Автор: Катерина Іванова, Антоніна Торбіч, Володимир Торбіч, Тетяна Закордонець, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», листопад 2010

У першій частині розслідування ми з’ясували, що термін експлуатації рівненського сміттєзвалювального полігону закінчився ще минулого року, проте міська влада продовжила життя звалища до 2013 року. До того часу слід знайти новий спосіб поводження з відходами – більш господарський та екологічний, аніж постійне складування сміття. Наприклад, збудувати сміттєпереробний завод.

Автор: Катерина Іванова, Антоніна Торбіч, Володимир Торбіч, Тетяна Закордонець, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», листопад 2010

У першій частині розслідування ми з’ясували, що термін експлуатації рівненського сміттєзвалювального полігону закінчився ще минулого року, проте міська влада продовжила життя звалища до 2013 року. До того часу слід знайти новий спосіб поводження з відходами – більш господарський та екологічний, аніж постійне складування сміття. Наприклад, збудувати сміттєпереробний завод.

Як усе починалось
Ідея звести у Рівному сміттєпереробний завод виникла ще за часів головування Віктора Чайки. Тоді мер та потенційний інвестор домовилися про взаємовигідну угоду: земля в обмін на завод. Ось як розвивались події.

У 2005 році міська рада продала компанії «Рівнеспецбудінвест» земельну ділянку площею 41 тисяча м2 за адресою Гагаріна, 16 – там де колись був молокозавод, а тепер торговий центр «Чайка». Цільове призначення землі – «для обслуговування виробничої бази з виробництва і переробки продуктів молочної промисловості». Та вже наступного року міськрада дала згоду на розроблення проекту землеустрою зі зміною цільового призначення ділянки та виділенням в оренду додаткових площ. І ще за рік проект землеустрою був затверджений – так фірма «Рівнеспецбудінвест» отримала чималий шмат землі під будівництво торгово-розважального центру. А натомість на знак подяки місту дочірня структура компанії – фірма «Рівнеекопрогрес» зобов’язалася збудувати на полігоні сміттєпереробний завод.

Перші повідомлення у ЗМІ про будівництво заводу з’явилися у червні 2006 року, за чотири місяці голова облдержадміністрації Віктор Матчук своїм розпорядженням погодив розміщення потенційного заводу на 27 сотках полігону. І вже на початку 2008-го рішенням облдержадміністрації ділянку вилучили із земель КАТП 1728 та передали її в оренду ТОВ «Рівнеекопрогрес» строком на 50 років.

Завод компанія повинна була звести за два роки від моменту підписання договору оренди землі, принаймні саме так зазначив Сергій Васильчук у коментарі для газети «ОГО» у травні 2008 року.

Земля, про яку ніхто нічого не знає
Пройшли обіцяних два роки – а заводу як не було, так і немає. На виділеній ділянці не з’явилося жодної цеглини. То може договір оренди так і не підписали? Насамперед ми запитали начальника КАТП 1728 Володимира Тимощука, кому зараз належить виділена під будівництво заводу ділянка, і яка її подальша доля:

– Ділянка виділена, – підтвердив пан Тимощук, – але це ще нічого не значить. Ділянку можна і перевиділити знову новому інвестору, оскільки її ж з собою не забереш – як була на полігоні ділянка, так і є.

Однак, хто на часі є законним господарем землі, пану Тимощуку невідомо.

Деталі домовленостей точно знав покійний Віктор Чайка, власне він і лобіював будівництво заводу. Проте із жовтня 2007 року, коли він за станом здоров’я змушений був піти у відпустку, його обов’язки виконували перший заступник Олексій Хмилецький та секретар Рівнеради Юрій Торгун. Тож ми вирішили запитати у них, чи підписала компанія «Рівнеекопрогрес» договір оренди землі, і якщо так – чому ж вона не будує завод, як обіцяла.

Олексію Хмилецькому ми дзвонили кілька днів – він був дуже заклопотаний – то на нараді, то десь у місті. Зрештою, він приділив час телефонній розмові, однак коли почув про що мова, то сказав, що нічого не знає, і порадив звернутися до пана Торгуна, мовляв, той більше займався цим питанням.

Юрій Торгун по телефону теж зауважив, що про землю не знає нічого, як і про завод:
– Я вам, на жаль, нічим не допоможу. Уже до того [як я був виконуючим обов’язки міського голови] земельна ділянка була виділена в оренду районною радою.

Дивно, що ані Олексій Хмилецький, ані Юрій Торгун не в курсі перипетій навколо виділеної під будівництво землі, адже чи не на всіх дотичних рішеннях міської ради вказано «контроль за виконанням рішення доручити серед інших осіб і Хмилецькому, і Торгуну».

