Останнім часом сторінки ЗМІ рясніють повідомленнями про ускладнення після щеплень. Налякані такою інформацією батьки відмовляються щеплювати своїх дітей, в той час як медики наполягають: вакцинація – найкращий спосіб захисту від інфекційних хвороб.
Чому ж тоді хворіють діти? Що робити батькам, щоби після щеплень у дитини не виникло погіршення здоров\’я? Чи візьмуть до школи не щеплену дитину? Журналісти Рівненського агентства журналістських розслідувань шукали відповіді на ці та інші запитання.
Автор: Катерина ІВАНОВА, ІА “Рівненське агентство журналістських розслідувань”, травень 2010
Останнім часом сторінки ЗМІ рясніють повідомленнями про ускладнення після щеплень. Налякані такою інформацією батьки відмовляються щеплювати своїх дітей, в той час як медики наполягають: вакцинація – найкращий спосіб захисту від інфекційних хвороб.
Чому ж тоді хворіють діти? Що робити батькам, щоби після щеплень у дитини не виникло погіршення здоров\’я? Чи візьмуть до школи не щеплену дитину? Журналісти Рівненського агентства журналістських розслідувань шукали відповіді на ці та інші запитання.
Ми не заперечуємо доцільність вакцинації, ми хочемо перевірити, як працює система імунопрофілактики і де у ній слабкі місця.
Незафіксовані ускладнення
Рівнянка Наталія Виногродська вперше понесла на щеплення свого сина, коли йому було вісім місяців. Михайлика не вакцинували у пологовому будинку, оскільки він народився на шість тижнів раніше терміну та отримав ураження нервової системи. При виписці з лікарні, де хлопчик провів кілька тижнів після народження, лікарі попередили маму: щеплення робити лише з дозволу дільничного педіатра та невролога.
– Наш невролог дав нам дозвіл, – розповідає Наталія Виногродська, – сказав, що дитина вже немає гіпертонусу, розвивається добре. Ми, звичайно, пішли і зробили. І через два дні дитину почало трусити – він повзав по кімнаті, підходив до дивана, ставав на ніжки і його аж перетрушувало всього, він навіть сідав на попу.
Ці, подібні на судоми, скорочення м\’язів налякали маму, тим паче, що від народження Михайлик мав неврологічні проблеми, які вдалося здолати. Коли ж вона звернулася в поліклініку, невропатолог заперечив зв\’язок із вакцинацією та порадив давати дитині заспокійливе, мовляв, він гіперактивний. Однак призначені препарати стану маляти не покращили, навпаки – судоми навіть почастішали і траплялися до 30 разів на день. Шукаючи причину хвороби дитини та способу їй допомогти, Наталя, обійшла не одного лікаря у Рівному, аж поки не звернулася до невропатолога за порадою знайомих.
– Вона нам сказала, що з таким діагнозом (ураження центральної нервової системи і гіпертонус кінцівок) до трьох років щеплення робити неможна, – розповідає мама, – і що будь-який лікар мав нам це сказати.
Лікар підтвердила: хлопчику погіршало саме через щеплення. На щастя, після курсу лікування, малюк одужав. Однак мама відмовляється продовжувати вакцинацію. І каже, що з часу її скарг на судоми у поліклініці забули про її існування і на щеплення більше не запрошують.
Попри часті, переважно усні, скарги батьків, зафіксованих документально поствацинальних ускладнень практично немає. Скажімо, за 2009 рік санітарно-епідеміологічна служба області не зареєструвала жодного ускладнення після щеплення. У Рівному, за інформацією міського управління охорони здоров\’я, було зафіксовано 16 поствакцинальних місцевих реакцій і знову таки жодного ускладнення. По одному випадку ускладнень було виявлено у 2002, 2000 та 1999 роках. Це значить, що батьки неадекватно оцінюють те, що відбувається з дитиною? Чи, можливо, лікарі не хочуть бачити очевидного, відмахуючись від стурбованих мам і тат?
– Проблема полягає в тому, що дуже часто суспільна думка та звичайні мами не бачать різниці між словами «реакція» і «ускладнення», – пояснює харківський лікар-педіатр та автор багатьох книг про дитяче здоров\’я Євген Комаровський. – Реакцій завжди багато, ускладнень завжди дуже мало. Реакція – це короткочасний розлад здоров\’я, який не несе за собою жодних наслідків. А ускладнення – це серйозний, небезпечний для життя, тривалий розлад здоров\’я, пов\’язаний з вакцинацією. Цю різницю слід чітко розуміти.
