Зазвичай 1 листопада у місті Лос-Анджелес стоїть сонячна погода, в середньому температура тримається між 14 та 24 градусами за Цельсієм.

Тюрма Terminal Island розташована на мисі, що уходить всередину гавані порту Лос-Анджелеса.

За допомогою всюдисущого Google Maps видно, що цей виправний заклад займає декілька кварталів. Усередині в’язниці можна розгледіти пальми, корпуси, баскетбольний та бейсбольний майданчики, а навколо неї розташовані портові склади, заставлені контейнерами.

Тюрма Terminal Island, де вже останні тижні проводить Павло Лазаренко

1 листопада 2012 року мають відкритися ворота цієї тюрми, через які на осінню, але ще теплу вулицю вийде майже 60-річний чоловік з українським прізвищем Lazarenko. Так має завершитися історія довжиною в чотирнадцять років.

Павло Лазаренко мав усі шанси замінити Леоніда Кучму в 1999-му та стати третім президентом України. Але жадібність та корупція, це прокляття української політики, зруйнували його кар’єру.

Чому доля обрала мене? – це питання багаторазово гризло його мозок за 14 років ізоляції, п’ять з яких він провів під справжнім домашнім арештом, вісім – у тюрмі, а декілька місяців – взагалі у одиночній спецкамері.

За мірками сучасної України, Лазаренко виглядає дрібним правопорушником – йому знадобилося три-чотири роки, щоб накопичити 150 мільйонів доларів на своїх рахунках. Тоді як сьогодні ця сума крадеться на одній оборудці купівлі бурильної вежі у ризьких бомжів.

У переддень завершення тюремного ув’язнення Лазаренка “Українська правда” публікує історію його засудження в США, користуючись першоджерелами – матеріалами суду Північного округу Каліфорнії, присяжні якого визнали українського екс-прем’єра винним, а судді – засудили до 97 місяців тюрми.

Протягом трьох тижнів автор цих рядків досліджував документальну сторону справи – файли, які досі зберігаються в окружному суді Північного округу Каліфорнії у Сан-Франциско.

Американські звичаї можуть шокувати українських журналістів, які змушені пройти кола пекла, аби отримати інформацію від чиновників.

У Сан-Франциско, вільно потрапивши до суду, треба лише в офісі клерка назвати номер справи – CR 00-0284. Жінка, яка працює на ресепшені, здивована: перші два нулі вказують, що обвинувачення по справі було висунуто ще 2000 року.

За цими дверима – весь доступний у суді архів справи Лазаренка

“Я зараз перевірю, чи не перевезли матеріали до архіву, – каже вона та починає шукати на комп’ютері. За секунду підіймає голову: – Все гаразд, справа ще тут”.

Далі, нікому не пояснюючи причини, ви можете вільно вивчати ту частину матеріалів справи, що зберігається в суді. Це – тисячі файлів, які зберігаються у сотнях папок. Спеціальний клерк вивозить документа зі сховища на візку, як у супермаркеті. І далі ваш головний ворог – це час. Знайомитися з паперовими документами можна в спеціальній кімнаті суду лише до 13 години дня. Після чого клерк забирає візок назад і, усміхнувшись по-американськи, каже: “Приходьте завтра…”

Історія Павла Лазаренка показова. По-перше, це приклад того, як в демократичній країні діє принцип невідворотності покарання корупціонерів. Гроші не врятують тебе від тюрми, а твердження про “політичне переслідування“ не справлятимуть враження на присяжних.

По-друге, це персональна людська трагедія, коли ти з вершини слави, політичної могутності та багатомільйонних статків зриваєшся вниз у прірву ув’язнення. Це історія зради, коли близький друг, бізнес-партнер і кум обміняв свою свободу на твоє покарання. Це приклад швидкоплинності земних благ, коли ти змушений жити під домашнім арештом в убогій квартирі в емігрантському районі, маючи у приватній власності палац у заповідній зоні.

Зрештою, це історія того, як розумний і хвацький, але при цьому жадний і брехливий чоловік занапастив своє життя в гонитві за наживою, а своїх співгромадян позбавив права на чесну владу.

Кращі роки життя Павло Лазаренко провів у ізоляції.

Звичайно, на виході з тюрми його не чекає життя на узбіччі – ніхто досі не спромігся точно порахувати активи Лазаренка та встановити їхнє місцезнаходження. Але якщо зараз йому запропонували би обирати – 14 років на волі чи 140 мільйонів після відбуття покарання – не факт, що він зробив би вибір на користь грошей.

Зрештою, правда про американську справу Лазаренка потрібна, щоб припинити потоки свідомої брехні та несвідомих маніпуляцій, які обгортають цю історію.