«Хвости» загадкової ділянки ми все-таки знайшли – у головному управлінні держкомзему. Виявилося, що договір оренди давно підписаний.

– Розмір орендної плати встановлено 2 відсотки від нормативної грошової оцінки, це біля 8 тисяч гривень на рік – розповіла начальник управління Світлана Богатирчук-Кривко. – Очевидно, такий незначний розмір орендної плати встановлювався на період будівництва, тому що зазвичай після завершення будівництва орендна плата збільшується. Договір юридично оформлений, зареєстрований у філії ДЗК 26 травня 2008 року. З того часу ніяких дій на земельній ділянці не проводилось.

Виходить, що у ще у травні Рівне мало отримати сміттєпереробний завод. Чому ж його немає? Ми зателефонували у фірму «Рівнеекопрогрес», яка власне брала на себе зобов’язання з будівництва. Слухавку підняла жінка, ймовірно секретар, але пані не представилася навіть після прохання. Коли ж почула з якого приводу турбуємо керівництво, категорично заявила, що директор питання заводу не коментуватиме, та кинула трубку. Додиректора компанії Катерини Осач ми додзвонилися на мобільний. Пані Катерина відповіла, що завод не будують, бо нині не мають на це коштів. Потім директор сказала, що дуже поспішає, спілкуватися з журналістами не має часу, але обов’язково передзвонить і відповість на усі запитання. Правда, так і не знайшла на це часу.

Отримуємо цікаву картину: місто домовилося з приватною компанією про будівництво заводу, натомість компанія без аукціону купила великий шмат землі під торговий центр ще й отримала 10 соток в оренду під парковку. Торговий центр звели, як і планувалося. А на завод забракло грошей. І жодної реакції міської влади – ні судових позовів, ні розірвання угод оренди. Нічого. І суцільна амнезія у керманичів міста.

А от компанія добре пам’ятає, що у неї в оренді є земельна ділянка.
– Директор компанії звернулася до обласної державної адміністрації з проханням не збільшувати розмір орендної плати, у зв’язку з тим, що у 2011 році вони плануюсь все ж таки розпочати будівництво сміттєпереробного заводу – розповіла Світлана Богатирчук-Кривко. – Однак, що насторожує у їхньому листі, це фраза, що «на сьогодні ми шукаємо інвестора». Договором суборенди не передбачено.

Поки незрозуміло, чи вдаватимуться органи влади до якихось дій з огляду на невиконання компанією «Рівнеекопрогрес» своїх інвестиційних зобов’язань. Пані Богатирчук-Кривко пояснила чому:
– Справа в тім, щоб підготувати пропозицію щодо зміни розміру орендної плати, ми повинні мати інвестиційний договір. На сьогодні в головному управлінні цього договору немає, а в ньому якраз повинно було передбачено термін початку будівництва, термін завершення будівництва. Лише після того обласна адміністрація може прийняти рішення, чи розірвати договір оренди, чи встановити більш жорсткі вимоги щодо інвестиційного договору.

Новий мер почав з чистого листа
Заводу немає, «Рівнеекопрогрес» шукає нового інвестора, щодо її материнської компанії «Рівнеспецбудінвест» порушено справу про банкрутство. Тож, схоже, що новий міський голова Володимир Хомко вирішив почати все з чистого листа. Після тривалих перемовин міська влада підписала угоду про будівництво сміттєсортувального заводу, за словами Володимира Хомка, одразу з трьома компаніями – німецькими «Дікергоф» та «ФKК» і українською «Санком».

– Інвестори обіцяють інвестувати в цей проект 14 мільйонів євро і зробити наступне: перше – закупити нові сучасні контейнери для роздільного збору сміття, сучасну нову техніку в достатній кількості для транспортування цього сміття, побудувати сортувальний завод на території нашого сміттєзвалища, – розповів міський голова Володимир Хомко. – І переобладнати цементний завод Здолбунова під тверде паливо з додаванням твердих побутових відходів. З огляду на температуру роботи печей – а це набагато більше тисячі градусів – ми можемо до 20 відсотків додавати твердих побутових відходів без шкоди для довкілля.

Сума інвестицій – 14 мільйонів євро. Правда, директор «Санкому» Костянтин Глазуноврозповів під час прес-конференції, що інвестори оплачують лише половину вартості проекту, другу половину коштів кредитує Євросоюз. Але на яких умовах Євросоюз дає гроші Рівному, пан Глазунов не сказав. А це важливо. Хто ж виступає позичальником – громада міста, чи компанії-інвестори? І взагалі який внесок громади міста?

