Коли в лютому 1999 року Павло Лазаренко був затриманий у терміналі “Дельта” аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку, він спочатку не вірив, що все для нього обернеться катастрофою. Але буквально за декілька місяців Лазаренко зміг оцінити масштаб неприємностей.

Спочатку його помістила під варту Служба імміграції та натуралізації через звернення Лазаренка про політичний притулок, але вже за кілька днів з України надійшло прохання про видачу екс-прем’єра. Це не становило особливої загрози, оскільки між Україною та США досі не діє механізм видачі арештованих. Але набагато небезпечнішим для Лазаренка став запит на екстрадицію до Швейцарії, де починався суд над ним.

Щоб уникнути видачі Берну, Лазаренко визнав свою провину перед швейцарським урядом. Однак проблеми тільки поглиблювалися – все зовсім погано для нього стало після зради подільника Петра Кириченка.

Кириченка затримали американські правоохоронці влітку 1999-го, а звільнили у грудні того ж року під домашній арешт в обмін на згоду свідчити у справі Лазаренка. Бізнесмен багаторазово допитувався прокураторою і ФБР, і, засновуючись на його словах, 18 травня 2000 року Лазаренку було висунуто обвинувачення, за якими максимальний термін ув’язнення складав 20 років.

Майже весь час Павло Лазаренко не полишав спроб вийти на волю через угоду зі слідством так само, як це зробив Кириченко. Зокрема, український екс-прем’єр розраховував отримати політичний притулок в Америці в обмін на інформацію про українських чиновників.

Ще в серпні 1999-го, тобто через півроку після арешту Лазаренка та напередодні президентських виборів в Україні, він був ретельно допитаний на предмет зловживань київською владною верхівкою.

Щоб не бути виданим Леоніду Кучмі, Лазаренко ділився з урядом США інформацією:

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

Лазаренко з власної ініціативи запропонував дати свідчення прокурору з Нью-Йорку, підлеглі якого спеціально приїздили до Каліфорнії для зустрічі з українським втікачем.

Схоже, їх зацікавило почуте. Тому що наступного місяця відбулася подія, про яку мало хто знає, але вона стала предтечею одного з гучних скандалів навколо президента Кучми і прем’єра Ющенка.

Отже, 9 вересня 1999 року Лазаренко був допитаний представниками прокуратури Північного округу Каліфорнії, Південного округу Нью-Йорку та ФБР. Подробиці цього допиту стають відомі з клопотання адвокатів Лазаренка про звільнення їх клієнта під заставу, датованого літом 2000 року.

Зокрема, захисники намагались довести, що Лазаренко не лише не збирався переховуватися – він, навпаки, всіляко ділився інформацією.

“Наш клієнт допоміг уряду США у знаходженні вкрадених коштів, виданих МВФ Україні. Зрештою, ця допомога завершилася тим, що чинна влада України без особливого бажання визнала відповідальність у викраденні коштів МВФ і пообіцяла повернути 200 мільйонів до США”, – зазначали адвокати в листі до суду.

Історію, яку вони описують, зараз уже мало хто пам’ятає. Ідеться про перший міжнародний скандал за часів прем’єрства Ющенка. Тоді імідж молодого реформатора трохи зіпсувала історія про аудит Нацбанку, що виявив порушення того, як Ющенко на чолі цієї установи розпоряджався кредитами МВФ.

Так, Нацбанк завищував розмір золотовалютних резервів, прокрутивши понад 600 мільйонів через швейцарський банк Credit Suisse First Boston, зокрема – 150 мільйонів через його кіпрську філію, після чого кошти надійшли в один з дрібних українських банків, а потім були видані в якості позики НБУ. Міжнародний валютний фонд звинуватив Нацбанк Ющенка у введенні їх в оману з метою отримання кредитів. У підсумку, Нацбанку достроково довелося повернути МВФ суму в 100 мільйонів доларів.

Помилка Кириченка

Із клопотання адвокатів Павла Лазаренка стало відомо, що це він здав українських махінаторів американцям. Але доля не була прихильна до прем’єра-втікача.

Петро Кириченко, поки перебував у 1999-му під арештом, був розміщений у одній камері з Лазаренком. І, як виявилося, ту зустріч Лазаренка з американськими правоохоронцями, присвячену викриттю маніпуляцій з грошима МВФ, Кириченко сприйняв на свій рахунок. Він побачив, що Лазаренко контактує з представниками уряду США – і подумав, що той вирішив його “здати”. Після чого Кириченко вирішив діяти на випередження – та першим “здав” Лазаренка.