Лікарі переконують: за умови правильного проведення вакцинація цілком безпечна для дитини. Якщо ж щеплення провокує проблеми зі здоров\’ям, значить десь була допущена помилка. Де ж приховуються проблемні аспекти вакцинації?
Наказ і реальність: знайди 10 відмінностей
Згідно з національним календарем щеплень, затвердженим Міністерство охорони здоров\’я та Всесвітньою організацією охорони здоров\’я, за перші півтора року життя дитина повинна отримати щеплення проти 10 інфекційних хвороб: гепатиту В, туберкульозу, дифтерії, кашлюку, правця, поліомієліту, ХІБ-інфекції, паротиту, краснухи та кору. Додатково доступні, але не обов\’язкові вакцини від пневмококової інфекції, грипу та вітрянки. В інших країнах календарі щеплень ще більш насичені: наприклад в Австрії та Німеччині усіх дітей вакцинують від пневмококової інфекції, вітрянки та папіломовірусу людини. Маленьким американцям роблять щеплення ще й від менінгококової та ротавірусної інфекцій. Однак ані європейці, ані американці не вакцинуються від туберкульозу.
В Україні перші щеплення – від туберкульозу та гепатиту – проводять на 2-5 день від народження, ще у пологовому будинку. Надалі вакцинацією дітей займаються дитячі поліклініки.
– Взагалі щеплення – це величезне досягнення медицини минулого століття, – переконує лікар-педіатр вищої категорії Ольга Гулінська. – Але останнім часом чомусь тільки у нас виникає багато ускладнень. Наш головний спеціаліст із щеплень Лапій був в Америці, в Англії, та коли запитував про побічні дії, люди не розуміли, що мається на увазі, окрім температури та місцевих реакцій. У нас вони є. Чому? Якість вакцини. Дітки непідготовлені.
Контролювати якість вакцинного препарату покликане державне підприємство «Центр імунобіологічних препаратів». Однак, якщо батьки не довіряють тим вакцинам, які безкоштовно надаються у поліклініках, вони можуть самостійно купити препарат іншого виробника. Тому ми не будемо детально розглядати ЧИМ щеплюють, а поговоримо про те, ЯК щеплюють.
Порядок проведення профілактичних щеплень, умови зберігання вакцин, вимоги до кабінетів та осіб, які проводять вакцинацію, а також список протипоказів, можливих поствакцинальних реакцій та ускладнень визначає Наказ №48 Міністерства охорони здоров\’я України. Згідно з цим наказом перед щепленням, щоб переконатися, що маля абсолютно здорове, педіатр повинен оглянути дитину та виміряти їй температуру. В іншому випадку вакцинувати не можна. Також лікар повинен розповісти батькам про можливі післявакцинальні реакції і ускладнення, взяти письмову згоду батьків і відправити малечу у кабінет щеплень. Педіатри з досвідом, аби перестрахуватися перед вакцинацією, направляють дітей на аналізи.
– Щоб дитина нормально перенесла вакцину, вона повинна бути повністю обстежена – аналіз крові, аналіз сечі, – ділиться досвідом Ольга Гулінська. – Не повинно бути алергічного анамнезу в сім\’ї, цукрового діабету, псоріазу. Хоча у протоколах обстежень перший аналіз крові треба робити в 9 місяців, а щеплювати починаємо в три. Як бачите, наказ і протоколи – різні речі. Та все ж варто здати аналізи, принаймні перед першим щепленням, щоб переконатися, що організм працює нормально. У хорошому випадку, якби країна була багата, кожна дитина мала б обстежитися – зробити реакцію імунолейколізису. Вона не 100-відсоткова, але насторожує, якщо якась вакцина може у дитини щось викликати. Для цього треба вакцину та кров з вени.
Через 30 хвилин після щеплення дитину ще раз має оглянути лікар аби впевнитися, що все гаразд, чи надати необхідну допомогу. На практиці, усе відбувається дещо інакше.
Згідно з нормами, на прийом одного маленького пацієнта виділяється 10 хвилин, таким чином за три години прийому лікар мав би оглянути 18 дітей. Насправді ж їх приходить у кілька разів більше:
– Від 30 до 50 на три години прийому, – пригадує свої поліклінічні будні пані Гулінська, яка зараз має приватну лікарську практику. – Лікарів у поліклініках не вистачає, працюють на півтори ставки. Ще й пацієнти не мають звички ходити тільки до свого лікаря. Дуже велике перевантаження на поліклінічних лікарів, тому навіть теоретично повністю звернути увагу дуже складно. Навіть 20 дітей до року прийняти за один прийом – це багато.