Володимир Хомко запевняє: жодного.
– Громада Рівного і так дає дуже багато – дозвіл, щоби це робити у Рівному.
Громаді Рівного вже обіцяли фінансовий зиск зі сміття. Коли у місто пришла компанія «Санком», міський голова обіцяв, що віддасть частину сміттєвого ринку міста лише за умови створення місцевої фірми, яка платитиме податки у міський бюджет. Більше того, як повідомляла місцева преса, міськвиконком повинен був стати співвласником новоствореної фірми «Санком-Рівне». Однак, коли ми взяли витяг із державного реєстру, то серед співвласників міськвиконкому не побачили – лише львівська компанія «Санком».

Договір, з якого не роблять секрету, але побачити який – зась
Навчені досвідом не вірити на слово, вирішили шукати інформацію про деталі співпраці у документах – у протоколі про наміри, підписання якого влада так широко висвітлювала у пресі. З огляду на те, що цей договір підписувався від імені громади міста, він належить до відкритої інформації. Ми попросили у мера копію договору, аби ми могли розповісти рівнянам, хто, як, а головне, за чий кошт будуватиме завод у нашому місті.

– Безумовно, на будь-якому етапі ви домовляйтесь з Олесем Лопачуком (прес-секретарем – ред.), – запевнив пан Хомко. – Буде договір – я вам дам проект договору. Ну, якщо щось буде комерційною таємницею, то не покажемо, але я не думаю, що там щось буде комерційною таємницею. Тому що з нашого боку ніяких секретів немає…

Секрети, очевидно, все таки є, бо коли ми звернулися до прес-секретаря міськвиконкому Олеся Лопачука, виявилося, що протокол про наміри… загубився. Що ж, буває. Документи часом губляться. Навіть такі важливі.

Наприкінці серпня на прес-конференції міський голова знову оголосив – уже підписано договір з інвесторами. Про це одразу написали місцеві газети. А ми знову стали просити копію договору.
– Копію вам не дам, – змінив своє рішення міський голова, – можу дати почитати, бо в принципі не бачу тут комерційної таємниці, але так не прийнято, щоб договори передавати. Бог його знає для чого воно там робиться, в які руки потрапить. Договір у Геми Івана Івановича, я дам йому доручення і він вам покаже.

Щоб мер не забув про свою обіцянку, ми оформили письмовий інформаційний запит щодо доступу до документів та віднесли його у канцелярію міськвиконкому. А за кілька днів навідалися до начальника управління житлово-комунального господарства Івана Геми. Запит як раз дістався управління ЖКГ та лежав на столі у секретаря. Однак пан Гема відмовився показати нам договір, сказав, що цього документу у нього немає, запиту він не бачив і з міським головою з цього приводу не розмовляв.

– Ви ж усе по закону робите, ми теж робимо усе по закону – через 10 днів отримаєте відповідь, наполягав начальник управління.

Ми чекали утричі довше передбаченого законом терміну, і нарешті отримали відповідь, приводимо її повністю, щоб рівняни могли оцінити відкритість міської влади і складність наданого документу (адже на підготовку цієї відповіді було затрачено більше місяця!):

«Повідомляємо, що між Рівненською міською радою та компаніями «Санком», «Dikergoff FFK» не укладався договір щодо будівництва сміттєпереробного заводу. Між ТОВ «Санком-Рівне», ТОВ «FFK e.solutions GmbH» та управлінням житлово-комунального господарства був укладений договір про спільну діяльність, одним із пунктів якого є будівництво сучасного заводу з переробки всіх ТВП, будівельних та негабаритних відходів. 22.10.2010 Міський голова В.Хомко».

Незрозуміло, чому отримати офіційний документ, що належить до відкритої інформації, так непросто. Зрештою, якщо міськвиконком позичає гроші на будівництво, рівняни мають право про це знати. Як і про те, чим розраховуватиметься місто, якщо з якихось причин кредит не буде змоги виплачувати. Чи не землею?

Не хочемо сумніватися у порядності чиновників міськвиконкому та законності їх домовленостей з інвесторами, але якщо щось так ретельно приховують, мимоволі закрадається думка, що, мабуть, є що приховувати.

