Чи правомірні вимоги посадових осіб обласного управління у справах ЗМІ назвати джерело суспільно-важливої інформації, яке повідомило про будівництво екологічно-небезпечних підприємств? Як діяти журналісту, щоб захисти право джерела інформації на нерозкриття?
Чи правомірні вимоги посадових осіб обласного управління у справах ЗМІ назвати джерело суспільно-важливої інформації, яке повідомило про будівництво екологічно-небезпечних підприємств? Як діяти журналісту, щоб захисти право джерела інформації на нерозкриття?
Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України «Про інформацію» в редакції від 13.01.2011 року журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов’язано до цього рішенням суду на основі закону.
Таким чином, будь-які вимоги посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування назвати джерело інформації є незаконними.
Такі вимоги суперечать і статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» Європейський суд встановив порушення статті 10 Конвенції, зазначивши:
«п. 39 … Захист журналістських джерел є одним з наріжних каменів свободи преси, це випливає із законів та деонтологічних правил, які діють у багатьох державах, що підписали Конвенцію, а також із багатьох міжнародних документів стосовно свободи журналістики (див. Резолюцію про свободу журналістики і про права людини, прийняту на 4-й Конференції європейських міністрів щодо політики засобів масової інформації (Прага, 7-8 грудня 1994 року), і Резолюцією Європейського парламенту про нерозголошення джерел журналістської інформації від 18 січня 1994 року, опубліковану в Офіційному віснику Європейської спільноти, № С44/34). Відсутність такого захисту могла би спонукати журналістські «джерела» відмовитися від допомоги пресі в інформуванні громадськості з питань, що становлять для неї інтерес. Відповідно, пресі важче було би відігравати необхідну для суспільства роль «сторожового пса», а її спроможність надавати точну і надійну інформацію могла би послабшати. Зважаючи на важливість захисту журналістських «джерел» для свободи преси в демократичному суспільстві та на можливий негативний вплив, що його може справити на здійснення цієї свободи декрет про розголошення таємниці, можна вважати, що такий захід був би сумісний зі статтею 10 Конвенції лише у тому разі, якби він виправдовувався нагальною суспільною потребою».
Вищезгадані дії посадовців мають ознаки цензури, оскільки становлять собою вимогу, спрямовану до журналіста розкрити джерело суспільно-важливої інформації, що є формою перешкоджання поширенню такої інформації. Такі дії прямо заборонені законодавством України, а саме частиною 1 статті 24 Закону України «Про інформацію». Крім того, частина 2 зазначеної правової норми передбачає, що забороняється втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, замовчування суспільно-важливих тем тощо.
Крім того, необхідно відзначити, що відповідно до статті 13 Закону України «Про інформацію» та частини 2 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відомості про стан довкілля (екологічна інформація) не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.
Таким чином, як журналіст так і «джерело» його інформації, оприлюднюючи суспільно-важливу інформацію про будівництво екологічно-небезпечних підприємств, діяли законно. В той же час, вимоги посадових осіб обласного управління у справах ЗМІ назвати джерело зазначеної суспільно-важливої інформації, суперечать Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та законодавству України.
Для захисту права на не розкриття джерела інформації журналіст повинен:
– Не розкривати відомості про джерело інформації, яке повідомило про будівництво екологічно-небезпечного підприємства;
– Зафіксувати за допомогою технічних засобів (диктофону, відео-, аудіо-пристроїв тощо) факт вимоги про розкриття джерела зазначеної інформації. При цьому, бажано зафіксувати дані про особу, яка вимагає розкриття цієї інформації (її ПІБ, посаду, підставу її вимог тощо);
– Направити до обласного управління у справах ЗМІ запит, в якому нагадати частину 3 статті 25 Закону України «Про інформацію» і запитати, на якій підставі посадові особи вимагають розкриття джерела інформації. Це дасть можливість або отримати відповідь про те, що ніхто з такими вимогами не звертався або дасть підстави для оскарження неправомірних дій до суду, направлення скарги до прокуратури тощо;
– Якщо тиск на журналіста продовжується, інформацію про це треба виносити в публічну площину (висвітлювати в ЗМІ, Інтернет – виданнях тощо);
– Звернутися до юриста та отримати фахову підтримку.
Людмила Опришко, адвокат, медіа-юрист ІРРП
* Надсилайте ваші запитання у розділ “Консультації” на адресу: law.irrp.org.ua@gmail.com з темою листа “Питання юристу“.