Невелика частина справи Лазаренка, що зберігається у суді в Сан-Франциско

За ці роки виросло покоління українців, яким ця історія нічого не каже – вони не знають, ким був Лазаренко, за що, і, головне, чому його судили на іншому кінці земної кулі.

Сучасна українська влада використовує справу Лазаренка як інструмент у пропагандистській війні проти Юлії Тимошенко, користуючись відсутністю достовірних інформації. Хоча очевидно й інше: історія взаємин з Лазаренком – це бумеранг, який наздоганяв Тимошенко усе політичне життя.

І насамкінець. На фоні нинішніх крадіїв при владі постать Лазаренка виглядає вже не так яскраво, як в 1990-ті. Так, він скоїв злочини, але відплатив за них майже 14 роками ізоляції, вісім з яких припали на справжню тюрму, де ніхто не зважав на його статус, а п’ять років – на домашній арешт, який спустошував його кишені.

Життя Лазаренка зруйновано, його репутацію знищено, а здоров’я підірвано. Він заслуговує не лише на презирство – озираючись назад, сумно, що він так недолуго скористався своїм життям.

Тоді як сучасні українські політики крадуть у рази масштабніше, перебувають на вершині влади, відчувають тотальну вседозволеність і святу віру в те, що за скоєне їм нічого не буде, а владу віддавати не доведеться.

Майже те саме відчував набагато років раніше за них і Лазаренко, не усвідомлюючи, які несподіванки підготувала для нього доля за наступним перехрестям. Сучасні герої вирішили ігнорувати уроки історії. Що ж, можливо, колись один із них так само буде мучитися запитанням – чому попався саме я?

Отже, ми починаємо…

Історія 1. Втеча Павла Лазаренка

Людина, від дзвінка якої підскакували на ноги українські міністри і мільйонери, в США мав роками благати суддю про переведення під домашній арешт, а через декілька років безвилазного перебування у квартирі – просити дозволити йому двогодинні прогулянку до найближчого супермаркета в емігрантському районі Сан-Франциско. Колись за цього сюжету вийшов би непоганий голлівудський фільм…

Отже, Павло Лазаренко втік з України 14 лютого 1999 року. Кільце навколо нього звужувалося. Проти Лазаренка було порушено кримінальну справу за “розкрадання державного майна в особливо великих розмірах”, “незаконне відкриття та використання валютних рахунків за межами України” та “зловживання посадовим становищем”.

Лазаренко хоч і був депутатом, але розумів, що арешт неминучий. Тому поїхав напередодні позбавлення його імунітету. Це рішення 17 лютого підтримала конституційна більшість депутатів – 310 голосів “за“.  А трьома днями раніше на чартерному літаку Лазаренко вилетів до Афін.

Про цей період в житті Лазаренка між відльотом з України та прибуттям до Америки раніше не було жодної інформації. Потрапивши до Афін, Лазаренко присвятив п’ять днів пошуку, куди податися далі. Мало хто знає, але Лазаренко розглядав ще один варіант еміграції – до Великої Британії. Можливо, там би доля склалася інакше. Але вмовив Лазаренка їхати до Америки тоді ще товариш, а в майбутньому – його головний ворог.

“Перебуваючи в Греції, я переговорив з моїм другом Петром Кириченком, який порадився з іміграційним адвокатом в США. Кириченко переказав мені правову позицію, що найкраще шукати притулок в США або Британії. Оскільки моя родина була в США, я вирішив притулок шукати там“, – ідеться у спогадах Лазаренка, викладених у письмовій декларації перед американським судом 24 серпня 2000 року.

Сам Кириченко сказав, що просто переговорив з іміграційним юристом, але не обіцяв Лазаренку швидке отримання політичного притулку. “Я не міг такого сказати, і жоден юрист так само не міг цього зробити“ – пояснював Кириченко через п’ять років у суді.

І Лазаренко попрямував до США. “Я мусив залишити Україну в такий спосіб, бо президент хотів мене арештувати”, – сказав він на першому допиті в Америці.

Допити по прильоту в США

19 лютого 1999 літак з Павлом Лазаренком на борту приземлився у аеропорту імені Джона Кеннеді в Нью-Йорку – після “роздумів“ в Афінах протягом п’яти днів.

Багато хто вважає, що Лазаренко прилетів у Америку без візи або з простроченою візою, і тому потрапив під варту. Це – неправда. Американська віза в паспорті Лазаренка була дійсна до 16 червня 2001 року. А затриманий він був, оскільки попросив про політичний притулок у Сполучених Штатах.

Перший допит відбувся в терміналі авіакомпанії “Дельта” агентами Immigration and Naturalization Service при Мінюсті США. Транскрипт його інтерв’ю можна знайти серед файлів американської справи проти Лазаренка. Ця інформація публікується вперше, а до завершення процесу над екс-прем’єром вона була засекречена.

