовляючись від ліцензії на аптечну діяльність, тут можна розташувати специфічну аптеку, яка виготовлятиме ексклюзивну косметику ручної роботи абощо, фармацевти можуть одягнутися в старовинний одяг і грати роль… Аптеці потрібен радикальний імпульс, щоб вона почала працювати ефективно. Така родзинка в такому історичному місці – гачок для туриста, це ж цікаво, правда? Але тут понад 40 років не було ремонту, стеля затекла, з’явилися тріщини в стінах, просіли каналізаційні колектори – у таке негламурне приміщення ні платоспроможний покупець, ні турист не піде. Колишню розкіш треба відновити. Негайної реставрації потребують дерев’яна антресоль та аптечні меблі, які почали розвалюватися. Тому я вирішив негайно провести поточні ремонти й реставраційні роботи, позбувшись елементів, привнесених в інтер’єр у радянську добу, а далі відновити автентичність декору: латунні клямки, кран у мармуровій мушлі, кришталеві люстри, фаски та травлення плавиковою кислотою на склі, ліпнину, зашивку горіховим масивом, вітражі, викласти долівку керамічною плиткою, зробленою за сецесійною (як то ще роблять у Чехії й Австрії) технологією забарвленої маси тощо. Я запросив майстрів з реставрації дерева, вони розмонтували меблі, готуючи їх до реставрації, яка відбуватиметься тут, тобто елементів інтер’єру ніхто нікуди не вивозитиме. Ніяких перепланувань чи реконструкції не планується, ми нічого не ламаємо, не зносимо, тому двостадійного проекту не потрібно. Реставраційне завдання (і план цього завдання) повинно бути, а щоб його зробити, потрібна інспекція того, що є, а відтак виготовити кошторис. Реставратори мають привести це максимально до первинного вигляду, відновити не ідеально, не один в один, а відновити дух, враження, створити туристичну принаду. Так, я не мав права на помилку, але припустився її в тому, що не повідомив про роботи, хотів це зробити після свят. Помилка не катастрофічна, коли поглянути на те, яке беззаконня скрізь. Правила гри – не догма, їх треба застосовувати до ситуації самої гри. Я почав роботи, бо вважав, що нічого не порушую. Я не бачу ніякої крамоли, яка йшла би в розріз із національною ідеєю України! Чутки про ресторан внизу та готель зверху абсурдні. Мені нічого не відомо про функціональне призначення «заклад громадського харчування». На сьогодні тут нема жодних параметрів, які б свідчили про те, що це заклад громадського харчування. Все, крапка! Швидше за все, шум підняли тільки для того, щоб відібрати приміщення у тих, хто хоче зробити щось добре для Львова. Маємо консолідуватися, а не топити один одного. Моєю метою є відновлення не тільки цього історичного приміщення аптеки, а й усього пасажу Міколяша, я вже п’ятий рік займаюся цим проектом під пильним оком ІКОМОС і ЮНЕСКО, – я знаю експертів ЮНЕСКО, і секретаріат, і керівника, спілкуюся з ними й знаю, що вони вимагають. Ми вже зараз на викінченні робочої документації. Аптека була колись інтегральною частиною пасажу Міколяша, а відновлення її інтер’єру відбудеться дуже швидко – до кінця травня!» – переконував п. Андрій Іонов, який під час розмови намагався уникати відповідей на питання, пов’язані з комерційною діяльністю фірми, скажімо, спершу навідріз відмовлявся коментувати перепланування другого поверху, мотивуючи це тим, що йдеться не про «Аптеку 24», але згодом визнав свою причетність як інвестора і до другого поверху. Що ж до «Аптеки 24», то п. Андрій Іонов повідомив про охоронну угоду, укладену з УОІС ЛМР, згідно з якою він має зберегти в доброму стані всі меблі й утримувати належно приміщення. За його словами, на виконання цієї угоди й провадяться згадані роботи.
Що насправді
Тепер, які документи по цій справі, вдалося отримати ЗІКу з відкритих джерел.
Ось що насторожило: інвестор вперто заперечував, що функціональне призначення цього приміщення не має нічого спільного із закладом громадського харчування. Проте важко припустити, що такий успішний підприємець не знає, що його підприємство, яке за офіційними документами, якими диспонує управління комунальної власності ЛМР, вважається таки закладом громадського харчування. І ще важче було зрозуміти, чому він не захотів документально спростувати інформацію управління.