Ця помилка, яка стала фатальною для Лазаренка, викрилася майже через п’ять років під час перехресного допиту Кириченка в ході вже судового процесу над екс-прем’єром у Сан-Франциско.

– Коли ми в були тюрмі, то обговорювали, як будемо будувати наш захист. А Лазаренко зустрічався з урядом, хоча казав мені, що був у госпіталі та скаржився, який він хворий, – поділився Кириченко спогадами перед присяжними.

Далі, за його словами, він побачив Лазаренка разом з прокурором Мартою Берш.

– Я сказав йому: “Бачу, ти укладаєш угоду зі слідством, давай робити це разом”. Але він почав мені клястися: “Я не казав нічого про тебе”. Але, звісно, я йому не вірив, – переповів Кириченко.

Саме тому, за словами Кириченка, він змушений був здати Лазаренка, бо боявся, що той уже здав самого Кириченка.

Після цього адвокат Лазаренка, який брав участь у допиті Кириченка перед присяжними, повідомив йому справжню причину тих контактів:

– Хтось казав вам , що єдина зустріч, яку Лазаренко мав з прокурорами до 21 грудня 1999 року (тобто до згоди Кириченка свідчити проти Лазаренка), стосувалася незаконного заволодіння коштів МВФ режимом Кучми? Чи прокурори сказали вам, що Лазаренко не давав інформацію про вас?

– Ні, мені цього не сказали, – відповів Кириченко.

– Тобто ви й далі вірите, що Лазаренко давав прокуратурі інформацію про вас – перед тим, як ви почали співпрацювати з урядом США? – ще раз перепитав адвокат.

– Так…, – повідомив Кириченко.

Про те, що Лазаренко активно намагався обміняти свою свободу на інформацію американцям, свідчить ще один документ з архіву суду Північного округу Сан-Франциско. Це лист за підписом Джоеля Бартоу, який відрекомендувався управляючим партнером The WorldWide Investigative Network LLC. До цього він десять років, з 1987 по 1997, працював спецагентом ФБР та спеціалізувався на відмиванні коштів російською організованою злочинністю.

Послання адресоване генпрокурору США Джону Ешкрофту і датоване 23 лютого 2001 року. В ньому пан Бартоу радить ширше використовувати в інтересах Америки наявну в Лазаренка інформацію.

“…Якийсь час тому я був найнятий на роботу паном Лазаренком. Вони хотіли моєї поради щодо найкращого способу, як укласти угоду з урядом США. Моєю порадою Лазаренку було розповісти ФБР все, що він знає, про політичну корупцію в Україні, продаж зброї, відмивання коштів та шпионаж. Він погодився надати цю інформацію в обмін на політичний притулок”, – описав Бартоу суть своїх стосунків з Лазаренком.

“Я особисто опитував Лазаренка в його камері в Даблінській тюрмі чотири дні. Він розповів мені про продаж зброї з України до Іраку та Лівії. Він пояснив у деталях, як сотні мільйонів доларів за природний газ були вкрадені у Росії. Газ був бартером обміняний на продукцію українських компаній, яка була продана в Китай. Дохід був направлений на офшорні рахунку. Навіть президент Кучма був залучений у цю оборудку разом з Віктором Пінчуком”.

У своєму листі колишній спецагент пише і про історію зі зловживаннями кредитом МВФ: “Лазаренко також пояснив, як гроші від Міжнародного валютного фонду були використані в подвійному шахрайстві, коли посадовці НБУ купували бонди українського уряду за гроші МВФ. Потім вони платили самі собі 80% прибутку. Також створювалося штучне враження, що існував ринок для цих облігацій”.

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

Але, за словами екс-агента, коли він зв’язався з помічником американського прокурора в Сан-Франциско, вони не проявили жодного інтересу до інформації від Лазаренка.

Натомість, пише колишній спецагент, затримання Тимошенко, яке відбулося в Україні в лютому 2001, мало би підштовхнути США до активнішого витягування інформації з Лазаренка.

“У світлі арешту Юлії Тимошенко та арешту агента ФБР, який постачав інформацію росіянам, я запропонував укласти угоду з Лазаренком. Лазаренко визнав у розмові зі мною, що поки він був прем’єром, у нього були стосунки з Тимошенко. Я впевнений, що він знає, де вона тримає секретні активи”, – зазначив Бартоу.

