Петро Кириченко – це найближчий радник і товариш Павла Лазаренка, зрада якого зіграла вирішальну роль в ув’язненні колишнього прем’єр-міністра України.

Як пригадував Лазаренко, він познайомився з Петром Кириченком в 1986 році. Тоді сам Лазаренко працював в управлінні сільського господарства обкому Компартії, а Кириченко був помічником голови торгового управління.

Наприкінці існування Радянського Союзу Кириченко був співробітником торгових представництв СРСР в Угорщині та Польщі, а 1 вересня 1990 року заснував у Дніпропетровську компанію “АгроПостачЗбут”. “Фірма займалася бізнесом в сфері продуктів харчування, аграрної продукції, гербіцидів…”, – описував профіль її діяльності Кириченко на допиті в США.

Коли Лазаренко у 1992 році став керівником Дніпропетровської області, Кириченку було відкрито зелену вулицю. А в 1993 році вони оформили свої стосунки – Лазаренко став отримувати від Кириченка половину його доходів в обмін на просування його інтересів.

У Варшаві вони відвідали American Bank in Poland, де відкрили рахунок для Лазаренка. Власне, цей момент і став ключовим у побудові версії американського обвинувачення про вимагання.

“- Ви розмовляли тоді про щось із Лазаренком в банку? – запитала у Кириченка на допиті в суді в 2004 році американська прокурор Марта Берш.

• Так, коли ми вийшли з банку, Лазаренко сказав, що працює з усіма в пропорції 50 на 50, – відповів Кириченко.

– Як ви розуміли ці слова?

• Так, що 50 відсотків доходу необхідно віддавати пану Лазаренку. І 50% самої компанії “АгроПостачЗбут”.

– Що ви відповіли?

• Я погодився. Тому що я не бачив іншого способу розвивати бізнес. (…) Все було під Лазаренком, всі силові органи були під ним.

– Чи вчинили ви якісь кроки з передачі половини свого бізнесу Лазаренку?

• Так. Пані Карова була включена до переліку власників компанії. Як я зрозумів, це тітка дружини Лазаренка (їй було 70-75 років на той момент – УП). Її назвав Лазаренко. Він не хотів, щоб там (в числі засновників) було його прізвище.

В цей же день, 13 січня 1993 року Кириченко перерахував Лазаренку перші 40 тисяч доларів. “Це була попередня плата”, – пояснив бізнесмен на допиті в Америці.

Лазаренко і Кириченко жили душа в душу. Ще будучи керівником Дніпропетровської області, він видав дозвіл компанії Кириченка на експорт вугілля, нафтопродуктів, чорних металів тощо – так само, до речі, як і фірмі Тимошенко “Корпорація Український Бензин”.

Намагаючись зруйнувати версію Кириченка, який у Америці представив себе жертвою вимагання з боку Лазаренка, адвокати екс-прем’єра залучали найрізноманітніших свідків – навіть масажиста на прізвище Петро Кукліч, який керував “комплексом оздоровлення” на Дніпропетровському пивкомбінаті. Він в деталях пригадав, як Лазаренко з Кириченком часто проводили дозвілля у нього.

“– Чи Лазаренко представив вам Кириченка?

• Так. Він сказав: “Це мій брат. Його звати Петро, як і тебе”. Коли вони зустрічалися, то цілувалися. Вони вдвох ходили в оздоровчий центр двічі на тиждень до 1995 року, коли Лазаренко переїхав у Київ”.

Кириченки, які освоїлися в Америці, у 1998 році запросили Лазаренка бути хрещеним батьком їх онучки – і не хрестили її доти, поки той не прилетів до них в США на церемонію, яку провели у російській церкві в Сан-Франциско.

Варшавський пістолет

Але у Петра Кириченка також були свої скелети у шафі. В першій половині 1990-х він жив паралельно у Дніпропетровську та Варшаві, де виявився замішаний в одній “мутній” історії.

У жовтні 1994 року варшавська поліція виявила труп невстановленої особи, і в рамках розслідування цієї справи провела обшук у офісі кириченкової фірми “Dorr Auto”. В ході слідчих дій у нього було виявлено пістолет “Астра”. 1 лютого 1995 року прокурор Варшави видав ордер на арешт Кириченка в зв’язку зі зберіганням зброї без дозволу.

Лазаренко кинувся рятувати друга – він як голова Дніпропетровської облради написав листа до прокурора Варшави з клопотанням про “підтримку та сприяння у вирішенні тимчасових ускладнень”. Генконсул України у Польщі Василь Коваль звернувся про звільнення Кириченка під заставу. Інший співробітник дипустанови Андрій Новаковський, третій секретар посольства України у Польщі, заявив, що це його пістолет, який він просто залишив у офісі Кириченка.