Чи безпечно спалювати сміття?
Окрім історії з кредитом, про який не говорять рівнянам, є ще один аспект, про який треба подумати заздалегідь – екологічний. Складування відходів на полігоні шкодить довкіллю, але спалювання сміття може шкодити ще більше. Для того, щоб цей процес був менш небезпечним, слід із основної маси попередньо відсортувати полімери – ПЕТ-пляшки, поліетиленові пакети та пластмасу. Чим загрожує спалювання несортованого сміття ми запитали у екологів:

– Спалювання побутового сміття, насиченого полімерними відходами – дуже небезпечне, – пояснила, керівник напрямку «Хімічна безпека» Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86» Ольга Цигульова. – При ньому виділяються так звані діоксини – велика група хлорованих вуглеводнів. Вони є дуже стійкими сполуками з тривалим часом напіврозпаду. Діоксини легко розчиняються жирами і мають здатність до накопичення в організмі. Усі діоксини є високотоксичними, а «лідер» цієї групи за токсичністю переважає такі отрути як синильна кислота, стрихнін, кураре. Ми не можемо бути впевненими, що навіть при спалюванні відсортованого побутового сміття з використанням різного ступеня очищення викидів на «кінці труби» не з’являться діоксини, оскільки, на жаль, до цього часу в Україні не існує жодної діючої стандартизованої лабораторії, в якій можна зробити аналізи викидів на вміст діоксинів.

Міська влада про таку небезпеку знає:
– Дійсно, діоксини виділяються при температурі спалювання до 1000 градусів, – зауважив Володимир Хомко. – Тому на таких заводах така загроза є. При температурі вище тисячі градусів – 1300-1400 – діоксини не виділяються. Тим не менше, є обмеження, сміття додається не більше 20 відсотків.

Міський голова обіцяв перш ніж взятися до будівництва заводу провести екологічну експертизу та громадські слухання.

Тариф – український чи німецький
У першій частині нашого розслідування ми згадували одну з проблем підприємства, яке нині займається вивозом та утилізацією відходів – невідповідність тарифу реальним витратам.
Начальник КАТП 1728 Володимир Тимощук скажився, що навіть після підняття тарифу на початку ціна послуг явно занижена. При чому до кінця року очікується додаткове збільшення витрат підприємства через зростання мінімальної заробітної плати. Якщо нинішній тариф не покриває навіть вивезення сміття на полігон, що ж говорити про сортування та переробку відходів. Навіть міський голова наголошує, що за ціну, яку платять мешканці, налагодити нормальну утилізацію і переробку неможливо. У Німеччині, наприклад, це коштує у десять разів дорожче…

Інвестор, який вкладає гроші у побудову заводу, зрозуміло, прагнутиме повернути свої вкладення та отримати прибуток. За існуючого тарифу КАТП 1728 ледь зводить кінці з кінцями. Сміттєвий ринок влада віддає німецьким компаніям, чи значить це, що ціна на вивіз відходів теж буде німецькою?

– І інвестори, і я розуміємо одну річ – великих прибутків з проекту у Рівному поки що не буде, – заспокоює міський голова. – Це буде пілотний проект. Це фірми, які працюють на перспективу і мають фінансову можливість так працювати.

«Дікергоф» – справді компанія-гігант, з річним оборотом у 2 мільярди євро та дочірніми структурами у восьми країнах світу. Але їм у проекті відводиться переобладнання печей свого ж заводу. Що ж стосується компанії «Санком», то статутний капітал рівненської фірми нині складає 35 тисяч гривень (при заявлених 70 тисячах). А статутний фонд її материнської компанії зі Львова, заснованої двома фізичними особами та офшоркою з Ліхтенштейну, – 50 тисяч, хоча у реєстраційних документах заявлено вдвічі більшу суму. Та скільки б грошей інвестор не мав, його справа – бізнес, а не благодійність. Тому рівнянам справді важливо знати, скільки ж вони платитимуть за вивіз та утилізацію сміття.

– Я хотів би закласти таку умову, – поділився планами Володимир Хомко, – щоб ми могли скомпілювати середній тариф по Луцьку, Тернополю та ще кількох містах, і наш тариф щоб перевищував цей середній… ну скажімо не більше ніж на 15 відсотків.

Інформація про те, як саме домовилася міська влада з інвесторами, швидше за все є у підписаному договорі. Так-так, у тому самому, з якого влада на словах не робить секрету, але на ділі приховує від рівнян. Ми і надалі слідкуватимемо за розвитком цієї теми і обов’язково повідомимо громаду про розвиток подій навколо багатостраждального сміттєпереробного заводу.

Розслідування проведене за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Данської асоціації журналістів-розслідувачів і проекту «SCOOP» в Україні. Зміст статті не обов’язково відображає погляди грантодавців та є виключно відповідальністю ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань».

Катерина Іванова, Антоніна Торбіч, Володимир Торбіч, Тетяна Закордонець, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», листопад 2010