Ще однією рятівною соломинкою для Лазаренка могли стати записи Мельниченка, де Кучма обговорював з підлеглими справу екс-прем’єра. Після початку касетного скандалу наприкінці 2000 року Лазаренко вирішив скористатися нагодою для полегшення своєї долі. 15 лютого 2001-го він особисто виголосив заяву перед суддею Дженкінсом про “записи Мельниченка, диктатуру Кучми і знищення опозиції”.

Лазаренко попросив дозволити йому надати докази переслідування за політичні погляди, а також дати відповідь на його клопотання від 19 лютого 1999 про політичний притулок. “Якби та петиція була розглянута офіційними особами США, ми б не мали кровопролиття неповинних людей в Україні”, – заявив Лазаренко перед судом.

Але відповідь судді Дженкінса була вражаючою. Він сказав, що не слідкував за повідомленнями у пресі про події в Україні – а тоді якраз розгортався рух “Україна без Кучми”.

Суддя пояснив, що йому робити це недоречно, адже він веде справу Лазаренка. Дженкінс попросив арештованого всі матеріали, які він хотів би передати суду, вручити своїм адвокатам, які скористалися би ними в його інтересах.

Зруйнована надія Лазаренка

Ще одна цікава історія, про яку ніколи не повідомляв ні Лазаренко в його інтерв’ю, ні американська сторона. Як виявляєтся, Лазаренко в 2002 році був дуже близький до того, щоб вийти на свободу шляхом укладення угоди зі слідством про визнання своєї вини.

Про це стало відомо в 2009 році. Тоді суд Північного округу Каліфорнії мав призначити Лазаренку остаточне покарання після розгляду апеляції. І в клопотанні адвокатів Лазаренка від 13 листопада 2009, де вони просили звільнити його на свободу, згадувалася історія далекого 2002 року.

Виявляється, в жовтні 2002 уряд США запропонував Лазаренку угоду про визнання провини. В переговорах про це були задіяні високопосадовці з Держдепу, Мінюсту, Служби імміграції та натуралізації. На той момент Лазаренку були висунуті звинувачення за 53 пунктами, а він провів у тюрмі три роки.

Тож, сторонами була підготовлена угода, за якою Лазаренко визнавав себе винним за одним пунктом, погоджувався протягом 96 годин залишити США та зобов’язувався знайти та назвати країну, яка погоджувалася би його прийняти на свою територію.

Ці умови не були якимись фантомними роздумами. Як писали адвокати Лазаренка, угода була погоджена Міністерством юстиції США та навіть підписана Лазаренком. “Він успішно виконав вимоги угоди, включно з визначенням країни, яка погодилася його прийняти. Тобто всі вимоги були виконані для формального укладення угоди”, – повідомляли адвокати в клопотанні.

Тобто Лазаренко був за крок від свободи, але…

Але Державний департамент США виступив проти передачі Лазаренка третій країні – він переконав цю країну відкликати пропозицію щодо прийняття у себе Лазаренка. На жаль, назва держави не згадується у документі.

Безпосередньо питанням укладення угоди з Лазаренком опікувався Брюс Ор, шеф секції організованої злочинності та вимагання.

“Цей непередбачуваний поворот подій змусив пана Ора летіти на зустріч з Лазаренком, де він закликав його терпіти в очікуванні результату його намагань. Зрештою, зусилля пана Ора виявилися безуспішними, і нездатність Лазаренка визначити іншу країну для еміграції зруйнувала цю угоду”, – описали адвокати сумний фінал цієї історії.

Кишенькові видатки Павла Лазаренка

У ході вивчення американського архіву справи Лазаренка чітко видно, що, опинившись під арештом після прильоту в США у лютому 1999 року, він був переконаний, що його неприємності – це лише тимчасове непорозуміння, і він швидко вийде на волю.

Але місяць ішов за місяцем, політичний притулок Лазаренку не надавали, а розслідування його діяльності починалося на нових територіях. До України та Швейцарії додався острів Антигуа, де Лазаренко володів офшорним EuroFed Bank, через який пропускав свою частку грошей, коли виводив їх з Європи.

Будучи в тюрмі каліфорнійського міста Даблін, Лазаренко почав думати про кошти на своє існування. 10 листопада 1999 року, через півроку після арешту, він звернувся до поліції з питань контролю за відмиванням коштів та обігу наркотиків Антигуа і Барбуда дозволити фінансувати з його заморожених коштів поточну діяльність адвокатів.