Через місяць після арешту, 2 березня 1995 прокурор наказав звільнити Кириченка під заставу 1 мільйон 300 тисяч злотих, а 7 березня Кириченко отримав дозвіл польської влади тимчасово відвідати Україну у справах бізнесу – під гарантію повернення.

Але замість Дніпропетровська Кириченко втік до США, і вже 12 березня 1995 прибув до Сан-Франциско. Він почав терміново оформлювати документи на постійне проживання у Америці, де володів компанією ABS Enterprises. Тут Кириченко і зробив одну помилку, яка дозволила США взяти його на гачок. 17 липня 1995-го він заповнив форму I-485 Служби імміграції та натуралізації про корегування свого статусу – з неіміграційного на іміграційний. Він вказав у документах уряду США, що ніколи не арештовувався.

У цей час влада Польщі розшукувала Кириченка, а його адвокати аж до грудня 1995 року писали прокурору Варшави, що їх клієнт “в зв’язку із поганим самопочуттям не може з’явитися до офісу прокурора”.

Будинок Кириченка в Тібуроні, передмісті Сан-Франциско. Фото SF.BlockShopper.com

18 січня 1996-го Кириченко став американським резидентом. Але брехня про арешт у Варшаві, який він не згадав при отриманні дозволу на проживання в США, стала підставою для переслідування Кириченка. 16 березня 1999 року спецагент ФБР Брайан Ерл почав справу проти Кириченка за неправдиву інформацію, надану Службі іміграції та натуралізації.

Паралельно проти Кириченка почалося розслідування за відмивання коштів. 28 травня 1999 року швейцарський слідчий Лоран Каспер-Ансерме надіслав запит до генпрокурора США про арешт та екстрадицію Кириченка. Зрештою, влітку 1999 року Кириченко був затриманий у Америці як співучасник Лазаренка.

Протягом 183 днів Кириченко утримувався у одній камері з Павлом Лазаренком у Даблінській тюрмі, аж поки в грудні 1999-го Кириченко не погодився дати свідчення. Як уже писала “Українська правда”, Кириченко вирішив здати Лазаренка, бо боявся, що той почав свідчити проти нього – хоча насправді Лазаренко зустрічався з прокурорами, бо давав інформацію проти Кучми і Ющенка.

Прощаючись з Лазаренком у в’язниці, Кириченко його поцілував. Уже в суді, коли адвокати екс-прем’єра розпитували свідка про цей жест, Кириченко визнав: “Це був поцілунок Іуди”.

Таємна угода зі слідством

Після згоди Кириченка співпрацювати його випустили з тюрми під домашній арешт – і на ногу вдягнули браслет електронного моніторингу, такий самий, яким пізніше “прикрасили” і Лазаренка. При чому “утримання під вартою” Кириченку дозволили відбувати у нього в шикарному маєтку в Тібуроні з видом на Сан-Франциско і міст “Золоті ворота”. Лазаренко про “домашній арешт” в своєму палаці в Новато міг тільки мріяти – він провів понад п’ять років в убогій квартирі в районі для емігрантів.

Угода Кириченка з американським слідством багато років була засекречена – на ній стояла позначка “under seal”, але зараз цей документ також можна знайти серед файлів у суді Сан-Франциско. Тож там можна дізнатися, на яких умовах він обміняв свою свободу за свідчення про Лазаренка.

Отже, Кириченко визнав свою провину за одним епізодом: “Я згоден, що я отримав чи володів викраденими та неправомірно привласненими грошима чи майном…”

Максимальний термін за цим звинуваченням становив 10 років тюрми. Кириченко підписався під явкою з повинною:

Кириченко погодився заплатити 3 мільйони доларів реституції та правдиво свідчити. У свою чергу, уряд США зобов’язалися не передавати українській Генпрокуратурі інформацію, сказану Кириченком, не висувати проти нього додаткових кримінальних обвинувачень – та не депортувати його з Америки разом з дружиною Ізабеллою та доньками Людмилою та Лідією.

Ця угода відкрила шлях для звинувачення Лазаренка. 18 травня 2000 року, за день до укладення угоди між Кириченком і прокуратурою, США висунули звинувачення проти Лазаренка за статтям “змова з метою відмивання коштів”, “відмивання коштів” та “переміщення вкраденої власності” – загалом за 33 пунктами. Через рік обвинувачення Лазаренка збільшиться до 53 пунктів.