Три години прийому – і більше тридцяти дітей. Тобто менше, аніж за 5 хвилин лікар повинен встигнути оглянути дитину, поміряти температуру, зібрати анамнез, розпитати маму про сімейний фон, розповісти про вакцинацію, підписати згоду, а ще треба роздягнути-одягнути малюка, і ще раз оглянути тих, хто вже зробив щеплення. З якою ж швидкістю це мало б відбуватися?
У Рівненському міському управлінні охорони здоров\’я спробували полегшити роботу педіатрам хоча б в частині інформування про переваги та недоліки вакцинації – розробили та розмножили інформаційні листки, розповідає начальник управління Михайло Стичишин. Однак, коли ми навідалися у дитячу поліклініку на вулиці Макарова, жодних листівок там не побачили, як і в поліклініці на вулиці Грушевського.
Звісно, є Інтернет, де можна знайти відомості про все на світі. Але далеко не кожна сім»я має вільний доступ до цього блага цивілізації. Тож батьки не володіють достатньою інформацією щодо вакцинації, часто вони навіть до ладу не знають, яке саме щеплення робитимуть їх дитині. А може не хочуть знати.
– Інформації нової медичної батьківської постійно є величезна кількість. Тим не менше, дитячий лікар в межах тих обов\’язків, які у нього зараз є, реально не має можливості доводити цю інформацію до відома батьків, – переконаний Євген Комаровський. – Та й ніхто її насправді від нього не вимагає. Постійно в темі вакцинації обговорюється тема, що лікар перед щепленням повинен подивитися, зробити купу аналізів, повинен розповісти про всі побічні ефекти вакцини, повинен-повинен-повинен-повинен… А мама? Мама, яка прийшла на вакцинацію, хоча б чим-нибудь повинна поцікавитися? Тато, який пригнав машину на автосервіс, точно поцікавився його можливостями. І коли татові кажуть, що в машині слід поміняти гуму, він знає, яка буває гума, якої фірми, і яка краща. А коли мама стоїть перед вибором, якою вакциною робити щеплення від гепатиту В чи від кашлюку… У неї є вибір! Але вона повинна знати плюси і мінуси кожної вакцини. А вона вважає, що не повинна. Їй винні. Усі.
Якщо ж батьки цікавляться, але лікарі відмовляють їм у цій інформації, тоді дії медичного персоналу можна оскаржити у судовому порядку.
– Відповідно до Закону України «Основи законодавства про охорону здоров\’я» лікар повинен повідомити батьків про факт здійснення щеплення, про ліки, якими здійснюється щеплення, а також про негативні наслідки, які можуть настати, – пояснює юрист, фахівець із медичного права, президент ВГО «Український діабетичний союз» Людмила Солоп. – У разі неповідомлення про будь-який із компонентів, мова йде про порушення законодавства. Відповідно до цього лікарі, а також середній медичний персонал, який безпосередньо здійснює щеплення, можуть нести відповідальність – кримінальну (в разі настання тяжких наслідків), та цивільну, тобто компенсацію матеріальної і моральну шкоди через суд. Мова йде саме про неінформування, а не нанесення тілесних ушкоджень.
Щоб дитина прийшла на щеплення здоровою, вона не повинна контактувати з хворими, у тому числі і в поліклініці. Для цього відділення, де проводять щеплення, ізолюють від загальної площі поліклініки, обладнують окремий вхід. Ці норми дотримано у поліклініці на вулиці Макарова. Дитяча поліклініка на Грушевського теж має відділення здорової дитини, але розміщене воно на другому поверсі. Тим часом, як у загальному холі, гардеробі і на сходах можна назбирати цілий букет інфекцій. Більше того, коли другий поверх поліклініки ремонтували, відділення для здорових дітей перенесли на третій поверх, туди, де розміщені кабінети педіатрів, і куди приходять хворі дітки.
Та й навіть в окремому відділенні, сидячи у черзі (а подекуди у кількох) чи бігаючи коридором, діти мають можливість «поділитися вірусами» один з одним.
– Хто повинен прийняти рішення, чи можна вакцинувати цю дитину? – запитує Євген Комаровський. – Теоретично, це повинна зробити одна людина – дитячий чи сімейний лікар. Тим не менше, ніхто не хоче брати на себе відповідальність, тому 3-місячну крихітку повинні оглянути педіатр, отоларинголог, невропатолог. Тобто мама з дитиною повинні обійти купу спеціалістів, висидіти у 5 чергах і лише після цього піти щеплюватися. Звичайно в одній із цих черг вона обов\’язково знайде вірусну інфекцію, а коли пізніше у дитини підніметься температура та «вилізуть» соплі, хто буде винен? Звісно та сама вакцина, яка бідну крихітку позбавила імунітету.