Однак п. Андрій Іонов стверджує, що всі ці документи не стосуються історичного приміщення аптеки №24.
Ось факти. Тільки не сприйміть за рекламу. Висновки робіть самі.
ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО АЛБІС-КОМПАНІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ДІАНІУМ ТРЕЙДІНГ КО ЛІМІТЕД
ГРОМАДСЬКЕ ХАРЧУВАННЯ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, КРІМ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ
УКРАЇНА
М. ЛЬВІВ, ФРАНКІВСЬКИЙ Р-Н, ВУЛ. СТРИЙСЬКА, БУД. 98
Телефон: 978128
«Амадей» «Албіс Компані» ДП – ресторан
+38 (032) 297-80-22
79008, м. Львів, пл. Катедральна, 7
ЧОРНИЙ КІТ пивний бар ДчП ТОВ Албіс Компані
Адреса: 79012, Львівська обл. Львів, Гвардійська вул., 4
Телефон: +380(32) 244-42-40
ВЕРОНІКА кондитерська ТОВ Албіс Компані
Адреса: 79000, Львівська обл. Львів, Шевченка Т. просп., 21
Телефон:+380(32) 298-60-28
82200, Львівська обл. Трускавець, Суховоля вул., 54
Телефон:+380(324)75-59-29
Власне, це є бізнес п. Андрія Іонова, який стверджує, що інформація про його ресторани породила чутки про те, що на Коперника, 1 також буде ресторан, кафе, кондитерська чи цукерня.
Але ось цитата із «Проектних пропозиції відтворення першої черги пасажу Міколяша у м. Львові» авторства Ігоря Фуголя із «Укрзахідпроектреставрації»: «Перший поверх будівлі в осях Б-В пропонується використовувати як кафе-кондитерську на 32 місця. На другому поверсі в осях 3-4 проектом планується розташувати ресторан на 40 місць з допоміжними та технологічними приміщеннями. Вхід до ресторану організовується з вул. Коперника проектованими сходами на другий поверх через просторий хол. В осях 3-4 – розташовується банкетний зал із зимовим садом».
Фігурує згадка про ресторан і у витягу з ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2008 року про визнання недійсним рішення суб’єкта владних повноважень. Це був суд, у якому ТзОВ «Спортивний клуб «Берізка» позивав виконком ЛМР, третіми особами на стороні відповідача були «Албіс Компані» та управління комунального майна ЛМР. Судилися за нежитлові приміщення на вул. Коперника, 5. Але вже тоді було відомо про те, що в пам’ятці архітектури на вул. Коперника, 1 заплановано ресторан! Отож наберіться терпіння і прочитайте:
«Оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10 березня 2006 року N 321 надано ДП «Албіс Компані» в оренду нежитлові приміщення на вул. Коперника, 5 (нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 47,1 кв. м, нежитлові підвальні приміщення загальною площею 129,0 кв. м), та дано доручення Управлінню комунального майна Львівської міської ради укласти з ДП «Албіс Компані» відповідний договір оренди.
Виконавчий комітет Львівської міської ради оскаржуване рішення № 321 від 10.03.2006 р. прийняв з урахуванням рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 серпня 2004 року № 883 «Про реалізацію інвестиційного проекту відтворення пасажу «Міколяша», рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 9 грудня 2005 року № 1348 «Про проектування першої черги відтворення пасажу «Міколяша» з реконструкцією існуючих приміщень ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко Лімітед» на вул. М. Коперника, 1 (пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 127) з добудовою та пристосуванням під кафе-ресторан з офісними приміщеннями.
Не можна залишити поза увагою, що Виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення від 20.08.2004 р. № 883 «Про реалізацію інвестиційного проекту відтворення пасажу «Міколяша» прийнято на виконання Комплексної програми збереження історичної забудови центральної частини міста Львова, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1997 року № 1266, та за результатами робіт, проведених Українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація».