Ким був Кириченко?

Петро Кириченко був не просто правою рукою Лазаренка, але і його радником на громадських засадах в часи роботи першим віце-прем’єром в 1995, а потім прем’єр-міністром в 1996.

Візитівка Кириченка

“У нас були стосунки підлеглого з керівником. Потім Кириченко поїхав у США, я не пам’ятаю дати. Він займався власним бізнесом. Можливо, деякі наші справи перетиналися”, – неконкретно описував Лазаренко їхні стосунки.

Він не згадав, що насправді робив Кириченко. Той був головною ланкою в корупційній вертикалі Лазаренка. Саме Кириченко реєстрував на себе офшорні фірми, куди Лазаренко отримував свою частку хабарів від багатьох бізнесменів, починаючи від Тимошенко і закінчуючи російською “Ітерою”.

Потім Кириченко переводив гроші на персональні кодовані рахунки Лазаренка, що слідство в США трактувало як спробу приховати походження нечесно зароблених коштів. І саме Кириченко особисто їздив до Швейцарії брати виписки про поповнення рахунків Лазаренка, який на той час був прем’єр-міністром та не міг непомітно залишати Україну.

“Після того, як я забирав звіти, я їхав у Київ і віддавав їх Лазаренку. Він міг перевірити, чи всі гроші, які очікувалися, надійшли. Він писав на аркушу суму і дати, інколи були назви компаній і прізвища”, – давав свідчення Кириченко в каліфорнійському суді.

Наприклад, часто кодований рахунок Лазаренка CARPO-53 поповнювався грошима з рахунку фірми Кириченка Orphin в польському банку, куди їх переводив кіпрський офшор Somolli Enterprises. Природу цих транзакцій Кириченко пояснив у американському суді.

“- Гроші, які прийшли від компанії Somolli Enterprises – це були гроші від Тимошенко для Лазаренка, – заявив Кириченко.

– Чи розмовляли ви з Лазаренком про їх надходження?

• Так. Він сказав, що гроші прийдуть від Тимошенко. І ці гроші слід перевести на CARPO-53 або NIHPRO (кодовані рахунки Лазаренка в Швейцарії – УП).

– Чи колись ви або будь-які ваші компанії мали бізнес з Somolli Enterprises?

• Ні.

– Чи якісь ваші компанії займалися газовим бізнесом в Україні?

• Ні”.

В заяві на ім’я ФБР Петро Кириченко зробить припущення, що Тимошенко була, як і він, стороною вимагання з боку Лазаренка. Водночас сама Тимошенко ніколи не позиціонувала себе жертвою – навпаки, захищала Лазаренка перед Мінюстом США.

“– Ви стверджували, що ваші стосунки з Лазаренком були абсолютно типові для всіх бізнесів в Україні? – запитали в ході перехресного допиту Кириченка в каліфорнійському суді.

• Я і зараз це кажу, але я не стверджую, що вони законні.

– Звідки ви знаєте, що стосунки Тимошенко з Лазаренком були такими самими, які мали і ви з Лазаренком?

• Тому що Лазаренко сказав мені, що він працює з усіма 50 на 50″.

Гроші на політику

У серпні 1997 року, після відставки з посади прем’єр-міністра, Лазаренко поїхав відпочивати до Іспанії разом з Кириченком. Там, за словами Кириченка, Лазаренко і оголосив йому про бажання усунути Кучму. Тому гроші, які Лазаренко старанно накопичував на рахунках за кордоном, мали бути інвестовані в політику – з метою повернення до влади.

“- Він мав намір іти в політику і боротися з Кучмою, – пригадав Кириченко ці події на допиті в США. (…)

– Які були стосунки Кучми і Лазаренка до цього часу?

• В січні 1997 він зрозумів, що Кучма його усуне. Він сказав, що, напевно, навесні він буде звільнений. Він сказав, що оточення Кучми не задоволено ним. І під час відпустки в Іспанії в серпні 1997-го Лазаренко сказав, що він хоче балотуватися в парламент. Я був проти цього. Я намагався переконати його змінити свою думку.

– Після розмови з Кучмою Лазаренко просив вас вживати якихось дій щодо виборів?

• Так, була організована партія, і треба було переводити гроші. І він сказав, що буде давати мені інформацію, куди платити і я повинен був платити з його грошей. Я погодився. Це були платежі на потреби регіональних осередків партії, газет, телестанцій”.

