Розгляд однієї з найгучніших судових справ проти видання закінчився в Печерському районному суді м. Києва. Повторно заслухавши справу проти «Юстініана», суд прийняв рішення на користь відповідача. Правовий захист видавництву «Юстініан» надавався медіа-юристами Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) в рамках Фонду стратегічних судових справ у сфері свободи слова та діяльності ЗМІ за підтримки МФ «Відродження» та проекту У-Медіа Інтерньюз Нетворк.
Розгляд однієї з найгучніших судових справ проти видання закінчився в Печерському районному суді м. Києва. Повторно заслухавши справу проти «Юстініана», суд прийняв рішення на користь відповідача.
У чому справа
До видань позивалися Олександр Сиволапенко та ТОВ «Євротрансгруп». Предметом позову про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди був допис під назвою «Подвиги» Александра Литвиненко – Саши Самарского – «Попугая» и его подельников», який 27 січня 2012 року розмістила громадянка Людмила Данкович-Глінська у розділі «Книга скарг без пропозицій» на сайті «Юстініан». А також допис цього ж автора на сайті «Народні блоги» «Українською правди» 22 квітня 2009 року під назвою «Шакалы в мантиях до сих пор на свободе». Правовий захист видавництву «Юстініан» надавався медіа-юристами Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) в рамках Фонду стратегічних судових справ у сфері свободи слова та діяльності ЗМІ за підтримки МФ «Відродження» та проекту У-Медіа Інтерньюз Нетворк.
Судова історія
16 листопада 2012 року Печерський районний суд м. Києва частково задовольнив позовні вимоги і зобов’язав видавництво «Юстиніан» спростувати на головній сторінці сайту поширену ним інформацію про позивачів.
Відповідач не погодився з таким рішенням і подав апеляційну скаргу. 14 лютого 2013 року справу розглянув Апеляційний суд міста Києва, який підтримав позицію суду першої інстанції. В результаті набуло чинності рішення, яким на власників сайтів «Юстініан» та «Українська правда» покладався обов’язок спростувати інформацію, яку користувачі веб-ресурсу залишили у зоні вільного доступу – дописах (коментарях). Особливе занепокоєння викликало те, що суд зобов’язав оприлюднити текст спростування не в тих рубриках, де поширювалась спірна інформація, а на головній сторінці сайту, де, зазвичай, розміщуються редакційні матеріали. Адвокат, медіа-юрист ІРРП Людмила Опришко вважала цей прецедент небезпечним, адже він створював негативну практику покладання відповідальності на одну особу за висловлювання іншої. До того ж рішення не враховувало практику Європейського суду за статтею 10 Європейської конвенції про захист прав людини. Тому справу було оскаржено у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 19 червня минулого року колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Печерського районного суду м. Києва та ухвала Апеляційного суду м. Києва є незаконними і скасувала їх. Справу направили до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Чим все закінчилось і який висновок слід зробити блогерам
12 травня 2014 року Печерський районний суд заслухав цивільну справу повторно і ухвалив рішення про відмову у позові. Тепер, якщо протягом 10 днів позивачі не звернуться до апеляційного суду, у справі можна буде поставити крапку.
Про те, чому це рішення є важливим, розповідає юрист Людмила Опришко:
– В основі ухваленого судового рішення лежить відмежування фактів від оціночних суджень, які містились у спірній інформації. В результаті такого відокремлення було зроблено висновок про те, що поширена інформація ґрунтується на відомостях, які мали місце. Відповідно, для поширення оціночних суджень була встановлена достатня фактична основа, що унеможливлює спростування такої інформації. Така позиція суду повністю відповідає практиці Європейського cуду з прав людини, відповідно до якої погляди, думки, оцінки певної людини не підлягають спростуванню.
– Але невже це означає, що в блогах можна писати будь-що і редакція не буде нести за це відповідальності?
– На це питання можу відповісти наступним чином: згадане рішення не створює практику вседозволеності. Не викликає жодного сумніву питання про те, що недостовірна інформація про особу підлягає спростуванню незалежно від того, де вона оприлюднена. Але спростуванню підлягають лише недостовірні факти, а не їх оцінки, – уточнює юрист. – Крім того, ця справа ще раз привертає увагу до важливості правильного обрання способу правового захисту. Так, значна кількість подібних справ доволі ефективно вирішується в позасудовому порядку, зокрема, шляхом надсилання власнику сайту повідомлення про те, що в блогах міститься недостовірна інформація. Як правило, такі відомості просто знімають з веб-ресурсу. Але ситуація кардинально міняється тоді, коли власника сайту ототожнюють із автором коментаря і просять оприлюднити спростування на головній сторінці сайту. В такому випадку відповідач вимушений захищатись по повній. Крім того, на жаль, у нас ще не вміють користуватись таким інструментом, як право на відповідь. У цій справі були намагання врегулювати ситуацію шляхом оприлюднення відповіді позивача, але, на жаль, узгодити текст відповіді не вдалось.