Отже, з перших же слів на американській землі Лазаренко благав про надання йому притулку. За його словами, на той момент найближчі родичі екс-прем’єра вже перебували в Америці: “Моя дружина прибула як турист, а мої діти навчаються тут в коледжі”. Жили вони у тому самому легендарному маєтку Лазаренка на околицях міста Новато біля Сан-Франциско.

“- Яка мета вашої подорожі до США? – запитав у екс-прем’єра імміграційний офіцер в ході першого інтерв’ю після прильоту в Америку.

• Я хочу просити імміграційну владу США про надання мені політичного притулку, – відповів Лазаренко.

– Як довго ви збираєтеся перебувати в США?

• Доти, поки політична ситуація в Україні не стабілізується, і доки вони не зупиняться в моєму переслідуванні.

Партія “Громада” висунула мене кандидатом в президенти на виборах 31 жовтня. Чинний президент України використовує свою владу для знищення опозиції.

– Які у вас розбіжності з президентом України?

• Президент України заснував диктатуру і не впроваджував економічні реформи. Президент розпочав кримінальну справу проти мене, звинувачуючи в тому, що я маю рахунки в банку за кордоном. Він хоче помістити мене в тюрму, і таким чином я не буду брати участь у президентських перегонах.

– Які звинувачення проти вас з боку президента?

• Він звинувачує мене в тому, що я маю рахунки за кордоном і що я потакав корупції, поки я був прем’єр-міністром. Жоден з цих фактів недоведений, і я не маю нічого спільного з корупцією”.

Лазаренко називає підозрюваних у замаху

Тут же на першому допиті Лазаренко виклав своє бачення історії із замахом на нього, який стався в липні 1996 року. Він заявив американським офіцерам, що вибух його автомобіля був організований… першим помічником президента Кучми Олександром Волковим.

Лазаренко розповів відомі йому подробиці цього злочину на наступному допиті через п’ять днів, який відбувся 24 лютого 1999 року в слідчому ізоляторі Wackenhut Detention Facility, що в Нью-Йорку.

Це інтерв’ю також сьогодні є у відкритому доступі серед файлів американської справи Лазаренка – хоча в самому протоколі сказано, що Лазаренко давав ці свідчення, отримавши повідомлення від офіцера Чака Ков’єлло, що вся надана ним інформація є конфіденційною.

Отже, Лазаренко так описав обставини вибуху 16 червня 1996 року, коли його машину підірвали на шляху до аеропорту “Бориспіль”, звідки він мав вилетіти до Донецька.

“На жаль, розслідування замаху на моє життя так і не розпочалося. Навесні 1997 я запросив до свого кабінету міністра внутрішніх справ Кравченка і главу СБУ Радченка та запитав, чому немає розслідування. Кравченко сказав, що він не може проводити розслідування через вплив високопосадовців.

– Що саме Кравченко сказав?

• Він сказав: “Це зробив Волков, перший помічник президента. Волков замовив замах на ваше життя”. (…) Я був шокований. Я попросився на зустріч з президентом.

– Ви бачилися з Кучмою в той же день?

• Так, о 14:30. Там були я, Кравченко, Радченко і президент.

– Що ви сказали?

• Я попросив Кравченка повторити те, що він сказав мені – про те, що Волков організував замах на мене. Він відмовлявся 15 хвилин. Зрештою, Кравченко повторив у присутності президента те, що сказав мені.

– Президент відповів щось на це?

• Мовчання тривало 7-10 хвилин. Потім президент наказав нам піти. Президент сказав, що йому треба розібратися в цій ситуації”.

Лазаренко стверджував, що він заважав Волкову в його бізнес-операціях. “Волков контролював з партнерами продаж алкоголю до Росії, Грузії та інших країн. Мої реформи перетнулися з їхніми прибутками”.

Лазаренко також назвав себе реформатором, який заважав Волкову та іншим в оточенні Кучми. “З іншого боку, моя популярність почала зростати серед людей. Я був молодим прем’єром, який прийшов і почав працювати в ім’я реформ. Це не приносило задоволення тодішній владі”.

Цікаво, що публічно Лазаренко завжди уникав згадки про Волкова як про замовника замаху на себе. В інтерв’ю, яке він дав “Українській правді” 2004 року, Лазаренко говорив про це у абстрактними словами: “Нині у мене є серйозні підстави стверджувати про те, що вибух під машиною прем’єра на Рибальському острові 16 липня 1996 року теж був санкціонований особами, наближеними до Леоніда Кучми”.

У ході розмови Лазаренко мав переконати офіцерів Служби імміграції та натуралізації США, що в Україні йому загрожує небезпека, і він має отримати притулок.

“Я отримав 9 дзвінків з телефонними погрозами. Дзвонили на мій домашній номер в Києві – дружина двічі брала трубку. Ті, хто дзвонив, казали речі на кшталт: “Припини займатися політикою”, “Ти стоїш усім поперек горла”, “Не переходь дорогу президенту”, “Ти знаєш, що з тобою трапиться”. “Ми тебе вб’ємо”.

