1 листопада цього року завершується восьмирічний термін ув’язнення українського екс-прем’єра Павла Лазаренка в американській тюрмі.

Арештований у лютому 1999-го, Лазаренко провів усі ці роки в ізоляції – у тюрмі та під домашнім арештом. “Українська правда” підготувала цикл публікацій про американське життя втікача, заснований на матеріалах американського суду над Лазаренком, які зберігаються в суді Північного округу Каліфорнія у Сан-Франциско. Першу частину читайте тут: Американська сага Павла Лазаренка

Для того, щоб зрозуміти витоки проблем Павла Лазаренка в Америці, треба повернутися на один акт його драми назад – до подій у Швейцарії.

2 грудня 1998 року з’явилося повідомлення, що Павло Лазаренко, на той час – народний депутат, лідер опозиційної фракції “Громада”, затриманий у Швейцарії.

Наступного дня на трибуну парламенту вийшов Олександр Турчинов, який назвав повідомлення про затримання Лазаренка в районі міста Базель “черговою провокацією і фактичним продовженням курсу на знищення існуючої опозиції”.

“З цього приводу фракція “Громада” заявляє свій рішучий протест. Вимагаємо створення спеціальної слідчої комісії Верховної Ради…” – виголошував Турчинов спіч, сповнений праведного гніву.

Подробиці цього затримання вдалося встановити тільки зараз за допомогою документів, переданих Швейцарією до США, де в 2004-му відбувся суд над Лазаренком.

Отже, в ці дні на початку грудня 1998 року Павло Лазаренко автомобілем виїхав з Брюсселя, де перебував по лінії міжпарламентських зв’язків Верховної Ради з Євросоюзом, до Базеля.

Він прибув до Швейцарії у справах своїх кодованих рахунків, відкритих у цій державі. Лазаренко пред’явив свій панамський паспорт номер А000330, дійсний з 1994 до кінця 1999 року, оскільки в українському він не мав швейцарської візи. Очевидно, у швейцарських прикордонників виникли сумніви в походженні панамця  Лазаренка – тому його затримали для з’ясування обставин, чи не той це самий українець Лазаренко, проти якого вони почали розслідування у березні 1998 року.

Як пізніше встановили слідчі, Лазаренко купив у Панамі посвідчення особи з метою безвізових подорожей до Європи для контролю за надходженням грошей. Подільник Лазаренка Петро Кириченко, який уклав угоду з американським урядом, розповів на допиті в суді історію отримання ними легендарного документу.

“Наприкінці 1994 або на початку 1995-го я з Лазаренком побував у Панамі. Ми з’їздили туди, щоб отримати панамські паспорти. У Панамі є програма для іноземців, якщо ви кладете понад 100 тисяч на депозит і тримаєте їх п’ять років, ви отримуєте панамський паспорт. Він був нам потрібний, щоб подорожувати без візи. Адже з українським паспортом процес отримання візи дуже довгий. Крім того, коли ви отримуєте візу в Україні, всі знають, куди ви їдете”, – розповів Кириченко.

Отже, 2 грудня 1998 року Лазаренко був затриманий у Базелі за порушення візового режиму. Це – дрібне правопорушення, і Лазаренка мали просто депортувати.

Але замість “висилки” зі Швейцарії український політик був доправлений до Женеви. Там уже розслідувалася кримінальна справа про відмивання коштів на території Швейцарії, порушена 6 березня 1998 року, тобто за дев’ять місяців до затримання Лазаренка.

4 грудня 1998 о 14:15, тобто через півтори доби після затримання у Базелі, відбувся перший допит Лазаренка слідчим Лораном Каспер-Ансерме.

Завдяки протоколам допиту, переданим швейцарцями до США, вперше став відомий їх зміст. Отже, у женевському Палаці правосуддя Лазаренко спробував захиститися, заявивши, що перебуває під дипломатичним імунітетом “як член ПАРЄ”. Він почав розповідь про переслідування з боку Кучми, але суддя повернув його до суті справи. Каспер-Ансерме був надзвичайно конкретний, а суми, які лунали в його запитаннях, вражали уяву.