Зазначеним рішенням від 20.08.2004 р. № 883 надано ДП «Албіс Компані» дозвіл проінвестувати роботи з опрацювання матеріалів історико-архітектурного обґрунтування та проекту відтворення пасажу «Міколяша», а після погодження проекту в цілому – опрацювати проектну документацію відтворення першої черги пасажу з наступною її реалізацією.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 р. № 1348 надано дозвіл ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» на проектування першої черги відтворення пасажу «Міколяша» з реконструкцією існуючих приміщень на вул. М. Коперника, 1 (пам’ятка архітектури місцевого значення охоронний № 127) з добудовою та пристосуванням під кафе-ресторан з офісними приміщеннями, на отримання вихідних даних на проектування та на виготовлення проектної документації і її погодження у встановленому порядку.
Відповідно до листа від 26.06.2006 N 233 Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація» реалізація проекту відтворення пасажу («Міколяша») передбачає залучення ділянки, на якій розташоване приміщення за адресою – вул. Коперника, № 5.
Листом від 01.11.2006 р. N 561 Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» підтвердив, що споруда (колишній спортивний клуб «Берізка», юридична адреса вул. Коперника, 5) не має відношення до структури пасажу, є дисонуючим об’єктом і повинна бути демонтована при проведені робіт з відновлення пасажу.
Отже, Виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення від 10.03.2006 р. № 321 виходив з того, що згідно з наведеними вище рішенням від 20.08.2004 р. № 883 та рішенням від 09.12.2005 р. № 1348 саме ДП «Албіс Компані» виступило інвестором проекту відтворення пасажу «Міколяша» та набуло права на його реалізацію».
Отак. Класика жанру вслід за Станіславським… Цей документ дає підстави не вірити в те, що п. Андрій Іонов не знав про рішення виконкому, «Про проектування першої черги відтворення пасажу «Міколяша» з реконструкцією існуючих приміщень ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко Лімітед» на вул. М. Коперника, 1 (пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 127) з добудовою та пристосуванням під кафе-ресторан з офісними приміщеннями», датоване кінцем 2006 року.
Проте маючи дозвіл на проектування першої черги відтворення пасажу «Міколяша» з реконструкцією існуючих приміщень на вул. Коперника, 1 з добудовою та пристосуванням під кафе-ресторан з офісними приміщеннями, п. Андрій Іонов повинен був отримати вихідні дані на проектування та виготовлення проектної документації і погодити її у встановленому порядку. Але він затіяв самочинне демонтування, ні з ким нічого не погодивши. Навіть по тривалих дебатах визнавши, що він припустився помилки, п. Андрій Іонов не квапився запевнити, що виправить її у той спосіб, що його вимагає закон. Може, сподівається переконати управління охорони історичного середовища (УОІС), що нічого надзвичайного не сталося. І очільниця УОІС, яку він не хотів турбувати своїми клопотами перед святами та у зв’язку із жалобою по чоловікові, повірить і нас усіх у цьому запевнить. Хто зна, цілком може так статися…
КОМЕНТАРІ
Юрист УОІС Олег Хандин, який учора прийшов на Коперника, 1, так прокоментував ситуацію: «Це є пам’ятка і цей будинок є історичним – перша аптека, в якій винайшли гас. Усі роботи з реставрації, що проводяться в історичній частині Львова, повинні узгоджуватись в управлінні, тобто відповідна документація повинна бути погоджена. Управління не надавало таких погоджень, тобто якщо якісь роботи проводилися, то можна говорити про факт самовільних робіт. Доступу в середину приміщення немає, тому приступити до перевірки інтер’єру, на жаль, не можна. Управління буде вживати всіх заходів, щоб перевірити, чи проводяться роботи щодо інтер’єру. У випадку, якщо ці самовільні роботи будуть виявлені, ми сформуємо адміністративну справу, складемо протокол за порушенням ст. 92. Це наші повноваження. За інформацією ЖЕКу, в якого на балансі цей будинок, перший поверх – це вже приватна власність і аптека вже не має відношення до цього приміщення, тобто воно не перебуває у комунальній власності. А є приватний власник. Якщо приватна власність, то власник має право робити все, що не заборонено законом. Він має пройти процедуру погоджень. Ще раз нагадаю, що ніяких погоджень управління не давало».