– Той, хто дзвонив, називався?

• Ні, це був чоловічий голос. Чотири рази я ходив особисто до президента, інколи ходив до спікера або генпрокурора, просив захистити моє життя. Я апелював до президента залишити мені охорону. Але 2 липня 1998 він не відповів на мій лист, і державна охорона була прибрана. Я був проігнорований”.

У ході цього детального допиту Лазаренко продовжував наполягати на тому, що видача його Україні містить смертельну загрозу.

“– Коли ви припинили працювати прем’єром?

• В кінці травня 1997. Я провів півтора місяці в госпіталі, і потім 2 липня 1997 був підписаний указ про мою відставку за станом здоров’я. У мене був нервовий розлад. Я був повністю обезсилений.

– Що трапиться, якщо ви повернетеся до України?

• Мене вб’є оточення президента”.

Дивно, але згаданий Лазаренком нервовий розлад на фоні відставки не завадив йому майже одразу зосередитися на вкрай важливому питанні – як вивести понад сто мільйонів доларів, що накопичилися на його швейцарському рахунку, в більш безпечне місце – бо в Швейцарії гроші могли бути просто заморожені…

Лазаренко благає про домашній арешт

Ці дні у лютому 1999 року, тобто перші тижні після прильоту в США, Лазаренко провів під вартою у Wackenhut Detention Facility, в районі Квінс міста Нью-Йорк. Після прибуття в Америку він захворів: “У мене знайшли високу температуру, застуду та аритмію серця. Мені дали ліки. Досі це було жарознижуюче. Сьогодні дали ліки також від шлунку і серця“.

Другий допит Лазаренка імміграційними службами США відбувався через п’ять днів після його прильоту в Америку.

Випрошуючи про політичний притулок, Лазаренко поскаржився на розлад здоров’я і тут же попросив звільнити його з-під варти: “У мене аритмія, запалення печінки, проблеми циркуляції в правій нозі, ерозія шлунку. Я – хвора людина, мені потрібна спеціальна дієта, мені потрібна операція. Я не збираюся нікуди їхати. Я буду тут, повірте мені”.

Тут же Лазаренко назвав причину, чому поїхав до США. “Мені приписали операцію на правій нозі в зв’язку з варикозним розширенням судин. На кінець лютого або початок березня 1999 року я був викликаний до Сан-Франциско на хірургічну операцію”.

Проблема Лазаренка полягала в тому, що коли у лютому 1999 він прибув до США, то рятувався не лише від переслідування в Україні, але і від судового процесу в Швейцарії.

За два місяці до втечі в Америку, Лазаренко був затриманий у місті Базелі. І насправді, на початку березня він повинен був перебувати не на хірургічному столі у Сан-Франциско, а на лаві підсудних у Швейцарії, де був офіційно звинувачений у відмиванні коштів.

Зрештою, коли в ході допиту офіцер припустив, що Лазаренка можуть випустити зі слідчого ізолятору в Нью-Йорку до його родини в Новато (Каліфорнія), але за умови виконання деяких вимог, Лазаренко тут же розсипався в обіцянках і компліментах:

“Я погоджуюся! В мене троє дітей. Я буду на зв’язку. Я буду повідомляти вам в разі переїзду. Я приїхав у Америку добровільно. Я не сховався. Я не втік в гори. Я вірю американській судовій системі”.

Але ця мрія так і не втілилася в життя. А про слова “я вірю американській судовій системі” Лазаренко ще неодноразово пошкодував у майбутньому.

Наступного місяця, у березні 1999 року, Лазаренко, який все ще перебував під арештом в Нью-Йорку, сам попросив, щоб розгляд його прохання про надання притулку було перенесено до Сан-Франциско, оскільки неподалік мешкали його дружина і діти – в їх маєтку в Новато.

16 березня 1999-го Лазаренка справді перевели у каліфорнійську тюрму Marin County Jail, а через три дні він попросив про дострокове звільнення у Служби імміграції та натуралізації. Лазаренко погоджувався одіти електронний браслет контролю за його пересуванням, внести за себе заставу, перебувати під домашнім арештом та цілодобовою охороною – яку був готовий оплачувати сам Лазаренко.

Але ще через місяць, у квітні 1999 року Швейцарія видала ордер на екстрадицію Лазаренка. Після цього каліфорнійська прокуратура виступила проти звільнення українського втікача. Лазаренко на той момент ще навіть не здогадувався, який жах його чекає попереду – в тюрмі йому належало провести понад чотири роки, поки арешт не поміняють на домашній.

Сергій Лещенко

ДАЛІ БУДЕ

Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP

Джерело: Українська правда