“– Бенефіціаром яких рахунків у швейцарських банках ви є? – запитав суддя Лазаренка.

– Зараз я не маю рахунків у Швейцарії. Я волію відповідати на це запитання у присутності адвоката, – відмовився говорити Лазаренко”.

Його обережність була зрозуміла – згодом стало відомо, що через цю альпійську країну Лазаренко перевів понад 200 мільйонів доларів. У розпал своєї кар’єри прем’єр-міністра він мав два кодованих рахунки у Швейцарії, які були перевалочною базою для цих грошей.

Перший рахунок Лазаренка – це CARPO-53, названий на честь його рідного села Карповка та року народження майбутнього прем’єр-міністра України – 1953. Рахунок був відкритий у швейцарському банку SCS Alliance.

Другий рахунок Лазаренка був відкритий у банку Credit Suisse під кодовою назвою NIHPRO – це написане задом наперед слово ORPHIN – так називалася багамська кампанія подільника Лазаренка Петра Кириченка, на яку він отримував лазаренкові хабарі.

Уже в ході першого швейцарського допиту Лазаренка, тобто 4 грудня 1998 року, до нього пролунало запитання щодо кіпрської компанії Somolli Enterprises, створеної Юлією Тимошенко разом із чоловіком та їхнім компаньйоном Олександром Гравцем.

Каспер-Ансерме запитав його про природу 14 мільйонів доларів від Somolli, які надійшли від Тимошенко на швейцарський рахунок Лазаренка CARPO-53 транзитом через рахунок панамської фірми Wilnorth Inc, бенефіціаром якого був Кириченко.

– Думаю, ця сума передбачалася для партії “Громада”, – відповів Лазаренко. – Посилання на Somolli Enterprises ні про що мені не каже. Ці суми надійшли з комерційних операції, про які я нічого не можу сказати без документів.

Уже через багато років в ході допиту Кириченка в Америці той повідомив, що Лазаренко був повністю посвячений у доходи Somolli Enterprises, оскільки ті регулярно перераховували йому частку грошей з газових контрактів корпорації Тимошенко “Єдині енергетичні системи України”.

Так само Каспер-Ансерме запитував Лазаренка про перерахування на цей же рахунок CARPO-53 понад 47 мільйонів від іншої компанії – Bainfield, бенефіціарами якої був він з Кириченком. На Bainfield акумульовувалися кошти від російської компанії “Ітера” та іншого рахунку Кириченка Orphin в American Bank of Poland.

– Я не пам’ятаю цих операцій, – повідомив Лазаренко. – Я не знайомий з посиланням на Ітеру або Orphin.

З огляду на провали в пам”яті Лазаренка, слідчий закрив допит 4 грудня 1998 року, а екс-прем’єр не підписав його протоколу. Очевидно, розрахунок Лазаренка полягав, що як чинний депутат він зможе вийти з-під арешту завдяки своєму статусу, не надто розкриваючи свої секрети.

Пам’ять повертається після двох тижнів арешту

У той самий час, поки Лазаренко відмовлявся щось пригадувати, в Україні вирували пристрасті. На парламентській трибуні опозиція називала Лазаренка ледь не жертвою переслідувань швейцарською владою:

“Якщо нинішня влада не може справитися із своєю опозицією на території України, то вона починає це робити на території Швейцарії. Уявіть, коли б заарештували чи затримали конгресмена Сполучених Штатів Америки чи депутата Державної Думи Росії, яка була б реакція органів влади цих країн”, – зачитував чергове звернення інший депутат від “Громади” Леонід Косаківський.

Лазаренко провів під арештом два тижні – 16 грудня 1998-го його знову привезли на допит до слідчого Каспер-Ансерме. І цього разу пам’ять спрацювала набагато краще.