“Всі звинувачення на мою адресу є політично мотивованими та фальшивими. Але я зіштовхнуся з надзвичайними видатками у цій боротьбі за свій захист. Тому я прошу дозволити зняття коштів з мого номінального рахунку Nemuro Industrial Group (офшорка Лазаренка) в ЄвроФед Банку”, – попросив Лазаренко.

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

Розмір видатків Лазаренка вражав. Окрім фінансування адвокатів, яке вимірювалося 95 тисячами доларів для однієї фірми та 150 тисячами для іншої – менше ніж за рік! – Павло Лазаренко попросив робити перехування його дружині Тамарі Лазаренко по 30 тисяч доларів щомісяця протягом півроку. “Вона доглядає за трьома нашими дітьми і нашими батьками”, – пояснив Лазаренко.

Але найцікавіше – будучи в тюрмі майже рік, Лазаренко сподівався на поверненення у велику політику. Він просив поліцію Антигуа розморозити його кошти, щоб виділяти… допомогу партії “Громада” в розмірі 200 тисяч доларів щомісяця. “Це – опозиційна партія до президента Кучми”, – пояснив Лазаренко.

Крім того, становище Лазаренка ускладнювалося тим, що його дружині анулювали американську візу невдовзі після його арешту. Він залишився фактично самотнім у своєму ув’язненні.

Як ми писали в першій частині розслідування, Тамара Лазаренко першою почала готувати грунт для втечі чоловіка. Разом з доньками екс-прем’єра Лесею і Катериною вона виїхала з України до США у січні 1999 року – за місяць до приїзду самого Лазаренка. У лютому 1999 до Америки перебрався і син Лазаренка Олександр.

Таким чином, у Америку перебралася вся його родина. Але віза Тамари Лазаренко дозволяла лише півроку проживання на території США. Бильше того – вона змушена була повернутися до України раніше через погане самопочуття батьків.

Але далі, як з’ясувалося, США деактивували її візу. Це стає відомо з її листування із американським посольством у Києві.

“У США всі троє моїх дітей поступили на навчання. Я доглядала за своїми дітьми, а також надавала допомогу і підтримку чоловікові, який опинився під арештом, – писала Тамара Лазаренко в листі до американського посольства після поневірянь. – Мені необхідно в’їхати в США до своєї родини. Я не бачилася з дітьми і чоловіком майже вісім місяців. Проте в даний час я позбавлена ​​цієї можливості, оскільки моя віза в США з невідомих мені причин анульована”, – скаржилася Тамара Лазаренко.

Але візу їй так і не відкрили, а згодом Павло Лазаренко розлучився зі своєю супутницею – він зійшовся з перекладачкою Оксаною Циковою, яка протягом американського арешту Лазаренка народила йому трьох дітей.

Лазаренко проситься додому… в Новато

Після того, як у травні 2000 року Лазаренка визнав свою провину перед Швейцарією, а 28 червня того ж року суд Кантону Женева офіційного виніс йому вирок, екс-прем’єр з подвійним завзяттям спробував вийти з американської тюрми.

Вже 30 червня 2000-го адвокат екс-прем’єра Джозеф Руссоньєлло подав клопотання про звільнення Лазаренка під заставу та розміщення під домашнім арештом в його шикарному маєтку в Новато, придбаному майже за 7 мільйонів доларів.

Серед аргументів звільнення Лазаренка адвокат наголошував, що його злочини не пов’язані з насильством, і він не притягувався раніше до кримінальної відповідальності у Америці. “Немає підстав вважати, що Лазаренко являє собою небезпеку для жодної особи в суспільстві, якщо він буде звільнений”, – просили адвокати.

Вони назвали умови, які готовий був виконати Лазаренко – включно із тим, щоб заставити палац у Новато, де на той час проживала родина втікача. “Інші люди теж готові заставити свої будинки як гарантію його появи за викликом судді”, – повідомляв адвокат у клопотанні.

Лазаренко не шкодував епітетів: “…Я прагну бути із своєю родиною в нашому будинку в Новато, Каліфорнія. Мені потрібно вийти під заставу, щоб готуватися для захисту. Мої телефонні дзвінки під арештом обмежені 15 хвилинами. Час відвідувань у в’язниці дуже обмежений, і через мовний бар’єр займає дуже багато часу навіть обговорення з адвокатом загальних питань. На додачу, я маю проблеми зі здоров’ям…”

На аналогічні проблеми в обслуговуванні Лазаренка скаржився і його адвокат – постійна потреба в перекладі розмови, а також розташування тюрми, до якої треба годину добиратися із офісу захисників.