Так і сталося. Восени Лазаренко разом з Тимошенко стали лідерами партії “Громада”, яка в березні 1998 року змогла подолати бар’єр і потрапила до парламенту, набравши 4,67%. Основний внесок до їх результату дала Дніпропетровська область, де за “Громаду” проголосували 35% виборців.

…Після відставки з посади прем’єра влітку 1997 року Лазаренко відчув небезпеку, що може втратити гроші, накопичені в Швейцарії. На них міг бути накладений арешт в рамках розслідування, яке проводила Генпрокуратура України. Тому Лазаренко вирішив забрати гроші з рахунку CARPO-53 в швейцарському банку SCS Alliance.

Для того, щоб вивести гроші зі Швейцарії, Лазаренко попросив видати йому готівку – майже 100 мільйонів доларів! Банк запропонував виписати чеки на пред’явника, які є аналогом кешу. У підсумку, Лазаренку виписали два чеки по 48 мільйонів доларів кожен! Фактично, ці два чеки і були 96 мільйонами доларів у готівці.

Швейцарські банкіри, які не хотіли втрачати такого клієнта, порадили Лазаренку покласти ці гроші на рахунки щойно створених офшорних фірм у відділенні цього ж банку SCS Alliance, але вже на Багамських островах.

Про те, що Лазаренко шукає схованку для грошей за межами Швейцарії, розповів на допиті у Сан-Франциско Гійон Круг, банкір із SCS Alliance.

“– Чи казав вам Лазаренко, що переведення грошей зі швейцарського відділення на Багами було пов’язано з його балотуванням в президенти?

• Так, він це казав. Він сказав, що виборча кампанія буде дуже брудна, і він хоче мати додатковий захист”.

В матеріалах справи Лазаренка є лист Круга від 11 серпня 1997, де він пояснює, що Лазаренко перевів гроші на Багами “як гарантування більшої конфіденційності”.

Сам Кириченко також повідомив на допиті, що Лазаренко боявся арешту рахунків у Швейцарії: “Почалося розслідування в Україні, і він боявся, що гроші можуть бути заморожені”.

У підсумку, 96 мільйонів доларів Лазаренка, вилучені зі Швейцарії, були покладені на рахунки двох компаній екс-прем’єра на Багамах – Fairmont та Lady Lake.

Коли в США почалося розслідування, Лазаренко відстоював версію, що це була схованка для боротьби з Леонідом Кучмою. Американські адвокати Лазаренка залучили в якості свідка Володимира Тахтая – особу, яка відповідала за фінансування партії “Громада”.

Він мав свідчити про те, що фінансування виборчої кампанії “Громади” в 1998 році було дорогим задоволення. Тахтай навів приклади, що, приміром, утримання “Громади” в Києві коштувало 70 тисяч доларів на місяць. А от на Тернопільщині кожен район отримував по 3 тисячі доларів на місяць – загалом щомісяця ішло 50-60 тисяч доларів в розрізі однієї тільки області.

Окрім того,  з грошей Лазаренка фінансувався його медіа-холдінг – газета “Правда України” (через офшорку Nemuro) та телеканал “ЮТАР” (через офшорку Fairway), а також бізнес-активи. Серед матеріалів американської справи можна знайти документи про участь Лазаренка в капіталі оператору мобільного зв’язку Kyivstar.

За словами Кириченка в суді, він робив придбання медіа для Лазаренка за стандартною схемою: “Я отримував факс він його секретаря, або він міг подзвонити, і я робив трансфер грошей”. Кириченко розповів, що ще в 1995 році Лазаренко придбав 40 відсотків газети “Дзеркало тижня” (декілька років тому видання позбулося спадку такого акціонера). Також, за словами партнера екс-прем’єра, 1 мільйон 100 тисяч доларів Лазаренко заплатив за газету “Київські відомості”.

В одному з клопотань адвокати Лазаренка згадали, що протягом підготовки до виборів 1998 року понад 50 мільйонів доларів з грошей Лазаренка було повернуто в українську політику – для підтримки “Громади” на виборах.

“Ці кошти були використані для придбання телестанцій, радіостанцій та інших медіа. В 1999 році президентська кампанія вимагала би ще більше ресурсів“. Такими словами захист відстоював теорію, що Лазаренко переховував гроші на коррахунках офшорних фірм у США тільки з метою, щоб до них не дістався режим Кучми. Але ця теорія не дуже переконала присяжних, які безжалісно засудили Лазаренка за всіма пунктами обвинувачення.

ДАЛІ БУДЕ

Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP

Сергій Лещенко

Джерело: Українська правда