– Я хотів сказати, що 4 грудня я був у стані стресу, – пояснив він свою поведінку.

Лазаренко визнав, що мав особистий рахунок CARPO-53, куди надходив “дохід моїх компаній з постачання газу та електроенергії в Україні”. Зокрема, 6 мільйонів 775 тисяч доларів надійшли на цей рахунок, повідомив Лазаренко, не приховуючись, “з метою фінансування партії “Громада”.

Загалом, зізнався Лазаренко, він виводив гроші за кордон – спочатку до Швейцарії, потім – на Багами та Антигуа – щоб таємно фінансувати свої політичні проекти.

– Коли Генпрокуратура України почала політичні справи проти мене, я вирішив покласти активи з рахунку CARPO-53 в безпечне місце, щоб фінансувати свої комерційні операції та свою партію. Я здійснив два перерахування по 48 мільйонів з рахунку CARPO-53 у відділення банку SCS Alliance на Багамах. Ці гроші частково належать мені, частково – партії “Громада”. Гроші партії були використані для фінансування парламентських виборів 1998 року та президентських 1999 року, – заявив Лазаренко швейцарському судді.

Там же на допиті 16 грудня Лазаренко визнав, що на його рахунок CARPO-53 транзитом через панамську компанію Петра Кириченка GHP Corporation надходили кошти від ЄЕСУ.

“- Це були суми, пов’язані з часткою доходу, отриманого ЄЕСУ в контексті постачання енергоносіїв українським підприємствам, – сказав Лазаренко.

– Чи не відчували ви конфлікту інтересів – між державними інтересами і вашими приватними інтересами, коли отримували дохід від бізнесу, що вівся з державними підприємствами, зокрема, за часів вашого прем’єрства?

– Ні, я так не думаю, – не погодився Лазаренко. – Процент грошей, який я отримав з валового доходу операції, складав приблизно 8-11%”.

Суддя, схоже, навіть сам не повірив почутому.

“– Щодо фінансування партії “Громада”, то хіба українське законодавство не забороняє партіям отримувати гроші від державних підприємств або з-за кордону?

– Мій юрист сказав мені, що це не є порушенням швейцарських законів, – відповів Лазаренко. – “Громада” ніколи не фінансувалася державними підприємствами”.

Після допиту, 18 грудня 1998 року Лазаренко був відпущений під заставу в розмірі 4 мільйони франків та обов’язок з’явитися до Женеви на слухання по його справі, які призначили на 1-2 березня 1999 року. Але цього не сталося – в лютому 1999 року Верховна Рада зняла з Лазаренка депутатський імунітет, тож Швейцарія в разі повторного арешту могла видати його в руки української Генпрокуратури.

Рятуючись від такої перспективи, Лазаренко в лютому 1999 року полетів до США, де сподівався отримати притулок – але замість цього провів під арештом майже 14 років.

Американський фінал швейцарської справи

Наступний раз швейцарські слідчі змогли допитати Лазаренка аж через півтора року, навесні 2000-го. Вони рік намагалися, щоб Америка вислала Лазаренка до Женеви, але екстрадицію ніяк не вдавалося провести через проведення слідства проти Лазаренка в США.

Швейцарське прохання про екстрадицію Лазаренка

Тому швейцарці спеціально прибули до Каліфорнії, де екс-прем’єр п’ятнадцять місяців утримувався під вартою. 18 травня 2000 року його знову екзамінував той же Каспер-Ансерме.

17 травня, перед тим як Лазаренко дав покази швейцарцям, він та американські прокурори уклали угоду, що сказане ним не буде використовуватися в звинуваченнях на території США та не буде передаватися владі України.

Тональність Лазаренка на новому допиті, після місяців, проведених під американським арештом, кардинально відрізнялася від його слів на допиті в Женеві у грудні 1998 року.