Якщо щось пішло не так
Мешканка Хмельницької області Оксана Даценко принесла свою донечку на щеплення АКДС та ХІБ у п\’ять місяців. Після уколу маму попередили, що можливо у дитини підніметься температура до 38 та порадили дати малечі парацетамол. Температура не забарилася – вже увечері того ж дня стовпчик термометра «перевалив» за 39 градусів, однак ані парацетамол, ані уколи анальгіну, які зробила служба швидкої допомоги, не полегшили стану дитини.
– Наступного дня ми поїхали до лікаря, – розповідає пані Оксана. – Вона в карточці нам написала, що стан дитини задовільний, і що температура вище 38,5. Але що це реакція на щеплення ніхто не написав. І ще вона сказала, якщо будуть ще ускладнення – звертайтеся.
Дитина горіла 5 днів. Температура впала лише після того, як в інфекційному відділенні, куди її госпіталізували з підозрою на отруєння, дівчинці поставили крапельницю. В лікарні малечі так і не поставили діагноз. Зрештою, не отримавши кваліфікованої допомоги, мама написала відмову від госпіталізації та забрала маля додому. На зміну гарячці прийшло знесилення: дитина не їла, постійно спала і не реагувала на зовнішні подразники. Оговтатись дівчинці допоміг приватний педіатр, до якого звернулись батьки. А ще через деякий час на черговому огляді педіатр зауважив в серці дитини шуми.
– Ми зробили кардіограму, і кардіолог сказав, що це наслідки вакцинації, – говорить Оксана Даценко.
Кожен лікар знає: будь-який медичний препарат, в тому числі і вакцина, має побічні дії. І анотації до вакцин, і вже згаданий наказ МОЗ містять перелік можливих побічних ефектів та післявакцинальних реакцій і ускладнень. У цьому списку і температура, і кволість чи навпаки збудливість, і біль у місці уколу, почервоніння та висипки, розлади травлення, нудота, діарея, алергійні реакції, набряк Квінке, судоми, тривалий пронизливий крик, втрата свідомості та навіть анафілактичний шок.
То й же 48-ий наказ передбачає: якщо мала місце поствакцинальна реакція чи ускладнення, лікар-педіатр повідомляє керівника поліклініки, в якій працює, та санстанцію.
– Перший, кого повідомляє педіатр – це керівника лікувальної установи, – пояснює лікар-епідеміолог обласної СЕС Віктор Мороз. – Дається термінове повідомлення в територіальну СЕС, збирається комісія лікарів, яка розслідує цей випадок, визначає причини захворювання. І акт цього розбору направляється в управління охорони здоров\’я і нам.
Але розслідування погіршення здоров\’я дитини відбувається лише за умови, що лікар все-таки повідомила про хворобливу реакцію на вакцинацію, а не відмахнулася від батьків. Скажімо, ми так і не знайшли протоколу засідання комісії стосовно випадку Михайлика Виногродського. Чому? Судомні скорочення м\’язів – це аж ніяк не місцева реакція, тож цей випадок мав би розглядатися.
Начальник Рівненського міського управління охорони здоров\’я Михайло Стичишин переконує, що педіатри самі зацікавлені у тому, щоби такі випадки виносити на комісію, тому приховувати поствакцинальні ускладнення не будуть.
-У нас не було такого, щоби педіатри відмовлялись, – розповідає пан Стичишин. – До мене така інформація не надходила. Ніхто нікого за це не картає, щоб не давали… Навпаки, ми всім кажемо: кожну реакцію з будь-якої дрібниці нам говоріть, тому що краще це лікувати та усунути, аніж довести до проблеми. Навіть про температуру треба інформувати. І лікарі інформують, бо перестраховуються. І якщо була реакція, нема в тому вини лікаря, щоб вони боялися б інформувати, бо їх за це будуть карати.
У нашій країні немає спеціальної програми соціального захисту людей, які постраждали від щеплень. Ставлячи за обов\’язок кожному громадянину зробити профілактичні щеплення, держава відмовляється нести відповідальність, якщо щось піде не так. Теоретично, медицина в нашій країні безкоштовна, тож постраждалим мали б і так надати необхідну допомогу. Практично, такі сім\’ї залишаються наодинці зі своїми бідами.
– Абсолютно однозначно, якщо людина постраждала від щеплення, то її слід забезпечити медичною допомогою – висококваліфікованою та безкоштовною завжди, до кінця днів, – вважає Євген Комаровський. – На жаль, насправді, якщо виникає реакція на щеплення, чи ускладнення, не дай Бог, то сім\’я опиняється сам на сам зі своєю проблемою. А решта намагаються зробити вигляд, що непричетні. Така проблема справді існує.