Крім того, Лазаренко заявляв, що не має коштів для втечі: “Усі мої рахунки були заморожені урядами США, Антигуа та Швейцарії. Мені навіть тяжко оплачувати своїх адвокатів тому, що всі мої гроші заблоковані”.

Але сподівання Лазаренка були зруйновані.

У матеріалах справи Лазаренка можна знайти звіт Келлі МакГовен, співробітниці сервісу Маршалів США, які здійснюють охорону затриманих. Вона виступила категорично проти пропозиції Лазаренка про домашній арешт в його маєтку:

“Цей план створює поганий прецедент, оскільки цей підзахисний (Лазаренко) являє собою класичний і серйозний ризик втечі, якщо він не перебуває під вартою. Він не має зв’язків із американським суспільством, і він може втекти у будь-яку з безлічі країн, а його помешкання не відповідає мінімальним стандартам безпеки. Туди можливе постачання контрабанди або зброї, або таємні комунікації із зовнішнім світом через членів родин, а його необмежене багатство може допомогти уникнути переслідування”.

“Також велике питання, чи буде американське суспільство в безпеці, якщо йому дозволять жити в Новато у його будинку”, – резюмувала маршал.

Зрештою, суддя Північного округу Каліфорнії Елізаберт Лапорте 3 серпня 2000-го винесла ухвалу, якою відмовила Лазаренку в звільненні.

В своєму рішенні вона нагадала Лазаренку, що він уже одного разу обдурив суддю – у Швейцарії, який випустив його під заставу. “Його родичами у Америці є лише троє дорослих дітей, які мають студентські візи, поки навчаються у коледжі. Лазаренко не запропонував жодних відповідальних осіб в суспільстві, які воліли би поручитися суттєвою заставою на підтримку його звільнення, хоча він мав тижні для підготовки до цього слухання”, – повідомила суддя.

Відмову випустити Лазаренка вона пояснила тим, що потенційне покарання за його звинуваченням є надзвичайно суворим – від 15 років 8 місяців до 20 років.

Лазаренко залишили в тюрмі…

Півтора місяці жахіть в одиночній камері

Швейцарський вирок, зрада компаньйона, початок слідства в Америці, розвал партії “Громада”, замороження рахунків та відмова випустити під домашній арешт – це неповний перелік поганих новин, які почув Лазаренка за півтора роки перебування в каліфорнійській тюрмі на стадії досудового арешту. Наступна подія ледь не вразила його психіку.

17 серпня 2000 року Павла Лазаренка перевели… у одиночну камеру. Як випливає із декларації адвоката, його ізолювали після того, як американське Бюро тюрем отримало інформацію від ФБР, що життю Лазаренка існує загроза. Це повідомлення ФБР отримало від своїх людей у Росії.

Перебування в одиночці пригнічувало Лазаренка – його не просто ізолювали, але і скоротили число телефонних дзвінків, до того ж дозволивши здійснювати їх лише вночі.

Згідно з висновком професора медицини Еліаса Ботвініка, “Лазаренко скаржився на сильну клаустрофобію та неможливість перебувати будь-який період у малому приміщенні без вікон”, і тому в Україні він начебто не користувався ліфтами.

Адвокат просив повернути Лазаренка до загального поселення в тюрмі: “Утримання в одиночці спричиняє психологічні та медичні проблеми для мого клієнта. Йому стало складніше контактувати із зовнішнім світом та працювати з документами, тому що він потребує їх перекладу з англійської. Стан здоров’я Лазаренка, який і так був поганий, ще більш погіршився після переведення до одиночки. Його камера некомфортна і холодна”.

“ФБР пояснило мені, що вони не мають жодних підстав вважати, що загроза надходить від когось всередині в’язниці”, – благав адвокат про звільнення Лазаренка з одиночної камери..

Українського екс-прем’єра протримали в повній ізоляції півтора місяця, після чого повернули до загальної тюрми. Була осінь 2000 року. Чекати звільнення під домашній арешт Лазаренку залишалося майже три роки…

Сергій Лещенко

ДАЛІ БУДЕ

Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP

Джерело: Українська правда