Даючи свідчення швейцарцям у Сан-Франциско, Лазаренко з перших же слів почав виправдовуватися через свою втечу та неявку на суд, хоча Каспер-Ансерме випустив його під заставу в кінці 1998-го року тільки під обіцянку з’являтися за перший викликом.

– Я не прибув до суду в Швейцарії не тому, що я не хочу бути присутнім на слуханнях! Я остерігаюсь екстрадиції до України, де я знаю, що не отримаю чесного суду, – запевнив Лазаренко. Хоча цікаво, що роком раніше він повідомляв, що прибув до США, тому що у нього була запланована хірургічна операція у Сан-Франциско.

18 травня 2000-го у свідченнях швейцарській Феміді Лазаренко вперше почав визнавати свою вину.

– Я був залучений у велике число міжнародних бізнесових транзакцій. Я використовував велику кількість компаній та банківських рахунків. В цілому, ці бізнес-транзакції були законними по своїй природі. Я пригадую, однак, що в певних конкретних випадках я міг переплутати свої приватні інтереси з своїми офіційними обов’язками як посадової особи.

Причина, за словами Лазаренка, полягала в пострадянському спадку:

– Після падіння СРСР, межі законів в Україні були неявними і плутаними. Я визнаю це, дивлячись в минуле, і я міг переплутати приватні та державні інтереси.

Швейцарський суддя, який прибув до Лазаренка в Сан-Франциско, зачитав йому уривок з показань Петра Кириченка – подільника Павла Лазаренка, який був його найближчим компаньйоном, а потім зрадив його, щоб залишитися на волі в США.

Допит Кириченка, процитований Каспером-Амсерме, відбувся 15 лютого 2000 року. Кириченко заявив, що був змушений платити Лазаренку хабарі, адже його дніпропетровська компанія “АгроПостачЗбут” тільки так могла продавати товари на експорт. “Взамін на платежі Лазаренко погодився не перешкоджати моїм торговим операціям із закордоном”, – сказав Кириченко.

Почувши ці слова з допиту Кириченка, Лазаренко обурився:

– Я маю сказати, що Кириченко каже неправду. З 1991 року в нас були дружні відносини. А в 1993 Кириченко сам запропонував мені бути акціонером в “АгроПостачЗбут”. Ми досягли угоди, виходячи з того, що йому незручно часто повертатися до України, що я буду відповідальним за дії компанії в Україні, а він – за кордоном. Я не мав можливості їздити за кордон, тому що тодішні закони робили складним отримання візи.

Це була причина, чому, за словами Лазаренка, він отримував від Кириченка кошти на рахунки у Швейцарії.

– Ось чому Кириченко робив мені перерахування доходів, на які я мав право, і розміщав їх на рахунках за кордоном. Я не мав можливості перевіряти закордонні рахунки, і я не знав європейські закони. Тому я попросив Кириченка моніторити перерахування на мої рахунки заробітку, отриманого на операціях – я хочу підкреслити – здебільшого законних.

Поступово на рахунках Лазаренка в Швейцарії накопичилися сотні мільйонів доларів. Коли Лазаренко зрозумів, що його рахунки в Швейцарії можуть бути арештовані в рамках розслідування українських або швейцарських прокурорів, Лазаренко зажадав перевести “зароблене” у безпечне місце – на Багамські острови.

“- Я волів би не коментувати транзації за межами Швейцарії, – відмовився коментувати Лазаренко цей епізод.

– Чи погоджуєтеся ви в тому, що використовували Кириченка, зокрема переваги його рахунків у Швейцарії, з метою завадити з’ясуванню походження грошей, а також подальшому їх пошуку або конфіскації? – запитав швейцарський суддя.

– Я посилаюся на відповідь, надану в ході слухань раніше, – ухилився Лазаренко.

– Я офіційно звинувачую вас у порушенні статті 305-б Кримінального кодексу Швейцарії “відмивання коштів”, – оголосив Каспер-Ансерме після цього”.