Директор ЛКП «Цитадель-центр» Галина Корявова повідомила: «На момент обстеження приміщень сьогодні ремонтні роботи не проводяться. Єдине, що у приміщеннях на другому поверсі проведені незначні перепланування. За цим фактом складено протокол про адмінпорушення і зараз є справа, готуються документи на приведення до попереднього стану. Якщо цей власник не відновить приміщень, то це буде в розмірі 850 і більше гривень. А далі йде процедура про руйнування самочинного будівництва».
Начальник управління комунальної власності ЛМР Євген Климкович ознайомив з історією орендних відносин міста й ТзОВ «Аптека 24»: «2005 року попередній начальник управління Винничук уклав договір оренди на 700 кв м до 2015 р. зі спільним канадсько-українським підприємством «Аптекою 24». 2006 року ця комерційна структура, яка мала патент, відчужила його іншій стороні – теж комерційній структурі. Тоді підписали договір на 315 м (антресоль і перший поверх), підписав його Анатолій Забарило, який на той час був заступником начальника управління. Згідно з договором 2006 року цільове призначення є «заклад громадського харчування», – це так! За дозволом на проведення реконструкції на вул. Коперника, 1 ніяка аптека чи інші організації до нас не зверталися. Той суб’єкт, який орендує приміщення, за даною адресою приватизував приміщення, але не в пам’ятці, а у дворі, там є прибудова й гараж на понад 40 кв м. Аптека стверджує, що їй так важко в місті жилося, що аж змушена була перепродатися, – важко в це віриться. Бо у Львові діє близько порядка 38 аптек. Середня орендна плата за кв м – 14 грн. Така сама орендна плата була й у в них. Я прекрасно розумію, що є бізнес-інтереси спільного канадсько-українського підприємства «Аптека 24» у формі ТзОВ, але, з іншого боку, маємо прекрасний приклад, як місто співпрацює з аптеками: насамперед це преференційна орендна ставка – 14 грн за м. кв. У центрі міста 14 грн за перший поверх! Ми на периферії офіс маємо за 80 грн, а це у 4 рази, як мінімум, менше! Яскравий приклад – аптека на Друкарській, 2 площею 537,1 кв. м, вона орендує в міста за 1 грн на рік. Коли переукладали договір оренди, прийшли на засідання депутатської комісії, були в нас. І кажуть: «Ми по 2 грн продаємо білети, тратимо час на екскурсії, утримуємо приміщення в належному стані, торгуємо ліками, але місце не таке, щоб приносити доходи, допоможіть: хочемо оренду за 1 грн на рік». Ми їм готуємо ухвалу, сесія приймає і вони так орендують за 1 грн. Але в даному випадку – це державне комунальне аптечне підприємство, а не суб’єкт господарювання, який, звичайно, на перше місце ставить бізнесові інтереси. Але від нього ніхто про приватизацію не звертався і за дозволом на ремонтні роботи так само. Коперника, 1 – пам’ятка архітектури місцевого значення. Пам’ятку можна приватизувати за певними процедурами й експлуатувати, дотримуючись режиму для пам’яток. Управління видає згоду на те, щоб велися якісь ремонтні роботи, тоді роблять відповідний проект, у встановленому порядку погоджують його і отримавши дозвіл, можуть приступати до робіт. Якщо цього не витримано, це трактується як порушення договору оренди, що є підставою для припинення договірних стосунків».
Голова комісії комунального майна та власності Роман Плахтій підтверджує слова Євгена Климковича: «Був патент, патент був куплений, бо він є предметом купівлі-продажу. Якщо зміна цільового призначення була і перерахована орендна ставка як під заклад громадського харчування, то тут питань нема. Єдино зауваження по тому, що ті роботи, які провадяться у пам’ятці архітектури, мали відбуватися з погодження. Усі роботи орендар мав погодити за даном об’єктом оренди з управлінням комунальної власності та управлінням охорони історичного середовища. Якщо цього не зроблено, то комісія звертатиметься до управління, щоб ми створили спільну комісію. Комісія обстежить приміщення разом із представниками управління охорони історичного середовища, нехай скажуть, було заподіяно шкоду пам’ятці чи ні. Вони згідно з договором оренди мають дотримуватися правил оренди даних приміщень і споруд. Думаємо, що будемо піднімати питання про розірвання договору».