Батькам можна порадити лише одне: активно цікавитися чим і як щеплюють вашу дитину, самим слідкувати за протипоказами до щеплень та виконувати поради лікаря. Якщо ж дитині стало погано після вакцинації, звертатися до педіатра. Пам\’ятайте: хід вакцинації контролює ще й санстанція та управління охорони здоров\’я – можна стукати і в ці двері.
Відмовитися можна. А що далі?
У темі щеплень є ще один двозначний аспект: держава дозволяє відмовитися від щеплень через релігійні чи інші переконання, однак жодним чином не визначає прав нещеплених людей.
Коли Тетяна Чередник із села Глинськ Здолбунівського району у пологовому будинку відмовилася від щеплень для своєї дитини, вона не очікувала, що через цю відмову їй доведеться практично втікати із медичної установи. Лікарі відмовлялися виписувати породіллю додому та наполягали на вакцинації. Зрештою, Тетяна написала розписку, що відмовляється від госпіталізації та бере на себе відповідальність, зібрала речі і поїхала додому самовільно.
У повній мірі відчула на собі законодавчі недопрацювання і мешканка Здолбунова Ірина Горковчук. Через проблеми зі здоров\’ям її син Віталій не отримав усіх щеплень, зате мама одного дня отримала попередження зі школи, де навчається хлопець. У документі йшлося про те, що через відсутність щеплень хлопчик буде відсторонений від відвідування школи. Директор у своєму рішенні опиралася на статтю 15 Закону «Про захист від інфекційних хвороб». Однак у суперечність із цим законом вступає Конституція України та Закони «Про дошкільну освіту» та «Про загальну середню освіту», які кожній дитині, незалежно від наявності чи відсутності щеплень, гарантують право навчатися.
– На сьогоднішній день у нас є конфлікт двох законів, – пояснює юрист Людмила Солоп, – Конституція України та закон про середню освіту гарантують право на безоплатну середню освіту. Однак законодавство накладає обов\’язок і відповідальність: якщо людина відмовляється від щеплень, то вона відсторонюється від навчання у школі, або дитячому садку. Але в будь-якому разі мова не йде про позбавлення дитини освіти взагалі – вона може навчатися вдома або дистанційно.
Ось тільки незрозуміло, як і за чий кошт здобувати освіту поза школою. Хто платитиме найнятим репетиторам чи шкільним вчителям, які займатимуться з дітьми за індивідуальним графіком? Не знають відповіді на це питання і у Здолбунівському відділі освіти.
– Якби на рівні держави було законодавчо врегульовано питання надання індивідуальної форми навчання для дітей, батьки яких відмовляються від щеплень, то це питання можна було б вирішити, – переконана заступник начальника Здолбунівського районного відділу освіти Жанна Рудик. – Кошти, я думаю, знайшли б. Але головне – законодавча підстава. Ми – чиновники, нам має бути написано. Бо в іншому випадку ніяка фінансова організація, ні казначейство не виділить гроші під це.
Можливо, колись державні мужі і врегулюють ці суперечності, а поки розв\’язання кожного конкретного випадку залежить від наполегливості і юридичної грамотності батьків та людяності і готовності піти назустріч керівників освітніх закладів. Оскільки Конституція України, яка гарантує право на освіту, має вищу юридичну силу за інші закони, то батьки Віталія Горковчука відстояли право дитини навчатися через звернення у прокуратуру.
Прокурор Здолбунівського району Ігор Ольшанецький пояснив, що прокуратура внесла протест на незаконні дії адміністрації школи, і нині дитина продовжує навчання.
У Рівному ж, переконує Михайло Стичишин, прецеденту, коли б комусь відмовили у відвідуванні садочку чи школи, немає.
У темі щеплень ще чимало проблем, які неможливо охопити в одній публікації. Це і нерегулярні поставки вакцин, через що бажаючі отримати щеплення, не можуть зробити це вчасно, і питання зберігання та транспортування препаратів, і велика кількість липових, куплених за кілька десятків гривень довідок про щеплення.
Вирішення цих проблем потребує взаємодії батьків, лікарів і держави, при чому всім дійовим особам слід пам\’ятати, що за кожним зробленим чи незробленим щепленням стоїть здоров\’я, а подекуди і життя дитини.
Автор: Катерина ІВАНОВА, ІА “Рівненське агентство журналістських розслідувань”, травень 2010