В той же день, 18 травня 2000 року, Лазаренко визнав свою провину за двома випадками відмивання коштів у Швейцарії – пов’язаного з придбанням урядом України за завищеною ціною шести збірних будинків у компанії Кириченка GHP Corporation, а також пов’язаного з продажем металопродукції через компанію Тимошенко Somolli Enterprises.

Як написав Лазаренко через місяць у клопотанні про звільнення під заставу в Америці, “укласти мирову угоду з урядом Швейцарії мене змусив страх екстрадиції в Україну”. Де, як він не втомлювався повторювати, на нього чекала смерть.

І справді, розрахунок Лазаренка спрацював: уряд альпійської держави у червні-липні 2000 року відкликав свій запит на видачу українського втікача після визнанням ним провини перед владою Женеви.

Вирок суду “Кантон Женева проти Лазаренка” датований 28 червня 2000 року (клікніть для збільшення).

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

Лазаренка було засуджено до півтора років ув’язнення – в цей термін було зараховано його арешт в США, а також йому була винесена заборона на в’їзд до Швейцарії на п’ять років. Крім того, Лазаренко мав заплатити компенсацію Кантону Женева в сумі 10 мільйонів 696 тисяч франків.

Окремим рішенням було вирішено знищити його панамський паспорт, з яким він перетнув кордон у Базелі.

У рішенні суду сказано, що Лазаренко визнав, що “він зловживав своєю політичною посадою, щоб отримувати суттєві “комісійні”, завдаючи шкоди державі, інтереси якої він мав обов’язок захищати, та, всупереч своїм обов’язкам державної служби, укладаючи угоди з бізнесменами, які платили йому частку своїх доходів”.

А ще трохи згодом, 30 серпня 2000 цей же швейцарський суд визнав винуватим і Петра Кириченка (клікніть для збільшення).

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

У його вироку перераховано бізнесменів, які були задіяні в цій схемі Лазаренка. І це – єдиний випадок, де в рішеннях судів за кордоном в епізодах, пов’язаних з Лазаренком, згадується прізвище Юлії Тимошенко.

“Павло Лазаренко дав зрозуміти Петро Кириченку, що він не буде втручатися в комерційну діяльність компанії “АгроПостачЗбут”, а за це він має отримати 50% акцій фірми та таку саму долю її доходів. Кириченко прийняв ці умови та дізнався, що Лазаренко вимагав такі самі поступки від інших осіб, зокрема пані Тимошенко (Somolli Enterprises), панів Агафонова (державна агрофірма “Наукова”), Дитятковського (Дніпронафта), Міханєва (Internova Trading) та Куркаєва і Коха (Nacosta).

Лазаренко наказав Кириченку перевести йому половину доходів на рахунки за межами України, зокрема в Швейцарії. (…) Рахунки, відкриті Кириченком, використовувалися для перерахування коштів, що надходили від інших жертв “системи Лазаренка”.

За зверненнями Лазаренка, Кириченко зустрічався з ним щомісяця, щоб Лазаренко міг переконуватися в накопиченні сум, які йому належали..”, – ідеться в рішенні швейцарського суду щодо Кириченка.

У підсумку, Петро Кириченко був визнаний винним в порушенні тієї самої статті 305-б Кримінального кодексу Швейцарії – в якості покарання йому було призначено штраф 1 мільйон франків – у десятеро менше, ніж Лазаренку.

І якщо для Кириченка жахи наближалися до кінця, то для Лазаренка все тільки починалося. Наступного дня після того, як у травні 2000 року Лазаренко визнав себе винним перед швейцарською Фемідою на допиті в Сан-Франциско, Кириченко уклав угоду зі слідством в США. Цей таємний договір від 19 травня 2000 року став ключем до багаторічного ув’язнення Лазаренка.

Але про це – в наступних частинах.

Сергій Лещенко

ДАЛІ БУДЕ

Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP

Джерело: Українська правда