Найтривожнішим виявився коментар завідувача аптеки Іванна Кузик: «Мені то дуже болить… У нас було спільне канадсько-українське підприємство. Співвласник був свого часу в Канаді. Він багато помагав – ще у 90-тих. Але він хотів мати зиск, а то було неможливим. Потім ми вже працювали як самостійне підприємство. І ми добре працювали. Справлялися. До нас постійно приводили студентів на практичні заняття, на другий поверх… До нашої аптеки поляки приїжджали й інші чужоземці, фотографувалися. Спілка геологів встановила таблицю з нагадуванням, що в цій аптеці була винайдена перша в світі гасова лампа. Ми запросили владу на відкриття таблиці, – і що ви думаєте – ніхто не прийшов. Ми все самі організовували. А Спілка геологів України за свої кошти це зробила. Вони самі ходили в міську раду, говорили, то їм відповідали, що вперше чують – що це перша в світі… Я намагалася й далі давати раду, виробила влітку ліцензію, то мені коштувало здоров’я, бо я робила її в Києві, – це вже ліцензія не на 5 років, а постійна. Оскільки ми мали великі борги, то не забарився й судовий позов проти нас від колишнього співвласника, він мені зробив неприємність, подав у суд за консалтингові послуги, нарахувавши мені 130 тисяч. Ще до тепер триває суд. Треба було розраховуватись. А я була неспроможна його рахунки сплатити, бо в нас і так були великі видатки. оренда – 14 тисяч, опалення – 0,5 тисячі. Я зверталася до міської ради, щоб менше платити, але вони не пішли мені на зустріч. Була безвихідь. У міськраді мені сказали: «Не хочете ви – то хтось другий буде платити оренду». Мене викликали в прокуратуру, де вимагали заплатити 120 тисяч боргу за оренду площі 407 кв. м. і кожен місяць сума наростала. Експлуатаційні витрати теж щомісяця зростали, там уже назбирувалось під 5 тисяч. За опалення – 6 тисяч в місяць в опалювальний період треба було платити, а це практично неможливо. І що, я би судилася з ними? І звідки би я взяла такі гроші? Аптека-музей так само: їм нарахували оренди 22 тисячі і вони оббивали пороги управлінь, то їм зменшили. А коли я ходила, то мені сказали: «Ми не Господь Бог, ми не можемо всім помогти». Я зробила все, що могла. Якби не борги, я би працювала добре. У мене було все. Якби не оренда… Оренда, опалення, комунальні послуги, все інше… У мене просто виходу не було. У всякому разі, з тих аптек, що були, я найдовше протрималася. Ми з усіх сил трималися, але не втрималися…Персонал отримував зарплату мінімальну. Поруч аптеки на вул. Дорошенка і на просп. Свободи відкрилися, до нас практично ніхто не йшов. Люди, які жили на Коперніка – їх вже нема. Це практично став офісний центр. Людей наших, споживачів мало, ні поліклініки близько немає. До нас приходила молодь, противірусні препарати ще купують, ну і ми мали рецептуру. Ще за Радянського союзу – ті аптеки, які мали рецептурний відділ, вони завжди були збиткові. Тому що треба закупляти порошки на перед, тобто давати передоплату. Колектив наш розійшовся працювати в інші аптеки, троє пішло на пенсію, а двоє з рецептурного відділу – в першу аптеку, бо то були рецептарі вищої категорії, спеціалісти прекрасні… У нас договір оренди до січня 2015 року, але є такий Іонов Андрій Борисович. То може він вам скаже, що буде далі з орендою. На другому поверсі він викупив вже приміщення. То вже давно було, ото ще в січні…Я думаю, що меблі збережуть. Було би добре, якби ви також запитали, що то буде і як то буде. Мені казали, що там вже іде якесь переобладнання, балкон переробляється. Хто робить там реставрацію, хто дає документацію, що вони збираються робити, хто давав дозвіл, щоб поламати цей балкон чи вони просто шукають щось – не знаю. Я всюди писала, що в нас ремонт, подавала інформацію в наші управління й до Києва, що в аптеці ремонт. Я трималася, бо хотіла, щоби була аптека. Я просто боюся того всього, бо я знаю, який був тиск на мене зі всіх сторін і що то було. В мене нема захисників. Я не хочу воювати і не хочу судитися…».
Автор: ZIK, січень 2011 року
